Агра́рне суспі́льство — будь-яка спільнота, економіка якої ґрунтується на вирощуванні та догляді за сільськогосподарськими культурами та сільськогосподарськими угіддями. Іншим способом визначення аграрного суспільства є оцінка того, яка частина загального виробництва країни припадає на сільське господарство. В аграрному суспільстві обробіток землі є основним джерелом багатства. Таке суспільство може визнавати інші засоби існування та трудові звички, але наголошує на важливості сільського господарства та селянства. Аграрні суспільства існували в різних частинах світу ще 10 тисяч років тому і продовжують існувати сьогодні. Вони були найпоширенішою формою соціально-економічної організації протягом більшої частини зафіксованої історії людства.

Дане поняття характеризує доіндустріальну стадію розвитку суспільства від виникнення продуктивного господарства до промислового перевороту, промислової революції. Синоніми аграрного суспільства — «традиційне суспільство» та «селянське суспільство». Поняття почало активно вживатися у 1950—60-ті роки внаслідок поширення концепції індустріального суспільства.

Для аграрного суспільства характерне населення, переважна більшість якого зайнята у сільському господарстві та традиційні ролі у суспільстві. Домінуючу роль має натуральне господарство, при якому сільськогосподарська продукція виробляється виключно для задоволення власних потреб. В Україні аграрні відносини остаточно розклалися у кінці ХІХ ст., коли значна частина суспільства стала зайнята в промисловості, а продукція почала вироблятися і на продаж.

Історія Аграрному суспільству передували спільноти мисливців і збирачів, а також садівничі спільноти, і воно трансформувалося в індустріальне суспільство. Перехід до сільського господарства, який називають неолітичною революцією, відбувався незалежно один від одного кілька разів. Садівництво та сільське господарство як види існування розвинулися серед людей десь 10 000–8 000 років тому в регіоні Родючого півмісяця на Близькому Сході.Johnson, A. W. 2000. The Evolution of Human Societies, 15-16. Причини розвитку сільського господарства є предметом дискусій, але, можливо, вони включали зміну клімату та накопичення надлишків їжі для конкурентного дарування.Brown, D.E. 1988. Hierarchy, History, and Human Nature, 27. Безумовно, відбувся поступовий перехід від мисливсько-збиральницької до сільськогосподарської економіки після тривалого періоду, коли деякі культури висаджувалися навмисно, а інші продукти збиралися в дикій природі. Прикладом цього переходу є вирощування диких злаків мисливцями-збирачами в Центральній Сахарі. Між 7500 р. до н. е. та 3500 р. до н. е. мисливці-збирачі поблизу скельного укриття Такаркорі, яке є репрезентативним для ширшої Сахари, вирощували, зберігали та готували неодомашнену флору Центральної Сахари, а одомашнених тварин (наприклад, берберських овець) доїли та обробляли мисливцями-збирачами поблизу скельного укриття Такаркорі, яке є репрезентативним для ширшої Сахари; це тривало до початку скотарського неоліту в Сахарі. Окрім появи землеробства в Родючому півмісяці, з'явилося також сільське господарство: принаймні до 6800 р. до н. е. у Східній Азії (рис), а пізніше в Центральній та Південній Америці (кукурудза та гарбузи). Дрібномасштабне сільське господарство, ймовірно, також виникло незалежно в ранньому неоліті в Індії (рис) та Південно-Східній Азії (таро).Johnson, A. W. 2000. The Evolution of Human Societies,53. Однак повна залежність від домашніх культур і тварин, коли дикі ресурси вносили незначний з точки зору харчування компонент раціону, виникла лише в бронзовій добі.

Сільське господарство дозволяє набагато більшу щільність населення, ніж може підтримуватися полюванням та збиральництвом, і дозволяє накопичувати надлишки продукції для зберігання на зиму або для продажу з метою отримання прибутку. Здатність селян прогодувати велику кількість людей, діяльність яких не має нічого спільного з матеріальним виробництвом, була вирішальним фактором у розвитку надлишків, спеціалізації, передових технологій, ієрархічних соціальних структур, нерівності та постійних армій. Таким чином, аграрні суспільства підтримують появу складнішої соціальної структури.

В аграрних суспільствах деякі прості кореляції між соціальною складністю та навколишнім середовищем починають зникати. Одні вважають, що люди, які володіють цією технологією, зробили великий крок у напрямку контролю над своїм середовищем, стали менш залежними від нього і, отже, демонструють менше кореляцій між навколишнім середовищем та технологічними характеристикамиLanglois, S. 2001. Traditions: Social, 15831.. Інша точка зору полягає в тому, що в міру зростання суспільств та здешевлення перевезень товарів і людей вони включають все більший спектр екологічних варіацій у свої кордони та торговельну систему.Thompson, Paul B. 2010. The Agrarian Vision, 10. Але екологічні фактори все ще можуть відігравати важливу роль як змінні, що складно впливають на внутрішню структуру та історію суспільства. Наприклад, середній розмір аграрних держав буде залежати від зручності транспортування, великі міста, як правило, будуть розташовуватися в торгових вузлах, а демографічна історія суспільства може залежати від епідемій хвороб.

