Зелені свята (Зелені святки, Русалії) — народна назва циклу слов'янських свят язичницького походження, що охоплює кілька днів перед Трійцею та часом перші дні Троїцького тижня (після Трійці); або назва конкретного святаЗелені свята // Українська Релігієзнавча Енциклопедія / А. Колодний та ін. — Київ: Інститут філософії НАН України, 2015.. В різних народів тривалість Зелених свят різниться та має власні звичаї. Типово Зелені свята визначають кінець весни та початок літа, поєднують вшанування померлих та рослинності з метою забезпечити хороший врожай.
Припускають, що зелені свята могли бути запозичені від римського свята («свята троянд») — дня предків та дня початку літа; або ж запозиченням є тільки назва, що перетворилася на Русалії. В кожному разі, в інших народів аналогічне свято здобуло автентичні риси. Від римлян Розалії перейшли на Балкани і там було розповсюджене серед тракійців. З Тракії це свято перейшло, зокрема, і на територію України, а з приходом християнства було злучено зі Святою Неділею та святом Трійці. Тиждень перед Трійцею в українців називається «зеленим», «клечальним» або «русальним», а три останні дні цього тижня і три перші дні Троїцького тижня називають «Зеленими святами».
Символізм свят
У християнській православній традиції на язичницькі Зелені свята припадає свято під назвою Трійця (П'ятидесятниця), що відзначається на 50-й день після Великодня, завжди в неділю. П'ятидесятниця (Шавуот, שָׁבוּעוֹת) первісно була святом юдеїв, яке відзначалося на 50-й день після Пасхи (Песаху) на честь першого врожаю або, пізніше, отримання Тори.
У біблійних переказах в цей день апостоли і Марія перебували в світлиці будинку на Сіонській горі. З ними були учні Христа і перші віряни, розгублені через смерть свого Вчителя. Несподівано на кожного апостола і на Марію зійшов Дух Божий у вигляді язиків полум'я, давши їм змогу говорити мовами, яких раніше не знали. Зчинився галас, який привернув увагу мешканців Єрусалиму та гостей міста, що прибули на святкування П'ятидесятниці. Апостол Петро вийшов на ґанок і оголосив, що Дух Божий зійшов на апостолів, і можуть вони проповідувати вчення Христа для різних народів. Їхні промови переконали кілька тисяч людей прийняти хрещення, заснувавши так християнську церкву як спільноту християнБіблія. Дії Апостолів 1-2.
Таким чином Трійця — це свято започаткування церкви та водночас завершення земних справ Господа, потрібних для спасіння людства від гріха; свято порозуміння, коли завдяки мовам апостолів люди, роз'єднані мовами, змогли розуміти Христове вчення; подолання упереджень (апостоли пішли проповідувати всім людям, а не окремими обраним), а також життя, позаяк Христос дав змогу людям воскреснути в майбутньому. Саме в цей день Бог проявив людям свою третю іпостась (після звернень Бога-Отця до пророків і втілення Бога-Сина в Ісуса Христа), поставши перед ними в цілісності.
Народна етимологія пояснює назву Трійці тим, що колись апостоли Петро, Павло та сам Бог на шляху з Єрусалима відпочивали утрьох під дубом. Назва Зелених свят виводиться з того, що Бог озеленив усю землю. В сучаснішому язичницькому трактуванні Трійця — це свято вшанування триєдиної творчої сили: вогню, води та зелені. Взаємодія християнського та язичницького символізму призвела до їхнього взаємного ускладнення та накопичення додаткових атрибутів свята. Зміст Зелених свят в цілому ширший та пов'язаний з вшануванням предків, священних дерев і обрядами, призначеними забезпечити хороший врожай.
Тривалість В українців виділяється Зелений (Клечальний) тиждень, що починається з четверга перед Трійцею. Три останні дні цього тижня та три наступного і називають Зеленими святами. Четвер Зеленого тижня відомий в українців як Навський Великдень або Семик (на півночі України). Тиждень після Трійці, що починається в Духів день, часто називається Русальним.
