Корінні народи Бразилії () або корінні бразильці () — народи, колись нараховували приблизно 2000 племен і народів, які населяли територію сучасної Бразилії за тисячоліття до початку португальської колонізації.

Коли наприкінці XV століття Христофор Колумб досягнув берегів Америки, він думав, що знайшов Ост-Індію. Саме тому, народи, яки зустріли європейці, почати називати («Індіанці»). Пізніше, коли виявилось, що знайдена земля не є Індією, корінне населення материків Нового Світу залишили називати індіанцями. А людину з Індії почали називати індусами.

Наприкінці XV століття деякі корінні жителі були традиційно напівкочовими племенами, які жили за рахунок полювання, рибальства, збиральництва та міграційного землеробства. Багато племен зазнали вимирання внаслідок зараження європейськими хворобами. З часом багато з представників корінних народів були асимільовані в бразильське населення.

Корінне населення зменшилось в порівнянні з доколумбовим періодом з 2-3 мільйони до приблизно 300 000 рік. Згідно з переписом IBGE 2010 року 817 000 бразильців зарахували себе до корінних народів, той самий перепис зареєстрував 274 корінні мови та 304 різних корінних етнічних груп.Native Brazilians Informations

18 січня 2007 року FUNAI повідомила про 67 неконтактних племен, що залишилися в Бразилії, порівняно з 40, відомими в 2005 році. З цим доповненням Бразилія обійшла Нову Гвінею, ставши країною з найбільшою кількістю неконтактних народів у світі.

Історія

Витоки Питання про шляхи заселення Америки постійно створюють низку гіпотетичних теорій та моделей. Походження корінних народів Америки досі є предметом суперечок серед археологів.

Антропологічні та генетичні дані вказують на те, що більшість індіанців походять від народів-мігрантів із Сибіру та Монголії. Ці племена прийшли в Америку через Берингову протоку та вздовж західного узбережжя Північної Америки спускались до Південної Америки принаймні трьома окремими хвилями. В Бразилії, зокрема, більшість корінних племен вважаються нащадками першої сибірської хвилі мігрантів, які мігрували наприкінці останнього льодовикового періоду, між 13 000 років і 17 000 років тому. Найімовірніше, щоб досягти сучасної Бразилії, до басейну річки Амазонки мігранти зайшли з північного заходу. Друга та третя міграційні хвилі з Сибіру, не досягли Південної Америки Лінгвістичні дослідження підтримали генетичні дослідження, виявивши давні закономірності між мовами корінних народів Сибіру та мовами корінних народів Америки.

Генетичні дослідження

Y-хромосоми ДНК Аналіз ДНК Y-хромосоми індіанців вказує на специфічну схожість більшої частини населення Південної Америки. Мікросателітне різноманіття та розподіл лінії Y, характерні для корінного населення Південної Америки, вказує на те, що певні популяції індіанців формувались ізольовано з моменту початкового заселення регіону.

Аутосомна ДНК Відповідно до генетичного дослідження аутосомної ДНК 2012 року корінні американці походять від мігрантів із Сибіру. Більшість з них простежується до однієї популяції предків, яку називають «першими американцями». Після початкового заселення території Амазонії відбулася швидка експансія на південь. Винятком є носії чибча, чиї предки походять як з Північної, так і з Південної Америки.

мтДНК

Згідно з дослідженням 2016 року, яке зосереджене на мітохондріальній ДНК (мтДНК), успадкованій лише по материнській лінії, показало, що предки корінного населення Америки по материнській лінії сходять до кількох основоположних ліній із Сибіру, які прибули через Берингову протоку близько 16 тисяч років тому. Згідно з цим дослідженням, предки корінних американців, ймовірно, деякий час залишалися в районі сучасної Аляски. Пізніше «невелика популяція потрапила в Південну Америку прибережним шляхом приблизно 2,4-9 тисяч років. Після швидкого поширення по всій Америці обмежений потік генів у Південній Америці призвів до чіткої філогеографічної структури популяцій, яка зберігалася протягом тривалого часу.

Усі давні лінії мітохондрій, виявлені в цьому дослідженні, були відсутні в сучасних наборах даних, що свідчить про високий рівень вимирання популяції. В наслідок застосування тесту множинної логістичної регресії основних компонентів до симуляції баєсівської серійної коалесценції. Аналіз підтвердив сценарій, згідно з яким європейська колонізація спричинила значну втрату доколумбових родоводів».

Океанічна складова в районі Амазонки Два генетичних дослідження аутосомної ДНК у 2015 році підтвердили сибірське походження корінних жителів Америки. Переселення із Сибіру можливо починалось ще 23 000 років тому. Проте серед корінних жителів регіону Амазонки було виявлено спільне походження з корінними жителями Австралії та Меланезії.

Археологічні залишки

Корінні жителі Бразилії, на відміну від мешканців Мезоамерики та андських цивілізацій, не зберігали письмових записів та архітектурних кам'яних пам'ятників. А через вологий клімат і кислий ґрунт було знищено майже всі сліди їхньої матеріальної культури, включаючи дерев'яні будівлі або вироби та кістки. Таким чином, те, що відомо про історію регіону до 1500 року, було зроблено та реконструйовано на основі невеликих археологічних доказів, таких як кераміка та кам'яні наконечники стріл.

Найпомітнішими залишками культури корінних народів Бразилії є дуже великі кургани останків черепашек молюсків (самбаків), знайдених у деяких прибережних районах. Нещодавні дослідження показують, що кургани черепашок були створені людьми, які жили на бразильському узбережжі між 8000 і 2000 роками до нашої ери. Саме в таких курганах, або біля них археологи знаходили зооліти — скельні скульптури у формі тварин, зроблені з особливою технічною ретельністю. Уздовж бразильського узбережжя було знайдено велику кількість самбакі. Найбільш вивчені розташовані в штаті Санта-Катаріна.

