Княжна Катерина Михайлівна Долгорукова (Долгорука), із 1880 р. найсвітліша княгиня Юріївська (В «Личном деле княжон Екатерины и Марии Долгоруковых» из фонда Смольного института благородных девиц (хранится в ЦГИА) указана иная дата рождения — 3 (15) ноября 1847 года. Однако сама Катя в своих письмах к императору называет 2 ноября днём своего рождения. МоскваСогласно записи в «Личном деле…»., Російська імперія — 15 лютого 1922, Ніцца, Третя французька республіка) — із 1880 друга, морганатична, дружина імператора Олександра II; до того, з 1866 року, його коханка.
Походження Батько — гвардійський капітан князь Михайло Михайлович Долгоруков (1816—1871); з порівняно схудлої гілки Долгорукових, праправнук Олексія Григоровича Долгорукова, відомого своєю близькістю до Петра II.
Мати — Віра Гаврилівна Вишневська (пом.1866), сестра декабриста Федора Гавриловича Вишневського, праправнучка полковника Вишневського, який привіз з Малоросії до Петербурга співочого Олексу Розуму, який став фаворитом Єлизавети Петрівни.
Бабуся по батькові — Софія (пом. 1827), дочка адмірала Осипа Дерибаса, засновника міста Одеси, онука Івана Бецького, президента Імператорської Академії мистецтв при Катерині II.
Роман із імператором Олександр II вперше побачив Катю Долгорукову 20 вересня 1859 року, гостючи у князя Долгорукова в маєтку Теплівка поблизу Полтави під час військових навчань, влаштованих із нагоди 150-річчя Полтавської битви. Каті тоді було 11 років, імператору 41 рік. Обидва пізніше часто згадували цю зустріч у своєму листуванніАрхив княгини Юрьевской. Хранится в Государственном Архиве Российской Федерации в Москве..
Незабаром батько Катерини розорився, мати з чотирма синами та двома дочками опинилася без грошей. Імператор узяв дітей під опікою: посприяв вступу братів Долгорукових до петербурзьких військових закладів, а сестер — до Смольного інституту. Сестри Катерина і Марія були прийняті в інститут поза всякою чергою 9 квітня 1860 пенсіонерками Його Імператорської Величності. У своїх невиданих мемуарах, що зберігаються в ДАРФі, княгиня Юріївська так описує роки навчання у Смольному інституті:«Незважаючи на всі турботи директорки, я так і не змогла звикнути до цього життя без сім'ї серед чужих. Я потихеньку втрачала здоров'я. Імператор, дізнавшись про наш приїзд до Смольного, відвідав мене по-батьківському; я була така щаслива його бачити, його візити повертали мені бадьорість. Коли я хворіла, він відвідував мене в лазареті. Його підкреслена увага до мене та його обличчя, настільки ідеальне, проливали бальзам на моє дитяче серце. Чим більше я дорослішала, тим більше посилювався його культ у мене. Щоразу він приїжджав, він посилав за мною і дозволяв мені йти з ним поруч. Він цікавився мною; я вважала його покровителем, другом, зверталася до нього як до ангела, знаючи, що він не відмовить мені у заступництві. Так, одного разу, коли їжа була особливо погана, і я страждала від голоду, не знаючи, до кого звернутися, я поскаржилася йому, і з того дня він наказав годувати мене за столом директорки… Він посилав мені цукерки, і не можу описати, як я його любила. Нарешті, моє ув'язнення скінчилося, і я вийшла з Інституту в 64-му році, маючи всього 16 з половиною років. Зовсім ще дитина, я зовсім втратила предмет своєї прихильності, і лише через рік, завдяки щасливому випадку, зустріла імператора … в Літньому саду».25 грудня 1865 року Олександр II зазвичай прогулювався Літнім садом і випадково зустрів там Катерину Долгорукову. Як згадувала сама Катерина: «Спочатку він мене не впізнав, а потім повернувся і запитав, чи я це!». У пам'ятній книжці імператора, куди Олександр мав звичай заносити лише найважливіші події дня, також є запис від 25 грудня: «У 1/2 3 пішки в Літньому саду. Гарненька Д. із Смольного монастиря».
