Перша російська революція 1905—1907 року в Ромнах — події Першої російської революції 1905—1907 року в місті Ромни Полтавської губернії Російської імперії (нині Сумська область Україна).

Розгортання революційних процесів в 1905 році На початку ХХ ст. Російська імперія опинилася у стані революційної ситуації. Революція спричинялася суперечністю між потребами соціально-економічного розвитку країни та залишків феодального ладу, передусім, збереженням самодержавства. Низка чинників зумовлювала загострення вказаної колізії: поразка в Російсько-японській війні, економічна криза, наростання соціальної нерівності населення, малоземелля селянства, національний гніт, неефективна політика держави, брак елементарних громадянських прав.

Події 9 січня 1905 року, що трапилися в Петербурзі, набули широкого розголосу та революційних дій зі сторони населення. Революційні настрої не оминули й територію Полтавської губернії, до складу якої на той час входило повітове місто Ромни. Воно мало важливе економічне значення. Ромни — ключова в торговельному сполученні станція Лібаво-Роменської залізниці, що сполучала Балтійське та Чорне море. Комерційна активність спонукала й розвиток промисловості міста: на кінець ХІХ ст. тут діяли дві та бачні фабрики, три парові млини, дві типографії, чавуноливарний та механічний завод купця 2-ї гільдії А. І. Кролика, спиртовий завод та інші підприємства. Поява широкого прошарку пролетаріату збігалося з поширенням в його середовищі соціалістичних ідей, поширювачами яких були як представники російських, так і національних партій. Варто відмітити розвиток освіти в місті, на той час існували: Роменське духовне училище, жіноча гімназія, реальне училище. Учні цих навчальних закладів брали активну участь в ході революційних подій, відстоюючи свої права, що було доволі нетипово для періоду початку ХХ ст. Станом на березень 1905 року в Ромнах існували осередки РУП, Бунд, ПСР та РСДРП. Ще у 1903 році з'явилася перша російська соціал-демократична група, підпорядкована Поліському комітетові. Згодом були прислані представники від неї Чапкін та Владимиров (з ім'ям останнього пов'язують створення підпільних кружків по місту). Протягом 1903—1904 років у Ромнах, на його околицях Могилки, Новолозівка, Западинці та в селах Засулля, Процівка соціалісти поширювали нелегальну літературу. Тут частими ставали арешти, обшуки та допити, але це не зупиняло соціал-демократів –Роменська група РСДРП створила осередки на околицях, продовжувала активно просувати в маси революційну друковану продукцію, заводила конспіративні квартири.

Перші прояви українського політичного руху відносяться до 1890-х років, коли постала місцева громада ЗУБО, про що свідчив один з керівників цієї організації Є. Чикаленко. Активізація українського політичного руху відбувалося напередодні революції зі створенням в Ромнах громади РУП. Першим проявом їхньої діяльності в місті та в Засуллі стало розповсюдження в січні 1902 року А. Барбаром, який був членом Київської вільної громади, «Відкритого листа до Сипягіна» та надходження в Засулля різних прокламації РУП в двох пакетах. Протягом 1903—1904 років роменській групі РУП вдалося налагодити тиражування листівок на власному гектографі, що дало змогу перевидати антивоєнну відозву ЦК РУП. Відбувалося епізодичне надходження літератури ззовні. На кінець весни 1905 року група РУП ще залишалася невеликою, нараховуючи десь 25–30 чоловік.