Також на території Бразилії були знайдено значні відкладення «чорної землі» (тerra preta) у кількох місцях уздовж Амазонки, які, як вважають, є стародавніми звалищами. Нещодавні розкопки таких родовищ у середній і верхній течії Амазонки виявили залишки деяких дуже великих поселень, що містять десятки тисяч будинків, що вказує на складну соціальну та економічну структуру.Discovery and awareness of anthropogenic amazonian dark earths (terra preta)", by William M. Denevan, University of Wisconsin–Madison, and William I.Woods, University of Kansas. Ґрунти «чорної землі» були створені землеробними спільнотами між 450 та 950 роками нашої ери. Корінні американці з тропічних лісів Амазонки, можливо, використовували свій метод розвитку та роботи на «чорній землі», щоб зробити землю придатною для сільського господарства, необхідного для підтримки великого населення у племенах. Недавні розкопки ділянок «чорної землі» у середній і верхній течії Амазонки відкрили залишки дуже великих поселень, які містили десятки тисяч домів, та вказують на складний соціальний і економічний склад суспільства.Archaeology: Amazonian urbanites. Nature. 9/4/2008, Vol. 455 Issue 7209, p5-5.

Дослідження щелеп доісторичних мешканців прибережної Бразилії виявили, що використали зуби для очищення та подрібнення абразивних рослин.

Культура Маражоара Культура марахора Культура Маражоара процвітала на острові Маражо в гирлі річки Амазонка. Під час розкопок на острові археологи знайшли складну кераміку. Її шматки були витончено розписані та вирізані зображеннями рослин і тварин. Це стало першим доказом того, що на Маражо існувало складне суспільство. Докази будівництва курганів також свідчать про те, що Культура Маражоара була достатньо розвинута для будівництва складних поселень, виконання великих земляних робіт. Декілька курганів на острові Марахо після радіовуглецевого аналізу почали датувати від 1000 до 300 роки до нашої ери. Культура Маражора була предметом постійних суперечок. Американка Бетті Меггерс, досліджуючи маражора в 1950-х роках, припустила, що його представники мігрували з Анд і оселилися на острові. Багато дослідників вважали, що Анди були заселені палеоіндійськими мігрантами з Північної Америки, які рухалися на південь та на рівнину територію.

Однак у 1980-х роках інший американські археологи на розкопках кургану Тесо-дус-Бішос, зробивши геофізичні дослідження дійшли висновку, що суспільство, яке побудувало кургани, виникло саме на острові.

Доколумбова культура Марахо, можливо мала соціальне розшарування та нараховувала населення до 100 000 осіб.

Корінні народи на час європейської колонізації

Етнічні групи Коли португальські дослідники вперше прибули до Бразилії у квітні 1500 року, вони, на свій подив, виявили узбережжя, багате ресурсами, на якій мешкало сотні тисяч корінних жителів. Офіційний писар Педро Алвареса Кабрала, командувача флотом відкриття, який висадився в сучасному штаті Баїя, написав листа до короля Португалії, в якому схвально описав красу цієї землі.

Напередодні приходу португальців на початку XVI століття в прибережних районах Бразилії існувало дві великі мегагрупи — тупі (носії мов тупі-гуарані), які домінували практично на всьому бразильському узбережжі, і тапуї (всі корінні жителі, які не розмовляли старою мовою тупі, зазвичай мовою же). Португальці прибули наприкінці тривалої боротьби між тупі і тапуї, яка призвела до поразки та вигнання тапуї з більшості прибережних районів у внутрішні райони. У старих португальських хроніках термін Тупі означає «дружній» або «союзницький».

Хоча тупі були поділені на підплемена, які часто ворогували одне з одним, вони були культурно та мовно однорідними. Той факт, що перші європейці зустрічали практично тих самих людей і мову вздовж узбережжя Бразилії, значно спростив спілкування та взаємодію з місцевим населенням.Boundary details are partly derived from Tribos Indígenas Brasileiras Наскільки відомо тупі спочатку жили переважно кочовим життям мисливців-збирачів. З матеріальної культури збереглася велика колекція наконечників стріл і списів, сокир та інших артефактів із колотого каменю та кісток. Це було знайдено форми поховання та особиста атрибутика, у тому числі натільні прикраси черепашками, камінням, насінням тощо. Також з часом у культурі поступово з'являються об'єкти з полірованого каменю прогресивної витонченості, наскельні пам'ятки та незабаром артефакти з кераміки та різьбленого каменю (це рідко), а також докази сільськогосподарської практики, що вказує на певний ступінь осілості. Ця еволюція не була лінійною і колонізатори виявили, що різні народи живуть різними формами культури, різноманітністю, яка триває до сьогодні та продовжує трансформуватися. Попри ці відмінності, існують і спільні основні риси.

У внутрішніх районах Бразилії домінували переважно люди тапуя (же), хоча значні частини внутрішніх районів (зокрема, верхів'я річок Шінгу, Телес-Пірес і Джуруена — територія, яка зараз покривається приблизно сучасним штатом Мату-Гросу) були первісною доміграційною батьківщиною тупі-гуарані. У роботі «Історія португальських відкриттів і завоювань у Новому Світі», Joseph — Francois Lafitau, 1700.

Окрім тупі та тапуя, заведено виділяти дві інші мегагрупи корінного населення у внутрішніх районах: карибів, які населяли більшу частину сучасної північно-західної Бразилії, включаючи обидва береги річки Амазонки аж до її дельти, та групу араваків, складові племена якої населяли кілька областей, включаючи більшу частину верхньої Амазонки (на захід від нинішнього Манауса), а також значні осередки в сучасних штатах Амапа та Рорайма.