Деріл Холл і Джон Оутс (), знаніший як Hall & Oates, — американський поп-рок-дует, створений у Філадельфії в 1970 році. Деріл Холл зазвичай є головним вокалістом; Джон Оутс переважно грає на електрогітарі та виконує бек-вокал. Вони пишуть більшість пісень, які виконують, окремо чи у співпраці. Вони досягли своєї найбільшої слави з середини 1970-х до кінця 1980-х років завдяки поєднанню рок-н-ролу, соулу та ритм-енд-блюзу.
Хоча їх зазвичай називають Холл і Оутс, Холл був непохитний у тому, щоб дует називався Деріл Холл і Джон Оутс — його офіційна назва. В альбомах вони згадуються як Деріл Холл і Джон Оутс (або Деріл Холл Джон Оутс) у всіх їхніх релізах у США. Дует досяг топ-40 у США з 29 із 33 їхніх синглів, які потрапили до Billboard Hot 100 між 1974 та 1991 роками. Шість із них посіли перше місце: «Rich Girl» (1977), «Kiss on My List» (1980), два релізи 1981 року «Private Eyes» і «I Can't Go for That (No Can Do)» (також Гаряча душа № 1), «Людожер» (1982) і «Поза межами» (1984). До їхніх загальних 16 найкращих американських десяток також входять «She Gone», «Сара Смайл», «Ти здійснюєш мої мрії», «Family Man», «Скажи, що це не так» та «Метод сучасного кохання». Сім їхніх альбомів отримали платиновий статус RIAA, а шість із них — золоті. У Сполученому Королівстві вони досягли успіху з двома альбомами Top Ten і шістьма синглами Top 40, два з яких — «I Can't Go for That (No Can Do)» і «Maneater» — потрапили до десятки кращих. Дует провів 120 тижнів у чарті Top 75 альбомів Великобританії та 84 тижні в чарті Top 75 синглів Великобританії.
Залучаючи до своїх записів найрізноманітніших сесійних музикантів, вони мали довгі робочі відносини з кількома музикантами, які брали участь у багатьох їхніх творах і гастролювали з ними. Серед них гітарист GE Smith, басист Том «Ті-Боун» Волк і мультиінструменталіст Чарльз ДеШант. Крім того, вони співпрацювали з сестрами Сарою Аллен і Джанною Аллен над написанням пісень і композицією.
У 2003 році Hall & Oates були включені до Зали слави авторів пісень. У серпні 2018 року на святкуванні 60-ї річниці Billboard's Hot 100 дует посів 18 місце в списку найкращих 100 виконавців усіх часів і 6 місце в списку найкращих дуетів/гуртів Hot 100. Вони залишаються найуспішнішим дуетом усіх часів, випереджаючи Carpenters, Everly Brothers і Simon & Garfunkel. У вересні 2010 року VH1 поставив дует під №. 99 у своєму списку 100 найвидатніших артистів усіх часів. У квітні 2014 року їх включили до Зали слави рок-н-ролу, а 2 вересня 2016 року вони отримали зірку на Голлівудській алеї слави.
Історія
1967—1972: Становлення та ранні роки Деріл Франклін Хол (народився в Поттстауні, штат Пенсільванія, 11 жовтня 1946 року) і Джон Вільям Оутс (народився в Нью-Йорку 7 квітня 1948 року) вперше зустрілися в Adelphi Ballroom у Філадельфії в 1967 році. У той час, коли вони познайомилися, кожен очолював власний музичний гурт, Hall з The Temptones, а Оутс з The Masters. Вони були там на змаганні оркестрів, коли між двома ворогуючими бандами почалася стрілянина, і, намагаючись втекти, вони побігли до того самого службового ліфта. Пізніше виявивши, що вони цікавляться тією самою музикою і що обидва навчаються в Філадельфійському університеті Темпл, вони почали регулярно проводити час разом і, зрештою, розділили декілька квартир у місті. В одній із квартир, які вони ділили, на поштовій скриньці було «Hall & Oates», що стало загальним прізвиськом дуету. Їм знадобилося ще два роки, щоб створити музичний дует, а через три роки вони підписали контракт з Atlantic Records і випустили свій дебютний альбом. Вони не почали серйозно працювати разом до 1970 року, коли Оутс повернувся з тривалого перебування в Європі.
