Стаффордширський бультер'єр, також званий Стаффі або Стаффорд, — чистокровна собака малого та середнього розміру в групі тер'єрів, яка походить із північних частин Бірмінгема та з Бірмінгема графства Стаффордшир на честь якої й названа. Вони походять від бультер'єрів 19-го століття, які були виведені шляхом схрещування бульдогів з різними тер'єрами, щоб створити загальний тип собак, який зазвичай називають бультер'єрами . Стаффорди мають те саме походження, що й сучасні бультер'єри, хоча ці дві породи розвивалися незалежно один від одного і не схожі одна на одну. Сучасні стаффорди більше нагадують старий тип бультер'єрів і вперше були визнані чистокровною породою собак Кінологічним клубом Великої Британії в 1935 році.

Передісторія Заплутаність історії про сучасного стаффорда є через численні псевдоніми, прикріплені до цих собак у минулі століття, такі як «патчений бійцівський тер'єр», «стаффордширський піт-дог», «Тигровий бик», «Буль-енд-тер'єр». Подібні кроси також мали псевдонім «напівкровки». Криваві види спорту, такі як цькування биків і ведмедів, були заборонені з ухваленням парламентом Закону про жорстоке поводження з тваринами 1835 року, який робив незаконним цькування тварин, але заохочував собачі бої.

Через створення собак для боїв, собакарі відійшли від більш важких бульдогів і додали кров тер'єрів у свої схрещування для войовничості та спритності. Ці схрещування буль-тер'єрів дали племінне поголів'я предків, яке протягом десятиліть еволюціонувало до сучасних виставкових собак, яких ми знаємо сьогодні як стаффордширський бультер'єр і бультер'єр. Незадовго до Громадянської війни в США іммігранти з Великої Британії привезли в США своїх буль-тер'єрів. Вони стали предками американського стаффордширського тер'єра, мініатюрного бультер'єра, бостонського тер'єра та американського пітбультер'єра.

До середини 19-го століття через суворе дотриманням Закону про жорстокість 1835 року, виставки собак стали новим центром для собаківників у Великій Британії. Як наслідок, авторитетним селекціонерам більше не потрібно було розводити собак з атрибутами, необхідними для собачих боїв. Саме тому собаківники зосередилися на формі та темпераменті породи, щоб вивести чемпіонів на виставках. Пізніше, популярність виставок породила необхідність документувати та зберігати результати виставок собак, встановлювати правила виставок та документувати родоводи нових порід, що розвиваються, щоб запобігти шахрайству. З цією метою в різних країнах починалося засновання різноманітних кінологічних клубів або організацій. Вони встановлювали правила виставок собак, але не брали участі у встановленні стандартів породи, за якими буде оцінюватися кожна порода собак. Місцеві кінологічні клуби відповідали за створення стандарту породи для своєї конкретної породи собак.

Бійцівська спадщина бультер'єрів залишилася позаду, тоді як заводчики стаффордширських бультер'єрів у Великій Британії продовжували свої незаконні змагання, які були аналогічні тому, що відбувалося в США з американським стаффордширським тер'єром; жодна порода не могла отримати офіційне визнання на своїх рідних землях. Журналіст і кінолог Деніз Флейм коротко заявила: «Жоден створений реєстр не хотів бути пов'язаним із собакою, яка заробляла на життя кров'ю собі подібних».

Створення породи

У середині 19-го століття гібриди буль-тер'єрів були відомі під кількома різними псевдонімами, такими як патчед-бійцівський тер'єр, стаффордширський піт-дог, тигровий бик і буль-енд-тер'єр. Їх також називали напівкровками або частіше буль і тер'єрами, хоча вони не були справжніми породами в тому сенсі, як відомі сучасні породи собак.

