Львівська експериментальна кераміко-скульптурна фабрика (ЛЕКСФ) — підприємство керамічної промисловості, що спеціалізувалося на випуску керамічних виробів переважно сувенірного характеру.
Історія Львівська експериментальна кераміко-скульптурна фабрика заснована у 1946 році Львівською організацією Спілки радянських художників України. Фабрику відкрили на місці невеликої керамічної артілі, де були старі піщані кар'єри та лінія вантажного трамваю, що функціонувала до 1960-х років. Того ж року на базі Львівської художньо-промислової школи відкрили Львівський державний інститут прикладного та декоративного мистецтва. Одним з ініціаторів його створення був митець Іван Севера. У новоствореному інституті Севера очолює кафедру скульптури та наполягає на використанні потужностей фабрики як виробничої бази. 1947 року, Іван Севера призначений головою Художньої ради Львівської кераміко-скульптурної фабрики, а інститут починає готувати спеціалістів вищої кваліфікації кераміки та монументально-декоративної скульптури. Кафедра скульптури і кераміки інституту розділяється на дві спеціалізовані кафедри. Тоді ж відбувається вкорінення повоєнної ситуації і адаптація Західної України до радянського проєкту. Для створення «зв'язків» між українською і російською культурами 1949 року на фабриці відливають з бетону погруддя О. Пушкіна.
Від 1949 року на фабриці почав працювати керамічний цех. Спочатку це — майстерня, що складається з двох приміщень, де було 20 майстрів та робітників. Фабрика працює та виконує замовлення Художнього Фонду УРСР. Керамічна тиражна продукція виготовляється гончарним способом — вазочки для квітів, свічники, рамки, декоровані кольоровими ангобами та покриті прозорою свинцевою глазур'ю. Було налагоджено випуск керамічних виробів переважно сувенірного характеру.
В кінці 1940-х років — почавши з бетонної скульптури, на фабриці працюють скульптори Яків Чайка, Євген Дзиндра, Лаврентій Гром, Володимир Сколоздра, Іван Якунін. Продукують замовлення на тиражовану скульптуру пропагандивного характеру – фігури та погруддя радянських вождів, паркову пластику, а також меморіальну скульптуру – надгробки та пам'ятні знаки, що масово заполоняють навіть найменші містечка та села.
Від 1953 року у керамічному цеху працюють вже перші випускники-керамісти кафедри скульптури та кераміки Львівського державного інституту прикладного та декоративного мистецтва. Загалом, для місцевих художників-керамістів фабрика залишалася доброю технічно-матеріальною базою упродовж багатьох років.
1956 року у керамічних виробах фабрики переважає імітація з Полтавщини, Косівщини, ще немає індивідуального авторського підходу. У роки «хрущовської відлиги» — періоду, пов'язаному з однією з найперших реформ, які ініціював новий радянський керівник, а саме — архітектурною. Відмова від помпезного сталінського неокласицизму послужила сигналом до десталінізації. Архітектурна реформа також вплинула на формування радянського бруталізму й неомодернізму, відповідно – з'являється і новий стиль оформлення громадських будівель. Поява великої кількості житлових і громадських споруд без помпезного архітектурного декору сприяла розвиткові сучасного монументально-декоративного мистецтва і зростанню попиту та розширення замовлень та асортименту продукції фабрики. Важливою зміною також була поява індивідуальних помешкань — «хрущовок», інтер'єри яких прикрашала сувенірна продукція керамічного та скляного цехів фабрики. Відбуваються виставки радянського побуту, що презентують нове бачення предмету у просторі.
1962 року за ініціативи керівництва Львівської організації Спілки радянських художників України, її провідних художників (Дмитра Крвавича, Якова Чайки) та фінансової підтримки Художнього фонду УРСР на фабриці розпочав функціонувати експериментальний цех художнього гутного скла. Першим керівником цеху став фаховий склодув Мечислав Павловський. Особливим досягненням було виробництво речей із сульфідного скла. Він впроваджує у виготовленні скловиробів технологію XV–XVI століть — венеційську нитку. Скляні сувеніри фабрики стають більш якісними, завдяки чому збільшується їхня вартість. розвивається і керамічний цех, де вже стояло 50 столів. Багато майстрів-склодувів перейшли на новостворене підприємство — Петро Думич, Йосип Гулянський, Олексій Гера, Іван Чабан. Люди працювали у три зміни. Величезні печі (найбільші, на той час у Радянському Союзі) щодня виплавляли 16 тонн скла. Співпраця майстрів-склодувів з професійними художниками — Андрієм Бокотеєм, Францом Черняком — заклала основу грандіозного успіху львівського гутного скла.
