Іваницький Олексій Михайлович

Олексій Михайлович Іваницький ( 1854, Бєлгород — грудень 1920, садиба Багреєвка, околиця Ялти) — фотохудожник, діяч української та російської культури кінця XIX — початку XX ст., дійсний член Російського фотографічного товариства (з 1905), член музейної комісії Харківського художньо-промислового музею (1892–95). Нагороджений медалями російських та міжнародних фотовиставок. Широку популярність отримав завдяки серії фотографій з місця аварії імператорського поїзда Олександра III 17 (29) жовтня 1888 біля станції Борки під Харковом.

Біографія і творчість Олексій Михайлович був спадкоємцем давнього роду, Іваницькі, відомі за подіями XIV ст. у Волинському князівстві, були руськими шляхтичами, пізніше на службі польській та російській монархіям. Рід Іваницьких представлений в родоводах Волинської, Подільської, Мінської, Чернігівської та Київської губерній.

Майбутній фотохудожник народився 1854 року в місті Бєлгороді Курської губернії в сім'ї відставного майора Михайла Миколайовича Іваницького. Олексій рано залишився без батьків, його прийняла під опіку сестра Ангеліна, яка жила у Харкові. Хлопець навчався у 2-й харківській гімназії, але після 4-го класу змушений був залишити навчання та самостійно заробляти на життя. Він став учнем у харківському фотоательє Юліуса Глентцнера. Вже в юнацькі роки у нього виявився неабиякий талант фотохудожника та ділові якості підприємця. У 1882 він викупив харківську та білгородську фотомайстерні Ю. Глентцнера та отримав дозвіл на відкриття фотоательє.

1884 року О.М. Іваницький разом із художником Сергієм Васильківським, з яким потоваришував у гімназії, та істориком Дмитром Яворницьким здійснив поїздку місцями, де в XV—XVIII століттях знаходилася Запорізька Січ. В іще одну експедицію друзі вирушили 1886 року. У 1928 Яворницький у Харкові опублікував альбом «Дніпрові пороги», фотографії, вміщені в ньому без вказівки авторства, на думку ряду джерел, належать Олексію Іваницькому.

1888 році Олексій Михайлович поблизу станції Бірки, під Харковом зробив серію фотографій з місця аварії поїзда, на якому з Криму в Санкт-Петербург повертався імператор Олександр III з сім'єю. У 1889 році Іваницький передав Російському музею Імператора Олександра III у Санкт-Петербурзі альбом із десятьма фотографіями з циклу «Аварія царського потяга» (рос.: Крушение Царского поезда) та церемонії освячення храму Христа — Спасителя в селі Борки. Репортаж високо оцінив Олександр III. Він подарував фотографу перстень з діамантами та ділянку 25 десятин землі поблизу міста Змієва на березі Сіверського Дінця, де згодом було збудовано будинок з мезоніном. У будинку Іваницьких біля села Гайдари Зміївського повіту побувало багато знаменитостей: Федір Шаляпін, С. Васильківський, Микола Самокиш, Зінаїда Серебрякова. Гості маєтку та інші діячі української та російської культур стали героями багатьох фотографій Іваницького. Він є автором кількох фоторепортажів із життя царської сім'ї, поштових листівок із краєвидами Харкова і Бєлгорода, «Український театр. Актори Тобілевичі», «Фотоальбому до 100-річчя Харківського університету» (Х., 1905). Крім роботи у власному фотоательє, працював фотокореспондентом газети Южний край. Був членом Харківського літературно-художнього гуртка, його скарбником.

Як зазначила завідувачка відділу науково-освітньої роботи Харківського художнього музею Ірина Сидельова:Фотороботи Іваницького вирізняються високою якістю виконання, оригінальністю композицій, новаторськими знахідками (фотоколаж, фотомонтаж, великоформатні фотопортрети).Влітку 1919 року дружина та дочка Олексія Іваницького відпочивали у Місхорі в Криму. На початку осені О.М. Іваницький поїхав забрати сім'ю, але не зміг дістатися Місхору. Він влаштувався на роботу фотографом в Акмесджиті (Сімферополі), мабуть, сподіваючись пізніше зустрітися з рідними. З листопада 1920 року, після остаточного встановлення радянської влади на території Криму, розпочався червоний терор — фізичне знищення «класових ворогів». Олексія Михайловича заарештували та за рішенням надзвичайної трійки ударної групи управління спеціальних відділів Південно-Західного фронту розстріляли (в списку за номером 257) 7 грудня 1920 року в садибі Багреєвка (передмістя Ялти). Резолюція одного з членів надзвичайної трійки, Е. Удріса на анкеті Олексія Іваницького, заповненої ним у грудні 1920 року у Сімферопольській в'язниці: «Дворянин, утік із Харкова. Розстріляти».

