Рівка́ Ґу́бер (; 1902 — 10 вересня 1981 року) — ізраїльська соціальна працівниця, вихователька, активістка українського походження, яку прозвали «матір'ю синів» () після того, як вона втратила двох своїх синів у Війні за незалежність. Отримала Премію Ізраїлю (1976) за свою роботу з абсорбції репатріантів.

Біографія

Ранні роки Ревекка Бумаґіна () народилася 1902 року в селянській родині в єврейській землеробській колонії Ново-Вітебськ (тепер — Нововітебське), у Херсонському повіті на південному заході тодішньої Російської імперії (тепер — Україна).

Вона була відмінницею, допомагала родині обробляти землю. Відвідувала гімназію в Катеринославі (тепер — Дніпро) з наміром продовжити навчання у вищому навчальному закладі, але після Жовтневого перевороту була змушена повернутися до Нововітебська, де працювала вчителькою. 1921 року одружилася з Мордехаєм Ґубером, студентом Слобідської єшиви, викладачем івриту, активістом сіоністського підпілля, який двічі був ув'язнений. 1925 року обоє несподівано отримали дозвіл на виїзд з Радянського Союзу. Вони переїхали до Палестини та приєдналися до «Південної групи» в Реховоті, де готувалися розбудовувати поселення. У 1934 році разом зі своїми друзями вони були одними із засновників поселень Кфар-Білу (1933) та Кфар-Варбурґ. Під час Другої світової війни вона записалася до жіночого допоміжного територіального корпусу британської армії для війни проти нацистської Німеччини, і служила там із 1940 по 1942 роки.

У шлюбі народила синів Ефраїма (1927 —1948) і Цві (1931 —1948) та доньку Хаю (1938).

«Мати хлопців»

Під час Війни за незалежність її старший син, Ефраїм, був командиром у єврейській партизанській організації «Га-Аґана», і він загинув 26 березня 1948 року під час нападу на мошав Тірат- Шалом, коли йому було 20 років. Через три місяці її другий син, Цві, загинув 8 липня 1948 року у битві за горби села Хулікат (там була єдина прокладена дорога на Південь), коли йому було 17; тіло Цві знайшли приблизно рік після цього, разом із тілом його бойового товариша Імануель Тухлер (). Цві похований поруч зі своїм братом на військовому кладовищі в Кфар-Варбурзі.

У 1950-х і 1960-х Ґубер називали «матір'ю синів», коли вона стала в очах багатьох у країні символом матері, яка втратила найцінніше, але не дозволила своєму горю взяти верх над нею, невтомно працюючи над абсорбцією іммігрантів у суспільство. Це прізвисько дав Давид Бен-Ґуріон, який тепло листувався з нею.

Поселення та абсорбція

Після закінчення Війни за незалежність подружжя Ґубер звернулося до Єврейського агентства з проханням привезти нових іммігрантів для поселення в околицях мошава Беер-Тувія. Мордехай, який був головою регіональної ради Беер-Тувії, займався абсорбцією іммігрантів як частиною своєї роботи, а Рівка Ґубер керувала школою в таборі абсорбції Кастіна. Під її керівництвом школа мала честь зберігати «прапор Єрусалиму», знак передового досвіду від Єврейського національного фонду.

У 1955 році Єврейське агентство почало реалізацію великого плану поселення в Лахішському регіоні. Мордехай і Рівка переїхали до регіону Лахіш і були серед засновників іммігрантських поселень у регіоні.

Три роки вони були серед нових іммігрантів і ділили труднощі та успіхи. На другому році проживання в Лахіші, прагнучи бути в усьому рівними з іммігрантами (які приїхали до Ізраїлю ні з чим) вони відписали своє майно в Кфар-Варбурзі організації «Фонду захисту».

У цей період Мордехай очолював регіональну раду Лахіша, а Рівка була гідом для іммігрантів, вчителькою у таборі абсорбції Кастіна, директоркою школи та волонтеркою. Ґубер заохочувала мошавників із Кфар-Варбурґа та Беер-Тувія наймати іммігрантів. Вона працювала над організацією освітньої бази для іммігрантів і допомагала в створенні освітньої інфраструктури міста Кір'ят-Малахі. 1961 року вона опублікувала книгу «До смолоскипів Лахішу» (, «Ель масу'от Лахіш»), яка описує різні етапи абсорбції іммігрантів і розвитку країни на основі її досвіду та роботи з іммігрантами на Півдні. Книга принесла їй премію імені Хаїма Ґрінберґа від організація «Pioneer Women».

1962 року Кастінську школу перейменували на «Братську» школу в пам'ять про її двох загиблих синів. Ґубер дуже поважала іммігрантів-жителів тимчасових наметів і говорила, що: «Більше, ніж держава поглинула її — ця алія поглинула державу» ().