Хвилі революції докотилися до Ромен на початку березня, коли відбулися виступи серед учнівської молоді. Першими висловили протест учениці Роменської жіночої гімназії. Поштовхом до цього стали дії керівництва закладу на чолі з начальницею гімназії, яке вирішило провести панахиду за вбитим Московським генерал-губернатором Сергієм Олександровичем Романовим, що в свою чергу викликало невдоволення серед гімназисток, невдоволених тим, що за загиблими учасниками маніфестації «Кривавої неділі» 9 січня в столиці як раз начальство та духовенство не вважали проводити заходів вшанування пам'яті. Найактивніше виступили учениці V—VI класів, якими була складена петиція з вимогами: вигнати класну даму; не розкривати листи та не підкупати прислугу; нікого з протестуючих не виключати та інші. Рішучим став виступ окремих учнів реального училища. Тут 28 березня під час вранішньої молитви стався терористичний акт — пролунав вибух. Із учнів було поранено четверо, причому один із них опинився у важкому стані. Утім, директор закладу не постраждав. Наслідки подібних дій не забарилися проявитися в організаційному оформленні протиурядової учнівської організації — у серпні була створена Роменська соціал-демократична організація учнів, яка мала агітувати в навчальних закладах міста, що лише збільшило участь молоді в революції.

Навесні 1905 року роменські соціал-демократи розповсюджували листівки із закликом: «Хай живе революція!». Цей процес особливо активізувався напередодні Першотравня, бо саме в ці дні поліцією щодня збирала листівки розповсюдженні по вулицям. У результаті агітації лівих антиурядові настрої почали розширюватися серед населення:9 червня в міському парку відбувся показ кінофільму «Російсько-японська війна», що супроводжувався вигуками за повалення самодержав'я; 12 червня під час відправки військових на фронт на Олександрійській площі відбувся виступ представниці РУП Т. Ворони, за що її поліцією відразу було заарештовано. У ніч з 13 на 14 липня відбулося попередження великого вибуху перед поліцейським управлінням та приміщення городових, де було закладено дві самодільні чавуні трубки з вибуховою речовиною — одна з них розірвалася та пошкодила кілька вікон управління, інша була вчасно відкинута та не вибухнула. У літній період активізувалися зібрання. Зокрема, 19 липня в Гаю Вакашевича близько другої годин ночі декілька десятків осіб проводили антиурядове зібрання. Дізнавшись про це, поліцейське начальство відправило до означеного місця загін працівників поліції та козаків 1-го Урупського полку Кубанського козацького війська; відбулася стрілянина: частина учасників зібрання втекла, 12 чоловік було заарештовано та запроторено до тюрем. Улітку поліція дедалі продовжувала виявляти політичних противників режиму, боролася з поширенням друкованої «крамоли». Утім, це не зупиняло наростання революційного тиску — у вересні протиурядові виступи поновилися. Так, 2 вересня стався організований економічний страйк, учасники якого мали на меті добитися підвищення заробітної плати та покращення умов праці для підмайстрів кравецьких і шевських майстерень. Частково вимоги були виконані.

Період жовтня-грудня 1905 року — найвищий підйом революції й водночас найактивніший час в розмаху революційного руху в Ромнах. Початок жовтня ознаменувався підготовкою підпілля до виступу, організацією т. зв. «бірж», гуртуванням, з іншого боку, чорносотенського сил на чолі з купцем Литвиновим.

Роменці приєдналися до Всеросійського політичного страйку, що передував початку політичної реформи, 11 жовтня, коли почався один з наймаштабніших страйків залізничників. Він керувався страйкомом Лібаво-Роменської залізничної дороги з Мінську. Звідти ж 13 жовтня було отримано телеграму про активізацію дій страйкарів, розпорядження зупинити роботу й на період страйку взяти під свою охорону станцію. 14 жовтня зранку в депо відбулося зібрання всіх працівників, більшість з яких підтримала розпорядження комітету, але декілька службовців зі станції не погодились із цим та заявили, що станція не має припиняти роботу, тож вони продовжуватимуть працювати. Штрейкбрехерів страйкарі вигнали зі зібрання, заблокували двері контори та інших приміщень. Того ж дня ближче до обіду до станції був надісланий кінний загін козаків у 50 шабель. Керівник станції М. І. Кудрявцев не підтримував дій своїх працівників та закликав загін застосувати зброю до страйкарів, але до кровопролиття справа не дійшла, оскільки була з'ясована причину зібрання. Побачивши телеграму, згідно якої відбувався страйк, козаки були повернуті до казарм. 17 жовтня до міста прибув потяг, прикрашений червоними прапорами, що мав підтримувати зв'язок з робітниками зі Сновську. Страйк тривав до 23 жовтня; з 24 жовтня, згідно розпорядження страйкому, усі працівники мали повернутися до свого місця роботи. За всі десять днів бастування залізничникам була виплачена їхня зарплатня.

