Джордж Ґренвілл (, 14 жовтня 1712 — 13 листопада 1770) — британський державний діяч вігів, який досяг посади прем'єр-міністра Великої Британії. У 1762—1763 роках недовго займав посаду Першого лорда Адміралтейства. Прослуживши в уряді упродовж відносно короткого періоду у 7 років, став 8-м Прем'єр-міністром Великої Британії (1763—1765). Був одним з небагатьох прем'єр-міністрів (серед яких також Вільям Пітт молодший, Вінстон Черчилль, Джордж Каннінг, Спенсер Персіваль і Вільям Гладстон), які ніколи не мали звання пера.
Біографія Ґренвілл народився у впливовій політичній сім'ї та вперше потрапив до парламенту в 1741 році як член парламенту від Бекінгема. Він з'явився як один із «виводку Кобгема» (), групи молодих членів парламенту, пов'язаних з лордом Кобгемом.
У 1754 році Ґренвілл став скарбником військово-морського флоту, і займав цю посаду двічі до 1761 року. У жовтні 1761 року він вирішив залишитися в уряді та прийняв нову роль лідера палати громад, пішовши на розрив зі своїм зятем і політичним союзником Вільямом Піттом, який пішов у відставку. Згодом новий прем'єр-міністр лорд Б'ют зробив Ґренвілла секретарем північних країн і першим лордом Адміралтейства . 8 квітня 1763 року лорд Б'ют пішов у відставку, і Ґренвілл зайняв посаду прем'єр-міністра. Його уряд намагався взяти державні витрати під контроль і проводив рішучу зовнішню політику. Його найвідомішою політикою є Закон про державні гербові збори, давній податок у Великій Британії, який Ґренвілл поширив на колонії в Америці, але який викликав широку опозицію в американських колоніях Британії та пізніше був скасований. У Ґренвілла були дедалі напружені стосунки зі своїми колегами та королем. У 1765 році Георг III відправив його у відставку і заміненив на лорда Рокінгема. Протягом останніх п'ятьох років свого життя Ґренвілл очолював групу своїх прихильників в опозиції та влаштував публічне примирення з Піттом.
Молоді роки
Джордж Ґренвілл народився в Воттон-гаузі 14 жовтня 1712 року. Він був другим сином Річарда Ґренвілла та Гестер Темпл (пізніше 1-а графиня Темпл). Він був одним із п’ятьох братів, усі з яких стали депутатами. Його сестра Гестер Ґренвілл вийшла заміж за провідного політичного діяча Вільяма Пітта. Його старшим братом був Річард Ґренвілл, пізніше 2-й граф Темпл. Батьки планували, що Джордж Ґренвілл стане адвокатомLawson, p. 3.. Ґренвілл здобув освіту в Ітонському коледжі та Крайст-Черчі, Оксфорд, і був покликаний до адвокатури в 1735 році.
Політика
Лояліст
Він увійшов до парламенту в 1741 році як один із двох депутатів від Бекінгема і продовжував представляти цей район протягом наступних двадцяти дев'яти років до своєї смерті. Він був розчарований тим, що відмовився від багатообіцяючої юридичної кар’єри через невизначеність опозиційної політикиLawson..
У парламенті він підписався на партію «Хлопці-патріоти», яка виступала проти сера Роберта Волпола. Зокрема, він користувався заступництвом лорда Кобгема, лідера фракції, до якої входили Джордж Ґренвілл, його брат Річард, Вільям Пітт і Джордж Літтлтон, які стали відомі як виводок Кобгема .
Приєднується до адміністрації У грудні 1744 року він став лордом адміралтейства в адміністрації Генрі Пелема. Він об'єднався зі своїм братом Річардом і Вільямом Піттом (який став їхнім шваґром у 1754 році), щоб змусити Пелема підвищити їх, повставши проти його влади та перешкоджаючи бізнесу. У червні 1747 року Ґренвілл став лордом казначейства.
У 1754 році Ґренвілл став скарбником ВМС і таємним радником. Разом з Піттом та кількома іншими колегами він був звільнений у 1755 році після того, як виступив і проголосував проти уряду під час дебатів щодо нещодавнього договору про субсидії з Росією, який, на їхню думку, був невиправдано дорогим і втягнув Британію в суперечки на континентальній Європі . Опозиція європейській плутанині була наріжним каменем мислення вігів-патріотів.