Нерегульована історія розведення та суперечливий генетичний склад ранніх предків Стаффорда призвели до неправильних уявлень про його походження. Індивідуальні типи та стилі схрещених собак в той час відрізнялися залежно від географічного регіону. Наприклад, потомство з однієї місцевості може мати більший відсоток тер'єрів, ніж бульдог, тоді як інші звіти стверджують, що бульдог перед тер'єром був кращим, ніж буль, а тер'єр перед бультер'єром. Однак принаймні шість сучасних порід можуть простежити свій родовід від схрещування буль та тер'єрів. Інша поширена назва бультер'єра — це просто бультер'єр, яке стало назвою для нової породи, яку вивів і назвав в 1860-х роках заводчик собак Джеймс Хінкс. Хінкс використовував різні незадокументовані ауткроси, включно з далматинами та колі, які прихильники оригінального сорту вважали небажаними. У результаті виникли дві різні породи бультер'єрів: бультер'єр, який отримав назву «Білий кавалер», і «Стаффордширський бультер'єр», названий на честь округу, де він був виведений.

Розводчики собак ретельно відбирали тварин, щоб посилити успадковані риси певних типів собак . Багато типів змішаних порід або дворняг, які були використані для створення перших бійцівських собак, давно еволюціонували та стабілізувалися в сучасних чистокровних собак, яких ми знаємо сьогодні. Багато бажаних філогенетичних рис предків породи було збережено та вдосконалено шляхом селекційного розведення, щоб краще відповідати сучасному призначенню Стаффорда як виставкової собаки, тоді як небажані риси були виведені.

Визнання чистокровним Відстежуваних родоводів не існувало до заснування Кінологічного клубу Великої Британії у 1873 році, який спочатку був сформований групою любителів виставок собак, які хотіли уникнути шахрайства заводчиків, встановлення особи собаки та документування її родоводу. Перший том Племінної книги Кінологічного клубу був опубліковано у 1874 році та включав список виставок собак та імена собак, які виставлялися на кожній виставці, починаючи з першої виставки собак у 1859 році Бультер'єри та бульдоги також були визнані та включені до першого тому. Однак тільки в 1935 році стаффордширський бультер'єр був офіційно визнаний Кінологічним клубом Великої Британії. Набагато пізніше, в 1974 році, Американський кінологічний клуб прийняв стаффордширського бультер'єра до свого реєстру порід як 121-у офіційну породу.

Спільне походження

Об'єднаний клуб собаківництва, Американський кінологічний клуб, Канадський кінологічний клуб з шести порід, які походять від порід буль і тер'єрів, визнають п'ять у такому порядку: бультер'єр, бостон-тер'єр, американський стаффордширський тер'єр, стаффордширський бультер'єр і мініатюрний бультер'єр. Кінологічний клуб Великої Британії не приймає американського пітбультер'єра.

Канадський кінологічний клуб не визнавав стаффордів до 1952 року.

Кінологічного клубу Великої Британії, який був першим реєстром порід, який прийняв нещодавно створеного стаффордширського бультер'єра до своєї Племінної книги, заявив, що порода «має те саме походження, що й бультер'єр, тобто Бульдог схрещувався з чорно-підпалим тер'єром і був розроблений як бійцівський собака». Крім того, вони визнали, що через «ранню асоціацію собаки з собачами бійками, певний час було важко отримати визнання породи, і лише в 1930-х роках Кінологічний клуб визнав породу».

«Буль і тер'єр могли б зникнути, якби не група любителів на чолі з Джозефом Данном, який високо оцінив собак заради них самих і переконав Кінологічний клуб Великої Британії визнати породу стаффордширського бультер'єра, за назвою англійського графства, де ця порода була найбільш популярною».

Інші теорії походження

Порівнюючи багатовікових буль і тер'єрів із сучасними стаффордами, Джоанна де Клерк, DVM, автор «Повного посібника зі стаффордширських бультер'єрів» (2019), сказала, що «будучи настільки схожими на оригінального староанглійського бульдога, який з тих пір був виведений до невпізнання, деякі стверджують, що Staffie походить виключно від цієї породи, а не від будь-якого тер'єра в суміші». Частково плутанина та помилкові уявлення про породу пов'язані з непослідовним генетичним складом породи в результаті нерегульованої практики розведення. Загальновизнано, що Стаффорд походить від схрещування бульдога та тер'єра 19-го століття, які пізніше були виведені для собачих боїв після того, як кровопролитні види спорту були визнані незаконними.Hancock, David (2011). Sporting terriers: their form, their function and their future. Ramsbury, Marlborough: The Crowood Press Ltd. pp. 60–66. ISBN 978-1-84797-303-0. Але лише на початку 20-го століття був створений стандарт породи, а в 1935 році стаффордширський бультер'єр був офіційно визнаний Кінологічним клубом Великої Британі.

