«Бостонський шлюб» — тривале спільне проживання двох жінок, незалежних від фінансової підтримки чоловіків. Термін використовували в Новій Англії наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст., описуючи тип «нових жінок», що прагнули до фінансової самостійності та кар'єрної самореалізації. Деякі з цих стосунків були романтичними і їх можна вважати лесбійськими; інші не були. Бостонський шлюб був популярним також серед лесбійок як спосіб приховати стосунки, не схвалювані суспільством.

Одне з найповніших досліджень бостонських шлюбів представила Ліліан Фейдерман у книзі «Перевершити любов чоловіків» (1981).

Хоча поняття «бостонського шлюбу» значною мірою має історичний характер, сучасні жіночі пари теж асоціюють свої союзи з ним. Багато жінок бачать економічно та психологічно доцільною ідею спільного проживання з подругами, незалежно від орієнтації.

Мотиви Деякі жінки вступали в бостонський шлюб, бо відчували, що мають кращий зв'язок із жінками, ніж з чоловіками.Faderman, Lillian To Believe in Women: What Lesbians Have Done For America — A History (Boston: Houghton Mifflin, 1999)D'Emilio, John, and Estelle Freedman. (2012). Intimate matters: A history of sexuality in America (third edition). Chicago, IL: University of Chicago Press. . Деякі жили разом через потребу; такі жінки зазвичай були фінансово незалежними завдяки сімейній спадщині або кар'єрі. Жінки, які обрали кар'єру (лікарок, науковиць, професорок), створили групу жінок, відомих як нові жінкиPonder, Melinda M. (2017). Katharine Lee Bates: From Sea to Shining Sea. Chicago, IL: Windy City Publishers. , які не були фінансово залежними від чоловіків. Освічені жінки з кар'єрою, які хотіли жити з іншими жінками, мали певну міру соціального схвалення та свободи влаштовувати своє життя. Зазвичай вони були феміністками зі спільними цінностями, залученими до соціальних і культурних справ. Такі жінки здебільшого були самодостатніми у власному житті, однак тяжіли одна до одної за підтримкою в часто несхвальному сексистському, а іноді й ворожому суспільстві.

До 1920-х бостонські шлюби вважали у суспільстві природними, допустимими та респектабельними. Суспільне визнання таких союзів засновувалось на припущенні, що вони не мають сексуального характеру. Таке сприйняття стало можливим завдяки, зокрема, тому, що жіноча сексуальність у той час заперечувалась, секс вважали лише необхідним обов'язком жінки для продовження роду. Однак на практиці в таких союзах жінки часто мали романтичні лесбійські стосунки. Після 1920-х жінок підозрювали у лесбійських сексуальних стосунках дедалі частіше, тому менше самотніх жінок вирішували жити разом.

Історія

Концепція близьких стосунків двох жінок не була новою в західній цивілізації. Факт відносно офіційної романтичної дружби чи життєвого партнерства між жінками з'явився ще в XIX столітті. В Англії та інших європейських країнах існують тривалі свідчення про це.Elizabeth Mavor, The Ladies of Llangollen (London: Penguin, 1971) Романтична дружба описувала стосунки, відомі принаймні з епохи Відродження. Наприкінці 1700-х широко відомі англо-ірландки з вищого класу Елеонор Батлер і Сара Понсонбі були визнані подружжям і отримали прізвисько Леді Лланголлена. Елізабет Мейвор припускає, що інститут романтичної дружби між жінками досяг зеніту в Англії XVIII століття.

Однак «бостонський шлюб» позначив нове явище: жінки в ньому значно відрізнялись від соціальної норми того часу, вони прагнули здобути освіту, поділяли феміністичні ідеї, прагнули до фінансової незалежності та були націлені на побудову кар'єри. Такі жінки утворили соціальну групу «нових жінок». Їх стосунки в «бостонському шлюбі» були довготривалими і гармонійними, що робило ці союзи подібними на звичайні шлюби. Однак відсутність чоловіка в союзі давала жінкам можливість самим розпоряджатися своїм життям, реалізовувати свої кар'єрні та життєві амбіції. Така свобода була недоступна одруженим жінкам того часу, які часто значно залежали від чоловіків. Крім того, жінки в «бостонському шлюбі» не лише вели спільне господарство, а й надавали одна одній фінансову та психологічну підтримку в час, коли суспільство вороже ставилось до амбітних жінок.

Поява терміна «бостонський шлюб» в Новій Англій припала на час, коли жінки здобули право на освіту та були засновані різні жіночі коледжі (Коледж Веллслі (1870), Сміт-коледж (1871), Вассар-Коледж (1861)). Термін став асоціюватися з романом Генрі Джеймса «Бостонці» (1886) про тривале співжиття двох неодружених «нових жінок» на основі союзу його сестри Аліси Джеймс та Кетрін Пібоді Лорінг, хоча сам автор ніколи не використовував такий термін.Margaret Cruikshank, «James, Alice» in George Haggerty and Bonnie Zimmerman, eds., Encyclopedia of Lesbian and Gay Histories and Cultures (Taylor & Francis, 1999), 411, available online, accessed February 12, 2015

Вперше власне термін «бостонський шлюб» вжила 1897 року суфражистка , яка наполягала на суспільному визнанні таких стосунків.