Обрядовість
Назва «Зелені свята» — дохристиянського походження та мала в давніх слов'ян ширше значення, ніж за сучасності. За реконструкцією Олександра Ґейштора, червень (давні назви — кресень, ізок) мав такі свята: 4 червня — день Ярила, свято молодої зелені, родючих сил землі, коли відбувався обряд під назвою семик (після прийняття християнства його було перенесено на сьомий день після Великодня), культовим об'єктом якого виступала молода береза; 9 червня — свято зародження життя в колосках ярої пшениці; 11–20 червня — дні, у які поле потребує дощу для розвитку колосків, а потім (під час цвітіння) — сухої погоди; 19–24 червня — тиждень водних русалок; 24 червня — день Купали, свято сонця, вогню й води. Генрик Ловмянський вважав, що язичницький бог Триглав виник уже в часи християнства як видозміна Святої Трійці.
Відомості про давню обрядовість Зелених свят збереглися в середньовічних документах. Наприкінці XI ст. чеський князь Владислав засуджував обряди, що здійснювався у вівторок або середу на Зелені свята, коли біля джерел забивали жертовну тварину та розсипали сіль і мак. У статутах Ґнєзненської провінції та Краківської й Познанської дієцезій першої половини XV ст. описано заклики духовенства на Зелені свята шанувати християнського Бога замість піснями, плесканням у долоні й танцями привертати увагу язичницьких богів. У цих джерелах наведено перелік імен священних персонажів: Ладо, Ілелі, Ясси, Нія, а також варіанти цих лексем. Проповідь, написана близько 1450 року, стверджує, що поляки вшановували на Зелені свята божеств Аладо, Гардину та Єссе. За деякими трактуваннями, це були вже не імена, а рефрени пісень.
Язичницька обрядовість Зелених свят нерідко пов'язана з русалками. Так, на Поліссі русалки нерідко належали до так званих «дідів» (душ предків), для котрих перед Трійцею влаштовували поминальну вечерю. Оскільки русалки — це душі всіх померлих, на Русальний тиждень не йшли на кладовище, бо душ там не могло бути в той час — вони ходили по світу чи відвідували живих родичів. За поширеним в інших регіонах уявленням, русалками стають народжені або померлі на Трійцю чи в Русальний тиждень дівчата, зокрема потопельниці. Іноді вважалося, що умовою перетворення на русалку і народження, і смерть на Русальний тиждень. Часом ще детальніше — народження, одруження та смерть. Водночас перетворення на русалку нерідко не прив'язувалося до Зелених свят. З русалками пов'язуються Русалії, під цим в різних регіонах можуть розуміти поминальні свята, так і самі поминки невдовзі після похорону. В румунів, молдованів та українців відомі різноманітні заборони на певну працю на Русалії.
Існують фольклористичні записи про різні обряди, пов'язані з рослинністю на Зелені свята; чимало з цих обрядів живі й за сучасності. Типово — прикрашання оселі чи людей вінками, могло відбуватися прикрашання дерев. А саме будинки прикрашаються пахучою зеленню: лепехою, любистком, м'ятою, полином, чебрецем та свіжими паростками берези. Набір святкових рослин відрізняється залежно від регіону. Так, на Київщині молодь приносила додому гілля дуба й кидала на огіркиЗап. 13.09.2014 у с. Корніївка Баришівського р-ну Київської обл. від Ющенко Катерини Олександрівни, 1934 р. н., уродженки с. Діброва Поліського р-ну Київської обл.. Подекуди потім брали на кладовище суху зелень («май», що складався з листя та квітів), якою була прикрашена хата на Трійцю, розкидаючи її по дорозіЗап. 29.08.2014 у с. Середівка Згурівського р-ну Київської обл. від Онищенко Надії Василівни, 1935 р. н., уродженки с. Бобер Чорнобильського р-ну Київської обл чи прикрашаючи вінками могилиЗап. 28.08.2014 у с. Пасківщина Згурівського р-ну Київської обл. від Курнеші Ніни Іванівни, 1936 р. н., уродженки с. Черевач Чорнобильського р-ну Київської обл.; тривалий час жила у с. Стечанка Чорнобильського р-ну, освіта вища, працювала вчителькою. В деяких місцевостях волошки вважалися русалчиними квітами, тому їх не можна було рватиЗап. 09.07.2004 у с. Грудки Камінь-Каширського р-ну Волинської обл. від Луцик Євдокії Сергіївни, 1926 р. н., уродженки с. Осівці цього ж р-ну. Після Трійці, через тиждень, у понеділок, подекуди справлялися «Розирги» — застілля й танці. Метою подібних святкувань було супроводити русалок зі світу живих, після чого повинен був піти дощ. Примітно, що дощу просили в Бога, а не самих русалок. Органічною складовою Проводів русалок були русальні пісні, зокрема «Проведу русалочки» у різних варіаціях.
