Анархі́зм (від — від ἀν, ан, «без» + ἄρχή, архе, «влада» + -ізм) — суспільно-політична течія, що прагне до максимально можливого визволення особистості, виступає за негайне знищення будь-якої державної влади стихійним бунтом мас і створення федерації дрібних автономних асоціацій виробників і споживачів (союзи громад). Мета анархізму — створення вільної організації суспільства з інститутами громадського самоуправління, яке обходиться без влади людини над людиною. Анархізм пропагує бездержавність. Він є системою етичних та філософських поглядів, ідей, переконань, цінностей та установок, що виражають інтереси різних соціальних груп, класів, товариств, в яких усвідомлюються і оцінюються відносини людей до дійсності і один до одного, соціальні проблеми і конфлікти, а також містяться цілі (програми) соціальної діяльності, спрямованої на закріплення або зміну існуючих суспільних відносин.
Ідеї анархізму остаточно сформувалися в XIX столітті. Анархізм не треба плутати з нігілізмом (він заперечує суспільство і спрямований на його руйнування). Хронологічно анархізм поділяють на індивідуалістичний анархізм — представники: П. Прудон, М. Штірнер; колективістський — М. О. Бакунін; комуністичний — П. О. Кропоткін. В сучасному світі поняття «анархізм» втратило свій первісний зміст і часто вживається як синонім хаосу, безвладдя, дезорганізації. Самі ж сучасні представники та представниці спрямовують дії не на руйнування і хаос, а на збудування безвладного суспільства на ідеях солідарності, свободи та рівності.
Анархізм — ідея про те, що суспільство може і має бути організоване без державницького примусу. Крім того окремі анархісти можуть мати додаткові критерії того, що стоїть за словом анархізм, і вони часто не згодні один з одним відносно цих критеріїв.
Напрями анархізму
Анархізм зазвичай вважають ліворадикальною ідеологією, бо його погляд на політику і економіку є анти-авторитарною інтерпретацією комунізму, колективізму, синдикалізму і суспільної економіки (наприклад, анархо-комуністи, анархо-синдикалісти та ін.). Найвідомішими теоретиками анархо-комунізму були російські революціонери Бакунін Михайло Олександрович і Кропоткін Петро Олексійович.
Анархізм завжди включав в себе індивідуалістичну рису. Деякі анархісти виступають на підтримку капіталізму (наприклад, ринкові анархісти, агористи та ін.) та інших орієнтованих на ринок економічних структур (наприклад, мутуалісти). Хоча представники «правого» анархізму і становлять меншість, водночас більшість анархістів у світі дотримуються ідей лівого напряму. При цьому анархо-індивідуалізм не завжди означає прихильність його прибічників до певної форми капіталізму (індивідуаліст може і відкидати взагалі ринкові відносини, головне для нього — свобода особистості). За словами анархіста XXI століття Сінді Мілштейна, анархізм — «політична традиція, яка постійно перебуває на стику індивідуального і суспільного».
Нещодавно з'явилося таке відгалуження, як націонал-анархізм, котре поєднує анархізм (найчастіше — анархо-синдикалізм) з націоналізмом. Найвизначнішим ідеологом є Трой Саутґейт, на погляди якого вплинули ідеї Консервативної революції, традиціоналізму, Третього шляху, нових правих і різноманітних анархістських шкіл. Сучасний український націонал-анархізм є різко антикапіталістичною та пролетарською ідеологією на засадах етнічного націоналізму, анархо-синдикалізму й анархо-комунізму з акцентами на революції, класовій боротьбі, самоорганізації української нації, захисті рідної природи, здоровому способі життя.
Напрями анархістської філософської думки складаються з широкого спектра ідей від крайнього індивідуалізму до повного колективізму. Частина анархістів відкидає будь-які види примусу і насильства. Інші анархісти в деяких випадках підтримують його, виступаючи поміж іншим за насильну революцію на шляху до анархії.