1972—1974: Перші альбоми На початку своєї звукозаписної кар'єри Холл і Оутс мали проблеми з чітким визначенням свого звучання, чергуючи фолк, соул, рок і поп. Жоден із їхніх ранніх альбомів — Цільний овес, Покинута обідня зона і War Babies — не був дуже успішним. Попри те, що вони були створені такими відомими продюсерами, як Аріф Мардін і Тодд Рундгрен, вони не мали хіт-синглів протягом цього періоду часу, хоча Покинута обідня зона містив «Вона пішла». Кавер на цю пісню зробили Лу Ролз і Таварес до того, як Atlantic Records перевипустили версію Холла та Оутса в 1976 році. «Вона пішла» у кавер-версії Тавареса досягла першого місця в R&B-чарті в 1974 році Спочатку він був написаний для першої дружини Холла, Бріни Люблін (Холл), і спочатку натхненний тим, що Оутс стояв на побаченні в новорічну ніч. Інший сингл Покинутої обідньої зони, «Поворот у Лас-Вегасі», був написаний про (і згадане за ім'ям) дівчину Холла, стюардесу та майбутню співавторку з написання пісень Сару Аллен. Регіональний успіх альбому виявився достатнім, щоб підштовхнути його до чарту, досягнувши № 33 20 листопада 1976 року та протримавшись у чарті 38 тижнів.
1975—1977: Перші хіти
Холл і Оутс залишили Atlantic Records після випуску War Babies, щоб приєднатися до RCA Records. Їхній перший альбом для нового лейблу Деріл Холл і Джон Оутс (його шанувальники часто називають срібним альбомом через срібну фольгу на оригінальній обкладинці альбому) став їхнім першим помітним успіхом. Він містив баладу «Сара Смайл», пісню, яку Хол написав для своєї вищезгаданої дівчини Сари Аллен. На ньому також була обкладинка альбому, на якій Холл і Оутс надмірно нафарбовані косметичними рум'янами до такої міри, що вони виглядали як жінки, особливо довговолосий і гладко виголений Холл. Пізніше Холл сказав в інтерв'ю для VH1 «За музикою», що на обкладинці альбому він виглядав як «дівчина, з якою я завжди хотів піти». Цю обкладинку зробив П'єр Ларош, який створив Ziggy Stardust для Девіда Боуї.
«Сара Смайл» став їхнім першим хітом у Топ-10, досягнувши № 4 у чарті Billboard Hot 100 у червні 1976 року. «Вона пішла», перевиданий Atlantic Records після «Сара Смайл», також увійшов до Топ-10, досягнувши № 7 у жовтні 1976 року. Після цих хітів Холл і Оутс випустили більш поп-орієнтований альбом Більше за нас обох пізніше того ж року. Хоча перший сингл альбому — філадельфійська соул-балада «Роби те, що хочеш, будь тим, ким ти є» — ледве потрапив до топ-40, їхній другий сингл «Багата дівчина» став розгромним. Ця пісня стала першим хітом Холла й Оутса, досягнувши першої позиції за тиждень, що закінчився 26 березня 1977 року
1977—1978: Нещасні роки та Священні пісні Після цієї невеликої серії хітів Холл і Оутс все ще стикалися з труднощами з радіопрограванням. Попри постійні гастролі та ефективний запис альбомів, дует не досяг поп-успіху з ряду причин, головним чином через популярність жанру диско. На той час, коли вони випустили орієнтовані на рок альбоми Краса на глухій вулиці у 1977 році та Вздовж червоного уступу у 1978 році, музика диско була модною та займала більшість місць у популярній музиці.
Протягом цього періоду вони випустили кілька хіт-синглів: пісня «Багата дівчина» («Знову разом») потрапила до топ-40, а «Це сміх» (з «Вздовж Червоного виступу») потрапив у топ. 20 в 1978 році. 1977 року RCA спробували висунути Холла на передній план завдяки його першій сольній композиції Священні пісні. Однак після того, як їм було представлено надзвичайно експериментальний запис (спродюсований Робертом Фріппом із King Crimson), RCA не захотіла випускати те, що, на їхню думку, було некомерційним альбомом. Зрештою альбом Священні пісні вийшов у 1980 році.
