Ця стаття про історико-географічний регіон та частково визнану державу — Республіка Південна Осетія. Про адміністративні одиниці Грузії див. Рача-Лечхумі та Квемо Сванеті, Імереті, Мцхета-Мтіанеті та Шида Картлі
Півде́нна Осе́тія (, , ) — самопроголошена держава на Південному Кавказі, створена РФ внаслідок окупації частини Грузії.
З початку XX століття Південна Осетія є регіоном компактного проживання осетинів, в часи окупації Грузії СРСР на її території містилася Південно-Осетинська автономна область, частина Грузинської РСР. Осетини також населяють Північну Осетію — прилеглий регіон Північного Кавказу, що перебуває у складі Російської Федерації.
Сучасна Грузія де-факто втратила контроль за цим регіоном, де російською окупаційною владою та місцевими колаборантами проголошено утворення «Республіки Південна Осетія».
Більшість країн світу розглядають Південну Осетію як частину Грузії, водночас 5 країн-членів ООН (зокрема Росія) визнають її незалежною державою.
Статус Незалежність Республіки Південної Осетії визнають Росія,Указ Президента Российской Федерации от 26.08.2008 № 1260 , Венесуела,Венесуела визнала незалежність Південної Осетії і Абхазії // ТСН Нікарагуа,Сирія та самопроголошені Республіка Абхазія, Придністровська Молдавська Республіка і в минулому Нагірно-Карабаська Республіка.
Світова спільнота (в тому числі й Україна) розглядає Південну Осетію (Цхінвальський регіон) як зону етнополітичного конфлікту, визнаючи її частиною території Грузії у складі трьох адміністративних одиниць.
У 2008 році за підтримки і збройного втручання Росії регіон було повністю виведено з-під контролю Грузії.
Історія Алани були союзниками грузинського правителя Давида Будівельника, вони допомогли йому у дидгорській та інших битвах. Давид вважав царя Аланії своєю правою рукою, тому в якості подяки за допомогу дозволив частині алан оселитися на території Грузинського царства.
Вперше осетинські переселенці з'явилися на території сучасної Південної Осетії у першій половині XIII століття, після того, як у 1238—1239 років значна частина рівнинної Аланії була захоплена татаро-монголами. У 1277 році територію Аланії спустошив Менгу-Тимур. Після цих подій алани (предки осетини) поступово почали мігрувати на південь. У 1299 році алани, які втекли від татаро-монголів, захопили Ґорі. Проте у 1320 році грузинський цар Георгій V Блискучий звільнив місто, і вигнав аланів назад за Кавказ. У другій половині XIII століття в нагірній смузі Шида-Картлі вже існувало одне компактне поселення переселенців-овсів (осетин), куди просочувалися з півночі все нові й нові групи емігрантівГутнов Феликс. «Субъективные заметки по Древней и Средневековой истории Осетии». 2004.
З XV століття починається поселення осетин в Двалеті, провінцію Грузинського царства (до 1858 року), . Етнічна принадлежність двалів поки що невідома. Згідно з однією теорією вони розмовляли нахською мовоюJaimoukha, Amjad. The Chechens: A Handbook- Partial Ancestry and Kindred Peoples [to the Chechens]. Page 29. «At the turn of this new era, the Nakh peoples of the Transcaucasus the Tsanars in the South, the Dvals in the West, and the Ers in the East. The Kakh(etians) who used to call themselves Kabatsas and their territory Kakh-batsa, were surrounded by Nakh tribes and themselves thought to be Tushians of Nakh extraction. The eighteenth century historian Vakhushti asserted that the Kakh considered Gligvs, Dzurdzuks and Kists as their ethnic kin.». Згідно з іншою теорією двала були Аланським племенем. Вірменські джерела 7-го століття позначають двалів як аланське плем'я. Таким чином вони відійшли на південь, чи були асимільовані осетинамиВ. Н. Гамрекели. Двалы и Двалетия в I—XV вв. н.э. Академия Наук Грузинской ССР. Издательство Академии Наук Грузинской ССР Тбилиси. 1961. Нині термін «Двалеті» зберігся лише як топонім, для позначення району навколо долини Кударо.
З XIV по XVIII століття осетини, що жили на Південному Кавказі, активно брали участь у національно-визвольних війнах Картлійського царства проти османських і перських завойовників.