До останніх десятиліть перехід до землеробства вважався прогресивним процесом за своєю суттю: люди дізналися, що посів насіння сприяє росту врожаю, і це нове покращене джерело їжі призвело до збільшення населення, осілого фермерського та міського життя, більшої кількості вільного часу, а отже, до спеціалізації, писемності, технологічного прогресу та цивілізації. Зараз зрозуміло, що сільське господарство було прийнято, незважаючи на певні недоліки цього способу життя. Археологічні дослідження показують, що здоров'я населення, яке перейшло на зернове землеробство, погіршувалося, повертаючись до досільськогосподарського рівня лише в сучасну епоху. Частково це пояснюється поширенням інфекції в переповнених містах, але значною мірою це пов'язано зі зниженням якості харчування, яке супроводжувало інтенсивне вирощування зернових.Cohen, M. N. 1989. Health and the rise of civilization, 67-75. До недавнього часу люди в багатьох частинах світу залишалися мисливцями-збирачами; хоча вони добре знали про існування та методи сільського господарства, вони відмовлялися займатися ним. Було запропоновано багато пояснень, зазвичай зосереджених навколо конкретного чинника, який змушував переходити до сільського господарства, такого як тиск навколишнього середовища або населення. Основним джерелом доходу було землеробство та сільське господарство.

У сучасному світі Аграрні суспільства переходять в індустріальні, коли менше половини їхнього населення безпосередньо зайняте сільськогосподарським виробництвом. Такі суспільства почали з'являтися завдяки торговельній і промисловій революції, початок якої можна побачити в середземноморських містах-державах з 1000 по 1500 рік н. е.Renfrew, C. (ed.) 1993. The Explanation of Culture Change, 80-93. У міру розвитку європейських суспільств у Середньовіччі класичні знання були відновлені з розрізнених джерел, і в Європі знову розвинувся новий ряд морських торговельних суспільств. Початковий розвиток був зосереджений у Північній Італії, в містах-державах Венеція, Флоренція, Мілан та Генуя. Приблизно до 1500 року деякі з цих міст-держав, ймовірно, відповідали вимогам, щоб половина їхнього населення була зайнята несільськогосподарською діяльністю, і стали торговельними товариствами. Ці невеликі держави були високо урбанізованими, імпортували багато продуктів харчування та були центрами торгівлі та виробництва до ступеня, зовсім не схожого на типові аграрні суспільства.

Кульмінацією розвитку, який досі триває, став розвиток промислових технологій, застосування механічних джерел енергії для вирішення постійно зростаючої кількості виробничих проблем. Приблизно до 1800 року сільськогосподарське населення Британії скоротилося приблизно до третини від загальної кількості.Pryor, F. L., 2006, The Adoption of Agriculture, 879-97. До середини ХІХ століття в усіх країнах Західної Європи, а також у Сполучених Штатах Америки, понад половина населення займала несільськогосподарські професії.Johnson, A. W. 2000. The Evolution of Human Societies, 187. Навіть сьогодні промислова революція далеко не повністю замінила аграризм індустріалізмом. Лише меншість населення світу сьогодні живе в індустріалізованих суспільствах, хоча більшість переважно аграрних суспільств мають значний промисловий сектор.

Використання селекції сільськогосподарських культур, краще управління поживними речовинами ґрунту та покращена боротьба з бур'янами значно збільшили врожайність з одиниці площі. Водночас використання механізації зменшило трудомісткість. Країни, що розвиваються, зазвичай дають нижчі врожаї, маючи менше новітньої науки, капіталу та технологічної бази. Більше людей у світі займаються сільським господарством як основною економічною діяльністю, ніж будь-якою іншою діяльністю, проте на нього припадає лише 4 % світового ВВП.Thompson, Paul B. 2010. The Agrarian Vision, 23. Швидке зростання механізації у ХХ столітті, особливо у вигляді трактора, зменшило необхідність для людей виконувати складні завдання з посіву, збору врожаю та обмолоту. Завдяки механізації ці завдання можна було виконувати зі швидкістю та в масштабах, які раніше важко було уявити. Ці досягнення призвели до суттєвого збільшення врожайності сільськогосподарських технологій, що також призвело до зменшення відсотка населення в розвинених країнах, яке зобов'язане працювати в сільському господарстві, щоб прогодувати решту населення.

Демографічні показники Основними демографічними наслідками аграрних технологій були просто продовження тенденції до вищої щільності населення та збільшення розмірів поселень. Останнє, ймовірно, є більш безпечним наслідком аграрних технологій, ніж перше. В принципі, худоба конкурує з людьми за їжу, і в деяких середовищах передові методи садівництва, ймовірно, можуть забезпечити більшу кількість людей на квадратний кілометр, ніж аграрні методи.Pryor, F. L., 2006, The Adoption of Agriculture, 896.

Окрім середньої щільності, аграрна технологія дозволила урбанізацію населення в більшій мірі, ніж це було можливо за садівництва, з двох причин. По-перше, розміри поселень зростали разом з аграрними технологіями, оскільки більш продуктивні фермери звільняли більше людей для спеціалізованих міських професій. По-друге, покращення наземного та морського транспорту дозволило постачати продовольство великим містам з населенням 1 000 000 осіб, таким як Рим, Багдад та китайські столиці. Рим, наприклад, міг отримувати зерно та іншу сировину насипом із Сицилії, Північної Африки, Єгипту та Південної Франції для утримання великого населення, навіть за сучасними стандартами. Це вимагало морського транспорту Середземним морем.Barth, F. 2001. Features of Person and Society under Agrarianism, 53-54, 57. Саме продуктивність праці та підвищення ефективності транспорту за допомогою аграрних технологій мали найширший вплив на більш периферійні культурні особливості аграрних суспільств.

Населення аграрних суспільств історично суттєво коливалося навколо повільно зростаючої лінії тренду через голод, епідемії хвороб та політичні потрясіння. Принаймні в пікові моменти щільність населення часто перевищувала рівень, за якого кожен міг би бути продуктивно зайнятий за сучасного рівня технологій. Далі настали мальтузіанські тенденції, неповна зайнятість та зниження рівня життя в сільській місцевості та серед нижчих класів у містах.

Соціальна організація