Гугеноти ( , можливо від женевського містяна Гюга, чи перекручене Eidgenossen — спільники) — назва з XVI століття французьких протестантів (кальвіністів). Цей термін часто використовується для опису членів реформатської церкви Франції до початку XIX століття. Термін бере свій початок з XVI століття у Франції. Французькі гугеноти-протестанти з Північної Франції, які надихалися працями Жана Кальвіна і схвалювали реформатську традицію протестантизму.
Боротьба гугенотів з католиками вилилася в так звані релігійні війни XVI століття, після закінченні яких, за Сен-Жерменським миром 1570 року гугеноти отримали свободу віросповідання (хоча католицизм й залишився панівною релігією). Ставлення до гугенотів французької держави XVII–XVIII ст. неодноразово змінювалось, однак лише Французька революція прирівняла гугенотів у правах з католиками. Активна пропагандистська сила гугенотів діяла.
Етимологія Спочатку термін гугенот вживалося противниками протестантів як насмішка і походило від «гуго» — зневажливого прізвиська швейцарців у Франції, але згодом, коли реформація стала поширюватися у Франції, воно прижилося і серед самих французьких протестантів. Французькі лютерани прийняли кальвінізм як своє основне богословське вчення і приблизно з 1560 року стали називатися гугенотами. Термін «гугеноти» різні історики пояснюють по-різному: одні припускають, що воно походить від імені Гуго Капета, нащадком якого був вождь гугенотів — Генріх IV, або від імені керівника французьких протестантів Гуго Безансона. Інші вказують на схожість французького hugenots з німецьким eidgenossen, яке швейцарські протестанти в Женеві використовували для свого означення як «союзників», «соратників», «прис́яжного товариства» або «конфедератів». Цим же словом стали називати себе французькі протестанти, коли вони прибували до Женеви, а потім цей термін разом з ними перекочував до Франції.
Богослов реформатського віросповідання і професор богословського училища в Женеві (1794—1872) писав:
Демографія
Проблеми демографічного і географічного поширення Реформатської традиції у Франції була висвітлена у різних джерелах. Більшість з них, як правило, згодні з тим, що гугенотське населення доходило до 10 % від загальної чисельності населення, або приблизно 2 млн чоловік напередодні різанини у Варфоломіївську ніч (день Св. Варфоломія) в 1572 року.
Нове вчення привабило значну частину дворянства і міської буржуазії. Кількість французьких протестантів неухильно збільшилася до десяти відсотків населення після того, як Жан Кальвін ввів Реформацію у Франції приблизно з 1,8 млн осіб протягом десятиліття між 1560 і 1570. У той же період налічувалося близько 1400 Реформатських церков, діючих у Франції. До кінця XVI століття гугеноти становили 7–8 % всього населення, або 1,2 мільйона осіб. До того часу Людовик XIV у Франції скасував Нантський едикт, гугеноти становили 800 000 до 1 млн осіб.
Гугеноти контролювали значні території в Центральної і Південної Франції. Населення навколо Центрального масиву і в районі Дордонь був майже повністю реформований. Жан Кальвін був французом і відповідає за впровадження і поширення кальвінізму у Франції. Він писав по-французьки, але на відміну від протестантизму в Німеччині, де лютеранські твори були широко поширені і які могли бути прочитані звичайною людиною, це був не той випадок у Франції, де тільки дворяни прийняли нову віру. Це справедливо для районів на заході і півдні, які контролювалися гугенотської знаттю. Хоча значна частина селянського населення почала приймати протестантизм, але все одно більшість залишалися католиками. В цілому, гугеноти були зосереджені в західній та південній частині французького королівства, де дворянам була забезпечена практика нової віри.
Вони жили на Атлантичному узбережжі в Ла-Рошель, після скасування Нантського едикту Людовіком XIV. Багато гугенотів втекло з країни, в 1689 році вони заснували в Північній Америці місто Нью-Рошель. Також гугеноти розповсюдилися по провінції Нормандії і Пуату. На півдні, в таких містах як Кастр, Монтобан, Монпельє і Німа були гугенотські фортеці. Крім того, багато протестантських сіл знаходилися в гірському регіоні Севенни.