У XVII століття, під тиском князів Кабарди, осетини розпочали другу хвилю міграції з Північного Кавказу в Грузію. Тоді ж картлійський цар Вахтанг V дозволив осетинам селитися у межах своєї держави. Перші поселення осетин з'являються в ущелині (витік річки Терек) та у Маґрао-Двалеті (витік річки Діді-Ліахві).
У XIX столітті територія сучасної Південної Осетії була заселена переважно грузинами. Так у Цхінвалі, в 1886 році, мешкало 3832 осіб, з яких грузин було — 1135 осіб, євреїв — 1953, вірмен — 744, і жодного осетина. Лише поодинокі села осетинів траплялись серед цілої грузинської провінції. Починаючи з початку XX століття осетини почали масово переселятися до цієї грузинської землі, після утворення Південно-Осетинської автономної області (Південна Осетія, утворена 20 квітня 1922 року) у складі Грузинської РСР зі столицею в місті Цхінвалі.
У 1918—1920 роках на території сучасної Південної Осетії спалахнуло три заколоти проти Грузинської Демократичної Республіки, які були інспіровані більшовиками. Метою цих заколотів було встановлення радянської влади та приєднання регіону до РСФРР. 6 червня 1920 року південноосетинські заколотники та більшовицька, сформована в Радянській Росії, так звана «південноосетинська бригада» поблизу м. Джава завдали поразки урядовим грузинським військам, та наступного дня здобули Цхінвалі. Вже 8 червня 1920 року Південноосетинський ревком проголосив радянську владу на підконтрольній території. Проіснував Південноосетинський ревком до липня 1920 року, коли грузинські війська звільнили окуповану більшовиками територію.
У березні 1925 року, на п'ятому з'їзді Рад робітничо-селянських депутатів Північно-Осетинської автономної області, було ухвалено рішення: «Здійснити об'єднання Південної та Північної Осетії в межах Радянської Соціалістичної Республіки Грузія». Головна причина такого рішення очевидна: у Грузії небезпека денаціоналізації осетинів була меншою, ніж у Російській Федерації.Бобрович В. Похибка сценарію // Україна молода. — 2012, 14 березня. — С. 7. Ініціатива владикавказців була розглянута і в Цхінвалі: наприкінці березня 1925 відбувся V з'їзд Рад робітничих і селянських депутатів Південно-Осетинської автономної області, на якому була розглянута інформація представника ЦВК Північної Осетії Харитона Каргієва про можливість об'єднання двох Осетій. Південні осетини постановили:
Всеросійський ЦВК не чинив опір ідеї об'єднання Осетій. З цією ініціативою був згоден і обласний Виконавчий Комітет Північної Осетії. Що стосується Грузії: 15 липня 1925 сесія ЦВК Грузії заслухала з цього питання доповідь представника Північно-Осетинської автономної області комуніста Симона Такоєва і одноголосно схвалила ідею об'єднання «Північної і Південної Осетії» у складі Грузії. Емісар північних осетинів на сесії в Тбілісі заявив:
Сталін спочатку був згоден з тим, щоб Осетія об'єдналася в складі Грузинської РСР, але пізніше, через категорично негативну думку секретаря Північно-Кавказького Крайового комітету компартії Анастаса Мікояна, його позиція помітно похитнулася. Анастас Мікоян запевняв Сталіна, що входження Північної Осетії до складу Грузії викликало б розділ всього Північного Кавказу — Грузія вклинилася б у центральну частину Кавказу:
Крім того, позицію Анастаса Міконяна фактично розділив і член Президії ЦВК Закавказзя Амаяк Назаретян, за заявою якого, оскільки між Північною і Південною Осетією не було дороги, то таке об'єднання було б фіктивним і не дало б позитивного результату.
Населення За переписом 1926 року на території Південно-Осетинської автономної області проживало 87 375 осіб. Найбільшими національностями були осетини 60 351 (69,1 %) та грузини 23 538 (26,9 %). Проживали також євреї (1 739), вірмени (1 374), росіяни (157). У найбільшому місті АО — Цхінвалі — проживало 5 818 осіб. Найчисельнішими національностями були грузини — 1 920 осіб (33,0 %) та євреї — 1 739 (30,4 %). Також проживали осетини — 1 152 осіб (19,8 %), вірмени 827 (14,2 %), росіяни 114 (2,0 %).
