Васіле СтроескуClark, p. 296; Constantin et al. (2012), pp. 559, 608 (; 11 листопада 1845 — 13 квітня 1926), також відомий як Василе де Строеско«Vasile de Stroesco» and ""Scrisoarea dlui V. de Stroesco, in Unirea, Nr. 14/1910, pp. 1–2 Ion Preasca, «Vasile Stroescu, boierul basarabean care a fost primul președinte al Parlamentului României Mari», in Adevărul Moldova, November 30, 2013, Базіль СтроескоThe Roumanian Occupation…, pp. 190—195, 207; Ciobanu, p. 69«Communiqués», in Le Figaro, September 2, 1918, p. 2 або Василе Строєску — бессарабський і румунський політик, землевласник і філантроп. Один із прихильників і спонсорів румунського націоналізму в російській Бессарабській губернії, а також серед румунських громад Австро-Угорщини, він також був поборником самодопомоги та кооперативного землеробства. Він успадковував або купував великі маєтки, поступово розподіляючи їх між місцевими селянами, водночас створюючи для їх використання місцеві школи та церкви. Ерудит і мандрівник, він залишив кар'єру юриста, щоб зосередитися на сільськогосподарських проєктах і культурній діяльності. За останню роботу він став почесним членом Румунської академії.
Підтримуючи націоналістичні газети Basarabia та Cuvânt Moldovenesc, Строеску був залучений до більш елітарного осередку націоналістичного руху, зосередженого на частинах земства та дворянських зібрань. Таким чином, після Лютневої революції він був почесним президентом Національної молдавської партії, але разом з Володимиром Герцою відійшов від ядра руху, щоб створити власну аристократичну гілку. Він став заочним членом Сфатул Церій під час існування Молдавської Демократичної Республіки та її унії з Румунією. У 1919—1920 роках він працював у Палаті депутатів Румунії і був її фактичним президентом протягом одного дня, 20 листопада 1919 року. Об'єднавшись із Бессарабською селянською партією, Строеску став критично ставитися до процесу об'єднання, засуджуючи зловживання уряду в Бессарабії, а також заперечував проти земельної реформи 1920-х років. Невдовзі він помер у Бухаресті. Оскільки він також служив у Сенаті, то був наділений державними похоронами.
Життєпис
Початки Строеску були родиною етнічних румунських аристократів і пастухів з Молдови: патріарх родини Йоан Строеску наприкінці XVII століття мав молдавський боярський титул їтніцер. Його онук, Гавриїл, був шатрар; Єнаке, син Гавриїла, повернувся до скотарства та володів фермами в Ясському повіті.Bezviconi (1943), p. 163 Двоє його власних синів Васіле (1795—1875) та Йоан переїхали між Молдавією та Бессарабією, яка після Бухарестської угоди 1812 року була приєднана до Російської імперії. Василе володів десятьма маєтками по обидві сторони кордону, розділеними між Яським і Хотинським повітами. Всі Стреску були введені в російське дворянство в 1828 році і в 1867 році отримали гербBezviconi (1943), pp. 69, 163. Від шлюбу з Профірою Маноїл Гуцу (1808—1856) Васыле-старший мав трьох синів — Михаїла (1836—1889), Георге (1840—1922), Васіле-молодшого. Подружжя також мало чотирьох дочок, виданих заміж за аристократів російського, грецького чи польського бессарабського походження: Ана Казимір, Марія Друганов, Олена Мартос і Екатерина Шуманська.Bezviconi (1943), pp. 108, 123, 133, 163 Чоловіком останньої був Клементе Шуманський, мер Кишинева в 1870-х роках.
