Громадя́нська війна́ — військова боротьба за владу між громадянами одного суспільства чи державиJames Fearon. «Iraq's Civil War» in Foreign Affairs, March/April 2007. . Поняття громадянська війна пішло від латинського bellum civile, яким користувалися для позначення громадянських воєн у Стародавньому Римі.

Найдавніші відомі в історії громадянські війни — громадянські війни в стародавньому римському суспільстві. При дослідженні будь-якої громадянської війни дослідники виділяють основне протиріччя, через яке точилась ця війна, а також дві основні суспільні групи (класи), боротьба між якими визначала характер цієї війни.

Від повстань, бунтів та заколотів громадянська війна відрізняється масштабами та інтенсивністю військових дій. Громадянська війна характеризується тривалістю, великою кількістю жертв і значною витратою ресурсів. Часто в громадянських війнах використовують регулярні збройні силиAnn Hironaka, Neverending Wars: The International Community, Weak States, and the Perpetuation of Civil War, Harvard University Press: Cambridge, Mass., 2005, p. 3, ISBN 0-674-01532-0.

Прикметою XX століття стало зростання середньої тривалості громадянських воєн з одного — півтора року у 1900—1944 роках до чотирьох років у 2-й половині XX століття (після Другої світової війни). І хоча темпи появи нових громадянських воєн, починаючи з середини XIX століття, були відносно сталими, однак збільшення тривалості громадянських воєн призвело до збільшення кількості воєн, які ведуться одночасно в будь-який час. Наприклад, у 1-й половині XX століття одночасно велось не більше п'яти громадянських воєн, а наприкінці холодної війни (у 80-х роках XX століття) одночасно велось понад 20 громадянських воєн. У громадянських війнах, починаючи з 1945 року, загинуло понад 25 мільйонів осіб, вони призвели також до насильницького переселення багатьох мільйонів людей. Наслідком громадянських воєн неодмінно стає колапс економіки. М'янма, Уганда та Ангола є прикладами країн, які мали великі економічні перспективи перед початком у них громадянських воєн, але війни змінили їхнє економічне становищеHironaka (2005), pp. 1-2, 4-5 .

Визначення

визначає громадянську війну як «насильницький конфлікт всередині країни, який ведеться організованими групами з метою захоплення влади в центрі чи в регіоні, або для зміни державного ладу». Енн Хіронака (Ann Hironaka) вказує, що однією зі сторін громадянської війни є держава. Деякі політологи визначають громадянську війну як таку, внаслідок якої гине більш ніж 1000 осіб, а інші вказують втрати у 100 осіб з кожного бокуEdward Wong, «A Matter of Definition: What Makes a Civil War, and Who Declares It So?» New York Times November 26, 2006 . Дані корелятів війни широко використовуються дослідниками конфліктів та визначають громадянською війною конфлікт, внаслідок якого загинуло понад 1000 осіб на рік. Ця умовна межа, наприклад, становить малу частку від мільйонів убитих під час Другої громадянської війни в Судані і Громадянської війни в Камбоджі, але водночас не включає низку конфліктів, які отримали широкий розголос, наприклад, Конфлікт у Північній Ірландії або Проблема Ольстеру та боротьбу Африканського національного конгресу під час апартеїду в Південній Африці.

Якщо прийняти за критерій визначення громадянської війни 1000 смертей на рік, то в період з 1816 року до 1997 року було 213 громадянських воєн, 104 з яких відбулися після 1944 року. Якщо прийняти менш жорсткий критерій у 1000 смертей за весь період війни, то з 1945 по 2007 рік таких воєн було 90, а в 2007 році все ще тривали 20.

Женевські конвенції

Женевські конвенції про захист жертв війни не визначають терміну громадянська війна, але визначають критерії для «збройних конфліктів неміжнародного характеру», куди входять громадянські війни. Серед цих критеріївFinal Record of the Diplomatic Conference of Geneva of 1949, (Volume II-B, p. 121) Див. також Міжнародний комітет Червоного Хреста commentary on Third 1949 Geneva Convention, Article III, Section «A. Cases of armed conflict» for the ICRC's reading of the definition and a listing of proposed alternate wording : Повстала сторона володіє частиною національної території Цивільні органи влади повсталої сторони повинні де-факто контролювати населення у визначеній частині національної території Повсталі повинні мати певне визнання, як одна зі сторін війни Легальний уряд повинен вдатися до використання регулярних військ проти повсталих, організованих як збройна сила.

Дослідження причин громадянських війн Основною проблемою, яку намагаються розв'язати дослідники громадянських воєн, є співвідношення між утисками й жадобою серед причин, які їх викликають. Простіше кажучи, чи є причиною громадянської війни етнічні, соціальні чи релігійні розбіжності між людьми одного суспільства, чи за виникненням громадянської війни стоять економічні інтереси. Аналіз підтверджує висновок, що економічні та структурні фактори важливіші, ніж фактори ідентифікації груп населенняДивіться, наприклад, Hironaka (2005), pp. 9-10, та Paul Collier, Anke Hoeffler and Nicholas Sambanis, "The Collier-Hoeffler Model of Civil War Onset and the Case Study Project Research Design, " in Collier, Paul and Nicholas Sambanis, eds, Understanding Civil War, Volume 1: Africa, The World Bank, 2005, p. 13 .

Модель Кольє — Геффлер У результаті дослідження громадянських воєн фахівці Світового банку і на початку 2000-х сформулювали модель Кольє — Геффлер, яка визначає фактори, що збільшують ризик виникнення громадянської війни. Фахівці проаналізували 78 п'ятирічних періодів від 1960 по 1999 роки, у яких виникали громадянські війни, і, для порівняння, 1167 п'ятирічних періодів без громадянських воєн, шукаючи кореляції з різними факторами. Серед факторів, що мали статистично значущий ефект, були зазначені нижчеCollier & Sambanis, Vol 1, p. 17.

