Джон Ла Роуз ( — ) — політичний і культурний діяч, поет, письменник, видавець, засновник у 1966 році New Beacon Books, першої спеціалізованої карибської видавничої компанії у Великій Британії, а згодом голова Інституту Джорджа Падмора. Він був родом із Тринідаду і Тобаго, але брав участь у боротьбі за політичну незалежність і культурні та соціальні зміни у Карибському басейні у 1940-х-1950-х роках, пізніше у Великій Британії, решті Європи та країн Третього світу.
Біографія
Ранні роки в Карибському басейні: 1927—1960 Джон Ентоні Ла Роуз народився в Арімі, Тринідад і Тобаго, у 1927 році, молодший син Фердинанда Ла Роуза, торговця какао, і його дружини-вчительки ЕміліGus John, «John Anthony La Rose (1927—2006)», Dictionary of National Biography, Oxford University Press, January 2010; online edn, January 2011.. У нього було чотири сестри та брат. Ла Роуз відвідував місцеву римо-католицьку школу, а у віці дев'яти років отримав стипендію у Сент-Мері-коледж (Порт-оф-Спейн). Після закінчення школи він став там викладати, а згодом досяг посади провідного керівника страхової компанії Colonial Life, яка на той час перебувала в процесі становлення найбільшою страховою компанією на Карибах. Пізніше він жив і викладав у середніх школах Венесуели, а у 1961 році приїхав до Великої Британії.
Його зацікавлення культурою — так званою серйозною музикою, літературою, народною мовою та прислів'ями — передувало його прихильності до політики та профспілкового руху. Він все це пов'язував у баченні змін. У своїй заяві «Про New Beacon Review» він написав, що його концепція спрямована «на вираження радикального та революційного. Легше визначитись у політиці, і складніше та важче визначитись, або не визначитись, у мистецтві та культурі». Як виконавчий член Молодіжної ради він випускав їхню двотижневу радіопрограму «Голос молоді» на Radio Trinidad; а у середині 1950-х років він написав у співавторстві з каліпсіаном Раймондом Кеведо перше серйозне дослідження музичного напрямку каліпсо, спочатку під назвою «Kaiso, A Review», згодом опубліковане як «Atilla's Kaiso» (1983)Linton Kwesi Johnson, «John la Rose» (obituary), The Guardian, 4 March 2006..
Ла Роуз допоміг сформувати Рух за свободу робітників у 1940-х роках і був редактором кількох опублікованих примірників їхнього журналу «Freedom». Він став виконавчим членом Федеративної профспілки робітників (пізніше об'єднаної в Національну спілку урядових і федеративних робітників), а пізніше генеральним секретарем Партії незалежності Вест-Індії, яка була сформована в результаті злиття Руху за свободу з активними профспілковими діячами. Пізніше він брав участь у боротьбі у середині Профспілки працівників нафтових родовищ (ППНР) «Повстанцями» за радикальні, демократичні та більш представницькі профспілки, за одного члена — один голос на регулярних періодичних виборах шляхом таємного голосування. Кандидати від «повстанців» перемогли на виборах у 1962 році, і він зберіг свої тісні зв'язки з ППНР та міжнародним профспілковим рухом, працюючи європейським представником ППНР з 1960-х років до своєї смерті у 2006 році.
Життя і робота у Великій Британії: 1961—2006 Ла Роуз переїхав до Великої Британії у 1961 році, оселившись у Лондоні, зберігаючи тісні зв'язки з Карибами.
У серпні 1966 року разом зі своєю партнеркою Сарою Вайт він заснував New Beacon Books — перше спеціалізоване карибське видавництво, книгорозповсюджувач і міжнародна книжкова служба. Пізніше, у грудні 1966 року, разом з Едвардом Камау Братуейтом та Ендрю Солкі він став співзасновником впливового Карибського руху митців. Він був головою Інституту расових відносин у 1972/-1973 роках, а також був головою організації «На шляху до расової справедливості», яка випускала агітаційний журнал «Рейс тудей».
