Гайдельберзький замок () — залишки ренесансного замку та визначна пам'ятка Гайдельберга в землі Баден-Вюртемберг, Німеччина. Руїни замку є одними з найважливіших споруд епохи Відродження на північ від Альп.
Замок був лише частково відбудований після його руйнування в XVII і XVIII століттях. Він розташований на висоті 80 метрів у північній частині схилу пагорба Кенігштуль, і таким чином домінує над видом на старий центр міста. Він обслуговується проміжною станцією на фунікулері , що проходить від гайдельберзької площі Корнмаркт до вершини Кенігштуль.
Найдавніша споруда замку була побудована до 1214 року і пізніше розширена на два замки приблизно в 1294 році, проте у 1537 році блискавка зруйнувала верхній замок. Сучасні споруди були розширені до 1650 року, до пошкоджень пізнішими війнами та пожежами. У 1764 році інша блискавка спричинила пожежу, яка знищила деякі відбудовані ділянки.
Історія
Рання історія Гайдельберг вперше згадується в 1196 році як «Гайдельберх». У 1155 році Конрад Гогенштауфен був зроблений пфальцграфом своїм зведеним братом Фрідріхом Барбароссою, і регіон став відомий як курфюрський Пфальц. Твердження про те, що головна резиденція Конрада була на Шлосбергу (Замковій горі), відомій як Єттенбюль, не може бути підтверджена. Назва «Jettenbühl» походить від віщунки Джетти, яка, як кажуть, жила там. Вона також асоціюється з Wolfsbrunnen (Вовче джерело) і Heidenloch (Язичницька криниця). Перша згадка про замок у Гайдельберзі відноситься до 1214 року, коли Людовик I, з дому Віттельсбахів отримав його від імператора Фрідріха II. Остання згадка про один замок датується 1294 р. В іншому документі 1303 р. вперше згадуються два замки:
Верхній замок на горі Кляйнер Гайсберг, поблизу сучасного готелю Молькенкур (знищений у 1537 р.);
Про заснування нижнього замку відомо лише те, що воно відбулося десь між 1294 і 1303 роками.
Найдавніші документальні згадки про Гайдельберзький замок знаходяться в 1600-х роках:
«Скарбниця картинок» пфальцького церковного радника Маркуса зум Лемба (1559–1606); «Teutsche Reyssebuch» Мартіна Зейллера (Страсбург 1632, перевидано в 1674 як «Маршрут по Німеччині»).
Ці роботи здебільшого поверхневі й не містять багато інформації. У 1615 році Меріан у топографії рейнського пфальцу описав князя-курфюрста Людвіга V, коли він «почав будувати новий замок сто і більше років тому». Більшість описів замку аж до XVIII століття базуються на відомостях Меріана. За Рупрехта I на Єттенбюлі була зведена придворна каплиця.
Палац королів Коли Рупрехт став королем Німеччини в 1401 році, замок був настільки малим, що після повернення з коронації йому довелося розташуватися в монастирі августинців на місці сучасної Університетської площі. Чого він бажав, так це більше місця для свого оточення та двору, щоб справити враження на гостей, а також додаткових оборонних споруд, щоб перетворити замок на фортецю.
Після смерті Рупрехта в 1410 році його землі були розділені між чотирма його синами. Серце територій Пфальца, було передано старшому синові, Людвігу III. Людвіг був представником імператора та верховним суддею, і саме в цій якості він, після Констанцького собору 1415 року та за вказівкою імператора Сигізмунда, тримав під вартою скинутого антипапу Іоанна XXIII , перш ніж його доставили до Бурґа.