Сьогодні існує кілька Реформатських громад по всьому світу, які зберігають свою гугенотську ідентичність. До них належать: Об'єднана протестантська Церква Франції та протестантські Реформатські Церкви Ельзасу і Лотарингії, у тому числі сільська громада в Севенни. Гугеноти-емігранти в Сполученому Королівстві, в США, ПАР і Австралії як і раніше зберігають свою ідентичність.
Історія
Початок До Франції реформаторські ідеї Мартіна Лютера (1483—1546) почали проникати вже в 20-х роках XVI століття. Франція в той час була ще однією з наймогутніших католицьких держав Європи. У цей час французькі урядовці «переслідували будь-яких протестантів, які траплялися їм на очі» .
Це був час постійних воєн між французьким королем Франциском I (1515—1547) і німецьким імператором Карлом (1500—1558), що ще більше посилювало неприязнь до появи французьких лютеранів. Але, як часто відбувалося в історії церкви, це справило зворотний ефект і послужило ще більшому поширенню ідей Реформації у Франції.
Саме в цей час (приблизно наприкінці 1532 року) в Орлеані або в Парижі відбулося звернення Жана Кальвіна (1509—1564), згодом відомого французького реформатора. Незабаром після цього в 1534—1535 році стався новий сплеск гонінь на протестантів у Франції, і Кальвін був змушений покинути свою батьківщину, переїхавши в Швейцарію.
Крім вчення Лютера на появу протестантизму у Франції вплинув французький гуманіст, теолог, математик і філософ (Якоб Фабер) Жак Лефевр з Етапля (1455—1536). Історики Реформації називають його «батьком французької Реформації», «піонером Реформації у Франції» і вважають, що саме він посіяв насіння Реформації у Франції.
Його учнями були такі відомі реформатори і гуманісти як Гільйом Фарель, Жерар Руссель, Мішель д'Аранд, Мельхіор Фольмар, деякі з них також надали свого часу сильний вплив на Кальвіна та інших реформаторів. Лефевр переклав Новий Завіт на французьку мову і видав його в 1523 році, майже одночасно з виданням німецького Нового Заповіту Лютера, що також сприяло поширенню протестантського руху у Франції.
Потрібно відзначити, що, незважаючи на вимушену еміграцію до Женеви, Жан Кальвін, як і раніше продовжував брати активну участь у розвитку протестантського руху на своїй батьківщині. Головна праця Кальвіна «Інституція християнської релігії» була написана ним незабаром після переїзду до Швейцарії в 1536 році і адресований королю Франції Франциску I на захист французьких протестантів, які в цей період зазнавали сильних гонінь за свою віру. Крім цього, Женева стала регулярно посилати до Франції своїх проповідників, часто з числа самих французів, спеціально навчених в інституті Кальвіна.
Відома фраза Кальвіна, яка розкриває його зв'язок з французькими протестантами, які поверталися до себе на батьківщину для поширення вчення Реформації: «Пришліть нам дерево і отримаєте назад стріли» .У результаті у Франції «виникло багато громад, влаштованих за зразком женевської» .
Як пише один з дослідників Реформації:
В результаті впливу Женеви французькі лютерани прийняли кальвінізм як своє основне богословське вчення і приблизно з 1560 рік і стали називатися гугенотами.
Реформи та економічне зростання Починаючи з кінця 50-х років XVI століття протестантизм у Франції став все більше поширюватися не тільки серед «нижнього прошарку середнього класу», а й серед французького дворянства і знаті. Як пише Тальберг: «навіть деякі з принців французького королівського дому стали прихильниками кальвінізму». У цей період гугеноти вже могли відкрито сповідувати свою віру, проводячи свої богослужіння в приватних будинках і громадських будівлях.