Соціальний анархізм Соціальний анархізм — один з двох основних напрямів анархізму, нарівні з індивідуалістичним анархізмом. Поняття соціального анархізму зазвичай використовують для розпізнання комунітаристських форм анархізму, які підкреслюють співпрацю, кооперацію і взаємодопомогу, при запереченні приватної власності на засоби виробництва і капіталістичних відносин. Соціальний анархізм об'єднує анархо-колективізм, анархо-комунізм, лібератарний соціалізм, анархо-синдикалізм, соціальну екологію і, почасти, мутуалізм.
Колективістський анархізм
Колективістський анархізм, який також називають революційним соціалізмомMorris, Brian. Bakunin: The Philosophy of Freedom. Black Rose Books Ltd., 1993. p. 76; Rae, John. Contemporary Socialism. C. Scribner's sons, 1901, Original from Harvard University. p. 261, є революційною формою анархізму, що зазвичай пов'язують з іменами Михайла Бакуніна та Йоганна Моста Пірумова Н. М. Соціальна доктрина М. А. Бакуніна. — М.: Наука, 1990.; Avrich, Paul. 2006. Anarchist Voices: An Oral History of Anarchism in America. AK Press. p. 5; Patsouras, Louis. 2005. Marx in Context. iUniverse. p. 54. На відміну від мутуалістів, колективістські анархісти виступають проти всіх форм приватної власності на засоби виробництва, вважаючи, що така власність повинна бути колективізована. Згідно з концепцією анархо-колективістів, цього можна досягти тільки шляхом революції, яка розпочнеться актами насильства з боку невеликих груп революціонерів («пропаганда дією»), що повинно революціонізувати робочі маси, які колективізують засоби виробництваPatsouras, Louis. 2005. Marx in Context. iUniverse. p. 54. Однак, при цьому, колективізація не повинна поширюватися на розподіл доходів, оскільки робочим повинна буде виплачуватися заробітна плата відповідно до витраченого на роботу часу. Це положення було пізніше розкритиковане анархо-комуністами, оскільки така система «підтримує систему найманої праці» Кропоткин П. А. Хліб і воля // Хліб і воля. сучасна наука і анархія. С. 76. При цьому анархо-комуністичні і колективістські ідеї не були взаємовиключними. Хоча колективісти захищали систему заробітної плати за працю, частина з них вважала цілком можливим допустити, що після революції поступово відбудеться перехід до комуністичних взаєминGuillaume, James (1876). «Ideas on Social Organization». , а товариш Михайла Бакуніна по Першому Інтернаціоналу Джеймс Гильом, наприклад, стверджував, що вони були саме комуністичними анархістами, але обрали самоназву колективістів, щоб відрізнятися від комуністів-державників Гильом Дж. Інтернаціонал (спогади і матеріали 1864—1878 рр..). Том I—II. — Пб.-М.: Голос Праці, 1922. С. 170—171. Підрядковий коментар.. Колективістський анархізм виник тоді ж, коли і марксизм, але виступив проти марксистської ідеї про диктатуру пролетаріату, незважаючи на декларовану марксистами мету створення колективістського бездержавного суспільства Бакунін М. А . Федералізм, соціалізм і антітеологізм // Філософія. Соціологія. Політика.: «Вони [марксисти] стверджують, що тільки диктатура, звичайно, їхня, може створити народну волю, ми відповідаємо, що ніяка диктатура не може мати іншої мети, крім ```увічнення себе```, і що вона здатна породити та виховати в народі, що зносить її, тільки ```рабство```; свобода може бути створена тільки свободою, тобто всенародним бунтом і вільно організацією робочих мас знизу вгору»..