У весняному випуску The Stafford Knot за 2013 рік Джейсон Ніколай описує деякі важливі еволюційні фактори в стандартах породи стаффордширського бультер'єра, які «дуже часто неправильно цитують і неправильно розуміють». Стандарт для сучасного стаффорда узгоджується з трансформацією породи від її предків буль і тер'єрів як бійцівської собаки до сучасної виставкової собаки. Деякі автори книг порівнюють малюнки чи картини дев'ятнадцятого століття з візуальним виглядом сучасних стаффордів. Письменник та ентузіаст Стаффорда Джеймс Бофой написав у своїй книзі «Стаффордширські бультер'єри: практичний посібник для власників і заводчиків» (2016), що на деяких картинах початку 19-го століття є «цікаві докази», які зображують подібність будови та кольору шерсті сучасний стаффорд у порівнянні зі староанглійським бульдогом. Одна з таких картин художника Абрахама Купера (1817) під назвою «Кріб і Роза».

Редактор онлайн-журналу Stafford А. Кернс у 1968 році вважав, що «тварина, схожа на Стаффорда, існувала на рубежі 19-го століття» і визнав, з «можливістю невеликого упередження», що «єдиною сучасною собакою цього типу є стаффордширський бультер'єр». Однак Кернс уточнює, що родовід, написаний на табличці з малюнком Кріба та Рози, зокрема слова «знаменита стаффордширська сука», не означає, що це був стаффордширський бультер'єр, але «можна зробити висновок, що тварини цей тип існував у тому окрузі до 1816 року». Записи Кернса збігаються в тому, що "стаффордширський бультер'єр є відносно «новою породою» в контексті того часу, коли він був вперше визнаний Кінологічним клубом Великої Британі.

У жовтні 1987 року Кернс написав у Кінологічному віснику Кінологічного клубу Великої Британі, що «визнання породи Кінологічним клубом оповите таємницею. Визнання стаффордширського бультер'єра було оголошено в 1935 році. Не було пояснень, як це сталося. Ні клубу породи, ні стандарту породи не існувало». Кернс також звернув увагу на схожість між бультер'єрами та стаффордами наприкінці 19 століття, до того, як сучасний бультер'єр вийшов на нижню морду: «У той час „бультер'єри“ могли бути зареєстровані як „батько, мати та дата народження невідомі“, тож фактично будь-яка собака може бути зареєстрована як „бультер'єр“. У результаті було виявлено, що багато зареєстрованих собак були відомими як стаффордширські бультер'єри».

Аналіз ДНК У 2017 році загальногеномне дослідження показало, що всі собаки типу буль і тер'єрів, включаючи стаффордширського бультер'єра та п'ять інших різних порід, сходять на карту до тер'єрів Ірландії та мають походження, яке належить до періоду 1860—1870 років. Час відповідає історичним описам змагань з собачих боїв в Ірландії, відсутності точної документації в племінній книзі та, як наслідок, незадокументованим схрещуванням собак під час створення цих порід.

Дослідження ДНК внесли певну ясність у таємницю гібридизації схрещування буль та тер'єрів, що свідчить про наявність собак Нового Світу в деяких сучасних породах, але вони не дозволяють однозначно ідентифікувати всі породи, які були залучені. Як підтверджено дослідженням ДНК, історичні буль і тер'єр не були справжньою породою; скоріше цей термін використовувався для опису гетерогенної групи собак, яка може включати чистопородних собак різних порід або схрещування цих порід. Гібриди буля і тер'єра, або типи пітбулів, вважаються попередниками кількох сучасних стандартизованих порід.

Ранній захист