Васіле-молодший народився 11 листопада 1845 року в селі Трінка Хотинського повіту (нині Єдинецького району Молдови). Навчався в Бессарабському ліцеї Кишинева, потім у школі Кам'янця-Подільського та Одеському Рішельєвському ліцеї. Згодом вивчав право в університетах Москви, Санкт-Петербурга та Берліна.Bolovan & Bolovan, p. 23; Constantin (2010), p. 240; Iliev, p. 253 Останній присудив йому ступінь доктора права.Iliev, p. 253 Будучи ерудитом, Строеску, як повідомляється, володів усіма слов'янськими мовами, німецькою, французькою, англійською та італійською, крім своєї рідної румунської. Після закінчення навчання він подорожував по всій Європі, в тому числі по Румунському королівству, а також відвідав західні колонії в Африці.Constantin (2010), p. 240 Це було захоплення його старшого брата Михаїла, який колись зазнав кораблетрощі в Тихому океані, а пізніше написав спогади про свої пригоди.Colesnic, pp. 192—193
У 1867 році Васіле був призначений суддею Хотинського міського трибуналуBasciani, p. 78, став колегою з письменником Александру Гиждеу. Після смерті батька він повністю відійшов від адвокатської професії, зробивши Бринзені своєю основною резиденцією. Там він розпочав свою діяльність як джентльмен-фермер, селянський просвітитель і агроном-любитель, зберігаючи живий інтерес до історичних досліджень. Після отримання спадщини Строеску володів 9 000 гектарів (22 000 акрів), але пізніше придбав ще 16 000 гектарів (приблизно 4 000 акрів) землі з кількома маєтками, ранчо та конюшнями, що зробило його одним із найбагатших людей у регіоні.Bolovan & Bolovan, p. 23
Багато свого майна він продав з аукціону, використовуючи гроші для фінансування своєї філантропії, або розділив між селянськими громадами, де Строеску був піонером кооперативного землеробства та кооперативного лісництва. Він особисто перевіряв техніку своїх орачів і виправляв їхні помилки. Як зазначив уродженець Бринзені Іон Буздуган, він був «скромним і врівноваженим», але також «безжалісним до тих, хто розтратив його багатство». Другий активіст Пантелімон Халіппа зазначив, що Строеску був «справжнім демократом» і «справжнім християнином», який «ніколи не одружувався і жив скромно». «Цей чоловік, — стверджує Халіппа, — використовував свою велику управлінську компетентність, щоб догодити тим, хто живе в його маєтку. Він […] допоміг кожному мати належну домашню садибу, діючи так, як належить державному діячеві. […] Якби тільки ті міністри, які називають себе демократами та соціалістами, могли знати, як жив колись великий бессарабський румун Васіле Строеску!»Constantin & Negrei (2009), pp. 68–69 До 1918 року Строеску мав лише близько 8 000 гектарів, що були розкидані між Трінкою, Бедражій-Векі, Друцою та Зебріченем.Clark, p. 296
Націоналістичний спонсор Як зазначив історик Юріе Колеснік, Строеску та Ніколає Штефан Кассо були серед тих бояр, які повернули назад русифікацію чи молдовство, «нейтралізувавши вплив» проімперських ворогів, таких як Александр Н. Крупенський.Colesnic, pp. 573, 576—577 Строеску побудував і відремонтував кілька шкіл у Бессарабії, заснував лікарні у своєму рідному селі та в Братушанах, а також став ктитором бессарабських православних церков у Трінці, Почумбеуці, Шофринкані і Зейкані. У 1899 році він запропонував спонсорувати державні школи за умови, що в них буде дозволено викладання румунською мовою. Ця пропозиція була просто проігнорована урядом. З лібералізацією, яка стала можливою завдяки Революції 1905 року, Строеску почав брати участь у змовницьких зустрічах румунської еліти в Кишиневі, обмінюючись ідеями з Халіппою, Ніколае Александрі, Іоном Інкулецем, Ніколае Біволом, Алексісом Нуром, Іоном Пеліваном і Паулем Гором, де вони вперше обговорили перспективу об'єднання Румунії та Бессарабії.Constantin & Negrei (2009), pp. 82–83, 85 Як зазначає Пеліван, він та Емануїл Гавріліце намагалися переконати Строеску фінансувати журнал для румуномовного населення, але землевласник «видавався досить скептичним».Constantin et al. (2012), p. 354 Однак у 1906 році він спонсорував Халіппу у створенні демократично-націоналістичної газети «Basarabia», зрештою закритої російською владою в березні 1907 рокуConstantin & Negrei (2009), pp. 14–15; Constantin et al. (2012), pp. 42–43, 354, 600—601. See also Rutkowski, p. 140.
