Неформальні помилки — це тип некоректних аргументів природною мовою. Джерелом помилки є не лише форма аргументу, як у випадку з формальними помилками, але й їхній зміст і контекст. Такі аргументи, незважаючи на те, що вони невірні, зазвичай здаються правильними і таким чином можуть спокусити людей прийняти та використовувати їх. Ці оманливі видимості часто пов'язані з різними аспектами природної мови, такими як неоднозначні чи нечіткі вирази або припущення неявних засновків замість того, щоб зробити їх явними.
Традиційно було виявлено велику кількість неформальних помилок, включаючи помилку двозначності, , помилку композиції та поділу, помилкову дилему, помилку просування запитання, помилку ad hominem та звернення до незнання. Немає загальної згоди щодо того, як групувати різні помилки в категорії. Один із підходів, який іноді зустрічається в літературі, полягає в тому, щоб розрізнити помилки двозначності, які ґрунтуються на неоднозначній або розпливчастій мові, помилки презумпції, які містять хибні або необгрунтовані засновки, та помилки релевантності, в яких засновки не мають відношення до висновку, незважаючи що здається протилежне.
Традиційний підхід до помилок отримав багато критики в сучасній філософії. Ця критика часто базується на аргументі, що передбачувані помилки взагалі не є помилками або, принаймні, не в усіх випадках. Щоб подолати цю проблему, були запропоновані альтернативні підходи до осмислення аргументів і помилок. До них відноситься діалогічний підхід, який розглядає аргументи як кроки в діалозі-грі, спрямованій на раціональне переконання іншої особи. Ця гра регулюється різними правилами. Помилки визначаються як порушення правил діалогу, які перешкоджають прогресу діалогу. Епістемічний підхід становить іншу структуру. Його основна ідея полягає в тому, що аргументи відіграють епістемічну роль: вони спрямовані на розширення наших знань, забезпечуючи міст від уже обґрунтованих переконань до ще не обґрунтованих переконань. Помилки — це аргументи, які не досягають цієї мети через порушення правила епістемічного обґрунтування. У епістемічні норми задані законами ймовірності, які мають відслідковувати ступені нашої довіри.
Вивчення помилок має на меті надати пояснення для оцінки та критики аргументів. Це передбачає як опис того, що становить аргумент, так і нормативний опис того, які аргументи хороші чи погані. У філософії помилки зазвичай розглядаються як форма поганого аргументу, і як такі обговорюються в цій статті. Інша концепція, більш поширена в ненауковому дискурсі, розглядає помилки не як аргументи, а радше як помилкові, але популярні переконання.
Традиційна класифікація Неформальні помилки є формою неправильних аргументів природною мовою. Аргумент — це серія пропозицій, які називаються засновками, разом із ще однією пропозицією, яка називається висновком. Засновки правильних аргументів пропонують або дедуктивну, або відкриту для обґрунтованого заперечення підтримку для висновку. Джерело помилки в неправильних аргументах може бути у формі, вмісті або контексті аргументу. Якщо помилка пов'язана лише з формою, це вважається формальною помилкою. Неформальні помилки також можуть включати формальні помилки, але вони передусім включають помилки на рівні змісту та контексту. Неформальні помилки виражаються природною мовою. Це приносить із собою різноманітні труднощі, з якими не стикаються під час вивчення формальних помилок, як-от неоднозначні терміни, розпливчасті вирази або засновки, які припускаються неявно, а не висловлюються явно. Традиційно було перераховано велику кількість неформальних помилок, включаючи помилку двозначності, , помилку композиції та поділу, помилкову дилему, помилку просування запитання, помилку ad hominem або звернення до незнання. Традиційний підхід намагається пояснити ці помилки за допомогою концепцій і тез, розглянутих у цьому розділі.
Аргументи та помилки Лише аргументи можуть скласти помилку. Різноманітні некоректні вирази не вважаються помилковими аргументами, оскільки у них не було наведено аргументів, наприклад, тому що не було наведено жодних причин або не було зроблено жодного твердження. Основна ідея аргументів полягає в тому, що засновки підтверджують висновок або що висновок випливає з засновків. Дедуктивно достовірні аргументи пропонують найсильнішу форму підтримки: для них неможливо, щоб висновок був хибним, якщо всі засновки істинні. Засновки в недедуктивних аргументах пропонують певний ступінь підтвердження висновку, але їх можна спростувати: можливо, що всі засновки будуть істинними, а висновок — хибним. Спростовні аргументи все ще можуть бути раціонально переконливими, незважаючи на те, що вони ненадійні. Тому вони автоматично не є помилковими. Засновки аргументу можна розглядати як основу, на якій будується висновок. Відповідно до цієї аналогії, дві речі можуть піти не так і перетворити аргумент на помилковий. Можливо, основа є хиткою. Але навіть міцна основа не є корисною, якщо вона не забезпечує підтвердження висновку, про який йде мова.
