Гертруда Гольдшмідт (, повне ім'я Gertrud Louise Goldschmidt, також відома як Gego; 1912–1994) — венесуельська художниця і скульпторка німецького походження.

Представниця напряму сучасного мистецтва ZERO. Разом з Лижією Кларк та стали найвідомішими американськими художницями другої половини XX століття.

Життєпис Народилася 1 серпня 1912 року в Гамбурзі в єврейській родині шостою з семи дітей Едуарда Гольдшмідта (Eduard Martin Goldschmidt) та його дружини Елізабет Ден (Elizabeth Hanne Adeline Dehn). Хоча Гертруда була племінницею історика мистецтва Адольфа Гольдшмідта, який викладав у Берлінському університеті, вона вирішила вступити в 1932 році до Технічної школи Штутгарта (нині Штутгартський університет), де її викладав відомий масонський художник . Закінчивши заклад вищої освіти у 1938 році, отримала диплом інженера — архітектора. На той час до влади в Німеччині прийшли нацисти, життя єврейських сімей стало дуже важким; її німецьке громадянство було анульоване 1935 року. Сім'я була змушена залишити Німеччину і переїхала 1939 року до Венесуели.

У 1940 році Гольдшмідт познайомилася з німецьким містобудівником з архітектурної фірми Ернстом Гунцем (Ernst Gunz), з яким одружилася. За його підтримки вона створила власну майстерню Gunz, яка займалася дизайном та виробництвом меблів та світильників. Паралельно вона виконувала роботу з низки архітектурних замовлень. 1942 року народила сина Томаса, а 1944 року — доньку Барбару. Після народження другої дитини Гольдшмідт закрила майстерню, щоб проводити більше часу з дітьми. До 1948 року вона знову повернулася до проєктування приватних будинків, нічних клубів та ресторанів. В 1952 році Гольдшмідт отримала громадянство Венесуели і в цьому ж році розлучилася з чоловіком. Незабаром зустріла графічного дизайнера, художника та викладача , який став її супутником життя з 1953 року. Вони оселилися в місті Tarma у штаті Варгас. У цей період Гольдшмідт робила свої перші роботи — малюнки та акварелі, займалася монотипією та гравюрою; її твори були у стилі фігуративізму та експресіонізму.

У 1956 році подружжя повернулося до Каракасу, де Гольдшмідт почала створювати тривимірні роботи завдяки підтримці Алехандро Отеро і Хесуса Сото. Одночасно вона займалася викладацькою діяльністю, яка тривала з 1958 по 1977 рік у навчальних закладах Венесуели: Школа пластичних мистецтв імені Крістобала Рохаса (1958—1959); Архітектурний факультет Центрального університету Венесуели (1958—1967); Інститут дизайну, Фонд Неймана (1964—1977). У 1959 році Гольдшмідт супроводжувала чоловіка на навчання в Університеті штату Айова; потім, у 1960 році, він навчався і працював у майстерні Threitel-Gratz Co. у Нью-Йорку. Цього ж року вона повернулася до Каракасу і продовжила активно займатися кінетичним мистецтвом.

1961 року перша велика персональна виставка Гертруди Гольдшмідт була організована в Музеї образотворчих мистецтв у Каракасі під назвою «Dibujos recientes». У 1962 році вона створила скульптуру для штаб-квартири  — свою першу велику роботу, інтегровану в архітектуру, отримавши також свою першу нагороду: Primer Premio de Dibujo, IV Exposición Nacional de Dibujo y Grabado (Перша премія у категорії малюнка на IV Національній виставці малюнка та гравюри).

У 1963 році Гольдшмідт вивчала педагогічні навчальні дисципліни в Університеті Каліфорнії в Берклі, одержавши стипендію Ради з наукового та гуманістичного розвитку Центрального університету Венесуели. У тому ж році вона відвідала на запрошення Джун Вейн майстерню літографії Tamarind Lithography Workshop в Лос-Анджелесі (нині ) та зробила безліч гравюр у майстерні Інституту графіки Пратта в Нью-Йорку. З 1964 року художниця почала експериментувати з дротом із нержавною сталлю замість звичайної, що додало її роботам витонченості. З 1967 року займалася у Каракасі пластичними та скульптурними роботами.

Померла 17 вересня 1994 року в Каракасі.

Після смерті Гертруди Гольдшмідт, у 1994 році, її діти та онуки взяли на себе відповідальність за збереження спадщини художниці, започаткувавши фонд Fundación Gego.

Творчість Гольдшмідт найбільш відома геометричними та кінетичними скульптурами, виконаними у 1960-х та 1970-х роках. Її серія Reticuláreas є найпопулярнішою та найобговорюванішою групою художніх робіт. Перша серія була створена в 1969 році — шматки алюмінію та сталі з'єднані разом, щоб створити переплетення мереж і тканин, що заповнило все приміщення при експонуванні. Увага художниці до лінії та простору створила цікавий витвір мистецтва для глядача. Після її смерті колекція Reticuláreas знаходиться у Національній художній галереї Каракаса у Венесуелі.

Гертруда Гольдшмідт була учасницею багатьох виставок із 1958 року. Після смерті її роботи продовжують виставлятися і в ХХІ столітті. Більшість її творів перебуває у Музей сучасного мистецтва Каракаса.

Визнання Гертруда Гольдшмідт та її роботи були удостоєні безлічі нагород, серед яких:

Primer Premio de Dibujo, IV Exposition Nacional de Dibujo y Grabado, Facultad de Arquitectura y Urbanismo, Universidad Central de Venezuela, Caracas (1962). Primer Premio Escultura XII Salón D'Empaire de pintura y escultura. Maracaibo (1967). Premio Adquisición, XXVIII Salón Oficial Anual de Arte Venezolano, Museo de Bellas Artes, Caracas (1967). Premio Nacional de Dibujo, в XXIX Salón Oficial Anual de Arte. Dibujo y Grabado. Museo de Bellas Artes, Caracas (1968). Premio Bolsa de Trabajo, Salón Las Artes Plásticas a Venezuela, Museo de Bellas Artes, Caracas (1972). Premio de Adquisición. Salón Las Artes Plásticas en Venezuela, Museo de Bellas Artes, Caracas (1976). Premio Nacional de Artes Plásticas. Salón Las Artes Plásticas en Venezuela, Museo de Bellas Artes, Caracas (1979).

Орден 3-го класу (Medalla, 1976). Orden 1-го класу (Banda de Honor, 1981).

Бібліографія Nadja Rottner, Peter Weibel (2006). «GEGO — Thinking the Line». ISBN 978-3775717878. Mónica Amor, Yve-Alain Bois, Gyu Brett, Iris Peruga (2006). Gego: Defiying Structures. FUNDACIÓN SERRALVES. ISBN 978-84-89771-28-4. Susan Martin. Lygia Clark, Gego, Mathias Goeritz, Helio Oiticica, Mira Schendel, The Experimental Exercise of Freedom. (Germany: Cantz, 1999). ISBN 978-0-914357-64-3.

Примітки

Посилання

Gego (Gertrud Goldschmidt) — Moma Gego (Gertrud Goldschmidt) − Tate Gego, Between Transparency and the Invisible