Церква почала широко відзначати Трійцю з IV століття з часу визнання Бога триєдиним. У православних християн свято входить до числа дванадесятих свят, а у Римо-католицькій церкві має найвищий статус торжества. Трійця відзначається три дні: неділю, понеділок та вівторок. В XX столітті стало традицією на Трійцю поминати загиблих захисників України.
Головні дні
Навський Великдень
Поминальний культ Навський (Мавський) Великдень, Зелений четвер або Семик відзначався в четвер 7-го тижня після Великодня, за три дні до Трійці. Цей день вирізняється поминанням померлих неприродною смертю: загиблих від стихійних лих, голоду, убитих, страчених, самогубців (див. Заложні мерці). До XVII ст. оформився звичай ховати таких померлих саме на Навський Великдень в спеціальних спорудах — «убогих домах». Поминки в цей день мали особливість — після відвідування «убогого дому» та трапези на могилах відбувалися веселі ігри та ворожіння, переважно в гаях. Вважалося — мерці не хочуть аби їхні живі родичі сумували. Місця поховань загиблих обсаджувалися деревцями, що з часом перетворювало їх у нові гаї. До середини XIX ст. розважальний аспект свята вже став переважати над поминальним.
У поляків Навський Великдень називається Стадо, як і збори людей на поминки. Подібні обряди в цей день відомі по Європі від Ісландії до Греції. Аналог Семика знаний також у Сибіру як Тюльпа.
Кумління Обряд кумління був дівочим, при ньому повнолітні дівчата цілувалися через вінки, стаючи кумами (в архаїчному значенні цього слова як подруг, приятельок). Іноді при цьому обмінювалися прикрасами, після чого відбувалася трапеза, до якої могли долучитися чоловіки. Обов'язковою стравою була яєчня.
Цей обряд відомий на північному сході України. Ігрища на Навський великдень можуть трактуватися як зображення дівчатами мавок. Символічно стаючи мавками, вони дозволяли померлим в цей день долучитися до радощів земного життя. Звідси також численні табу, як-от заборона цього дня ходити на ниви, де русалки можуть до смерті залоскотати тих, хто не дасть відповіді на їхні загадки.
Зелена субота
Напередодні Зеленої неділі, у суботу, що називалася клечаноюЗелена субота (Клечальна субота) // Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному насвітленні. Том 4: Літній цикль. — Вінніпег, 1957. — C. 21., хату, подвір'я та господарські будівлі прикрашали клечанням — зеленими гілочками дерев або великим листям, які часто ламали в лісі. Гілки встромляли в стріху, на воротах, біля вікон, за ікони. Збереженість клечання наступного дня вважалася пророкуванням того, чи всі в родині доживуть до наступної Зеленої суботи. Підлогу або долівку в хаті встеляли запашними травами: татарським зіллям (лепехою), чебрецем, канупером, полином. Українці обирали для клечання частіше клен, липу та березу.
Після цих ритуалів йшли в хату і сідали за традиційну вечерю. Примітно, що в Україні обряд клечання зберігався і за Радянського часу попри антирелігійну політику.
Південні слов'яни відзначають в цей день Троєцьку Задушницю, коли на могилах може залишатися їжа для померлих, відбувається прикрашання могил. Головна роль тут відводиться жінкам.
Зелена неділя
Поминальний культ