Традиційно помилки визначаються трьома необхідними умовами: «помилка (i) є аргументом, (ii) недійсним і (iii) здається дійсним». Це визначення охоплює лише формальну помилку, оскільки воно має дедуктивну недійсність як необхідну умову. Але його можна легко модифікувати, щоб включити неформальну помилку, замінивши цю умову більш загальним терміном, таким як логічна слабкість або неправильне міркування. Останнє речення містить психологічний елемент у відношенні до того, як аргумент виглядає для сперечальника. Це положення використовується для того, щоб відрізнити справжні помилки від простих помилок у міркуванні, наприклад, через необережність. Ідея полягає в тому, що помилки мають привабливий елемент, який виходить за рамки простої недбалості, спокушаючи нас зробити помилку, тим самим пояснюючи, чому вони вчинені в першу чергу. Деякі філософи відкидають таке звернення до видимості, тому що посилання на психологію різними способами ускладнило б дослідження. Одна проблема полягає в тому, що те, як виглядає аргумент, у різних людей різне. Ця проблема також залучає соціальні науки, щоб визначити, до якої контрольної групи людей звернутися для визначення помилок. Було припущено, що за своєю суттю дослідження помилок стосується нормативних аспектів аргументів, а не їхньої переконливої сили, яка натомість вивчається емпіричною психологією.
Форма, зміст і контекст Джерело помилки в неправильних аргументах може лежати у формі, вмісті чи контексті аргументу. Форма або структура аргументу також називається «правилом висновування». Найвідомішим правилом логічного висновку є modus ponens, яке стверджує, що заданий засновок у формі "Якщо p, то q " і у іншій формі «p», то висновком є «q». Правила висновків є формальними, оскільки вони залежать лише від структури або синтаксису засновків, а не від їх змісту. Отже, аргумент, заснований на modus ponens, дійсний незалежно від того, який вміст засновку використовується для «p» і «q».
Зміст аргументу виявляється на рівні його положень: це те, що в них виражено. Джерело багатьох неформальних помилок знаходиться в хибному засновку. Наприклад, хибна дилема — це помилка, заснована на хибному диз'юнктивному твердженні, яке надмірно спрощує реальність, виключаючи життєздатні альтернативи.
Контекст аргументу стосується ситуації, в якій він використовується. Залежно від контексту він може виконувати різні ролі. Один із способів вважати аргумент помилковим — це невиконання тієї ролі, яку він мав виконувати. Наприклад, помилка «опудало» полягає в тому, що опоненту неточно приписують слабку позицію, а потім спростують цю позицію. Сам аргумент може бути достовірним у тому, що спростування протилежної позиції дійсно є успішним. Помилка виявляється на рівні контексту, оскільки опонент не займає цю позицію. Ця залежність від контексту означає, що той самий аргумент може бути успішним в іншому контексті: проти опонента, який фактично займає позицію опудала.
Природна мова та контраст до формальних помилок Формальні помилки є дедуктивно недійсними аргументами. Вони представляють особливий інтерес для сфери формальної логіки, але вони можуть пояснити лише невелику кількість відомих помилок, наприклад, для підтвердження консеквенту або заперечення антецеденту. Багато інших помилок, які використовуються в природній мові, наприклад, у рекламі чи політиці, включають неформальні помилки. Наприклад, хибні дилеми або хибне коло є помилками, незважаючи на те, що вони дедуктивно дійсні. Вони вивчаються неформальною логікою. Частково складність аналізу неформальних помилок пов'язана з тим, що їх структура не завжди чітко виражена природною мовою. Іноді певні ключові слова, такі як «тому що», «тому», «оскільки» або «отже», вказують, які частини виразу складають засновки, а які — висновок. Але в інших випадках ця відмінність залишається неявною, і не завжди очевидно, які частини слід визначити як засновки та висновки. Багато неформальних аргументів включають ентимематичні засновки: засновки, які не сформульовані явно, але мовчазно припускаються. У деяких побутових чварах і політичних дебатах з самого початку не зрозуміло, про що сперечаються обидві сторони і які тези мають намір відстоювати. Іноді функція дебатів більше полягає в тому, щоб прояснити ці попередні моменти, ніж висунути фактичні аргументи.
Розрізнення між формальними та неформальними помилками виступає проти дедуктивістів, які вважають, що дедуктивна недійсність є причиною всіх помилок. Один із способів пояснити, що деякі помилки не здаються дедуктивно недійсними, полягає в тому, щоб вважати, що вони містять різні приховані припущення, як це зазвичай буває для аргументів природною мовою. Ідея полягає в тому, що очевидні неформальні помилки можна перетворити на формальні помилки, зробивши всі ці припущення явними і тим самим виявивши дедуктивну недійсність. Твердження, що це можливо для всіх помилок, не є загальновизнаним. Однією з вимог формального трактування є переклад розглянутих аргументів на мову формальної логіки, процес, відомий як «формалізація». Часто в цьому процесі доводиться ігнорувати багато тонкощів природної мови. Деякі масиви знань можна формалізувати без особливих залишків, але інші протистоять формалізації. Це також вірно для багатьох неформальних помилок.
Інші підходи Традиційний підхід до помилок отримав багато критики в сучасній філософії. Ця критика часто базується на аргументі, що деякі з передбачуваних помилок взагалі не є помилковими або, принаймні, не в усіх випадках. Було запропоновано різні альтернативні підходи до того, як слід осмислювати аргументи та помилки. Ці альтернативи часто спрямовані на те, щоб показати, що, враховуючи їх точку зору, можна оцінити, чи є передбачувана помилка насправді помилковою в даному випадку. Діалогічний підхід використовує теоретико-ігрову основу для визначення аргументів і розглядає помилки як порушення правил гри. Згідно з епістемічним підходом, метою аргументів є розширення наших знань, забезпечуючи міст від уже обгрунтованих переконань до ще не обгрунтованих переконань. Помилки — це аргументи, які не досягають цієї мети через порушення правила епістемічного обґрунтування. Було припущено, що може не існувати єдиної основи для оцінки всіх помилок, а лише безліч ідеалів, згідно з якими даний аргумент може бути хорошим чи поганим.
Діалогічний підхід