У 1555 році у Франції вже було п'ять діючих протестантських церков, одна з яких була відкрита в самому Парижі. У 1559 році їх кількість досягла 100, і в цьому ж році протестанти провели в Парижі «національний синод французьких протестантів». За підрахунками адмірала Ґаспара де Шатійон Коліньї (1519—1572), в 1561 році у Франції було вже 2150 протестантських конгрегацій. Це передбачає наявність близько 3 млн протестантів по всій Франції. Таке зростання церков сталося не без допомоги Женеви і безпосередньо Жана Кальвіна, який продовжував підтримувати своїх земляків. За один тільки 1561 рік він відправив до Франції 151 навчених і підготовлених місіонерів.
У січні 1562 року було видано указ, який незважаючи на те, що забороняв гугенотам проводить публічні збори в межах міста, тим не менш дозволяв їм збиратися з приватних будинках для молитви і проводить публічні богослужіння всюди за міськими стінами. Так гугеноти отримали офіційне визнання і було досягнуто відносне перемир'я у Франції між католиками і протестантами.
Критика Католицької Церкви Як інші релігійні реформатори того часу, гугеноти вважали, що Католицька церква потребує радикальної чистки від непристойності. В той час, Католицька церква стояла на захисті збереження старих феодальних відносин. Духовенство мало найбільші доходи, не платило податків і підлягало лише церковному суду. Гугеноти, які фанатично протистояли Католицькій Церкві, атакували священиків, чернецтво та церковні будівлі. У більшості міст, в яких були гугеноти, влаштовувалися іконоборчі бунти, в ході яких були зруйновані вівтарі та образи в церквах, а іноді самі будівлі. Древні мощі та тексти були знищені, тіла святих ексгумовані та спалені. Міста Бурж, Монтобан і Орлеан зазнали значної активності в цьому напрямку.
Після цього гугеноти остаточно перетворилися на політичний рух. Католицька церква у Франції та багато її членів протистояли гугенотам. Деякі проповідники гугенотів і конгреганти піддавали нападу, коли намагалися зустрітися для поклоніння. Борючись проти французьких католиків, гугеноти мали власну міліцію.
Релігійні війни
Ще при Франциску I перші протестанти Франції випробували на собі жорстокість релігійного переслідування: «багато з них були спалені … тисячі були страчені або відправлені на галери, а двадцять два міста і села практично стерті з лиця землі». Франциск I наказав конфіскувати всі протестантські твори і заборонив гугенотам під загрозою смертної кари влаштовувати своє протестантське богослужіння; але ці заходи не змогли зупинити поширення реформаторського вчення. Після того як в 1547 році помер Франциск I, до влади прийшов його син, король Генріх II (1519—1559), який з ще більшою жорстокістю продовжив боротися з протестантами в своїй країні. Історики пишуть що він «відрізнявся схильністю до садизму, а в останні свої роки особливо любив спостерігати спалення єретиків». Генріх II в 1555 році видав едикт, яким загрожував гугенотам спаленням на вогнищах, і після укладення Като-Камбрезійському миру з особливим завзяттям взявся за викорінення «єресі». Проте при ньому у Франції налічували до 5000 кальвіністських громад. При Франциску II, що знаходився під сильним впливом Гізів, в 1559 році при кожному парламенті була заснована особлива комісія — «вогняна палата», що стежила за виконанням едиктів про єретиків.
Оскільки Гізи були переконаними католиками і прагнули викорінити протестантизм, їх боротьба з Бурбонами незабаром прийняла релігійне забарвлення. Потім був розкрита Амбуазська змова, що мала на меті усунути Гізів з оточення короля. Не можна сказати, що змовники керувалися виключно релігійними мотивами, але більшість з них були гугенотами. Серед учасників змови, кинутих Гізами до в'язниці, був Луї де Конде. Це викликало великі хвилювання серед знаті, як протестантської, так і католицької, які побоювалися, що суд над принцом крові і його засудження стануть важким ударом по її древнім привілеїв.