Бессарабська селянська партія (, БСП — PȚB або PȚ-Bas; також Partidul Țărănesc Basarabean, Partidul Țărănist Basarabean)Desa et al., pp. 855, 1024; Poștarencu et al., p. 84; Suveică, p. 85 або Молдавська національно-демократична партія (Partidul Național-Democrat Moldovenesc) — аграрна політична партія, що діяла в Румунському королівстві та, точніше, в регіоні Бессарабія. Складаючи різні прорумунські та регіоналістські фракції, які існували в Молдавській Демократичній Республіці, вона була об'єднана спільною опозицією до більшовицької Росії та комунізму. PȚB, заснований у серпні 1918 року, очолювали Пан Халіппа та Іон Інкулец, які спочатку представляли, відповідно, його праве та ліве крило; Іон Пеліван був співголовою.
Фактично урядова партія Бессарабії після офіційного союзу з Румунією, БСП здобула велику перемогу на виборах 1919 року, коли вона стала третьою за популярністю партією у Великій Румунії та важливим партнером в уряді. Тому її кооптував Парламентський блок, сформований навколо Румунської національної партії, доки уряд останньої не було повалено Народною партією. Хоча вона втратила кілька своїх розділів перед виборами 1920 року, вона все ж виграла Бессарабію зі значним відривом, відкрито підтримуючи справу децентралізації та регіональної автономії.
Об'єднавшись із національною опозицією до 1921 року, БСП фактично розкололася через злиття в групу, сформовану Селянською партією Іона Міхалаке та незалежною аграрною фракцією на чолі з Костянтином Стере. Халіппа підтримав таке злиття і вивів своїх прихильників з БСП; Інкулець повернув собі керівництво партією, а в 1922 році уклав альянс з правлячими націонал-лібералами. Незначно перемігши Халіппу та Стере на виборах 1922 року, БСП знову було кооптовано до уряду. Інкулец та його прихильники увійшли до Національної ліберальної партії на початку 1923 року, залишивши вцілілу основну партію, щоб злитися з Румунською національною партією у вересні.
Історія
Витоки БСП було офіційно засновано в Кишиневі 23 серпня 1918 року,Poștarencu et al., p. 82; Suveică, p. 66 через кілька місяців після приєднання Бессарабії до Румунії. Це був злиття двох груп, які раніше існували в Молдавській Демократичній Республіці. Багато кадрів, у тому числі Халіппа, належали до «Молдавського блоку», який представляв фракцію румунського націоналізму в Сфатул Церій, республіканському законодавчому органі. Сам Блок був пережитком Молдавської національної партії (МНП), яка існувала після Лютневої революції — коли Бессарабія ще була частиною Російської Республіки.Cemârtan, p. 126; Suveică, p. 66 За словами історика Андрія Чемартана: «Самі члени [БСП] не намагалися приховати, що змінилася лише назва, тобто Національна молдавська партія стала Селянською партією, оскільки змінилися обставини».Cemârtan, p. 126
До БСП також входили етнічні румуни, які об'єдналися з «Селянською фракцією» Сфатул Церій (Fracția Țărănească).Suveică, pp. 62, 66 Помітними членами останнього були Інкулець (його номінальний лідер), Пантелеймон Ерхан і Володимир Циганко.Constantin et al., pp. 89–90, 265 Згадки про «Бессарабську селянську партію» сягають епохи до Першої світової війни. Фракція з такою назвою існувала в російській Державній думі після виборів 1907 року. Центром якої був Діонісій Гулікін, вона виступала за визнання румунської мови державною мовою Росії.Clark, p. 90 Ця ж назва пізніше використовувалася в поширеній мові для селянської фракції Сфатул Церій.Constantin et al., p. 89