До 1910 року Строеску сам виїхав до Швейцарії та жив на Давос-Плац. Його благодійна діяльність продовжувала мати глибокий вплив на румунські громади Трансильванії, в Австро-Угорщині, де Строеску, зокрема, заснував пансіон, що обслуговував єпархію Арада, а також «десятки церков, шкіл і лікарень». Хоча він був покровителем румунського православ'я, він критично ставився до твердження церкви про збереження румунської ідентичності, зазначивши, що її націоналістичний дискурс був нещодавнім «винаходом священиків, щоб підкреслити власні заслуги».Rom., «Cultele în România», in Glasul Minorităților, Nr. 7–9/1925, p. 28 Він вважав православ'я рівним своєму супернику Румунській греко-католицькій церкві, стверджуючи, що «релігійна різниця не може нас розділити», оскільки «румуни обох релігій поводяться один з одним як справжні християни, а отже, як брати». Таким чином, у 1910 році Строеску об'єднався з греко-католиками, щоб подолати наслідки мадяризації, пожертвувавши 100 000 крон до культурного фонду в Блажі.Stan, pp. 160—161
Інші оцінки свідчать про те, що його спонсорство шкіл, у тому числі православних, становило 950 000 крон у 1913 році, 500 000 з них були спрямовані через Partenie CosmaIlie, pp. 253, 255. See also Andruș, pp. 589—590, а ще 200 000 — через архієпископство Сібіу, а 100 000 пішли на створення школи для дівчаток в Араді.Bolovan & Bolovan, p. 26. See also Stan, p. 161 Його внесок також включав фонд Строеску в товаристві ASTRA та різні виплати Культурній лізі єдності всіх румунів.Galbur, p. 162. See also Andruș, p. 589 У Західній Молдавії, що перебувала під владою Румунії, він обладнав початкові школи зі спеціального фонду, який становив 200 000 леїв, а в 1906—1908 роках виділив 300 000 леїв на будівництво собору Спасіння румунського народу.Bolovan & Bolovan, p. 26; Constantin et al. (2012), p. 160
У травні 1910 року Строеску був обраний почесним членом Румунської академії як визнання його діяльності, зокрема за роботу з фондами Блажа. Це призначення залишило його байдужим, оскільки він вважав свої вчинки «єдино природними». Він оголосив, що «перебуває у розпорядженні моєї країни, з усім цим розумом, який дав мені Бог, від усього мого серця і з усім моїм багатством».Galbur, p. 162 За словами Халіппи та Пелівана, він зосередився на Трансільванії та інших місцях лише тому, що цензура та репресії завадили йому відкрито фінансувати націоналізм у своїй рідній провінції.Constantin & Negrei (2009), p. 183; Constantin et al. (2012), pp. 77, 123 Інша версія свідчить, що його покликали до дії антимадяризаційні праці Іоана Славича.Bolovan & Bolovan, p. 24 Крім того, його меценатській діяльності передувала діяльність його покійного брата Михаїла, який ще в 1882 році створив десять зразкових шкіл у власне Румунії, не зумівши створити кафедру румуністики в Новоросійському університеті.Constantin et al. (2012), pp. 111, 122, 159 Також відомий тим, що заснував школу в Столниченах, Михаїл створив сільську лікарню в Бекірі, зрештою розділивши свій капітал між ASTRA, румунськими професійними школами Брашова та своїми фермерами-орендарями.Constantin et al. (2012), pp. 122, 159, 263, 278. See also Andruș, pp. 588—589