1963 року впроваджується унікальна технологія виробництва з кам'яної маси та шамоту, що відкриває нові можливості рельєфного та живописного декорування виробів. Інженер-технолог Іван Малишко розробляє технологію одного випалу керамічних виробів, вдосконалює склад кам'яної маси, солей та кольорових емалей.
У 1960-х роках тиражована керамічна продукція значно розширює свій асортимент. Поряд з класичними декоративними вазами, кашпо та комплектами посуду, з'являються характерного локального забарвлення декоративно-ужитковий посуд (маслянки, солонки, кружки, фляги, штофи, лембики, куманці, плесканки, глечики для напоїв, кавові набори, кухлі, традиційні посудини), свічники. Хітом фабрики стають великі вази на долівку. Завдяки активній творчій праці вимальовується перше покоління львівських керамістів — Борис Горбалюк, Марія та Анатолій Курочки, Ярослав Захарчишин, Василь Кондратюк, Ярослав Шеремета. Більшість художників виконує на фабриці лише інтер'єри і панно, збільшується кількість замовлень. У країні регулюється політика зайнятості серед художників. Існує офіційна вказівка про витрату 3 % прибутку підприємств на художнє оформлення.
Висока художня якість творчих робіт художників фабрики сприяє у 1961, 1963, 1967 та у 1972 роках до появи виставок «Львівська кераміка». Поряд з досвідченими майстрами старшого покоління до участі у виставках широко залучалася студентська молодь. Символічною стає назва першої із згаданих виставок — «Від Трипілля до сучасності». Ініціативу проведення виставок пов'язують з керівником кафедри кераміки Львівського державного інституту прикладного та декоративного мистецтва Юрієм Лащуком.
У 1964 році на Львівській експериментальній кераміко-скульптурній фабриці виготовлений пам'ятник Іванові Франку, що пізніше встановлений перед будівлею головного корпусу Львівського державного університету імені Івана Франка (нині Львівський національний університет імені Івана Франка), в партерній частині парку імені Івана Франка у Львові. Авторська група — відомі львівські скульптори Валентин Борисенко, Дмитро Крвавич, Еммануїл Мисько, Василь Одрехівський, Яків Чайка та архітектор Андрій Шуляр.
У 1965 році розроблено генеральний план розвитку курортного Трускавця, що передбачав небувалий до того розмах будівництва, збудували та запустили в експлуатацію 15 нових санаторіїв. Комплексне оформлення санаторію «Південний», виконане на Львівській експериментальній кераміко-скульптурній фабриці. Архітектор Юрій Лошаков спільно з художниками фабрики розробив план оформлення відпочинкового закладу. Тут були застосовані знаки зодіаку з шамоту Ярослава Захарчишина, стилізована гуцульська піч з фігурками тварин Андрія Бокотея та Василя Кондратюка, люстра та світильники з гутного скла Мечислава Павловського, скульптура з кованої міді «Дівчина з ланню» Якова Чайки.
У розширенні творчого діапазону фабрики свою роль відіграла розробка новаторського методу виготовлення вітражів в техніці литого скла. Саме в такій техніці виготовлено сюжетно-тематичні вітражі для санаторію «Трускавець» (художниця Софія Караффа-Корбут, майстер — Мар'ян Тарнавський). Одні з перших робіт фабрики в напрямі оформлення інтер'єру — керамічне панно «Данило Галицький», Андрія Бокотея, Любомира Медвідя для ресторану «Під Левом». Декоративне панно «Кераміка» (автор Михайло Гладкий) — одне з перших в техніці керамічної мозаїки — прикрашає фасад Львівської експериментальної кераміко-скульптурної фабрики.