З середини 1960-х років Ла Роуз активно брав участь у Руху за освіту темношкірих, включаючи боротьбу проти групування та незаконного зарахування дітей Західної Індії до шкіл для неповноцінної освіти. У 1969 році він заснував додаткову школу Джорджа Падмора, одну з перших у своєму роді, і допоміг заснувати Карибську асоціацію освітніх і громадських працівників, яка опублікувала книгу Бернарда Коарда «How the West Indian Child Is Made Educationally Sub-normal in the British School System»(1971). Пізніше, у 1980-х роках, Ла Роз допоміг заснувати Національну асоціацію додаткових шкіл й очолював її протягом двох років.
У 1966 році він був одним із засновників Кампанії солідарності у В'єтнамі та членом національної ради цього важливого антивоєнного руху.
Разом з режисером Франко Россо він був співпродюсером і сценаристом документального фільму «Мангрова дев'ятка» (1973) про опір нападам поліції на популярний ресторан Mangrove на початку 1970-х років"The Mangrove Nine", IMDb.. У 1973 році Ла Роуз зняв короткометражну стрічку про Чорну церкву у Великій Британії як частину програми «Full House» BBC 2 про карибське мистецтво«Full House (03/02/73) (1973)», BFI..
У 1975 році він став співзасновником Руху темношкірих батьків з-поміж батьків, які працювали у додатковій школі Джорджа Падмора після інциденту, у процесі якого поліція побила молодого темношкірого учня біля школи у лондонському районі Герінгей.
Пізніше Рух чорних батьків уклав альянс з Рухом чорної молоді та Колективом «Рейс тудей», які разом із журналом «Рейс тудей» стали самостійними. Разом вони започаткували потужний культурний і політичний рух, успішно борючись у багатьох випадках проти поліцейського гноблення та свавілля, за кращу державну освіту. Саме Альянс сформував Комітет дій щодо різанини у Нью-Кроссі у відповідь на передбачуваний підпал, який призвів до загибелі 14 молодих темношкірих, і мобілізував 20 000 темношкірих людей та їхніх прихильників 2 березня 1981 року — відомий як День дій чорношкірих людей — на знак протесту проти смерті молодих людей та неспроможність поліції провести належне розслідування. Ла Роуз був головою Комітету дій проти різанини у Нью-Кросс.
У 1982 році він зіграв важливу роль у заснуванні організації Африканська солідарність на підтримку тих, хто бореться проти диктаторських урядів і тиранії в Африці. Того року він очолив Комітет зі звільнення політичних в'язнів у Кенії, серед засновників якого був кенійський прозаїк і критик Нгугі Ва Тхіонго.
Одним із найбільших досягнень Ла Роуза став Міжнародний книжковий ярмарок радикальних книг для темношкірих і книг країн третього світу (1982—1995), спочатку організований спільно з Bogle-L'Ouverture Books і Race Today Publications. Спочатку він очолював ярмарок разом з Джесікою Гантлі з Bogle-L'Ouverture. Після виходу Bogle-L'Ouverture з оргкомітету став його одноосібним директором.
Книжкові ярмарки та фестивалі книжкових ярмарків, які проводилися у Великій Британії, спочатку у Лондоні, а потім і в інших частинах країни, збирали людей з усього світу для участі у дебатах, форумах, читаннях, музичних заходах, фільмах, виставах та інших культурних заходах, а також перегляду продукції від багатьох видавництв. Вони відзначали величезні культурні та політичні досягнення, торкалися ключових проблем часу та віддзеркалювали досягнення чорношкірих людей у всьому світі.
У відповідь на занепокоєння з приводу зростання фашизму та ксенофобії у 1989 році Ла Роуз допоміг заснувати Європейську діяльність за расову рівність і соціальну справедливість, об'єднавши антирасистів й антифашистів з Бельгії, Італії, Франції та Німеччини.
Ла Роуз був головним редактором New Beacon Books до своєї смерті у 2006 році. Він редагував періодичний журнал «New Beacon Review» (1968, 1985, 1986) і спільно з Ендрю Солкі редагував спеціальний випуск журналу «Savacou» (№ 9/10, 1974), який містив вичерпну антологію доробку темношкірих авторів у Великій Британії під час період Карибського руху художників. У 1966 році вийшла друком перша збірка віршів Ла Роуза, «Foundations», у 1992 році — його друга збірка «Eyelets of Truth Within Me» (обидві опубліковані New Beacon Books). Його вірші та нариси увійшли до численних антологій, а його статті регулярно публікували у «Рейс тудей». Він був співавтором «Kaiso Calypso Music: David Rudder in Conversation with John La Rose» (1990).