Родина Олексій Михайлович Іваницький був одружений з Анастасією Василівною Гладкою (1852—1942) — онукою Осипа Михайловича Гладкого, останнього кошового отамана Задунайської Січі. У них було четверо дітей: сини Вадим (1880—1945) та Олександр (1890—1973), доньки Зінаїда (1884—1967) та Ніна (1887—1983). Вадим був одружений двічі. Від першого шлюбу з Євгенією Євгенівною Головинською (1881—1943) він мав двох доньок: Христину (1905—1965) та Ірину (1914—1998). У другому шлюбі з Ніною Геннадіївною Плеською народився син Петро (1921—1983). Олександр був одружений з Євгенією Миколаївною Павловою. Вони мали двох дітей: Ірину (1926—1981) та Олексія (1928—2015). Дочка Ніна була одружена з Михайлом Миколайовичем Греченовським. Дітей вони не мали. Старша дочка Зінаїда була одружена з Яковом Івановичем Ковригою. У них народилися дочка Тетяна (1903) та син Ігор (1904—1954).

Усі фотографії родини, розміщені вище, зроблено у фотоательє О. М. Іваницького.

Нагороди Золота медаль Всеросійської виставки у Харкові (1888) — за серію з 16 фотографій з Харківської сільськогосподарської виставки. Срібна медаль на згадку про відкриття Російського Музею Імператора Олександра III — за альбом зі знімками залізничної аварії 17 жовтня 1888 року та освячення на місці аварії Царського поїзда храму та каплиці. Срібна медаль III фотовиставки Імператорського російського технічного товариства (1891) — за чудові діапозитиви. 11 серпня 1893 р. ушанований Найвищою нагородою, перснем із двома діамантами — за фотографії відвідин Імператором Олександром III Спасова Скита 11 травня 1893 року. 8 квітня 1894 р. нагороджений срібною медаллю Московської IV фотовиставки V відділу Імператорського російського технічного товариства. Срібна медаль Московської фотовиставки (1896). Велика срібна медаль Міністерства фінансів — за чудово виконані портрети на V фотовиставці Імператорського російського технічного товариства (1898). 21 вересня 1898 року ушанований Найвищою нагородою, золотим перстнем із сапфіром, оточеним великими діамантами, — за альбом «із чудово художньо виконаними платинотипіями різних моментів перебування Його Величності та Государині Імператриці у Бірках» 20 серпня 1898 року. Срібна медаль від Російського фотографічного товариства на Міжнародній художньо-фотографічній виставці в Санкт-Петербурзі (1903). За два альбоми фотографій маневрів і параду в Курську за участю Імператора отримав подарунок від Миколи II — золоті запонки з Імператорською Короною, обсипані діамантами та смарагдами у червоному сап'яновому футлярі, прикрашеному державним гербом (1902). Двічі відзначений Імператорською нагородою: «За працьовитість та мистецтво».

Вшанування пам'яті В Харкові, на будинку за адресою Полтавський Шлях 24, де колись була фотомайстерня Іваницького, встановлена меморіальна дошка. Іменні стипендії Харківської обласної ради й ОДА в галузі культури та мистецтва. Стипендія імені Олексія Михайловича Іваницького в номінації фотомистецтво. Деякі твори Іваницкого, зберігаються в історичному і художньому музеях Харкова, Харківському обласному архіві, Зміївському краєзнавчому музеї, Історико-меморіальному музеї Іллі Рєпіна в Чугуєві, будинку-музеї А.П. Чехова в Ялті. Посилання Довідка та підбірка фотографій в анонсі виставки 2011 року на ресурсі Історична правда.

Примітки

Джерела І.М. Сидельова Іваницький Олексій Михайлович //