1966 року скульптор Ярослав Мотика створює на Львівській експериментальній кераміко-скульптурній фабриці оригінальну дипломну роботу — жіночу скульптуру «Лілея» на ставку Стрийського парку, що стала своєрідним сентиментальним маркером паркової скульптури Львова 1960-х років. 1967 року керамічний декор Львівської експериментальної кераміко-скульптурної фабрики, вперше з'явився в екстер'єрі старого міста — емблема Українського товариства охорони пам'яток і культури (автор – Роман Петрук). У травні 1970 року відкрито великий меморіал – Монумент бойової слави Радянських Збройних Сил. Ансамбль виконали в камені та бронзі авторським колективом, до якого ввійшли скульптори — Дмитро Крвавич, Еммануїл Мисько, Ярослав Мотика, художник-монументаліст Олександр Пирожков, архітектори Мирон Вендзилович та Аполлон Огранович.
У 1970-х роках Львівська експериментальна кераміко-скульптурна фабрика стає осередком найсміливіших експериментів у царині пластичної форми, зокрема, на продукцію ЛКСФ вплинула Таємна академія мистецтв Карла Звіринського, яка діяла у Львові у 1959—1966 роках. Керамічні вироби, як і скляні, що раз більше розмежовуються на тиражні — ужиткові та авторські — станкові. Кращі зразки серійного виробництва позначені індивідуальною творчою манерою окремих художників. Саме вона дозволяє легко розпізнавати твори наступного покоління — Ольги Безпалків, Зиновія Берези, Бориса Горбалюка, Ярослава Захарчишина, Василя Кондратюка, Марії та Анатолія Курочки, Юрія Лащука, Тараса Левківа, Івана Малишка, Галини Ошуркевич, Мілади Кравченко, Неллі Федчун, Романа Петрука, Ярослава Мотики, Зеновія Флінти, Уляни Ярошевич та інших.
У 1970 році видавництво «Каменяр» друкує альбом «Львівська кераміка» (автор вступної статті Юрій Лащук), в якому зібрана інформація про праці митців Львівської експериментальної кераміко-скульптурної фабрики.
1975 року виставка «Кераміка СРСР–75» в Вільнюсі. Майже половина експозиції — авторські роботи керамістів Львівської експериментальної кераміко-скульптурної фабрики. Вони швидко опиняються в складі всесоюзних творчих груп в Дзінтарі (Латвія), за результатами праці в яких потрапляють до найпрестижніших європейських конкурсних програм з художньої кераміки в Фаенці (Італія), Валлорсіні (Франція). Того ж року у київському видавництві «Наукова думка» виходить друком фахове дослідження Фаїни Петрякової «Українське гутне скло», а також на високому пагорбі над автодорогою Київ—Чоп між смт Олеськом та селом Хватів, встановлений пам'ятник бійцям Першої кінної армії (скульптори — Валентин Борисенко, Казимир Маєвський, архітектор — Анатолій Консулов, інженер-конструктор — Григорій Шевчук). Унікальний, ризикований інженерний проєкт створено у скульптурній майстерні Львівської експериментальної кераміко-скульптурної фабрики, аналогів не має (демонтований 2017 року).
У 1970-х роках скульптурний цех фабрики, почавши з бетону, освоює карбування та художнє литво з бронзи. Виконує різноманітні замовлення: пам'ятники, пам'ятні знаки, цілісні монументальні ансамблі, декоративні композиції, садово-паркову пластику на спортивну, дитячу та анімалістичну тематику, фонтани та меморіальні таблиці, скульптури та скульптурні портрети, барельєфні та горельєфні зображення, декоративні вази.
1977 року у залах Львівської картинної галереї та Державного музею етнографії та художнього промислу АН УРСР відкрилася виставка «Ленінським шляхом» — 1400 творів, близько 400 авторів: живописців, скульпторів, майстрів декоративно-ужиткового мистецтва Львівщини. В каталозі виставки (автор–упорядник Богдан Горинь) вперше докладно зібрана інформація про митців, скульпторів, керамістів та склярів Львівської експериментальної кераміко-скульптурної фабрики, чиї твори були представлені на виставці.