У 1991 році Ла Роуз разом із кількома колегами заснував Інститут Джорджа Падмора: бібліотеку, архів й освітній дослідницький центр, де зберігаються матеріали, які стосуються життєвого досвіду карибських, африканських й азійських громад у Великій Британії. Цілями та завданнями Інституту є організація: бібліотеки, освітніх ресурсів і науково-дослідного центру, які забезпечать доступ до матеріалів, якими він опікується, для використання зацікавленими особами та групами як особисто в Інституті, так і через використання сучасні методи зберігання, пошуку та зв'язку; освітня та культурна діяльність, зокрема конференції, курси, семінари, бесіди та читання; публікація відповідних матеріалів. Він очолював інститут від заснування до своєї смерті у 2006 році.
Презентуючи доповідь Ла Роуза на тему «Політика культури: Письменство та видавництво сьогодні», організовану у Лондоні у травні 1985 року, прозаїк, драматург і критик Нгугі Ва Тхіонго написав:
«Джон Ла Роуз чудово усвідомлює революційний потенціал літератури та культури у сучасному світі. Як письменник, видавець і культурний активіст, він допоміг розвинутись багатьом письменникам в Африці, Карибському басейні, Європі й Америці. Рідко хто, стикаючись із ним, оминав його щедрий, дослідницький, сучасний ренесансний дух».
Особисте життя Ла Роуз одружився з Ірмою Ла Роуз (уроджена Гілер) у 1954 році. У них було двоє синів, Майкл і Кіт.
У Ла Роуза був ще один син Воле Ла Роуз від Сари Свінберн Вайт, його давньої партнерки та співзасновниці New Beacon Books.
Ірма Ла Роуз померла у 2019 році. Сара Свінберн Вайт померла у 2022 році.
Вибіркова бібліографія
Поезія
Foundations (1966), New Beacon Books Eyelets of Truth Within Me (1992), New Beacon Books.
Журнали
New Beacon Review (1968, 1985, 1986) — редактор
Нариси
Unending Journey: Selected Writings (Introduction by Linton Kwesi Johnson; 2014), New Beacon Books,
Некрологи та вшанування
Busby, Margaret (November 2006). «Obituary: John La Rose», Wasafiri, Vol. 21, No. 3, pp. 65–67. DOI: 10.1080/02690050600918433. Hutchinson, Shaun, «A Black British Icon», The New Black Magazine.
Спадщина У 2003 році вийшов документальний фільм режисера Хораса Ове та змонтований Пітом Стерном «Мрія змінити світ: Данина Джону Ла Роузу» про Джона Ла Роуза«Dream to Change the World — A Tribute to John La Rose» at petestern.com..
Конкурс оповідань імені Джона Ла Роуза відбувся в рамках міжнародної конференції «На чиїх умовах? Критичні переговори у темношкірій британській літературі та мистецтві», організованому Голдсмітським коледжем Лондона у березні 2008 року. Серед журі були Р. Вікторія Арана, Маргарет Басбі, Куртія Ньюленд і Кадія Сесай, а виграла конкурс Молара Вуд зі своїм оповіданням «Written in Stone»Molara Wood, "The John La Rose Memorial Short Story Competition", Wordsbody, 17 March 2008.George Padmore Institute Newsletter , No. 13, December 2008..
У 2011 році BBC Radio 4 транслювало програму «What We Leave We Carry: The Legacy of John La Rose», представлену Бертом Цезарем, за участю Сари Вайт, Лінтона Квесі Джонсона, Маргарет Басбі, Сьюзен Крейг-Джонс і Гаса Джона«What We Leave We Carry: The Legacy of John La Rose», BBC Radio 4, 11 January 2011..
Лекції пам'яті Джона Ла Роуза, які проводились з 2010 року; першу лекцію прочитав Девід Абдула на тему «Політика та народна влада після Обами»«David Abdulah on 'Politics and People's Power after Obama'» , George Padmore Institute, 2 March 2010.. У 2011 році Джейн Кортез виступила на тему «Змінна природа чорної культурної політики»«Jayne Cortez 'On Culture and Politics'» , George Padmore Institute, 24 March 2011., а Нгугі Ва Тхіонго прочитав третю лекцію у 2013 році«The 3rd John La Rose Memorial Lecture» , George Padmore Institute, 11 October 2013..