«Портре́т Доріа́на Гре́я» («Портрет Доріана Ґрея») () — єдиний роман ірландського письменника Оскара Вайлда, найвідоміший та найпопулярніший його твір. Уперше виданий 20 липня 1890 року. Друга редакція, у якій автор дещо доповнив та змінив твір, дописав нові розділи, вийшла в квітні 1891 року.

Роман розповідає про молодика на ім'я Доріан Ґрей, який став натурником для портрета художника Безіла Голворда. Перебуваючи під враженням від фізичної краси Доріана, Безіл невдовзі закохався у нього, вважаючи, що Доріанова краса породжує нові тенденції у його творчості. Розмовляючи у Безіловому саду, Доріан зустрічає лорда Генрі Воттона, Безілового друга, який незабаром захопив юнака своїми світоглядними ідеями. Підтримуючи одну з нових ідей гедонізму, лорд Генрі вважає, що єдиною річчю у світі, задля якої варто жити, є краса. Усвідомлюючи, що одного дня його краса зблідне, Доріан бажає прикувати свою душу до картини, бажає, щоб картина, намальована Безілом, старіла, а він залишався молодим довіку. Бажання Доріана здійснюється, що врешті приводить його до аморального життя. На картині магічним чином відображаються всі вчинки Доріана, так, як би вони мали відбитися на його душі і тілі.

«Портрет Доріана Ґрея» відносять до одного із останніх творів класичного готичного роману із помітним Фаустівським впливом. Роман сильно пов'язаний із декаденством та гомосексуальністю, що після першого видання викликало багато суперечок. Однак, у наш час «Портрет Доріана Ґрея» вважається «одним із сучасних класичних творів Західної літератури».

Сюжет Роман починається з огляду лордом Генрі Воттоном картини Безіла Голварда, на якій зображено привабливого юнака — Доріана Ґрея. Згодом приходить сам Доріан і зустрічає Воттона. Після того, як Доріан вислухав лорда Генрі з його поглядами на світ, у нього з'являється думка, що краса — єдина річ, задля якої варто жити. Він бажає, щоб портрет, намальований Безілом, старів замість нього. Під впливом лорда Генрі Доріан Ґрей починає вивчати свої відчуття. Одного разу в якомусь другорядному театрі він побачить акторку Сибілу Вейн, котра грає у п'єсі Шекспіра. Доріан знайомиться з нею ближче і, вражений її красою та грою у п'єсі, пропонує їй одружитися. Сибіла, яка називає його «Чарівним принцом» (), швидко біжить додому сповістити про це свою матір. Її старший брат каже, що в разі, якби Доріан скривдив Сибілу, він уб'є його.

Доріан згодом запрошує Безіла та лорда Генрі подивитися, як Сибіла грає у «Ромео і Джульєтті». Проте Сибіла, яка раніше знала про любов лише із театральних виступів, несподівано втратила свої акторські здібності через почуття справжньої любові до Доріана і грала дуже погано. Доріан відмовив їй у шлюбі, кажучи, що вся її краса полягала у її чудовій грі в театрі, тож якщо вона більше не може грати, він більше не зацікавлений нею. Одного разу, повертаючись додому, Доріан помічає, що його портрет змінився. Оглянувши ретельно картину, Доріан врешті зрозумів, що його бажання сповнилося — хлопець на портреті тепер виражав ледь помітний усміх. Він буде старіти і змінюватися із кожним гріхом Доріана, тоді як його тіло, зовнішній вигляд, залишатимуться незмінними. Він вирішує помиритися із Сибілою, але зранку приходить лорд Генрі і сповіщає про самогубство дівчини, яка випила синильну кислоту. Наступні вісімнадцять років Доріан Ґрей експериментував із всіляким злом і гріхами, головно через вплив «отруйного» французького роману, подарунка лорда Генрі.