Кінооглядачі ХХ століття використовували термін "бостонський шлюб" для опису стосунків Джеветт-Філдс, зображених у документальному фільмі 1998 року «З минулого».

Ліліан Фейдерман представила одне з найповніших досліджень бостонських шлюбів у книзі «Перевершити любов чоловіків» (1981).Faderman, Lillian. (1981.) Surpassing the Love of Men. New York: William Morrow and Company. . Прем'єра п'єси Девіда Мемета "Бостонський шлюб" відбулася 2000 року, що посприяло популяризації терміну.

Велслі-шлюб

Бостонські шлюби були настільки поширеними в Коледжі Веллслі наприкінці ХІХ та на початку ХХ століть, що термін Веллслі-шлюб став популярним описом явища. Зазвичай у стосунках брали участь дві вчені жінки. Це було звичайним явищем приблизно з 1870 до 1920 років. До кінця ХХ століття жінки мусили були залишати свої наукові посади після одруження, тому будь-яка жінка, яка хотіла зберегти академічну кар'єру, повинна була мати інше житло, крім дому з чоловіком і дітьми, наприклад, спільне проживання з однодумицею, самотньою професоркою. Крім того, як зазначає Ліліан Фейдерман, жінки з вищою освітою зазвичай знаходили більше незалежності, підтримки та однодумиць, співпрацюючи з іншими жінками. Крім того, ці альтернативні стосунки звільняли жінок від тягаря виховання дітей, догляду за чоловіками та іншої хатньої роботи, даючи змогу професіоналкам, наприклад викладачкам коледжу, зосередитися на своїх дослідженнях.

В історичних записах є багато прикладів шлюбів Веллслі. Фейдерман задокументувала, що наприкінці ХІХ століття з 53 викладачок у Велслі лише одна жінка була традиційно одружена з чоловіком; більшість інших жили з супутницями.

Відомі бостонські шлюби

Деякі приклади жінок у «бостонських шлюбах» були добре відомі. Крім Леді Лланголлена, яскравим прикладом у США були романістка Сара Орн Джеветт і письменниця Енні Адамс Філдс наприкінці 1800-х.Rita K. Gollin, Annie Adams Fields (Amherst: University of Massachusetts, 2011) Джеветт у 1877 написала роман «Глибокий рай», де описувала такий тип союзу.

Однією з найвідоміших Веллслі-пар були професорка поезії й авторка слів America the Beautiful Кетрін Лі Бейтс та історикиня економіки, якій приписують першу промислову історію СШАVaughn, Gerald F. (2004). «Katharine Coman: America's first woman institutional economist and a champion of education for citizenship». Journal of Economic Issues 38(4): 989—1002. ., Кетрін Коман. У більш пізній час до бостонського шлюбу зараховували союз американської хімікині Кетрін Блоджетт і Гертруди Браун.

В Україні У новелі "Valse mélancolique" українська письменниця і феміністка Ольга Кобилянська описала співжиття трьох нових жінок: інтелігенток, що здобувають освіту, проживають разом, аби заощадити гроші на досягнення своїх кар'єрних і екзистенційних цілей.

Див. також Квірплатонічні стосунки — неромантичні інтимні стосунки Романтична дружба — близька несексуальна дружба Сусідка по кімнаті Вуманс

Посилання

Бібліографія Katherine B. Davis, Factors in the sex life of twenty-two hundred women (NY: Harper Brothers, 1929) Lillian Faderman, Odd Girls and Twilight Lovers: A History of Lesbian Life in Twentieth-Century America (Columbia University Press, 1991) Lillian Faderman, Surpassing the Love of Men: Romantic Friendship and Love Between Women from the Renaissance to the Present (NY: Morrow, 1981) Carol Brooks Gardner, «Boston marriages», in Jodi O'Brien, ed., Encyclopedia of Gender and Society, vol. 1 (SAGE Publications, 2009), pp. 87–88, available online (mistakenly says Henry James used the term) Rita K. Gollin, Annie Adams Fields: Woman of Letters (University of Massachusetts, Amherst, 2011) Elizabeth Mavor, The Ladies of Llangollen: A Study of Romantic Friendship (London: Penguin, 1971) Esther D. Rothblum and Kathleen A. Brehony, eds., Boston Marriages: Romantic but Asexual Relationships Among Contemporary Lesbians (University of Massachusetts Press, 1993) Carroll Smith-Rosenberg, Disorderly Conduct: Visions of Gender in Victorian America (Oxford University Press, 1986)

Посилання «Ну що, ви разом?» — Ms. magazine, есе Паган Кеннеді.