Наявність фінансування Громадянська війна вимагає ресурсів, тому її ризик вищий у країнах, які їх мають. Додатковим фактором є можливість фінансування з-за кордону.

Фактор втрачених можливостей Громадянська війна менш ймовірна там, де вищий рівень освіти й юнаки, що мали б складати основу військових сил, втратили б можливості успішної кар'єри у випадку війни. Нерівність розподілу доходів, проте, не корелювала з громадянськими війнами.

Військові переваги Високий рівень розосередження населення і, меншою мірою, наявність гірського рельєфу підвищували ймовірність конфлікту. Обидва ці фактори сприяють повстанцям, оскільки населення, розосереджене в районах, прилеглих до кордонів, важче контролювати, ніж населення, сконцентроване в центральних районах, а гори — це місцевість, де повстанці можуть знайти притулокCollier & Sambanis, Vol 1, p. 16. Пересічена місцевість була названа одним із найбільш важливих факторів у систематичному огляді 2006 року .

Утиски й ображеність Серед можливих факторів утисків та ображеності до збільшення ймовірності війни призводить тільки етнічне домінування. Цьому фактору протидіє релігійна роздрібненість.

Кількість населення Різноманітні фактори, що сприяють підвищенню ризику громадянської війни, зростають зі збільшенням чисельності населення. Ризик громадянської війни зростає приблизно пропорційно до чисельності населення країни.

Часовий фактор Чим більше часу пройшло з моменту останньої громадянської війни, тим менше ймовірність того, що конфлікт може повторитися.

Інші причини Еволюційний психолог стверджує, що однією з важливих причин конфліктів між різними групами може бути відносна доступність жінок репродуктивного віку. Він виявив, що багатоженство значно збільшує частоту громадянських воєн, але не міждержавних конфліктів. Ґледіч зі співавторами не знайшов зв'язку між етнічними групами з багатоженством та підвищеною частотою громадянських воєн, але визнають, що народи, у яких законодавчо дозволено багатоженство частіше переживають громадянські війни, а надання жінкам додаткових прав жінками пов'язане зі зменшенням кількості громадянських воєн.

Тривалість громадянських війн Енн Хіронака поділяє сучасні громадянські війни на ті, що відбулися до XIX століття, у XIX столітті та на початку XX століття, та в кінці XX століття. У XIX столітті в Європі тривалість громадянських війн значно зменшилась, в основному через природу війни як боротьбу за центральну владу в країні, міцність централізованих урядів і швидке та вирішальне втручання в конфлікт інших країн для підтримки уряду. Після Другої світової війни тривалість конфліктів зросла порівняно з XIX століттям, у цілому через слабкість багатьох постколоніальних країн та втручання багатьох країн по обидва боки конфлікту. Основною спільною рисою громадянських війн є те, що вони відбуваються у слабких країнах.

Громадянські війни XIX і початку XX століття Громадянські війни XIX та початку XX століття були нетривалими; громадянські війни в період між 1900 та 1944 роками в середньому тривали один чи півтора року. У більшості випадків держава вбачалася впливовим центром, а війни велися за контроль над цим центром. Це означало, що той, хто контролює столицю та збройні сили, міг вдало протистояти повстанню. Повстання, якому не вдавалося швидко захопити столицю та взяти під контроль збройні сили, було приречене на швидке придушення. Наприклад, повстання Паризької комуни 1871 року майже повністю відбулося в Парижі і швидко завершилося з переходом армії на бік версальського уряду і захопленням столиці.

Потужність недержавних суб'єктів призвела до зниження ролі суверенітету у XVIII та XIX століттях із подальшим зменшенням кількості громадянських війн. Наприклад, пірати Берберії були де-факто визнані як окремі держави завдяки своїй військовій силі, тож не мали потреби повставати проти Оттоманської імперії, номінально зверхньої держави, задля визнання власного суверенітету.Вірджинія та Массачусетс у складі США, навпаки, не мали суверенного статусу, але мали значну політичну та економічну незалежність, що вкупі зі слабким державним контролем виключало потребу у відокремленні.

Дві основні світові державні системи, монархія та демократія, призвели до кількох громадянських війн. Утім, біполярний світ, поділений між двома ідеологіями, не розвивався в основному через переважання монархізму впродовж майже всього часу. Монархісти провадили практику вторгнень в інші країни задля того, щоб зупинити демократичні рухи, що беруть владу у свої руки та формують демократичні уряди, вбачаючи у цьому небезпеку та непередбачуваність. Великі Держави (визначені Віденським конгресом як Велика Британія, Габсбургська Австрія, Прусія, Франція і Росія) часто погоджували інтервенції в громадянські війни інших країн майже завжди на боці чинного уряду. Завдяки силі Великих Держав, ці інтервенції майже завжди ставали вирішальними та призводили до швидких закінчень громадянських війн.

Утім, існували винятки із загальної короткої тривалості громадянських війн даного періоду. Громадянська війна в США (1861—1865) була незвичною принаймні з двох причин: йшла боротьба як за місцеві звичаї, так і за політичну ідеологіюhttps://web.archive.org/web/19980128034930/http://sunsite.utk.edu/civil-war/reasons.html, і завершилася внаслідок виснаження однієї зі сторін, а не захопленням столиці, що було нормою. Громадянська війна в Іспанії (1936—1939) була винятковою тим, що обидві сторони отримували допомогу від інших країн: Німеччина, Італія і Португалія підтримували лідера опозиції Франсіско Франко, у той час як Франція та Радянський Союз надавали допомогу уряду. (див. Посередницька війна).

Втручання зовнішніх сил