З цього дня імператор та юна смолянка стали майже щодня зустрічатись у Літньому саду. Також вони могли бачити один одного в Смольному інституті, куди Катерина приїжджала у вихідні відвідувати сестру. 4 квітня 1866 року Катерина та Олександр зазвичай зустрілися на алеях саду. Зі спогадів Катерини:«Того дня я була в Літньому саду, імператор розмовляв зі мною як завжди, запитав, коли я збираюся відвідати сестру в Смольному, і коли я сказала, що вирушу туди сьогодні ж увечері, що вона на мене чекає, він помітив, що приїде туди тільки щоб мене побачити. Він зробив до мене кілька кроків, дражнячи мене моїм дитячим виглядом, що мене розсердило, я ж вважала себе дорослою. До побачення, до вечора,— сказав він мені, і попрямував до воріт, а я вийшла через маленьку хвіртку біля каналу. Після виходу, я дізналася, що в імператора стріляли біля виходу з саду. Ця новина вразила мене настільки, що я захворіла, я стільки плакала, думка, що такий ангел доброти має ворогів, які бажають його смерті, мучила мене. Цей день ще більше прив'язав мене до нього; я думала лише про нього і хотіла висловити йому свою радість і подяку Богові, що він урятувався від подібної смерті. Я була впевнена, що він відчуває таку ж потребу побачити мене. Незважаючи на хвилювання і справи, якими він був зайнятий днем, незабаром після мене приїхав до інституту. Ця зустріч стала найкращим доказом того, що ми любимо одне одного. З того моменту я вирішила, що моє серце назавжди належить йому».18 квітня 1866 року відбулося перше побачення імператора і княжни наодинці. Цар запросив Катерину до Зимового палацу. Вони пили чай у кабінеті покійного імператора Миколи I. Того дня Олександр подарував коханій перший подарунок (браслет із маленьким рубіном і маленькими діамантами навколо), але освідчення між ними тоді не відбулося, більше того — холодна і стримана відповідь Катерини на його залицяння змусила імператора подумати, як він пізніше писав: «що я занадто старий, щоб ти могла мене покохати». 1 липня імператорська сім'я переїхала в Петергоф і там закохані знову випадково зіткнулися на доріжках біля Монплезіру. А ввечері вони зустрілися вже в «Березовому будиночку», павільйоні у сільському стилі (не зберігся), де відбулося їхнє перше освідчення. Зі спогадів Катерини:
«Я мала щастя знову побачити його 1 липня. Він був на коні, і я ніколи не забуду його радість при зустрічі. Того дня ми вперше виявилися наодинці і вирішили не ховати те, що нас переповнювало, щасливі від можливості кохати одне одного. Я оголосила йому, що відмовляюся від усього, щоб присвятити себе коханню до нього, і що більше не можу боротися з цим почуттям. Бог свідок невинності нашої зустрічі, яка стала справжнім відпочинком для нас, які забули ціле світло заради почуттів, навіяних Богом. Яка чиста була розмова в ті години, що ми провели разом! А я, яка ще зовсім не знала життя, невинна душею, не розуміла, що інший чоловік у подібних обставинах міг би скористатися моєю невинністю, але Він поводився зі мною з чесністю і шляхетністю людини, що кохає і поважає жінку, обходився зі мною, як зі священним предметом, без будь-якого почуття — це так благородно і прекрасно! З того дня ми щодня зустрічалися, божевільні від щастя кохати і розуміти одне одного повністю».
