Десяти́на () — рід церковного або світського податку, поширений в Середньовічній Європі та на Русі в княжу добу; десята частина доходів, яку сплачувало залежне населення церкві у феодальний період в європейських країнах. Первісно десятину давав князь єпископові як десяту частину своїх річних прибутків.

Десятина в Старому Заповіті У Старому Заповіті про десятину вперше згадується в історії про патріарха Авраама, який передав десяту частину військової здобичі Мелхіседеку, царю Саліма і священику: Патріарх Яків обіцяв віддати Богу десятину, якщо Він збереже його у дорозі:

Однак немає прямого підтвердження, що спочатку десятина мала регулярний або загальнообов'язковий характер. Найбільш раннє свідоцтво про регулярну десятину — слова з Книги пророка Амоса:

Поступово десятина набуває іншого змісту. Мойсей встановлює її як обов'язковий податок для ізраїльтян, які отримали землю в Ханаані, на користь левітів, храмових служителів, що не мали земельних наділів і тому їм потрібні були засоби для існування. Десятина в даному випадку становила своєрідну компенсацію, що виділялась їм замість відсутнього наділу землі. Одну десяту частину від отриманої десятини Левіти вносили на утримання первосвященика. (Чис. 18: 21-32). Під десятиною розумілася десята частина зі всього, що добуває своєю працею людина:

Але не тільки десятина була засобом жертви Богу — існували й іншого роду пожертвування. Так, у Виході (22: 29-30) записано: Первістки людей присвячувалися Богу, а первістки від тварин приносилися на восьмий день в жертву Богові. Головний сенс приношення десятини в Старому Заповіті — навчитися боятися Господа: Старозавітна людина була переконана, що земля та її плоди належать Богу, який дав їх Ізраїлю у володіння:

Саме тому пророк Малахія називає несплату десятини «обкраданням Бога»:

Десятина в Новому Заповіті У Новому Заповіті заповідь про десятину прямо не скасовується, але й не пропонується. Христос викриває буквалізм співвітчизників: Цікаво, що десятиною хвалиться фарисей з євангельської притчі:

В апостольських посланнях відсутні вимоги чи вказівки для християн слідувати системі десятин. Однак апостол Павло неодноразово пише про необхідність матеріальної підтримки Церкви, зокрема її служителів. Так, у Першому посланні до коринтян він говорить: Слід зазначити, що Апостол не визначає конкретну суму або частину доходу, яку повинні збирати християни на потреби Церкви, але пропонує: Такі пожертвування повинні відбуватися віруючими добровільно:

Десятина в історії Церкви

Десятина в католицькій церкві До початку III ст. регулярна десятина в Церкві не практикувалася. Проте вже тоді ієрархи висловлювали жаль, що християни не хочуть навіть десяту частину свого майна передати Церкві для підтримки. Як обов'язок для кожного християнина десятина була встановлена в Західній Церкві в V ст. Церковна десятина згадується в 14 проповідях єпископа Цезарія Арльского. Широко питання представлене і в 33-й проповіді, яка створена приблизно у 536 році. Проповіді обґрунтовують ключові положення — справедливість і доцільність сплати парафіянами церковної десятини, їх пряму для себе вигоду.

Починаючи з VI століття, десятина стає обов'язковою для кріпаків, несплата якої загрожує відлученням від Церкви: Турський собор 567 року пропонував вірним вносити десятину, Маконський собор 585 року вже наказував платити десятину під загрозою відлучення Імператор Карл Великий указом 779 року ввів десятину в державне законодавство, поширивши її виключно на землевласників, при цьому її несплата вважалася кримінальним злочином і каралася іноді стратою. Разом з тим закони Карла Великого передбачали поділ десятини на три частини: на будівництво та утримання храмів, на допомогу мандрівникам і прочанам, на потреби духовенства. У пізньому середньовіччі римо-католицькі єпископи поширили десятину на всі прибуткові заняття, включаючи й самі аморальні. При цьому церковна благодійність була майже повністю забута, зате значна частина доходів йшла на потреби Папи Римського (особливо з XII століття, при папі Олександрі III).

З посиленням королівської влади духовенству довелося ділитися десятиною і з ними. Через те, що десятина в сумі становила великі доходи, виникали різкі зіткнення між окремими категоріями середньовічного суспільства (наприклад, вікова боротьба за десятину в Польщі між шляхтою і духовенством, про що повідомляє Любович у книзі «Історія реформації в Польщі»).

В епоху реформації католицька церква втратила в більшій частині протестантських країн свої мирські володіння і доходи, що стали тепер надбанням світської влади та дворянства. Відбулась секуляризація церковних володінь. В Англії десятина збереглася, і спроба її відмінити, зроблена в епоху першої революції XVII століття, не увінчалася успіхом, бо в англійській церкві десятина йшла на утримання духовенства, і, скасовуючи її, доводилося шукати замість неї інше джерело прибутку. У католицьких державах десятина продовжувала існувати як і раніше, і, наприклад, у Франції перед революцією духовенство отримувало близько 125 млн ліврів десятини, яка здебільшого залишалася в руках вищого духовенства. З 1789 року почалася епоха скасування десятини, прикладом стала Франція, де революція скасувала десятину, віддавши духовенство на утримання держави. У Швейцарії та деяких державах Німеччини десятина, як і у Франції, була скасована без будь-якої винагороди для тих установ, на користь яких вона стягувалася, але більшість німецьких держав (Нассау, Баварія, обидва Гессена, Баден, Вюртемберг, Ганновер, Саксонія, Австрія, Пруссія та ін) вдавалися до системи викупу.