Під час візиту до Гайдельберга в 1838 році французький письменник Віктор Гюго отримав особливе задоволення від прогулянок серед руїн замку. Він підсумував його історію в цьому листі:Але дозвольте мені розказатити про замок. (Це абсолютно необхідно, і я мав почати з цього.) Які часи він пережив! П'ятсот років він був жертвою всього, що стрясало Європу, а тепер розвалився під його вагою. Це тому, що цей Гайдельберзький замок, резиденція графів Палатинських, які були підзвітні лише королям, імператорам і папам, і мав надто велике значення, щоб підкорятися їхнім примхам, але не міг підняти голову, щоб не вступити в конфлікт і це тому, що, на мій погляд, Гайдельберзький замок завжди займав позицію опозиції до могутніх. Приблизно 1300 рік, час його заснування, він починається з аналогії з Фівами. У графа Рудольфа та імператора Людвіга, цих братів-дегенератів, він має свого Етеокла та свого Полініка [сини Едіпа, які ворогують]. Тоді князь-курфюрст починає зростати у силі. У 1400 р. пфальц Рупрехт II, підтриманий трьома рейнськими курфюрстами, скидає імператора Вацлава і узурпує його посаду. Через 120 років, у 1519 році, пфальцграф Фрідріх II мав зробити молодого короля Іспанії Карла I імператором Карлом V. — цитата з Віктора Гюго: "Гайдельберг"
Реформація і Тридцятилітні війни Саме під час правління Людовіка V, курфюрста Пфальцького (1508–1544), Мартін Лютер приїхав до Гайдельберга, щоб захистити одну зі своїх тез (Гайдельберзький диспут) і відвідати замок. Його показав молодший брат Людовика, Вольфганг, пфальцграф, і в листі до свого друга Джорджа Спалатіна Лютер похвалив красу замку та його оборону.
У 1619 році протестанти,що повстали проти Священної Римської імперії, запропонували корону Богемії Фрідріху V, курфюрсту Пфальцькому, який погодився, попри побоювання, і таким чином спровокував початок Тридцятилітньої війни, під час якої на замок вперше була піднята зброя. Цей період знаменує кінець будівництва замку. Наступні століття принесли з собою руйнування та відбудову.
Руйнування Після поразки в битві біля Білої гори 8 листопада 1620 року Фрідріх V перебував у втечах як поза законом і був змушений передчасно звільнити свої війська, залишивши Пфальц незахищеним від генерала Тіллі, верховного головнокомандувача військами Католицької ліги та Священної Римської імперії. 26 серпня 1622 року Тіллі розпочав наступ на Гайдельберг, взявши місто 16 вересня, а через кілька днів — замок.
Коли 5 травня 1633 року шведи захопили Гайдельберг і відкрили вогонь по замку з пагорба Кенігштуль позаду нього, Тіллі здав замок. Наступного року війська імператора спробували відбити замок, але лише в липні 1635 року їм це вдалося. Він залишався у їхньому володінні до підписання Вестфальського миру, який завершив Тридцятилітню війну. Новий правитель, Карл Людвіг і його сім'я не переїхали в зруйнований замок до 7 жовтня 1649 року.
Віктор Гюго підсумував ці та наступні події:У 1619 році Фрідріх V, тоді ще молодий чоловік, проти волі імператора захопив корону королів Богемії, а в 1687 році Філіп Вільгельм, пфальцграф, на той час вже старий, приймає титул князя-курфюрста, проти волі короля Франції. Це стало причиною Гайдельберзьких битв і нескінченних випробувань, Тридцятилітньої війни, Густава Адольфа Румесблата і, нарешті, війни Великого Альянсу, місії Тюренна. Усі ці жахливі події зруйнували замок. Три імператори, Людовик Баварський, Адольф Нассауський і Леопольд Австрійський, взяли його в облогу. Піо II засудив це. Людовик XIV завдав йому руйнування.— цитата з Віктора Гюго: "Гайдельберг"
Дев’ятирічна війна
Після смерті Карла II, курфюрста Пфальцького, останнього в черзі дому Пфальц-Зіммерн, король Франції Людовик XIV почав вимагати відмови від алодіального титулу на користь герцогині Орлеанської Єлизавети Шарлотти, принцеси Пфальцької, яку він вважав законною спадкоємцицею Зіммернських земель. 29 вересня 1688 року французькі війська рушили до Рейнського Пфальцу, а 24 жовтня підійшли до Гайдельбергу, який був покинутий Філіпом Вільгельмом, новим курфюрстом Пфальцьким з лінії Пфальц-Нойбург. Під час війни проти союзних європейських держав військова рада Франції вирішила знищити всі укріплення та спустошити Пфальц, щоб запобігти нападу ворога з цієї території. Коли французи відступили від замку 2 березня 1689 року, вони підпалили його та підірвали передню частину Жирної вежі. Частини міста також були спалені, але милосердя французького генерала Рене де Фруле де Тессе, який наказав містянам розводити невеликі вогнища в своїх будинках, щоб створити дим і створити ілюзію масового горіння, запобігло ширшому руйнуванню.