Усупереч утвердженню більшості істориків це перше любовне побачення Олександра та Катерини не закінчилося «ніччю кохання». Як свідчить листування імператора та його коханої, Олександр, який був на 30 років старший за Катю, повівся по-лицарськи, шанобливо та делікатно. Він не дозволив собі нічого зайвого, незважаючи на пристрасне бажання близькості. Їхні перші побачення носили хоч і романтичний, але не інтимний характер. Однак родичі Катерини, зокрема її брат князь Михайло Долгоруков та його дружина Луїза, були надзвичайно незадоволені як самим романом, так і плітками навколо нього. Вони вирішили забрати Катерину за кордон, щоб імператор, якого всі вважали людиною закоханою, забув її і знайшов їй заміну. Від'їзд було призначено на 1 грудня 1866 року. Зі спогадів Катерини: «Я віддала йому з радістю той єдиний зв'язок, якого нам ще бракувало, і який при такому обожненні був щастям».
Весь час розлуки Олександр та Катерина підтримували щоденне листування. Водночас імператор шукав привід зустрітися з коханою, яка мешкала з сім'єю в Неаполі. Навесні 1867 року цей привід знайшовся. Імператор Наполеон III запросив Олександра II до Парижа, де відбувалася Всесвітня виставка. Цар погодився, хоча більшість його наближених, включаючи імператрицю Марію Олександрівну, були проти цієї поїздки, оскільки у Франції були дуже сильні антиросійські та пропольські настрої. Але Олександр був непохитний.
20 травня (1 червня) 1867 Олександр II прибув до Парижа. Туди ж приїхала і Катерина зі своєю невісткою княгинею Луїзою Долгоруковою. Першого ж вечора імператор поспішив побачити до коханої. Вони зустрічалися щодня. Разом їздили до Булонського лісу, де могли сховатися від сторонніх очей. Зі спогадів Катерини: «Нам було так добре в Парижі, тому що ми були разом, а його обов'язки дивитися цю Виставку та брати участь в інших заходах викликали лише нудьгу, бо його єдиною метою була я, тільки задля цього він і приїхав!».
25 травня (6 червня) на Олександра було скоєно замах. У нього стріляв поляк Антон Березовський. Куля потрапила в коня офіцера ескорту. Свій порятунок цар приписав тому, що поруч із ним (мається на увазі — в одному місті) знову була Катерина. З того часу він вважав кохану своїм ангелом-охоронцем.
2 жовтня 1867 року Катерина із сім'єю повернулася до Санкт-Петербурга. Розлука анітрохи не остудила запал імператора. Їхні побачення тривали. Узимку вони зустрічалися в Зимовому палаці, влітку в Царському Селі та Петергофі, а в 1872 імператор також купив коханій два будинки в Криму поблизу Лівадії, в Ялті.
29 червня 1870 року на вимогу Олександра II княжна Катерина Долгорукова стала фрейліною імператриці Марії Олександрівни. У цьому жодних обов'язків при дворі вона не виконувала, призначення було формальністю. Наявність фрейлінського шифру дозволяло Катерині вільно відвідувати всі придворні свята і бали, де імператор вважав за краще танцювати лише зі своєю коханою.
Охолодження у відносинах із братом Михайлом Долгоруковим та його дружиною змусило Катерину підшукувати собі нову компаньйонку, готову супроводжувати її за кордон, куди Катя їздила за імператором. Навесні 1870 року Катерина зблизилася з Варварою Шебеко (1840—1931). Сестра Варвари — Софія — була дружиною рідного брата Каті Василя Долгорукова. Саме починаючи з 1870 року, ім'я Варвари (Вави) вперше з'являється в листуванні імператора та Каті. Отже, версія про те, що Шебеко нібито відігравала роль зводні у романі імператора, не підтверджується документальними свідченнями учасників цього роману. Проте, ставши близькою компаньйонкою Каті, розумна, хитра, ділова Варя справді невдовзі взяла пару в обіг і, судячи з спогадів сучасників, активно використовувала своє становище, вирішуючи ділові питання та налагоджуючи корисні зв'язки. Більше того, влітку 1874 року не без участі Варвари Шебеко було знято зі своєї посади і відправлено послом до Лондона всесильного начальника III Відділення Петра Шувалова, прозваного в народі Петром IV.