Різні філії Селянської фракції, як і інші майбутні кадри БСП, належали до лівих партій Росії. Інкулець і Даніел Чугуряну були есерами і тривалий час підтримували зв'язки з російським Тимчасовим урядом.Brătianu, p. 64; Clark, pp. 131—132, 144—145, 148—151, 175—176, 192; Constantin et al., pp. 89–90, 93–94, 169, 250—251, 265; Suveică, p. 68 Більш ліворуч Іон Буздуган і Герман Пинтя об'єдналися з більшовиками.Suveică, p. 68 У листопаді 1917 року, майже за рік до офіційної реєстрації БСП, партія з такою ж назвою брала участь у виборах до Установчих зборів. До його списку входили, серед інших, Інкулець, Пинтя та Халіппа. Хоча результати виборів «ніколи не були повністю зведені в таблицю»,Clark, pp. 144—145 пізніші підрахунки показали, що Селянська рада є одним із найважливіших політичних гравців, отримавши від 35 % до 37 % зарахованих голосів за сильної підтримки з боку румуномовних сільське населення. Результати дозволили б партії отримати 5 із 13 бессарабських депутатських місць, стільки ж, скільки й місцеві есери; навпаки, МНП, набравши лише 2–3 % голосів, не змогла б виграти жодного.Ionaș Aurelian Rus, «The Roots and Early Development of Moldovan-Romanian Nationalism in Bessarabia (1900—1917)» in Romanian Review of Political Sciences and International Relations, Vol. VI, Issue 2, 2009, pp. 18–19
У тому ж місяці Інкулець був обраний президентом Республіки Молдова його колегами у Сфатул. За словами вченого Чарльза Апсона Кларка, його співпраця з Молдавським блоком була суто прагматичною: оскільки Жовтневий переворот повалила езерів, він перейшов від підтримки російського федералізму до збереження своєї республіки як незалежної держави, і потребував підтримки націоналістів.Constantin et al., pp. 89–95, 111, 250—251, 265; Clark, pp. 148—151, 172—173 Пеліван завжди з підозрою ставився до справжніх мотивів президента, а пізніше офіційно заявив, що Інкулец був ненадійним і насправді не відданий своїй країні, а «належав до російської нації».Constantin et al., pp. 169—170 Інкулец захищався від таких звинувачень. У своїй розповіді він просто видавав себе за революціонера, сподіваючись відмовити радикалів від повалення його уряду та «приховати свої [патріотичні] почуття».Constantin et al., pp. 168—169
Під час свого перебування на посаді президента Інкулец неохоче дозволив румунським сухопутним військам взяти на себе ефективний контроль над країною, сподіваючись використати їх проти більшовицьких повстанців.Clark, pp. 172—177; Constantin et al., pp. 98, 109, 113—125, 251, 265 На заклик Інкулеца, Чугуряну та Пантелімона ЕрханаClark, pp. 175—177 Сфатул проголосив повну незалежність республіки 23 січня 1918 року. У березні це було скасовано новим голосуванням щодо союзу, коли Інкулец і Чугуряну стали міністрами Бессарабії в румунському кабінеті Александру Марґіломана.Cemârtan, pp. 125, 131; Clark, pp. 195—203; Suveică, pp. 85, 204—205 Обидва вони, разом із Пеліваном, були обрані до Палати депутатів Румунії на виборах влітку 1918 року.Constantin et al., pp. 160—162
Ранні цілі За словами Кемартана, створення нової партії відображало підозру бессарабців щодо політики Марґіломана, і, зокрема, їхній страх, що його Консервативна партія виступає проти бажаної аграрної реформи. На своїй першій сесії 1918 року БСП обрав Халіппу головою; Пеліван і Штефан Голбан були віце-президентами.Cemârtan, p. 125; Constantin et al., p. 162 До першого в історії Центрального комітету (ЦК) увійшли Халіппа, Голбан, Інкулець, Чугуряну, Теофіл Йонку, Ґеорґе Стирча та кілька членів автономної Бессарабської дирекції: Петру Казаку (головний директор), Ніколае Бівол, Штефан Чобану, Іон Костін.Cemârtan, pp. 125—126
Новий націоналістично-аграрний альянс виступав за радикальну платформу, вимагаючи земельної реформи з повною експропріацією та збереження регіональної автономії в межах Великої Румунії.Constantin et al., p. 162; Suveică, p. 67 Іншими основними пропозиціями були загальне виборче право (зокрема для жінок), заохочення до кооперативного ведення сільського господарства та запровадження безкоштовної початкової освіти.Constantin et al., p. 162 Вона обрала назву «Бессарабська селянська партія» лише в останню хвилину: Халіппа та Чугуряну запропонували назву «Національно-демократична партія»Suveică, p. 66, яка продовжувала використовуватися як альтернатива протягом місяців після заснування партії.Constantin et al., pp. 60, 162—163 Цю назву використовували Пеліван і Халіппа приблизно в 1906 році, коли вони вперше спілкувалися з Костянтином Стере та Емануїлом Ґавріліце, випускаючи газету Basarabia.Constantin et al., pp. 61–65
