Софія Грецька та Данська

Софія Грецька та Данська (, 26 червня 1914 — 24 листопада 2001) — принцеса Греції та Данії з династії Глюксбургів, донька грецького принца Андрія та німецької принцеси Аліси Баттенберг, дружина принца Гессенського Крістофа, а після його загибелі — принца Ганноверського Георга Вільгельма, сестра герцога Філіпа Единбурзького.

Біографія Ранні роки Народилась 26 червня 1914 року на віллі Мон Репо на острові Керкіра четвертою дитиною та четвертою донькою в родині принца Андрія Грецького та Данського та його дружини Аліси Баттенберг. Мала старших сестер Маргариту, Теодору та Сесилію. Королем Греції в цей час був їхній дядько Костянтин I.

Вілла Мон-Репо перейшла у володіння родини після смерті короля Георга I у грудні 1913 року. Принцеси спілкувалися з матір'ю англійською мовою, також використовували французьку, німецьку та грецьку мови у присутності родичів і гувернанток. Софія мала сімейне прізвисько () — Крихітка.

Через Першу світову війну, яка почалася за два дні після народження Софії, члени її родини опинилися у протилежних таборах, що створювало напруження в сім'ї. Діти знаходилися у королівському палаці в Афінах, коли він зазнав бомбардування французьким флотом під час битви за столицю 1 грудня 1916 рокуVickers, Hugo. ""Tiny": Princess Sophia of Greece, Hesse-Kassel and Hanover 1914-2001". Royalty Digest Quarterly (3). 2014. ISSN 1653-5219. Греція, зрештою відмовилась від проголошеного нейтралітету та вступила у війну на боці Антанти.

У червні 1917 року король Костянтин I був повалений і виїхав до Швейцарії, передавши трон своєму синові Александрові. Через п'ятнадцять днів сім'я Софії, в свою чергу, була змушена залишити Мон-Репо і також виїхала до Швейцарії. Спочатку зупинилися в готелі у Санкт-Моріці,Mateos Sainz de Medrano, Ricardo. La Familia de la Reina Sofía: La Dinastía griega, la Casa de Hannover y los reales primos de Europa. Madrid: La Esfera de los Libros. 2004. ISBN 84-9734-195-3. а згодом — оселилися в Люцерні.

Після смерті короля Александра у жовтні 1920 року, Костянтина відновили на престолі, і родина повернулася на батьківщину. В червні 1921 року у Софії з'явився менший брат Філіп. Принцеси в цей період почали брали участь у світських заходах. Так, у березні 1921 року були присутніми в Афінах на весіллі своєї кузини Єлени з кронпринцом Румунії Каролем, а у липні 1922 року — відвідали Сполучене Королівство, де були подружками нареченої на весіллі їхнього дядька Луїса Маунтбеттена з багатою спадкоємицею Едвіною Ешлі. Втім, перебування у Греції виявилося нетривалим, у вересні 1922 року Костянтин знову зрікся престолу, передавши його старшому сину Георгу II. Принц Андрій у ході процесу шести був засуджений до вигнання. Родина у грудні 1922 року залишила Грецію на борту «Каліпсо».

Після кількох тижнів подорожі Італією, Францією та Сполученим королівством сімейство оселилося в Сен-Клу у 1923 році. Мешкали в будинку, сусідньому домівці Марі Бонапарт, дружини принца Георга Грецького, яка їх матеріально підтримувала. Окрім іншого, родичка фінансувала навчання дітей. Певну допомогу надавали також Анастасія Грецька, однак вона пішла з життя у серпні 1923, та Едвіна Маунтбаттен, яка пропонувала племінницям свій вживаний одяг. Сім'я мала невеликий дохід, і діти були постійними свідками грошових проблем і труднощів у веденні домашнього господарства.

У березні 1924 року в Греції проголосили Другу республіку, члени королівської родини були позбавлені грецького громадянства. Король Данії Крістіан X після цього прислав їм данські паспорти.

