__ОБОВ_ЗМІСТ__

Сучасні язичницькі погляди на ЛГБТ-людей значно відрізняються в різних напрямках, сектах і системах переконань. ЛГБТ-люди складають набагато більший відсоток населення неоязичницьких кіл, ніж більші релігійні групи основної течії. Є деякі популярні неоязичницькі традиції, вірування яких часто суперечать ЛГБТ-спільноті, а також є традиції, які приймають, створюють або очолюють ЛГБТ-люди. Більшість конфліктів стосується гетеронормативності та циснормативності.

Демографія сучасних язичницьких громад

Сексуальна орієнтація

Опитування 2003 року, проведене та її колегами, виявило, що 28,3% американських неоязичників визначені як геї, лесбійки або бісексуальні люди.

У 2013 році опитування неоязичників в Англії, Уельсі, Канаді, Австралії та Новій Зеландії показало, що 49,8% жінок і 44,5% чоловіків ідентифіковані як негетеросексуальні. З негетеросексуальної демографічної групи жінок 78,5% визначені як бісексуалки та 11,2% визначені як лесбійки; з негетеросексуальної демографічної групи чоловіків 55,2% ідентифікували себе як геїв і 37,1% як бісексуалів.

Дослідження, проведене в 2015 році дослідницьким центром Pew Research Center, показало, що 11% респондентів-лесбійок, геїв і бісексуалів ідентифікували себе з нехристиянськими релігіями, значна частина яких є певною формою неоязичництва або міжконфесійних універсалістських вірувань. Це було майже вдвічі більше, ніж загальне населення.

Стать У той час як західна неоязичницька спільнота в цілому є гендерно різноманітною, демографічна тенденція до жіночої численності чи домінування. Вищезгадане наукове опитування західних неоязичників у 2013 році виявило, що жінки не тільки були домінуючою неоязичницькою демографічною групою, але й їхня частка зростала в усіх країнах у багатьох досліджуваних країнах. Однак чоловіки, як правило, домінували в певних традиціях, таких як скандинавське язичницьке вірування, , , церемоніальна магія та Телема.

Історичний гендерний контекст Поняття «відьма» значно відрізняється в залежності від культури, суспільства, системи вірувань, структур влади, періодів часу та інших соціологічних факторів. Однак у західній культурі відьми переважно вважаються жінками. Це відображено в статистичному аналізі історичних документів, який показує, що зазвичай переслідуваними за чаклунство були жінки в середньому приблизно від 70 до 80 відсотків часу, здебільшого жінки віком понад 50 років. Фактичні практикуючі чаклунство серед населення історично відрізнялися. Як і сьогодні, чоловіки частіше практикували певні дисципліни, прикладом цього була біла магія в досучасній Англії.

Malleus Maleficarum (1486), один із найвідоміших і сумнозвісних текстів про чаклунство, конкретно постулював, що жінки були більш схильні або ймовірніше брати участь у чаклунстві та язичництві, ніж чоловіки, і, таким чином, більшість відьом були жінками. Відомо, що Жан Боден (французький демонолог 16-го століття) стверджував, що жінки в п’ятдесят разів частіше займаються чаклунством.

Загальнофілософські та богословські питання

Гендерний дуалізм, есенціалізм і сексуальна орієнтація

Ідеологічні проблеми, які впливають на сприйняття та взаємодію ЛГБТК у сучасній язичницькій спільноті, часто випливають із традиційно дуалістичної космології, погляду, який зосереджується на двох головних і часто опозиційних категоріях. У сучасному язичництві це традиційно розглядається навколо сексуальності, зокрема гетеросексуальності, на основі гендерної бінарності, яка призначається через геніталії при народженні (іншими словами, гендерний есенціалізм.)

Бінарний гендерний есенціалізм дуже присутній у неоязичницьких спільнотах та їхніх відповідних теологічних/філософських системах переконань. Самі язичницькі джерела, такі як , висловлюють подібні погляди. Основа різниці зазвичай відображається в дискусії про , яка традиційно вважається чоловічою або жіночою за типом і властива тим, хто народився в будь-якій бінарній статі.