Населення Південної Осетії в останні роки існування СРСР становило близько 70 000 осіб і складалося з осетин, грузин і деяких інших етнічних груп, при цьому осетинські і грузинські населені пункти перемішані один з одним. Багато осетинських сімей покинули регіон в результаті збройного конфлікту початку 1990-х років, знайшовши притулок на російській території, в основному в Північній Осетії-Аланії. За підтримки Російської Федерації більшості осетин роздано російські паспорти, скориставшись яким працездатне населення в основному виїхало на заробітки у великі російські міста.
+Національний склад населення Південно-Осетинської АО за даними перепису 1989 рокуhttp://www.ethno-kavkaz.narod.ru/rnsossetia.html Населення Південно-Осетинської АО за переписоми Осетини Грузини Росіяни Вірмени Євреї Всього 65 233 28 544 2 128 984 396 98 527 66,2 % 29,0 % 2,2 % 1,0 % 0,4 % 100 %
Після збройного конфлікту у 2008, за підрахунками експертів, в регіоні проживає близько 30 000 осіб: 17 000 з них в столиці республіки ЦхінваліДоклад о положении в Южной Осетии: Россия выделила на каждого жителя 28 тысяч долларов. В ході військових дій у серпні 2008 з Південної Осетії втекли близько 20 000 етнічних грузин, станом на 2010 рік в республіці жили всього 2 500 грузин.
Республіка Південна Осетія
10 листопада 1989 року Південноосетинська обласна рада ухвалила рішення про перетворення Автономної області на Автономну республіку в складі Грузії. Наступного дня грузинський парламент скасував це рішення. 23 листопада 1989 року розпочався мирний марш організований лідером національно-патріотичних сил Звіадом Гамсахурдіа і першим секретарем ЦК Компартії Грузії Гіві Гумбарідзе для захисту грузинського населення автономії. Учасників маршу, яких було близько 20 тисяч, вирушили в адміністративний центр автономної області м. Цхінвалі, проте їх не пустили до міста підрозділи внутрішніх військ МВС СРСР, пролилась кров. Вже наприкінці 1989 року грузинська влада ввела у Цхінвалі підрозділи МВС Грузії. Осетини, у свою чергу, створили власні озброєні структури — національну гвардію. Між грузинськими урядовими військами та осетинськими сепаратистськими формуваннями розгорнулися бойові дії. З'явилися ніким не контрольовані озброєні групи. Національна гвардія та озброєні групи — т. зв. російські «добровольці» були створені силовими структурами Росії.
1990 року, восени, Південноосетинська обласна рада проголосила Південноосетинську Радянську Демократичну Республіку, та звернулася до Москви з проханням про визнання її незалежним від Грузії суб'єктом СРСР. У відповідь на ці дії Верховна Рада Грузинської РСР, у грудні 1990 року, ліквідувала Південноосетинську АО та розпочала блокаду регіону, що тривала до липня 1992 року.
У січні 1992 року в Південній Осетії відбувся референдум з питання «про державну незалежність», результати якого показали, що більша частина південноосетинського населення підтримує ідею незалежності. Фактичне заморожування конфлікту між Грузією і Південною Осетією відбулося після підписання 14 червня 1992 року, вже новим грузинським керівництвом, Дагомиських угод. Введення в зону конфлікту змішаних російсько-грузино-осетинських миротворчих сил, у липні 1992 року, на той час заспокоїло ситуацію. Проте наслідки сепаратистських дій осетинів були трагічні. За час конфлікту було спалено 93 села, було вбито понад тисячу осіб з обох боків, кількість біженців, за різними оцінками, сягала від 40 до 100 тис.
Найважливішу роль при цьому зіграла і створена в результаті Дагомиських угод Змішана контрольна комісія з врегулювання грузино-осетинського конфлікту. Росія забезпечувала підтримку Південної Осетії і водночас стала посередником в переговорному процесі з врегулювання грузино-осетинського конфлікту, що проходить з участю ОБСЄ, і виступає за «мирне вирішення конфлікту між Грузією і Осетією», маючи на увазі збереження статусу-кво.