Шевченківські дні — дві дати, що підпадають на роковину народження і смерті Тараса Григоровича Шевченка. Щороку в Україні їх відзначають 9 та 10 березня. 9 березня 1814 — народження Тараса Шевченка, 10 березня 1861 — його смерть.
Історія Після смерті Тараса Шевченка 10 березня 1861 року відразу почалися меморіальні заходи. Українська інтелігенція Санкт-Петербурга організовувала панахиди, літературні вечори та читання його творів. Довгий час українцям доводилося відзначати ці дати таємно, нелегально.
Шевченківські літературні вечори у Львові
26 лютого 1862 року на музично-декламаційному вечорі «Руської бесіди» Ксенофонт Климкович у пам'ять про Тараса Шевченка виголосив вірш «Іван Підкова». У тому ж році започатковано традицію шевченківських поминальних богослужінь у день смерті поета.
Щорічні шевченківські літературні вечори у Львові почали проводити лише з 1868 року. Того року відбулися «деклямаційно-музичні вечерниці» в Народному домі за участю близько 50 осіб. Під час них виконували, зокрема, «Заповіт» на музику Миколи Лисенка і Михайла ВербицькогоВшанування пам'яті Тараса Шевченка в Галичині / Д. Каднічанськи, М. Литвин, О. Середа, Ф. Стеблій, Л. Хахула // Краєзнавство. — 2014. — № 1. — С. 10-19..
У 1870–1880-х роках шевченківські урочистості у Львові, які часто називали «Шевченківськими академіями», стали щорічною подією українського культурного життя. Їх проводили студентські громади, культурні товариства, українські театральні колективи.
Вечори складалися з доповідей про життя і творчість Шевченка, декламації поезій, виконання музичних творів, театральних сцен за мотивами його творів. Ключову роль у перетворенні цих заходів на інтелектуально-національне свято відіграли Товариство «Просвіта» та Наукове товариство імені Шевченка.
Шевченківські ювілеї в Російській імперії
У 1891 році, на 30-ті роковини смерті Шевченка, в Харкові виникло Братство тарасівців.
Вперше і востаннє на високому організаційному і представницькому рівні в Російській імперії було відзначено річницю смерті Тараса Шевченка в 1911 році в Москві.
Шевченківські дні 1914 року в межах Російської імперії стали однією з найбільших культурно-політичних кампаній українського руху початку ХХ століття. Українські культурні та громадські організації планували урочистості по всій імперії — у Києві, Харкові, Полтаві, Одесі, Катеринославі та інших містах. Планувалися урочисті шевченківські академії, маніфестації та покладання вінків до пам'ятників поетові, публічні лекції про творчість Шевченка, видання ювілейних книжок і газет.
У лютому 1914 року уряд Російської імперії заборонив масові святкування ювілею Шевченка. Заборона передбачала недопущення публічних зібрань і маніфестацій, заборону українських вистав і концертів, посилений поліцейський контроль над студентством і громадськими організаціями.
Попри заборону, у березні 1914 року в багатьох містах пройшли демонстрації на честь Шевченка, арешти та сутички з поліцією. Найбільші виступи відбулися у Києві.
Шевченківське свято 11 березня
День 11 березня (27 лютого за ст.ст.) (Шевченківське свято), як національне свято (вихідний день), встановлений 21 лютого (6 березня за новим стилем) 1918 року на засіданні Ради Народних Міністрів УНР під головуванням прем'єр-міністра Всеволода Голубовича.
Визначивши день нового національного свята, звиклі до усталених дат урядовці не звернули належної уваги на нещодавно здійснену Центральною Радою календарну реформу. Перерахунок дати зі старого на новий стиль літочислення було зроблено з урахуванням розбіжності між юліанським та григоріанським календарями, яка існувала станом на початок ХХ століття. Натомість для ХІХ століття, коли жив Тарас Шевченко, перерахунок слід було робити інакше, додаючи до дати за старим стилем менше число днівКоли Шевченківське свято вперше відзначили в незалежній Україні.
Через рік, 7 березня 1919 року, намагаючись «привласнити» Шевченка, народний комісаріат освіти УСРР ухвалив постанову «Про вшанування пам'яті Тараса Шевченка», яка визначила 11 березня днем пам'яті Кобзаря. Фактично вона повторила постанову уряду УНР 1918 року:
У діаспорі та радянській Україні
Після поразки Української Народної Республіки в радянсько-українській війні українська діаспора продовжувала святкувати Шевченківські дні, зокрема українські солдати, інтерновані в Польщі та Чехословаччині.