Яскравим прикладом цієї віри є дуотеїстичне шанування пари Бог-Богиня, часто Трилика Богиня та , пара, яку використовують віккани. Богиня (представляє жіноче начало ) традиційно вважається сприйнятливою, родючою, піклуючою та пасивною (в образі Місяця ), тоді як Бог (уособлює чоловіче начало ) як запліднювач, мисливець і активний/агресивний (відображається як Сонце ). , відома вікканська жриця та автор, описала це як прийняття інь та ян у західній язичницькій практиці.

Цей подвійний ґендерний архетип традиційно розглядається як гетеросексуальний, переконання, яке відображається в теології багатьох неоязичницьких систем вірувань , а також у таких практиках, як магія та заклинання, для виконання яких традиційні секти вимагають гетеросексуальної динаміки. Це може бути боротьбою для ЛГБТК-язичників, які вважають, що приклад подвійності не відображає їхніх власних почуттів і бажань.

пари божеств часто асоціюють есенціалістськими способами. Потрійна Богиня асоціюється з репродуктивним розвитком і припиненням цисгендерної жінки в її трьох аспектах: Дівчині, Матері та Старусі. Початок життя, Діва (молода жінка) уособлює незайманий передпідлітковий вік. Після менархе жінка і перетворюється на аспект Матері (дорослої жінки), яка тепер нібито здатна до відтворення. Після менопаузи жінка втрачає свою репродуктивну здатність, яку раніше мала, перетворюючись на аспект Крони (зріла жінка). Вважається, що Місяць символізує менструальний цикл, і багато язичників вірять, що вони пов'язані між собою. Так само Рогатий Бог асоціюється з репродуктивною здатністю цисгендерних чоловіків. Фалічна символіка, як-от однойменні роги, символізує пеніс і пов’язану з ним репродуктивну функцію.

Новітні історичні погляди на сексуальність і гендер На зорі неоязичництва в середині 20-го століття гетеросексуальний дуалізм був найкращим прикладом у « » британської традиційної Вікки, однієї з перших помітних неоязичницьких ідеологічних груп. У цьому обряді священик і жриця «були відведені в суворо гендерні, гетеронормативні ролі», в яких пара виконувала символічне або буквальне представлення гетеросексуального зносини, що вважалося життєво важливим для вшанування надприродних істот і здійснення магії. Примітно, що ранні неоязичницькі погляди на секс були радикальними для свого часу у своїй сексуальній позитивізм та мовчазному прийнятті БДСМ.

Пізніше у 20-му столітті, коли Вікка поширилася в Північній Америці, вона включала елементи контркультури, фемінізму другої хвилі та ЛГБТК. Есенціалістична ригідність коливалася під впливом уявлень Карла Юнга про аніму та анімус, а негетеросексуальні орієнтації стали більш прийнятними. До 1980-х і 1990-х років такі особистості, як та , продовжували еволюцію вірувань. Кроулі пов’язував бінарність Юнга з класичними елементами, якими володіють усі: жіноче/ аніма з водою і чоловіче/ анімус з вогнем. , дотримуючись поглядів, подібних до Кроулі у своєму виданні 1979 року своєї основоположної книги , у виданні 1999 року почала повністю ставить під сумнів поділ на чоловіче та жіноче, натомість зосереджуючись на рисах, а не на гендерних архетипах.

На початку 21-го століття квір -неоязичники та їхні секти почали публічніше заявляти про себе. Ці групи, пов’язані з ЛГБТК, «кинули виклик гендерному есенціалізму, що залишився в сексуальній полярності, яка досі практикується», яка залишилася в певних Вікка та феміністських неоязичницьких анклавах. Більш широке вивчення та прийняття квір-і трансгендерних постатей почалося не лише для прихильників, але й для божеств і міфологічних персонажів. Крім того, сексуальний позитивний настрій і БДСМ були повернуті в активне дослідження та прийняття.