Однієї ночі Безіл перед своїм від'їздом до Парижа вирішив провідати Доріана і перевірити чутки про його аморальний спосіб життя. Проте Доріан спростовував їх. Він показав Безілу свій портрет, який, як виявилося, був дуже страшним, як і гріхи Ґрея. У приступі люті Доріан звинувачує художника в своїй долі і забиває його до смерті. Доріан шантажує свого старого друга Алана Чембелла, хіміка, і вимагає знищити тіло. Для того, щоб сховатися від свого злочину, Доріан втікає до притону курців опіуму. Трапляється так, що поряд був Джеймс Вейн, який почув, що хтось звертається до «Чарівного принца». Він переслідує Доріана і робить спробу застрелити його, але Доріан обманює його, сказавши, щоби той вивів його на світло і придивився, адже він надто молодий, щоби якимсь чином завдати шкоди Сибілі 18 років тому. Джейм відпускає Доріана, але якась жінка підходить до нього і каже, що Доріан не старіє вже 18 років.

За вечерею, однієї ночі, Доріан бачить, як брат Сибіли Джеймс Вейн підкрадається до нього, і лякається за своє життя. Однак, наступного дня, під час полювання, Джеймса випадково вбиває мисливець. Після свого повернення до Лондона Доріан приймає рішення, що відтепер він буде добрим і почне з того, що не буде розбивати невинного серця Гетті Мертон — дочки сільського вікарія. У своїй квартирі він цікавився, чи картина почала мінятися, відновлюватися, втрачаючи свій старечий образ, бо тепер Доріан Ґрей покинув свій аморальний спосіб життя. Він знімає покривало з портрета і бачить, що портрет не змінився, а став ще гіршим. Побачивши це, він почав шукати мотиви свого «акту милосердя», чи було це випадково, а чи пошук нового емоційного ексцесу. Він вирішив, що лише повна сповідь зможе очистити його, але, боячись її наслідків, він наважується знищити всі сліди своєї совісті. У приступі гніву він піднімає ніж, яким колись вбив Безіла Голварда і заганяє його у картину. Почувши пронизливий крик з кімнати Доріана Ґрея, його слуги знаходять на підлозі мертве і постаріле тіло Доріана, а картина відновлюється і стає такою, якою її намалював художник багато років тому.

Алюзії

Біблія У романі помітна біблійна інтертекстуальність. Зокрема, Лорд Генрі виконує роль змія-спокусника, що пропонує Доріану «плід з дерева життя», після чого юнак усвідомлює всю владу, яку несе його надзвичайна врода — у нього з'являється відчуття, що він начебто пізнав таємницю життя. Сам же Безіл викликає асоціацію з Богом, який втратив своє найкраще творіння.

Фауст Оскар Вайлд так говорить про літературного персонажа: «У всякому першому романі персонаж — сам автор, як-от Христос чи Фауст». Подібно до німецької народної легенди про Фауста, спокуса, або ж вічна краса, у «Портреті…» займає важливіше місце, аніж сам персонаж, який піддається цій спокусі. Зазвичай у літературних творах головний герой зваблює красиву жінку, а тоді руйнує її життя. У вступі до роману (1891 р.) Вайлд погоджується, що головна ідея його твору зустрічається в літературній традиції вже давно, але йому вдається надати їй нової форми.

На відміну від академічного Фауста, Доріан не укладає угоди з дияволом. Диявола у романі втілює у собі цинічний гедоніст Лорд Генрі, який за допомогою своїх оригінальних парадоксальних думок скеровує Доріана на шлях гедонізму та спокуси. Лорд Генрі не усвідомлює свого впливу на юнака, тому так легко каже йому, що «єдиний спосіб збутися спокуси — піддатись їй; а коли опиратися спокусі — ваша душа знемагатиме від жадання речей, що їх ви самі собі заборонили».

Шекспір У вступі до «Портрета..» (1891 р.) Вайлд згадує про Калібана, потворного дикуна з п'єси Шекспіра «Буря», а у п'ятому розділі роману зустрічаємо такі рядки: «Юнак почував себе так, немов шукаючи Міранду, надибав Калібана». Коли Доріан розповідає Лорду Генрі про свою кохану Сибіл Вейн, він перелічує шекспірівські п'єси, в яких вона грає, і звертається до неї іменами героїнь цих п'єс. Говорячи про своє життя, Доріан цитує Гамлета, який схилив Офелію до самогубства, чим спонукав її брата Лаерта до обітниці кровної помсти.