У XIX столітті десятина втрималася в Англії, де в 1836 році за у розподілі та способах стягнення цього податку були внесені істотні зміни. У сільських десятинах () сплата натурою була замінена певною сумою, що називалася . Кількість хліба, ячменю і вівса було встановлено раз і назавжди (нормою було прийнято середню кількість за 7 років) і вартість щорічно офіційно визначалась за ринковими цінами та виплачувалась грошима. Крім того, скасовано десятину з рибного промислу, гірського промислу та ін.

Зараз у ряді Західних країн існує церковний податок, який в обов'язковому порядку виплачують віруючі різних конфесій.

Десятина у православній церкві На Сході десятина не набула такого поширення, як на Заході. Відома, зокрема, конституція імператорів Лева та Антемія з V століття, в якій священнослужителям заборонялося примушувати вірних до виплат на користь Церкви під загрозою різних покарань. Хоча в конституції не вживається термін decima, йдеться про початки і, мабуть, про виплати, аналогічні десятині, які, на думку імператорів, віруючі повинні здійснювати добровільно, без будь-якого примусу.

Церковна десятина у Київській Русі з'явилась після прийняття Володимиром Великим християнства у 988 році. Він віддав десяту частину своїх прибутків на будівництво Десятинної церкви (церкви Богородиці) — першої кам'яної церкви Київської Русі. Це джерело прибутку священства було привнесено з Візантії і спиралося на давню першохристиянську традицію. Десятина закріплювалася 59-м апостольським правилом церковного статуту Володимира, який проголошував, що церковне багатство — На Русі десятина спочатку становила 1/10 частину князівських доходів, які передавалися на користь церкви (іноді замінювалася грошами або угіддями). Для її збору існували спеціальні посадові особи — десятники, які могли бути людьми як духовними, так і світськими. До обов'язків десятників, крім збору податків, входили й інші обов'язки, головним чином спостереження за благопристойною поведінкою священнослужителів і сумлінним виконанням ними своїх службових обов'язків. У чистому вигляді, як князівська данина десятина існувала з IX до кінця XII в.

Десята частина врожаю віддавалася церковними (монастирськими) селянами на користь монастиря, який виступав як феодальний власник. Така ситуація могла викликати невдоволення селянства. У 1337 р. відбулось повстання в Новгороді проти Юр'ївського монастиря, яке закінчилось вбивством архімандрита, в 1594—1595 р.р. — повстання селян Волоколамського монастиря. До XVI–XVII ст.. отримала розвиток система спеціальних зборів на користь церкви, яка була незалежною від державної влади. Збори з парафіяльних дворів (воєводських, вотчинних, гостинних) становили 6 грошей; з піддячих, найкращих людей посадських — 4; з інших — 2 гроша. З 1687 р. система була офіційно обов'язковою для всіх єпархій. Мали місце додаткові прибутки: встановлені мита з новопоставлених осіб та церков, передача певної кількості землі приходу для власноручної обробітки.

Православна Церква особливого значення десятині не надавала, оскільки її доходи без були і так достатні. Благочестиві князі, купці і самі прості люди жертвували на утримання церкви великі кошти без будь-якого спеціального примусу. Це були не тільки гроші, але, в першу чергу, чудотворні ікони, дорогоцінне начиння, землі для заснування монастирів. У необхідних випадках до фінансової допомоги церкві вдавалася світська влада. Однак, починаючи з царювання Петра I, добробут церкви почав непокоїти світську владу, яка мріяла про повне відлучення церковного майна. Перша, несмілива спроба секуляризації була зроблена самим Петром, який перетворив Монастирський указ в Економічну колегію. Імператриця Катерина ІІ в 1764 році відразу позбавила церкву всіх її земельних володінь. При цьому перестало існувати більше двох третин всіх Російських монастирів, а ті монастирі і храми, що залишилися стали утримуватися за рахунок Державної скарбниці.

Ліквідована церковна десятина була в кінці XIX в.

Ще безжалісніше діяли більшовики, які організували в 1922 році тотальне вилучення церковних цінностей, при якому Церква, не тільки була пограбована матеріально, а й загинула величезна кількість пам'яток культури та духовних святинь.

Після розпаду СРСР православна церква знаходить ці кошти у вигляді добровільних пожертвувань віруючих та благодійних актів. При цьому, ні про яку обов'язкову десятину або про будь-який інший церковний податок мова не йде.

Вислови про десятину Багато людей вірять в те, що, віддаючи десятину, хвалять свого Бога і забезпечують собі місце на небесах. У церкві Королівського коледжу в Кембриджі (Англія) можна прочитати такі слова:

Примітки

Література Грушевський М. Ілюстрована історія України. Репринтне відтворення видання 1913 р. — К., 1990. — 524 с Кульчицький С. В. Мисик Ю. А. Власов В. С. Історія України, Київ «Літера», 2011 рік, 526 ст. Полонська-Василенко Н. Історія України у 2-х томах, К. 1992 р. Всесвітня історія Документи і матеріали 6-11 класи,-Х.: «Ранок», 2011 р. 288 с. Всесвітня історія ПД Х.: Весна, 2009 р.. 760 с.

Посилання Православие и современность Десятина церковна //