Проблеми ЛГБТК у конкретних сектах, шляхах і традиціях

Вікка Вікканські традиції містять широкий спектр різних вірувань щодо сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності. Однак багато практикуючих вважають . написала у своїй книзі Dreaming the Dark 1982 року: «Сексуальність була таїнством у Старій Релігії; вона розглядалася (і розглядається) як потужна сила, через яку можна було безпосередньо пізнати цілющу, плодотворну любов іманентної Богині, і її можна було отримати. щоб живити світ, прискорювати родючість у людей і в природі».

Більшість вікканців поклоняються Триликій Богині та проф. Мелісса Гаррінгтон, пишучи про сексуальність і Вікку, зазначила, що самі Богиня та Бог, а також Колесо року, яке їх вшановує, є «переважно гетеросексуальною моделлю», також уточнюючи, що сексуальна активність зазвичай є сакраментальною для вікканців.

Крім того, центральна частина вікканської літургії включає , акт фактичного або символічного ритуального статевого акту між двома божествами. Традиційно це виконується священиком і жрицею, які закликають божеств, і традиційна практика, здається, виключно гетеросексуальна. Коли це виконується «за символом», це передбачає (що представляє пеніс) у чашу (що представляє вагіну).

Гарднерійські та александрійські групи зазвичай формують свої ковени виключно з пар чоловік-жінка. Кремер пише: « Британська традиційна Вікка 1950-х і 1960-х років розглядала чоловічу та жіночу енергії як абсолютно відмінні одна від одної, але взаємодоповнюючі. Незважаючи на те, що маскулінність і фемінінність повинні були оцінюватися однаково, жрицям і жерцям було відведено жорстко гендерні гетеронормативні ролі» .

Гарднерівська Вікка Джеральд Гарднер, засновник Гарднеріанської Вікки, особливо підкреслював гетеросексуальні підходи до Вікки. Ця практика може походити від тексту Гарднера (нібито цитує відьму, але, можливо, його власні слова): Відьми кажуть мені: "Закон завжди був таким, що влада повинна передаватися від чоловіка до жінки або від жінки до чоловіка, єдиний виняток - коли мати посвячує свою дочку або батько свого сина, тому що вони є частиною самих себе" (причина в тому, що між людьми, які проходять обряд разом, може виникнути велика любов). Далі вони кажуть: "Тамплієри порушили це вікове правило і передали владу від людини до людини: це призвело до гріха і, таким чином, спричинило їхнє падіння"... З цієї причини, кажуть вони, богиня суворо заборонила чоловікові бути посвяченим чоловіком або працювати з чоловіком, а жінці - бути посвяченою жінкою або працювати з жінкою, єдиним винятком є те, що батько може посвятити свого сина, а мати - свою дочку, як було сказано вище; і прокляття богині може бути на кожному, хто порушить цей закон". Джеральд Гарднер, "Чаклунство сьогодні" (1954)

Гарднера звинуватила в гомофобії Лоїс Борн, одна з верховних жриць шабашу Брікет-Вуд: «Джеральд був гомофобом. Він відчував глибоку ненависть і огиду до гомосексуальності, яку він вважав огидним збоченням і кричущим порушенням природного закону... «Немає відьом-гомосексуалів, і неможливо бути гомосексуалом і відьмою», — майже кричав Джеральд. З ним ніхто не сперечався»Bourne, Lois Dancing with Witches. (2006) London: Robert Hale. . p.38. (Hardback edition first published 1998)..

Проте легітимність гомофобії Гарднера, за чутками, є спірною, оскільки Гарднер продемонстрував набагато більше доказів відкритого та сприйнятливого ставлення до практик у своїх творах, які не характеризували б ненавистю чи фобією, які були поширеними у 1950-х роках: ...Крім того, хоча ідеал відьми полягає в тому, щоб створити ідеальні пари людей, які ідеально підходять одне одному, сьогодні це не завжди можливо; правильні пари йдуть разом, а решта йдуть поодинці і роблять, як можуть. Сьогодні чаклунство – це здебільшого випадок «зробити все»Gardner, Gerald. Witchcraft Today (1954) London: Rider. p. 125.

Олександрійська Вікка