Родина продовжила мешкати в Сен-Клу, де вела просте життя. Діти навчалися у приватних навчальних закладах. У вільний час батько грав разом з ними у теніс або возив їх до Парижу чи Булонського лісу. Щонеділі мали обід із сім'єю Георга Грецького. Регулярно зустрічалися з сімейством Миколая Грецького та бачилися з принцесою Маргаритою Данською, яка, взявши шлюб з Рене Бурбон-Пармським, оселилася неподалік, у Сен-Морисі. Часто бували у Сполученому Королівстві. У 1925 році Софія відвідала похорон королеви Александри в Англії, а у червні 1926 року — поховання своєї бабусі Ольги в Італії. Після повернення з Риму виїхала на літо до бабусі з материнського боку, Вікторії Мілфорд-Хейвен.

1927 року Софія познайомилася зі своїм далеким родичем Філіпом Гессенським, а невдовзі, у маєтку Ірени Грецької, зустріла його братів, близнюків Крістофа та Ріхарда. Незважаючи на те, що молоді люди були значно старшими за неї, вони почали залицятися до принцеси, і, зрештою, Крістофу вдалося привернути її увагу. Про їхні заручини оголосили, коли Софії виповнилося 16 років. Гессен-Кассельська родина була підходящою, хоча й не правлячою. Будучи молодшими суродженцями, як Софія, так і Крістоф, мали більше свободи у виборі партнера, ніж спадкоємці сімейств.Petropoulos, Jonathan, Royals and the Reich, Oxford University Press, New York, 2006, ISBN 0-19-516133-5 Її сестра Сесилія в цей же час стала нареченою кронпринца Гессенського та Прирейнського Георга Донатуса.

Подія була затьмарена психічним станом матері дівчат, Аліси Баттенберг. Від 1928 року та стверджувала, що має цілющу силу та бачить видіння. У квітні 1930 року батько відправив її до психіатричной лікарні у Кройцлінгені. Обидві сестри готувалися до весіль за відсутності матері. Сесилія писала їй з Парижу про підготовку їхнього посагу та пошиття суконь.

Перший шлюб У 16 років Софія взяла шлюб із 29-річним принцом Крістофом Гессенським. Вінчання пройшло 15 грудня 1930 року в Кронберзі. Пара мала дві церемонії: православну провів у Кронберзькому замку запрошений священник, протестантська — пройшла у міській лютеранській церкві. Гессени надали Софії для весілля родинну тіару. Очевидці відзначали самовладання та вроду нареченої. Незважаючи на відсутність матері принцеси, був присутнім її батько, Андрій Грецький. Брат Філіп ніс шлейф її весільної сукні. Після медового місяця молодята оселилися у Берліні в районі Шонеберг. Взимку 1930/31 років Крістоф отримав посаду «незалежного агента» у страховій фірмі «Вікторія».

Шлюб був заснований на коханні. Подружжя залишалося відданим одне одному, немає жодних доказів чи навіть натяку на чутки про позашлюбні стосунки. Пара продовжувала листуватися протягом багатьох років, що відображало величезну прихильність.

Філіп Едінбурзький згодом змальовував шурина як солідного хлопця, що був м'якою та дуже врівноваженою людиною, доброю, з гарним почуттям гумору. Крістоф вільно розмовляв англійською та добре володів французькою мовами. Маючи високий зріст, він втратив більшу частину свого світлого волосся до середини 1930-х років, але, з підтягнутою статурою та гострими рисами обличчя, більшість вважали його вражаючим і привабливим. Принц страждав від низки відносно незначних фізичних захворювань, що не завадило йому бути дуже спортивним. Юнак мав пристрасть до широкого спектра видів спорту. Брав участь у змаганнях на автівках і мотоциклах по всій Європі, ставши спортсменом високого класу. Другу половину 1920-х він присвятив якраз коням, авто і мотоциклам. Лише у 1930 році влаштувався на стабільну роботу у Maybach Werke у Фрідріхсгафені. Софія згадувала, що чоловік часом був настільки захоплений своїми новими автівками, що інколи спав у них перші дні після придбання. Незважаючи на цю пристрасть, Крістоф втратив роботу наприкінці 1930 року через звільнення Великої депресії.

Ще у жовтні 1930 року Август Вільгельм Прусський познайомив Крістофа з Германом Герінгом. Під впливом останнього Крістоф і Софія зустрілися з Адольфом Гітлером, який видався їм скромним і чарівним. 1931 року принц вступив до НСРПН, про що оголосив публічно у 1933-му. У 1932 році він також став членом СС. Софія, на відміну від своїх старших сестер, Маргарити та Сесилії, сама не вступала до лав НСРПН, однак, як і її невістки, Мафальда Савойська та Марія Александра Баденська, стала членом Націонал-соціалістичної жіночої організації у 1938 році. Принцеса підтримувала товариські відносини з дружиною Герінга, Еммі. Незважаючи на тісні зв’язки з нацистськими лідерами, гессени не були повністю фанатично віруючими та зберігали певну емоційну дистанцію і скептицизм. Так, Софія зазначала: «Час від разу ми висміювали людей у партії та їхні уніформи».