Жоріс-Карл Гюїсманс

Вважається, що «отруйна книга», яку дарує юному Доріану лорд Генрі, насправді є романом Жоріс-Карла Гюїсманса під назвою «Навпаки» (1884). У біографії Оскара Вайлда літературний критик Річард Еллман пише:

Бенджамін Дізраелі Деякі літературні критики висувають припущення, що «Портрет…» написано під впливом роману «Вівіан Ґрей» (1826 р.) британського прем'єр-міністра Бенджаміна Дізраелі. Ім'я Сибіл Вейн, коханої Доріана Ґрея, може бути дещо зміненим поєднанням назви роману Дізраелі «Сибіл» та імені коханої Вівіяна Ґрея — Віолети Фейн, яка, так само як Сибіл Вейн, помирає за трагічних обставин. У романі «Вівіян Ґрей» також зустрічається сцена, у якій зображена на картині «красуня» починає рухати очима, коли натурниця вмирає.Disraeli (1853) p101-2

Історія публікації «Портрет…» задумувався як повість, яка мала вийти частинами на сторінках журналу «Ліппінкоттс монтлі меґезін». 30 серпня 1889 року, під час обіду в готелі Ленгема, редактор журналу Дж. М. Стоддарт домовився з Оскаром Вайлдом, Артуром Конаном Дойлом і Т. П. Ґіллом про публікацію їхніх творів. Конан Дойл невідкладно подав до друку свою кримінальну повість «Знак чотирьох», а згодом і другу книгу про Шерлока Голмса, проте Вайлд відзначився своєю неквапливістю і надіслав рукопис аж 7 квітня 1890 року, через сім місяців після запланованого терміну.

Літературна цінність «Портрета…» не залишила Стоддарта байдужим, однак, будучи редактором, він описав роман для видавця Джорджа Ліппінкотт такими словами: «у його теперішньому вигляді можна знайти низку речей, які б не схвалила жодна невинна жінка…». У попередньому варіанті Стоддарт разом із іншими редакторами вилучили з оригінального рукопису такі елементи: (i) уривки, що містили натяки на гомосексуальність та гомосексуальний потяг; (ii) усі згадки про книгу «Таємниця Рауля» та про її автора — Катуллу Сарацина; (iii) усі згадки слова «mistress» (коханка) стосовно Сибіл Вейн та Гетті Вейн, з якими зустрічався Доріан Ґрей.

20 червня 1890 року роман уперше надруковано на сторінках липневого видання журналу «Lippincott's Monthly Magazine». Невдовзі британські літературні критики засудили аморальність роману, а видавництво «В. Г. Сміт» навіть вилучило липневе видання журналу зі всіх своїх книжкових кіосків. Як наслідок, Оскар Вайлд вирішив приховати гомоеротичні елементи та розширив відомості про життя персонажів. У журнальному виданні (1890 р.) Безіл розповідає Лорду Генрі, як він «обожнює» Доріана та благає його «не забирати від нього цієї людини, що робить його життя привабливішим», концентруючи свою увагу на любові до Доріана, однак у книжковому виданні (1891 р.) Безіл зосереджує свою увагу на мистецтві, благаючи Лорда Генрі: «не забирати від нього цієї єдиної людини, що надає принади його мистецтву».

Оскар Вайлд розширив журнальне видання з тринадцяти до двадцяти розділів; водночас останній розділ журнального видання розділено на дві частини, що стали дев'ятнадцятим та двадцятим розділом книжкового видання 1891 року. Вайлдові текстові доповнення полягали у тому, щоб «розкрити Доріана як персонажа» та додати більше деталей про його походження, описати його «індивідуально-психологічне падіння якнайвичерпніше та якнайпереконливіше».

Книжкове видання 1891 року також містило вступ, в якому Вайлд звернувся до критиків, захищаючи у такий спосіб репутацію свого роману. Письменник також пояснює роль митця у суспільстві, говорить про мету мистецтва та важливість краси. Крім того, у вступі простежується Вайлдове зацікавлення даосизмом та філософією Чжуан-цзи.

Сприйняття

Всесвітня спільнота