У 1968 році подружжя Ґубер переїхало до Кфар-Ахіма, названого на честь їхніх двох убитих синів. Ґубер опублікувала «Книгу братів» (), яка містить збірку творів її двох синів, а також книгу «З синами» (), в якій вона писала про своє життя та своїх синів. «Ця книжка не була написана — вона була зроблена, — написала вона у передмові до книги, — зроблена серед усіх інших занять і численних обов'язків, якими матері в усьому світі вміють займатися разом, одночасно» (). Книга вийшла англійською (1966), японською (1973) і російською (1976) мовами.

Останні роки 1976 року вона отримала Премію Ізраїлю за її особливий внесок у суспільство та Державу Ізраїль, за її працю в освіті та абсорбції репатріантів.

У вересні 1978 року помер Мордехай, її чоловік.

У березні 1979 року прем'єр-міністр Менахем Беґін запросив Ґубер як почесну гостю на церемонію підписання мирної угоди з Єгиптом у Кемп-Девіді.

У вересні 1981 року Ґубер вчинила самогубство. Її поховали поруч із синами на кладовищі в Кфар-Варбурзі. Тисячі людей відвідали її похорон, у тому числі президент Іцхак Навон, спікер Кнесету Менахем Савідор, головний рабин Ізраїлю Шломо Ґорен, члени Кнесету, голови громад, письменники та художники. Вона залишила доньку Хаю та маленького онука Йонатана.

Ґубери заповіли усе своє майно державі.

Її іменем названо школу в місті Негора та вулиці в містах Тель-Авів, Раанана, Кфар-Сава, Петах-Тіква та Кір'ят-Малахі. У 1992 році гербова служба випустила марку на її честь, на якій зображено три портрети Рівки Ґубер і пейзаж регіону Лахіш.

Праці

«Книга братів: Неопубліковані твори Ефраїма та Цві Ґуберів» () «З синами» () «До смолоскипів Лахішу» () «Лахіш: історична літературна антологія» () «Тільки стежка» () «Історія Кфар-Ахім» () «Історії для майбутніх поколінь» () «Лахіш: 25 років» ()

Тексти її авторства

הפואימה הפדגוגית שלי, מעריב, 11 באפריל 1960 (מתוך «אל משואות לכיש») אל משואות לכיש: הימים הראשונים בנוגה, מעריב, 21 בספטמבר 1960 (מתוך הספר) קורות ספר אחד: להופעת «ספר האחים» בתרגום אנגלי, מעריב, 29 באפריל 1966 שמונים שנה לאדריכל המדינה: כתר דוד, דבר, 5 באוקטובר 1966

Переклади The Signal Fires of Lachish; Translated by Margalit Benaya, Tel Aviv: Massadah, 1964. (אנגלית: אל משואות לכיש) Las hogueras de Lajish; traducción de Etty Elkin de Gitrik, Buenos Aires: Editorial Israel (Biblioteca Israel), 1964 5724. (ספרדית: אל משואות לכיש) Two Brothers: From the Posthumous Papers of Ephraim and Zvi Guber; ’The Mother reminisces’ [by Rivka Guber] and ’Ephraim's Writings’ were translated by Elsie Chomsky; ’Zvi's writings’ were translated by M. Lask, Tel Aviv: Massada, 1966. (אנגלית: ספר האחים) Only a Path; Translated from the Hebrew by Nechama Genossar, Ramat Gan: Massada, 1972. (אנגלית: רק שביל) Yukiaru hitobito; [by] Ephraim Guber; [compiled by] Rivka Guber; [translated by] Taguchi Sachiko, Tokyo: Dokuritsu Shuppan, 1973. (יפנית: ספר האחים) Die Feuerzeichen von Lachisch. aus den Lebenserinnerungen einer Pionierin; Aus dem Englischen übertragen von Lore Hartmann-v. Monakow, Zürich: Freunde des Schweizer Kinderdorfs (Kirjath Jearim), 1974. (גרמנית: אל משואות לכיש) Костры Лахиша; [пер. с иврита: Ривка Рабинович], Тель-Авив: Ам-Асефер, 1975. (רוסית: אל משואות לכיש) Книга братьев Эфраим и Цеви Губер; пер.: Ривка Рабинович, А. Гинзберг-Газов; ред., А. Элинсон-Белов, Тель-Авив: Ам-Асефер, 1976. (רוסית: ספר האחים) Village of the Brothers: Memoirs of the Members of Kfar Ahim; compiled by Rivka Guber; foreword by Yitzhak Navon; introd. by Elie Wiesel, New York: Shengold Publishers, 1979. (אנגלית: אלה תולדות כפר-אחים)

Див. також

Мір'ям Перец Рона Рамон

Виноски