27 червня 1964 року було відкрито монумент Тарасові Шевченку в Вашингтоні.
Українські радянські дисиденти часто використовували Шевченківські дні, щоб висловити свою підтримку українській культурі та окремішності від Росії. Час В'ячеслава Чорновола, як радянського дисидента, розпочався з промови на Київській гідроелектростанції під час святкування Шевченківських днів 1964 року, коли він приписав Шевченку переконання, що «кожна система, побудована на гнобленні людини людиною, на зневазі до людської гідності та невід'ємних прав людини, на придушенні вільних, людських думок, на гнобленні однієї нації іншою нацією, і в якій би новій формі вона не приховувалася, — вона суперечить людській природі і має бути знищена».
Зараз це свято офіційно відзначають щороку 9 та 10 березня, шануючи українського поета, прозаїка, етнографа, мислителя, живописця, гравера, громадського діяча, діяча українського національного руху і символа України.
Шевченківські ювілеї
Найбільш масштабними були відзначення днів народження: 125-річчя (1939), 150-річчя (1964), 175-річчя (1989), 200-річчя (2014) та вшанування в дні пам'яті: 100-річчя смерті (1961), 150-річчя смерті (2011).
1939 — святкування мали сильний ідеологічний радянський характер. Відкрито пам'ятник Тарасу Шевченку в Києві.
1961 — один із найбільших меморіальних ювілеїв у СРСР. Пройшли державні урочистості у Києві та Каневі, масштабні заходи на Тарасовій горі, міжнародні конференції, надруковані нові академічні видання «Кобзаря». Засновано Республіканську премію імені Т. Г. Шевченка.
1964 — один із найбільших ювілеїв радянської доби. Пройшли урочистості по всьому СРСР, міжнародні конференції, відкрито пам'ятник Шевченку в Москві, було масове видання «Кобзаря» різними мовами. В Україні відбувалися масштабні офіційні академії у Києві.
1989 — ювілей припав на період перебудови і став важливим для українського національного руху. Відбулися багатотисячні мітинги біля пам'ятників Шевченку під синьо-жовтими прапорами за участі нових громадських організацій. Особливо масштабні зібрання відбулися у Києві та Львові. Вперше зображення Тараса Шевченка на монетах з'явилося на однокарбованцевій мідно-нікелевій ювілейній радянській монеті, викарбуваній Московським монетним двором.
2011 — найбільший меморіальний ювілей у незалежній Україні. Відбулися державні урочистості, наукові конференції, великі панахиди і громадські заходи.
2014 — Святкування проходили на тлі подій Революції гідності, але попри це ювілей супроводжувався державними та міжнародними урочистостями, науковими конференціями, виставками у десятках країн, новими виданнями творів Шевченка.
У 2024 році Україна в умовах російського вторгнення відзначила 210 річницю з дня народження великого українського поета. Урочистості відбувалися в Україні, у діаспорі, на фронті серед військових. Шевченко знову став символом опору і державності.
Джерела
Шевченківські дні 9-10 березня Святкування Шевченківських днів у закладах освіти громади Березень — Травень: «Шевченківські дні» Святкування Шевченківських днів у закладах освіти громади — Відділ освіти, молоді та спорту Красилівської міської ради
Література
Власенко В. Н. Шевченковские дни украинской политической эмиграции в Болгарии в межвоенный период (по материалам парижского еженедельника «Тризуб») // Сумський історико-архівний журнал. — 2012. — № XVIII—XIX. — С. 18—24. Власенко В. Шевченківські свята міжвоєнної української еміграції в Югославії (за матеріалами паризького тижневика «Тризуб») // Величина малих језичких, књижевних, културних и историјских традицијах: зборник радова. — Нови Сад: Филозофски факултет, 2012. — С. 95—105. Власенко В. «Із Шевченком у серці»: (З історії вшанування пам'яті Т. Г. Шевченка міжвоєнною українською еміграцією) // Драгоманівські студії = Драгоманивски студии: матеріали восьмої, дев'ятої та десятої міжнар. конф. / МЗС України ; Посольство України в Болгарії ; Фундація «Мати Україна». — Софія, 2016. — С. 46—51.
Примітки