З фінансової точки зору, прихід до влади Адольфа Гітлера значно покращив становище подружжя. У 1933 Крістоф залишив роботу страховим агентом і був призначений особистим радником статс-секретаря прусського державного міністерства Пауля Кернера. За два роки Герінг зробив принца керівником Forschungsamt — розвідувальної служби, відповідальної за стеження за телекомунікаціями нацистської Німеччини. Пара переїхала зі своєї старої квартири до нової у 1933 році, а у 1936-му — перебралися на велику віллу з червоної цегли, розташовану в Далемі. До цього часу у них народилося двоє доньок. Всього у шлюбі принцеса народила п'ятеро дітей. Крістоф з середини 1930-х років мав проблеми зі здоров'ям. У березні 1936 року Софія писала його матері з італійських Альп: «Крі відновив свої сили... але психічно він не такий, яким мав би бути. Він має напади депресії та багато хвилюється». Принцеса турбувалася і про долю своєї матері, яку вона кілька разів навідувала у Кройцлінгені між 1930 та 1933 роками. Подружжя підтримувало також зв'язки з іноземними родичами. Софія здійснила кілька візитів до Сполученого Королівства, побувала в Італії (1936) та Югославії (1939).

Молодший син подружжя вважав, що батько розчарувався в СС ще 1934 року. Крістоф попереджував Софію про необхідність остерігатися сторонніх вух і ніколи не говорити про політику з кимось, окрім її сестер та кузенів, в цілях безпеки. Разом з тим, він продовжував бути прихильником нацистського режиму, і, після вторгнення Німеччини до Польщі, вступив до Люфтваффе. Доказів того, що принца турбували напади люфтваффе на цивільні цілі не існує. Софія з дітьми у вересні 1939 року залишила Берлін та оселилася у Кронберзькому замку біля батьків чоловіка. Між парою тривало жваве листування, яке свідчило про їх взаємні почуття. Крістоф повернувся додому після капітуляції Нідерландів 15 травня 1940 року, і 22 травня востаннє побачив батька в Касселі, після чого попрямував до Берліну. За кілька днів по його від'їзді Фрідріх Карл Гессен-Кассельський помер. Філіп Гессенський став головою родини та титулярним ландграфом. У червні чоловік Софії повернувся на дійсну службу в армії.

Оскільки більша частина Європи перебувала під окупацією нацистів, принцеса була відрізана від власних батьків: Андрій Грецький залишався на Французькій Рив'єрі, Аліса Баттенберг віддала перевагу Афінам. Проте Софія продовжувавала підтримувати нацистський режим, про що свідчать її візити до Еммі та Германа Герінгів. Існує думка, що вона та Крістоф могли бути серед тих, хто схилив регента Югославії Павла Карагеоргієвича підтримати Гітлера.

Ситуація змінилася 1942 року, коли нацистська влада почала дистанціюватися від німецької аристократії. У грудні 1941 року Крістоф був відкликаний з фронту у зв'язку з «указом принців», на що він відреагував у листі до дружини: «Я страшенно розлючений і злийǃ». Згодом він довго боровся за участь в активних бойових діях і був гірко розчарований відмовою, хоча відмічав задоволення від нагородження Лицарським хрестом Залізного хреста у березні 1942 року. У січні та жовтні 1943 року принци Вольфганг та Ріхард Гессенські були послідовно звільнені з армії. У квітні фюрер помістив ландграфа Філіпа під домашній арешт, а у вересні 1943 — запроторив його до табору Флоссенбюрг. Декілька днів потому заарештували його дружину Мафальду. Доля Мафальди і Філіпа довгий час залишалася невідомою для родичів, незважаючи на намагання дізнатися про неї. У резиденціях Філіпа та його матері проводилися обшуки. Софія спробувала дізнатись про родичів від Еммі Герінг, однак та запевнила, що з ними все ґаразд, хоча їй невідомо, де саме вони знаходяться.