Анархо-комунізм
Анархо-комуністи стверджують, що дійсно вільна форма соціальної організації можлива тільки в такому суспільстві, яке складається з самоврядних комун та громад, в яких організовано колективне використання засобів виробництва, усередині яких діє принцип прямої демократії, тобто колективного, спільного ухвалення рішень, а між собою ці комуни пов'язані через об'єднання у федерації та / або конфедерації, за допомогою горизонтальних, і вертикальних (побудованих знизу вгору) зв'язків Пуенте ІПрограмний нарис лібертарного комунізму. . До відомих анархо-комуністів входять як наприклад Волін (Всеволод Ейхенбаум), Семен Каретник, та Нестор Махно.
Анархо-синдикалізм
На початку 20-го століття виник анархо-синдикалізм, посівши особливе місце в рамках анархістської думки Дам'є В. В. Зосередивши набагато більше уваги на робітничому русі, ніж всі інші форми анархізму, синдикалісти висувають ідею про те, що профспілка є тією силою, за допомогою якої можливо здійснити радикальні соціальні зміни в суспільному житті, зробити революцію, замінивши капіталізм і державу новим суспільством, заснованим на суспільному самоврядуванню трудящих. Як і анархо-комуністи, переважна більшість анархо-синдикалістів прагнуть скасувати систему найманої праці і приватну власність на засоби виробництва, в яких бачать одні з найважливіших причин поділу суспільства на клас імущих (власників) і незаможних (найманих працівників, трудящих).
Найважливішими принципами, на яких ґрунтується анархо-синдикалізм, є робоча солідарність, пряма дія (загальний страйк і повсякденна боротьба на робочому місці, саботаж), самоврядування робітників. Все це цілком сумісне з іншими напрямками анархізму, тому анархо-синдикалісти часто є так само анархо-комуністами або анархо-колективістами. Прихильники анархо-синдикалізму виступають за розвиток профспілкових організацій трудящих, оскільки це концентрує трудящих в рамках наявної системи, і сприяє тим самим соціальній революції.
Провідним анархо-синдикалістським теоретиком першої половини двадцятого століття був Рудольф Рокер, його брошура 1938 року «Anarchosyndicalism» вимальовує в загальних рисах виникнення руху, його основні цілі і значимість робітничого руху в майбутньому.
Хоча анархо-синдикалізм часом асоціюється з робочим рухом початку двадцятого століття (особливо у Франції та Іспанії), багато синдикалістських організацій активно діють і сьогодні, частина з яких, як і раніше, входить до Анархо-синдикалістського Інтернаціоналу (МАТ — Міжнародна асоціація трудящих, створена взимку 1922–1923) і профспілкову організацію Індустріальні робітники світу (ІРС). Частина синдикалістських профоб'єднань діють, не будучи колективними членами міжнародних синдикалістських об'єднань, зокрема РКАС та Центральна організація робочих Швеції.
Сучасний анархістський рух
Сучасний анархістський рух дуже різноманітний, і включає безліч течій. Поряд зі «старими» анархістами, тобто представниками класичних напрямів в анархізмі, переважно анархо-синдикалістами і анархо-комуністами, існує, наприклад, такий рух як Анархо-примітивізм.
Існують також проанархіські рухи «автономістів», ред-скіни(червоні і анархо скінхеди), ліберальних анархістів, екологічних рухів, різних культурних ініціатив, поселень, які налічують десятки тисяч активістівДив. наприклад: 'Рябов П. В.' Коротка історія анархізму. С. 21-22. Вони борються за так звану «деколонізацію повсякденного життя» в нинішньому суспільстві.
Дотримуючись традиції ситуаціоністів і нових лівих багато сучасних анархістів намагаються створити альтернативу відчуженому і репресивному соціуму, вирішуючи всі питання колективно, на основі консенсусу, поважаючи особистість і уникаючи авторитаризму та ієрархії. Патріархату протиставляється статева рівність, традиційним родинним стосункам — комуни, ієрархії — самоорганізація. Пропагуються і активно практикуються екологізм, антиімперіалізм і антифашизм. Анархісти активно виступають проти дискримінації за статевою, національною, гендерною ознаками, проти міждержавних воєн і політики неоколоніалізму.