У цей час по місту почала циркулювати інформація про підготовку до єврейського погрому. На той час євреї становили велику частину міського населення: згідно перепису 1897 року налічувалося 6378 євреїв-містян (28,3 % від усього населення); до 1910 р. їхня кількість збільшилася вдвічі — 13401 чоловік або 35–40 % від усього населення. Напередодні революції у Ромнах діяли єврейська лікарня, чоловіча середня єврейська школи, друкарні, аптеки, а у 1905 році розпочало діяльність Товариство взаємодопомоги єврейських клерків.

10–12 жовтня заможні євреї звернулися до місцевої влади з проханням та вимогою попередити погром, про підготовку до якого активно надходили чутки. Їх запевнили, що міська влада погрому не допустить і ситуація в місті перебуватиме під контролем. Утім, революційні організації та партії почали озброюватися (нагайки, кастети, револьвери); від них не відставали й чорносотенці. Перші спроби організації погрому сталися 16–17 жовтня, але завдяки діям дружинників дії п'яних хуліганів вдалося зупинити.

Злам у ситуації в місті відбувся разом із виданням Маніфесту 17 жовтня, що проголошував основні демократичні свободи. Уже 18 жовтня в Ромнах на розі вулиці Полтавської та Ігольного ряду (нині — вулиця Соборна та частина вулиць Гетьмана Мазепи й бульвару Московського) стався мітинг. До мітингарів підійшов помічник повітового справника М. А. Булдовський, що вимагав показати маніфест, бо в поліції про нього нічого не було відомо, а це викликало підозри про вигадки «темних елементів». У відповідь мітингарі потребували, щоб він покинув їх, а один з протестувальників навіть зірвав  кашкет з голови Булдовського.

Учні жіночої гімназії та реального училища, отримавши звістку про Маніфест 17 жовтня, під червоними прапорами та з революційними піснями рушили до типографії Ліпина, де відбувалося зібрання. Маніфестація швидко зросла, сягнувши декількох тисяч чоловік. Маніфестанти почали рухатися по місту, дійшовши до вокзалу, а потім рушили до тюрми, щоб звільнити політичних в'язнів. Юрбі вдалося звільнити заручників і колона знову рушила до центру. У цей час на розі вулиць Полтавської(нині — Соборна вулиця)та Коржівської відбувалося зібрання чорносотенців, де Литвинов виголошував свою промову, призиваючи до погрому. Аби їх розігнати, маніфестанти зробили декілька пострілів, один з яких влучив в Литвинова, через який він згодом помер у лікарні. На розігнання маніфестації було відіслано загін козаків, а поліція використала провокаторів. Козаки діяли разом із погромниками, відкривши вогонь по маніфестації. Останні через невелику кількість набоїв вимушені були відступити. Чорносотенці, отримавши підтримку козаків, розпочали погром. У ночі місто було охоплене пожежами, що не гасилися, бо пожежна частина була паралізована погромниками. Влада в місті на час була усунута, а поліція та жандармерія ніяких запобіжних дій не застосовувала. Наступного дня о 12 годині в місті була проведена «патріотична» маніфестація вже під царським портретом та зі співом державного гімну. Погром поступово утамувався. 21 жовтня ситуацію опанувала міська влада, що закликала містян повернути все награбоване та запевнила громадськість про недопустимість у подальшому погромів.

Організатори та учасники погрому так і не понесли покарання. 29 листопада 1906 р. у Ромнах відбулося виїзне засідання Полтавського окружного суду, що розглядав справу про минулорічний єврейський погром. До слідства було притягнуто єврейського юнака Кравця, звинувачуваного у вбивстві погромників А. Литвиненка та поранення А. Скоропадського. Вагомих доказів у слідства не було; свідки плуталися в своїх показах. Тому суд присяжних виніс Кравцю виправдувальний вирок.