1979—1981: X-Static і Voices 1980-ті роки принесли значні зміни для Холла та Оутса. Пара вважала, що найбільшою перешкодою їхньому успіху було те, що їхню музику фільтрували сторонні продюсери, а студійні музиканти не були знайомі з їхніми власними смаками та думками. 1979 року вони найняли GE Smith (який на той час працював з Деном Гартманом і Девідом Боуї) як головного гітариста, Міккі Каррі як барабанщика, а Том «Ті-Боун» Волк приєднався як басист у 1981 році. Вони також залучили дівчину Холла Сару Аллен (а також її молодшу сестру Жанну) як співавторів з написанням пісень, а також почали робочі відносини з Нілом Керноном, інженером у Voices, який працював співпродюсером на їхніх наступних двох альбомах. Наприкінці 1979 року Хол і Оутс випустили X-Static, який поєднав рок і диско. Альбом пройшов не дуже добре, хоча «Зачекай мене» таки потрапив у топ-20.
Гурт також хотів вловити звук Нью-Йорка, який на той час став їхнім домом. У результаті замість запису в Лос-Анджелесі, як вони робили раніше, вони вирішили записуватись у Electric Lady Studios у Нью-Йорку, лише за п'ять хвилин від їхніх квартир, і почали створювати власні записи за допомогою своїх гурт, що гастролює, підтримує їх у студії.
Отриманий альбом «Голоси» був написаний, спродюсований і аранжований Холлом і Оутсом за один місяць відповідно до їх авторизованої біографії «Dangerous Dances» (автор Нік Тошес). Перші два сингли з альбому досить добре посіли чарти, а «Яке це відчуття — повернутися» посіла 30 місце. Добре сприйнята кавер -версія пісні The Righteous Brothers «Ви втратили це почуття любові» не потрапила до Топ-10, досягнувши 12-го місця, але пробула 14 тижнів у Топ-40. Після виходу цієї пісні внесок Оутса як провідного вокаліста в майбутні релізи зменшився. Третій сингл «Поцілунок у моєму списку» посів номер 1 у квітні 1981 року і залишався там протягом трьох тижнів. Наступний сингл «Ти здійснюєш мої мрії» досяг 5 місця в липні того ж року.
Ще одна добре відома пісня з Голоси — емоційна балада «Щоразу, коли ти йдеш» із потужним головним вокалом Холла, який її написав. У 1985 році британський співак Пол Янг отримав хіт Billboard Number 1 з кавером на пісню Хоча оригінал Холла й Оутса (записаний у стилі мемфісського соулу) ніколи не виходив як сингл, він залишається фаворитом у альбомах дуету з найкращими хітами, а також був представлений в альбомі Apollo Theatre у 1985 році та часто фігурує в їх живий сет донині.
1981—1982: Приватні очі На той час, коли «Ти здійснюєш мої мрії» падала з хіт-парадів, Холл і Оутс уже випустили свій наступний альбом «Приватні очі». Працюючи в студії, коли Голоси були на піку популярності, вони вже записали більшу частину свого матеріалу та вдосконалили злиття своїх коренів doo-wop і soul з енергією нової хвилі та жорстким роком. Результатом стала класична поп-музика, яку часто вважають одним із найкращих альбомів 1980-х, і був першим альбомом Холла та Оутса, який потрапив до Топ-10 чарту альбомів Billboard 200, тоді як чотири сингли з Приватних очей досягли цього місця. 40 найкращих.
Заголовний трек і «Я не можу піти на це(не можу)» були хітами номер 1, розділені лише десятитижневим перебуванням на першому місці «Фізичний» Олівії Ньютон-Джон. «Я не можу піти на це (не можу)» була однією з небагатьох пісень, коли-небудь записаних білими виконавцями, які досягли першого місця як у R&B, так і в поп-чартах. «Зробив це за хвилину» навесні 1982 року посів 9 місце, а «Твоя уява» посів перше місце. 33.
1982—1983: H 2 O та зміни смуг Їхній наступний альбом, H2O, дуже відшліфований, потужний синтезатор, став найуспішнішим альбомом дуету, продажі якого в США врешті наблизилися до чотирьох мільйонів копій. H2O досяг третього місця в чартах Billboard (де він утримувався 15 тижнів) і породив три топ-10 синглів. «Людожер», найбільший хіт їхньої кар'єри, досяг першого місця 18 грудня 1982 року і протримався там чотири тижні.
Душевна балада «Один на один» і кавер-версія «Сімейна людина» Майка Олдфілда досягли 7 і 6 позицій у березні та червні 1983 року відповідно.
За словами Оутса, вони записали приблизно двадцять пісень для альбому, дев'ять із яких не потрапили до остаточної версії. Далі він сказав, що зазвичай у них залишається п'ять-шість треків на альбом.