«Над безóднею» — п'єса Якова Мамонтова, датована автором 1919—1920-ми роками (рік видання — 1922). На титульній сторінці видання драматург видозмінив своє прізвище на український манір — Я. Мамонтів.

Назва твору містить інтертекстуальний зв'язок зі скандальним для того часу оповіданням Леоніда Андреєва «Безодня» (1901).

П'єса побудована на конфлікті персонажа між бажанням реалізуватися на сцені й сімейним життям. Основна думка твору: будь-яка естетична ідея потребує людських жертв.

Жанр Сам Яків Мамонтів у підзаголовку до видання 1922 року визначає жанр п'єси так: «драма в трьох актах». Наталія Малютіна означила жанр твору як квазітрагедія, пояснюючи: «результат авторських спостережень над механізмами штучного реконструювання трагедійної структури і смислів, що обертались фарсовим спрямуванням п'єси». Олександра Вісич зазначила, що у драматичному творі помітне «тяжіння автора до трагедії, але інколи цей намір справляє враження пародії на трагедію».

Композиція П'єса складається з трьох актів. Кількість дійових осіб — 5, у списку «Дієвого персоналу» лаконічно окреслено інформацію про родинні зв'язки героїв і їхні професії.

Дійові персонажі Данило Білогор / Дан — у минулому актор, пожертвував своїм творчим призначенням задля сімейного життя.

Пані Марина / Мар — дружина Данила.

Люся — їхня дочка, років п'яти.

Пан Ян — у минулому композитор; занапастив власну сім'ю заради мистецтва.

Панна Зоя — артистка «Вільного театру», давня знайома Данила, із якою той грав в одному спектаклі.

Семантика імен Завдяки найменуванню своїх персонажів Яків Мамонтів заклав ідею несумісності внутрішніх світів героїв, зближення протилежностей.

Данило — із давньоєвр. «суди мене Бог». У ремарках його іменують як Дан — із давньоєвр. «суддя».

Марина — із лат. «морська». У тексті її іменують як Мар, що фонетично суголосне до «мара», тобто міфічної істоти, привида, злого духа.

Зоя — із грец. «життя».

Ян — асоціюється з міфологічним богом Янусом, символом двоїстості.

Проблематика У п'єсі домінує екзистенційна проблематика:

проблема вибору; проблема свободи; мотив божевілля; проблема суїциду; проблема самотності; мотив катастрофізму світу.

Символізм драматичного твору

Символістські мотиви П'єса написана під впливом символізму. У драмі поєднуються три визначальні для цього напряму мотиви:

творчості; любові; смерті.

Образи-символи Тетяна Свербілова звернула увагу на домінантні образи-символи в тексті.

Символічними є й декорації на сцені, про розташування яких зазначає Яків Мамонтів у ремарках.

Завдяки символічному образу дверей драматург зображує проблему вибору, а також візуально розмежовує побутовий простір, родинний і природній.

Погодні умови також набувають символічного значення. На початку п'єси події відбуваються «ясно-тихого осіннього дня», що навіює ідилічну картину сімейного затишку. Із розвитком подій пейзаж змінюється. Уже в другому акті в ремарці зазначено: «Надвечірній час. За вікнами заходить сонце і червонить далеч моря». Такий опис підводить нас до фатальної третьої дії, яка супроводжується бурею, що суголосна душевному неспокою персонажів.

Колористика І. Кремінська виокремила мотив білого кольору за допомогою якого виявляється близькість Данила Білогора й Зої. По-перше, прізвище героя суголосне назві кольору. По-друге, артистку іменують як «білокучерява панночка».

Театральний дискурс у п'єсі Театр у творі існує в рецепції персонажів. Панна Зоя приїжджає до подружжя Білогорів із метою вмовити Данила повернутися на сцену. Яків Мамонтів застосовує шекспірівську трагедію як основу для побудови сюжету й розкриття персонажів. Давнє знайомство Данила й Зої пов'язане спільно зіграною п'єсою, у якій молода акторка дебютувала в образі Офелії, а чоловік закінчив свою театральну кар'єру як Гамлет. Саме зіграні ролі персонажів стають основою для розкриття конфлікту в п'єсі. Відповідно до шекспірівських архетипів вибудовується поведінкова стратегія Зої й Данила.

Як і Принц данський, Дан багато сумнівається. Яків Мамонтів застосовує метод інтертексту, за якого колишній актор рефлексує за допомогою колись завчених монологів Гамлета. Суїцидальна смерть Данила є відповіддю на одвічне шекспірівське питання.

Подібно до шекспірівської Офелії, акторка Зоя зображена ідеальною й чистою. Проте на відміну від свого прототипа, вона ініціативна, рішуча й цілеспрямована. Суголосною трагедії Вільяма Шекспіра є розв'язка п'єси Якова Мамонтова: смерть у воді через почуття до чоловіка.

Цитати

Видання П'єса вийшла друком 1922 року у Державному видавництві України (Харків).

Джерела