Він і Пітт приєдналися до опозиції, виступаючи проти уряду Ньюкасла. Ґренвілл і Пітт виступали за створення британського ополчення для забезпечення додаткового війська, а не за залучення найманців з Гессена, за яких платить урядLawson, pp. 84–87.. У міру погіршення військової ситуації після втрати Менорки уряд дедалі слабшав, доки він не був змушений піти у відставку восени 1756 року.
В уряді з Піттом
Скарбник ВМФ Тоді Пітт сформував уряд на чолі з герцогом Девонширським. Ґренвілла повернули на посаду скарбника військово-морського флоту, що стало великим розчаруванням, оскільки він очікував отримати більш престижну та прибуткову посаду казначея арміїBrown, p. 133.. Це додало ще одну краплю до ситуації, яку Ґренвілл вважав серією попередніх образ, у яких Пітт та інші обійшли його на посади на користь людей, яких він вважав не більш талановитими, ніж він сам. Відтоді Ґренвілл відчував зростаючу образу на Пітта і зблизився з молодим принцом Уельським і його радником лордом Б’ютом, які обидва тепер були проти ПіттаLawson, pp. 110–113..
У 1758 році, будучи скарбником військово-морського флоту, він представив і провів законопроект, який встановлював більш справедливу систему виплати зарплати морякам і підтримки їхніх сімей під час перебування в морі, яку хвалили за її гуманність, якщо не за її ефективністьLawson, pp. 107–108.. Він залишався на посаді в роки британських перемог, зокрема Annus Mirabilis 1759 року, заслуга в якій належала уряду, членом якого він був. Однак його семирічний син помер після тривалої хвороби, і Ґренвілл залишався поруч з ним у їхньому заміському будинку у Воттоні та рідко приїздив до ЛондонаLawson, pp. 108–109..
У 1761 році, коли Пітт пішов у відставку через питання війни з Іспанією, і згодом працював лідером палати громад в адміністрації лорда Б'юта. Роль Ґренвілла розглядалася як спроба залучити в уряд когось, тісно пов’язаного з Піттом, щоб запобігти активній протидії Пітту та його прибічникам уряду. Однак незабаром це призвело до конфлікту між Ґренвіллом і Піттом. Ґренвілл також вважався відповідним кандидатом, оскільки його чесна репутація означала, що він користувався лояльністю та повагою серед незалежних депутатівAnderson, pp. 487–488..
Північний секретар
У травні 1762 року Ґренвілла було призначено Північним секретарем, де він займав дедалі жорсткішу позицію в переговорах з Францією та Іспанією, спрямованих на завершення Семирічної війниGeorge Grenville, Smith Rebellion 1765, Retrieved: 28 October 2010Sources: *History of the United States from the Discovery of the American Continent Volume V. Bancroft, George. Little, Brown and Company. Boston, Mass. 1854*American Leviathan: Empire, Nation and the Revolutionary Frontier. Griffin, Patrick. Hill and Wang A division of Farrar, Straus and Giroux. New York, NY. 2007* Wilkes, Liberty, and Number 45: The Colonial Williamsburg Official History Site. http://www.history.org/Foundation/journal/summer03/wilkes.cfm .
Ґренвілл вимагав значно більшої компенсації в обмін на повернення британських завоювань, тоді як Б’ют виступав за більш щедру позицію, яка зрештою лягла в основу Паризького договору. Незважаючи на це, Ґренвілл став асоціюватися з Б’ютом, а не з його колишніми політичними союзниками, які ще більше, ніж він, виступали проти мирного договору. У жовтні він став Першіим лордом Адміралтейства. Генрі Фокс зайняв пост лідера громад і провів мирний договір через парламент.
Позиція Б'юта дедалі слабшала, оскільки він був надзвичайно непопулярним, що призвело до того, що він кілька разів пропонував свою відставку Георгу III. Зрештою, Георг III неохоче прийняв відставку Б'юта і визнав, що ґренвілл має бути його наступником, незважаючи на особисту неприязнь до нього. У квітні 1763 року Ґренвілл став першим лордом казначейства та канцлером казначейства, змінивши Б’юта на посаді першого міністра після того, як Генрі Фокс відмовився від цієї посади.
