Бруталі́зм (від  — «неприкрашений цемент» ) — напрям у дизайні та архітектурі з використанням простих геометричних форм із неприкрашеного бетону. Виник у середині XX століття та набув найбільшого розвитку в 1970-і роки.

Характерні риси Бруталізм використовує прості геометричні форми, утворені бетонними поверхнями. Бетон неприкрашений, не має оштукатурення чи фарбування, проте може демонструвати різні текстури: гладкі й шорсткі поверхні, сліди опалубки. Різні комунікації, труби не приховуються, а навпаки виносяться на видні місця. Форми споруд масивні, без дрібних деталей, але в той же час вигадливі. Поверхні поєднуються під різними кутами для драматичного ефекту.

Історія

Виникнувши з модерністського руху, бруталізм сформувався під впливом повоєнної потреби в доступних, функціональних будівлях. Широко використовувався для урядових установ, університетів та соціального житла. Ідейною основою для бруталізму було використання обмежених ресурсів при необмеженому попиті на нові будівлі. Бруталізм виражав відмову від ідеалізму та недовіру складним технологіям, і водночас — ефективне задоволення найпростіших потреб. Дві роботи швейцарсько-французького архітектора Ле Корбюзьє — «Unite d'Habitation» (Марсель, 1946—1952) та «Maisons Jaoul» (Нейї, 1954) відіграли важливу роль у становленні бруталізму. Але витоки можна вбачати в раніших роботах Гуго Ґерінга (Фермерська будівля, Гаркау, Німеччина, 1925) та Антоніо Сант-Еліа (нереалізовані футуристичні проєкти, Італія, бл. 1911—1914).

Сам термін «бруталізм» вперше використала Елісон Смітсон у 1953 році для позначення невиконаного проєкту будинку на Колвілл-Плейс, Сохо, в Англії. Однак офіційним початком бруталізму як архітектурного руху є 1955 рік, коли термін вжив історик архітектури Рейнер Бенхем у своєму огляді про школу Елісон та Пітера Смітсонів у Ганстантоні, Норфолк.

Протягом 1960-х років в архітектурі бруталізму домінувало використання beton brut (сирого бетону), в якому візерунки, зазвичай створені дерев'яною опалубкою, відтворюються зумисне штампами. Характерною стала зумисна демонстрація сервісних каналів та вентиляційних башточок. Цей стиль посів міцне становище в архітектурі європейських комуністичних країн з середини 1960-х до кінця 1980-х років (Болгарія, Чехословаччина, Східна Німеччина, СРСР, Югославія).

Бруталізм поширився з Британії в США, виразним прикладом чого є будівлі Єльського художнього та архітектурного інституту (Нью-Гейвен, 1961—1963) та театр Мамерів (Оклахома-Сіті, 1970).

Бруталізм втратив популярність у 1980-х роках. Частково це було пов'язано з холодним та суворим характером архітектури, яку часто асоціювали з тоталітаризмом. Ще однією причиною було те, що необроблений бетон з часом накопичував ознаки старіння, потоків води, що погіршувало загальну естетику споруд. У 2025 році в США навіть вийшла заборона на будівництво нових державних установ у стилі бруталізму.

На початку XXI століття як переосмислення бруталізму оформився еко-бруталізм: поєднання бетонних споруд з рослинними насадженнями.

Галерея

Головні представники

Марсель Бреєр (США); (Велика Британія); (Велика Британія); Джеймс Стерлінг; та інші. Ле Корбюзьє (Франція); (Італія); Пауло Мендес да Роша (Бразилія); (США); Луїс Кан (США); (США); (СРСР); Танге Кендзо (Японія); Курокава Кісьо (Японія); (Японія) (Велика Британія); (Велика Британія);

Примітки