У листопаді 1918 року кілька його депутатів від Сфатул — у тому числі Циганко, Володимир Крісті, Михайло Мінчуне та Теодор Нікітюк — приєдналися до протесту разом із делегатами від Молдавського блоку, етнічних меншин і профспілок. Вони вимагали скасування воєнного стану в Румунії та проведення виборів до нових регіональних зборів.Clark, pp. 209—214 Партія допомогла проштовхнути проєкт земельної реформи під час останньої сесії парламенту Бессарабії (27 листопада).Suveică, pp. 66, 67. See also Constantin et al., p. 162 Однак на той час БСП в цілому перейшов до більш поміркованого проекту земельної реформи (з компенсацією) і прийняв централізм.Suveică, p. 67 Чугуряну обіймав посаду міністра у справах Бессарабії в урядовій команді Костантіна Коанде і добився дозволу йому та іншим членам регіональної адміністрації брати участь у виборах, не відмовляючись від своїх посад.Poștarencu et al., p. 75 17 листопада БСП поглинула Бессарабську народну лігу (БНЛ), яка існувала з вересня. 6 грудня колишній лідер БНЛ Васіле Барке був призначений віце-президентом БСП разом із Чобану, а Холбан став касиром.Poștarencu et al., p. 82
Прихід до влади в Румунії кабінету Національно-ліберальної партії (НЛП) дозволив лідерам БСП залишитися в адміністраціях Бессарабії. На регіональному рівні БСП незабаром зіткнулася з іншою націоналістичною групою під назвою «Румунська ліга». Створений Казаку та Володимиром Герцею в березні 1919 року, він був спрямований на боротьбу з «абсолютизмом і винятковістю» бессарабських селян. Воно звинуватило Халіппу в демонтажі старої мережі адміністративної автономії та громадянських свобод, зокрема земств.Suveică, pp. 66–67 Тоді як БСП об'єдналася з БНЛ на центральному рівні, Ліга об'єдналася з опозиційною Консервативно-демократичною партією. Пеліван, який лобіював Бессарабію на Паризькій мирній конференції, написав Інкулецу у відповідь, скаржачись, що «росіяни та євреї» паплюжать румунську адміністрацію.Constantin et al., p. 145 Коли бессарабський посланник Есера Марк Слонім заявив, що регіон насправді опирався приєднанню до Румунії, Інкулец назвав його «ідіотом».Constantin et al., p. 148
БСП незабаром почала організовуватися на місцях. Її першою газетою була Cuvânt Moldovenesc, стара трибуна МНП, яку вона відновила в новому виданні в 1918 році. Інші політичні трибуни з'явилися лише в 1919 р. — тижневик «Cuvântul Țăranului» (1919) у Кагулі.Desa et al., p. 248 У 1918 році Хараламбіє Візанті вже створив Селянську партію Кагулського повіту, яка прагнула бути визнаною секцією БСП. Це визнання так і не відбулося: у січні 1919 року БСП повідомила Візанті та його послідовників, що команда під керівництвом Іона Балберау представляє її на місцевому рівні.Poștarencu et al., p. 63 У результаті Візанті приєднався до Румунської ліги, сформувавши групу «консервативних націоналістів», яка безпосередньо конкурувала з БСП.Poștarencu et al., pp. 64–66
Послідувало кілька місяців агітації через невеликі «селянські з'їзди», на яких були присутні партійні еміненти.Poștarencu et al., pp. 63–64, 76, 83 Пинтя організував одну таку зустріч 4 лютого 1919 року для округу Четатя-Албе. Протягом наступних тижнів і місяців ця секція залучала членів із різних культур. Серед них Діонісій Ерхан, ієрарх Бессарабської православної митрополії, разом з Даніелем Ердманом і Андреасом Відмером, обидва з яких були лідерами бессарабських німців; інші філії були місцеві українці та болгари.Poștarencu et al., pp. 64–65, 72 Історик Іон Ґуменяї також зазначає, що більшість тих, хто виступив у БСП у Хотинському повіті на початку 1919 року, були або слов'янами, або бессарабськими євреями.Poștarencu et al., p. 84