Прем'єр-міністр Першим кроком Ґренвілла було судове переслідування Джона Вілкса за публікацію в газеті The North Briton статті, яка висміювала промову короля Георга III, зроблену 23 квітня 1763 року Вілкс був притягнутий до кримінальної відповідальності за «крамольний наклеп» і після дуелі з прихильником Ґренвілла Семюелем Мартіном втік до Франції. Пізніше Вілкс був обраний і переобраний виборчим округом Міддлсекс. Парламент постійно відмовляв йому в допуску до парламенту, і це стало проблемою для кількох наступних урядів.
Оскільки Британія намагалася відшкодувати витрати Семирічної війни і зараз гостро потребувала фінансування для британської армії в американських колоніях, найневідкладнішим завданням Ґренвілла було відновлення фінансів нації. Йому також довелося мати справу з наслідками повстання Понтіака, яке спалахнуло в Північній Америці в 1763 році. Видатні заходи його адміністрації включали судове переслідування Джона Вілкса та ухвалення Закону про американську державну марку 1765 року, що призвело до перших симптомів відчуження між американськими колоніями та Великою Британією.
Акт про печатку
Один із найвидатніших заходів адміністрації Ґренвілла відбувся в березні 1765 року, коли Ґренвілл опублікував Закон про гербовий знак, прийнятий у листопаді того ж року. Це був ексклюзивний податок, який накладався на колонії в Америці, вимагаючи, щоб документи та газети друкувалися на штампованому папері з Лондона з тисненою податковою маркою, яку потрібно було оплачувати британською валютою. Це було зустрінуте загальним обуренням і призвело до публічних актів непокори та бунтів по всіх колоніях АмерикиMarjie Bloy Ph.D., Senior Research FellowNational University of Singapore.
Зовнішня політика У суперечках з Іспанією та Францією Ґренвіллу вдалося забезпечити британські цілі, застосувавши те, що пізніше було названо дипломатією канонерських човнівThomas, p. 114.. Під час його правління міжнародна ізоляція Великої Британії посилилася, оскільки Британія не змогла забезпечити союзи з іншими великими європейськими державами, ситуацію, яку наступні уряди не змогли змінити, що призвело до того, що Британія воювала з кількома країнами під час Війни за незалежність США без головного союзника.
Звільнення Король робив різні спроби спонукати Пітта прийти йому на допомогу, сформувавши міністерство, але безуспішно, і нарешті звернувся до лорда Рокінґгема. Коли Рокінґгем погодився прийняти посаду, король відправив Ґренвілла у відставку в липні 1765 року. Він більше ніколи не обіймав посадиBibliography of source material:* Lawson, P. George Grenville: A Political Life. Oxford 1984.* Wiggin, L. M. The Faction of Cousins: a Political Account of the Grenvilles 1733–1763. New Haven, 1958..
Прізвисько «лагідний пастух» отримав за те, що він набридав Палаті, запитуючи знову і знову під час дебатів щодо законопроекту про сидр 1763 року, щоб хтось сказав йому, «куди» закласти новий податок, якщо не покласти на сидр. Пітт насвистував популярну мелодію (від Бойса ) «Лагідний пастух, скажи мені де», розсмішивши депутатівLawson, p. 149.. Хоча мало хто перевершував його у знанні форм палати чи в майстерності адміністративних деталей, йому бракувало такту у поводженні з людьми та справами.
Пізніша кар'єра Після періоду активної опозиції Міністерству Чатема на чолі з Піттом між 1766 і 1768 роками, Ґренвілл став старшим державним діячем протягом останніх кількох років, намагаючись уникнути зв’язків із будь-якою фракцією чи партією в Палаті громадJohnson, p. 297.. Він зміг спостерігати за переобранням своєї основної групи прихильників на загальних виборах 1768 року. Його послідовники включали Роберта Клайва та лорда Джорджа Саквіля, і він отримав підтримку від свого старшого брата лорда Темпла.
Наприкінці 1768 року він помирився з Піттом, і вони об’єднали зусилля, відновивши партнерство, яке розпалося в 1761 році, коли Пітт пішов у відставку з урядуLawson, p. 273.. Ґренвіллу вдалося мобілізувати опозицію під час виборчої суперечки у Міддлсексі.