Ауелбек Кониратбаєв (; , Сирдар'їнська область, Туркестанський край — ) – казахський радянський учений-тюрколог, доктор філологічних наук, професор. Член Спілки письменників СРСР.

Біографія Народився у сучасному Чиїлійському районі Кизилординської області Казахстану. У 1925 році закінчив Ташкентський казахський інститут освіти, у 1935 році — Всесоюзний комуністичний інститут журналістики імені «Правди», у 1943 році — Казахський педагогічний інститут імені Абая.

У ранній молодості працював у ташкентських казахськомовних газетах «Жас Алаш» й «Ак жол». Тоді ж вийшли друком його перші художні твори (оповідання та вірші). У студентські роки побував у своїй першій фольклорній експедиції під керівництвом А. А. Диваєва.

У 1944 році став аспірантом і молодшим науковим співробітником Казахської філії Академії наук СРСР (зараз НАН РК). З 1946 року очолював відділ рукописів Інституту мови та літератури Академії наук КазРСР. Після постанови ЦК ВКП(б) Казахстану від 21 січня 1947 року «Про грубі політичні помилки у роботі інституту Мови та літератури АН КазРСР» було виселено з Алмати разом з багатьма іншими вченими. Проте, у 1948 році Кониратбаєв взяв участь у створенні академічного видання «Історія казахської літератури (фольклор, т. 1)», для якого разом з М. О. Ауезовим написав розділ про казахський ліричний епос. У різні роки працював викладачем Казахського державного університету, КазПІ та Кизилординського педінституту (нині перетворений на Кизилординський університет імені Коркита).

Наукова діяльність Основні праці Кониратбаєва присвячені вивченню казахського фольклору та давньотюркської поезії, викладанню казахської літератури у школах: «Бібліографічний покажчик казахської радянської літератури (1917—1947)» (1950), «Поезія Шолпан Іманбаєвої» «Кози Корпеш — Баян Сулу» (1959), «Нариси викладання казахської літератури» (1962), «Методика викладання казахської літератури» (1966), «Епос й оповідач» (1975), «Майстерність письменника» (1979). Деякі з них були видані вже після смерті вченого: «Епос і тюркологія» (1987), «Історія казахського фольклору» (1991), «Пам'ятники стародавньої писемності» (1991), «Романтизм Абая» (1993), «Історія казахської літератури» (1994).

Однією зі сфер наукових інтересів Кониратбаєва стали проблеми спадкоємності казахської літератури у загальнотюркській та східній літературних традиціях. Низка абаєзнавчих праць вченого присвячені зв'язку творчості Абая Кунанбаєва зі східною літературою, зокрема поезією Алішера Навої та філософією Аль-Фарабі.

Літературна діяльність Автор поем «Қыз бәйгесі», «Жеті алып» і «Шардара», а також інших поетичних творів.

Переклав казахською мовою твори О. С. Пушкіна, М. Ю. Лермонтова, східну поему Беділя «Комде та Модан», «Туті-наме», «Книгу мого діда Коркута», повість М. С. Тихонова «Вамбері» й оповідання Д. Н. Мамін-Сибіряка «Абоз ат».

Нагороди

Орден «Знак Пошани» (1961) Почесна грамота Верховної Ради Української РСР (1975) Численні медалі Знак «Відмінник народної освіти Казахської РСР» (1975)

Пам'ять Його іменем названо вулиці у різних містах Казахстану, а також загальноосвітня школа № 48 у його рідному Чиїлійському районі.

У 2005 році до 100-річного ювілею вченого вийшло друком повне зібрання творів у десяти томах, а також пройшли наукові конференції в Євразійському національному університеті імені Гумільова (Астана) та Кизилордінському університеті імені Коркит ата.

Примітки

Література

Посилання