Одразу після свого вступу на престол у 1690 році Йоганн Вільгельм, курфюрст Пфальцький, відновив стіни та вежі. Коли французи знову досягли воріт Гайдельбергу в 1691 і 1692 роках, оборона міста була настільки міцною, що вони не змогли пройти. 18 травня 1693 року французи знову були біля воріт міста і взяли його 22 травня. Однак вони не змогли отримати контроль над замком і знищили місто, намагаючись послабити основну опорну базу замку. Наступного дня окупанти замку капітулювали. Тепер французи скористалися нагодою завершити роботу, розпочату в 1689 році, після їх поспішного виходу з міста. Вежі та стіни, що вціліли від останньої хвилі руйнувань, були підірвані на мінах.
Переведення резиденції в Мангайм У 1697 році був підписаний Рейсвейкський мирний договір, який ознаменував кінець війни Великого альянсу та остаточно приніс мир у місто. Були розроблені плани знести замок і використати його частини для нового палацу в долині. Коли виявились труднощі з цим планом, замок відремонтували. Водночас Карл III Філіп, курфюрст Пфальцький, хотів повністю перепланувати замок, але відклав проект через брак коштів. Однак він призначив свого улюбленого придворного блазня, Перкео з Гайдельбергу, щоб він наглядав за запасами вина в замку. Пізніше Перкео став неофіційним талісманом міста. У 1720 році Карл Філіп вступив у конфлікт з протестантами міста в результаті повної передачі Церкви Святого Духа для католиків (раніше вона була розділена перегородкою і використовувалася обома конгрегаціями), католицький князь-курфюрст переніс свій двір до Мангайму і втратив будь-який інтерес до замку. Коли 12 квітня 1720 року курфюст оголосив про перенесення резиденції та всіх адміністративних органів до Мангайма, він побажав, щоб «на його вулицях росла трава».
Релігійний конфлікт був, мабуть, лише однією з причин переїзду до Мангайма. Крім того, перетворити старомодний замок на вершині пагорба на бароковий палац було б важко і дорого. Переїхавши на рівнину, князь-курфюрст зміг побудувати новий палац, який відповідав усім його бажанням.
Наступник Карла Філіпа Карл Теодор планував перенести свій двір назад до Гайдельберзького замку. Однак коли 24 червня 1764 року двічі поспіль вдарила блискавка і знову підпалила замок, він сприйняв як знак з небес і змінив свої плани. Віктор Гюго, який полюбив руїни замку, також сприйняв це як божественний сигнал:Можна навіть сказати, що втрутилися самі небеса. 23 червня 1764 року, за день до того, як Карл Теодор мав переїхати в замок і зробити його своєю резиденцією (що, до речі, було б великою катастрофою, бо якби Карл Теодор провів там свої тридцять років, ці суворі руїни, якими ми сьогодні так захоплюємося, неодмінно були б оформлені в стилі помпадур). Тоді в цей день, коли речі князя вже прибули й чекали в церкві Святого Духа, вогонь з неба вразив восьмикутну вежу, запалив дах і знищив цей п’ятсотлітній замок за кілька хвилин.— Віктор Гюго, Гайдельберг
У наступні десятиліття було зроблено капітальний ремонт, але Гайдельберзький замок залишився, по суті, руїнами.
З часу руйнування
Повільний розпад і романтичний ентузіазм
У 1777 році Карл Теодор став правителем Баварії на додаток до Пфальцу і переніс свій двір з Мангайма до Мюнхена. Гайдельберзький замок ще більше відійшов від його думок, а кімнати, які ще не мали даху, зайняли ремісники. Навіть у 1767 році південна стіна була видобута каменем для будівництва замку Шветцінген. У 1784 році склепіння у флігелі Оттогайнріха були засипані, а замок використовувався як джерело будівельних матеріалів.
В результаті німецької медіатизації 1803 року Гайдельберг і Мангайм увійшли до складу Бадена. Карл Фрідріх, великий герцог Бадена, вітав додавання до своєї території, хоча вважав замок Гайдельберг небажаним доповненням. Будівля руйнувалася, і жителі замку використовували камінь, дерево та залізо для будівництва власних будинків. У 1803 році Август фон Коцебу висловив своє обурення наміром уряду Бадена знести руїни. На початку XIX ст. зруйнований замок став символом патріотичного руху проти Наполеона.