Єрети́к (від ) — особа, що виступає проти загальноприйнятого в суспільстві вчення, віровідступник. Слово єретик переважно пов'язане з релігією, хоча сьогодні слово вживається також в інших значеннях.
Канони та правила святих отців про єретиків
Про молитви з єретиками 45-те апостольське правило: Єпископ, пресвітер, чи диякон, який тільки молився з єретиками, нехай буде відлучений. Якщо ж дозволить їм діяти як служителям Церкви, нехай буде позбавлений сану.
33-тє правило Лаодикійського собору: Не подобає молитися з єретиком, або відступником.
10-те правило святих Апостолів: Якщо хтось із відлученим від спілкування церковного помолиться, навіть якщо це було у домі: такий нехай буде відлучений.
65-те апостольське правило: Якщо хтось із кліриків, або мирянин, в юдейську синагогу або єретичну увійде помолитися, нехай буде із священничого сану позбавлений, і відлучений від спілкування церковного.
9-те правило Тимофія Олександрійського
Запитання. Чи повинен священнослужитель молитися у присутності аріан чи інших єретиків? І чи буде йому хоч якась шкода, якщо при них буде звершувати свою молитву чи священнодію?
Відповідь. Під час божественної літургії диякон перед цілуванням виголошує: ті, хто не приймається до спілкування, вийдіть. Тому такі не повинні бути присутніми, хіба що пообіцяють покаятися і залишити свою єресь.
Інші Догмат 170-ти Святих отців Шостого Вселенського Собору в Константинополі. Про дві волі й дії в Господі нашому Ісусі Христі: «І дві істотні волі, чи бажання в Ньому, і дві істотні дії, нерозлучно, незмінно, нероздільно, незлитно, за вченням святих отців наших, — сповідуємо так само: Його ж два природні бажання не суперечливі, — щоб не було так, як навчають нечестиві єретики, — бо людська Його воля поступається, не суперечить (або не протиборствує), а підкоряється Його божественній і всемогутній волі».
Апостольські правила 46: Єпископа, або пресвітера, котрі прийняли хрещення єретиків, або жертву, наказуємо позбавляти сану. Бо «яка згода між Христом і Веліаром? Або яка співучасть вірного з невірним?» (2 Кор. 6, 15).(Це правило Апостольське має відношення до тих єресей, котрі були в часи апостольські, і спотворювали найважливіші догмати віри про Бога Отця, і Сина, і Святого Духа, та про Боговтілення Сина Божого. Щодо єретиків пізніших часів, треба керуватися правилами: І Вс. С. Трул. 95; 19-те пр; Лаод. С. 7; Вас. Вел. 47.)
60: Якщо хтось про підроблені книги єретиків, як про святі, вчитиме у церкві, на шкоду народу і клірикам, нехай буде позбавлений священства.
62: Якщо хтось із кліру, зі страху перед людиною юдеєм, чи елліном, чи єретиком, відречеться від імені Христового, нехай буде відлучений від Церкви. Якщо ж відречеться від імені служителя Церкви, нехай буде виключений з кліру, якщо ж покається, то нехай буде прийнятий як мирянин. (1 Вс. 10; Анкир. 1, 2, 3, 12; Петра Ол-го 10,14; Афанасія Вел. Посл. до Руфініана;Феоф. Ол-го 2).
68: Якщо хтось — єпископ, або пресвітер, або диякон, прийме від когось друге рукопокладання, нехай буде позбавлений священничого сану — і він, і той хто рукоположив його, хіба що цілком достовірно відомо буде, що від єретиків має рукопокладання. Тому що ні хрещеними, ні рукопокладеними від таких, ні вірними, ані служителями Церкви бути неможливо.
75: У свідки проти єпископа не приймати єретика, але і вірного одного не достатньо. Але «щоб устами двох або трьох свідків підтвердилося кожне слово» (Мф. 18, 16). (І Вс. 2; II Вс. 6; Карф. 59, 131, 132; Феоф, Ол-го 9).
Правила 318-ти святих отців прийнятих на першому Вселенському Соборі в 325 році у Нікеї 8. Про тих, які колись самі себе називали чистими((Чистими називали себе єретики, які були послідовниками пресвітера Римської Церкви Новата, котрий навчав, що відпавших під час гонінь та двошлюбних до покаяння не допускати і в спілкування церковне не приймати, і в таких гордих і в не чоловіколюбних судженнях покладали чистоту своєї віри.)), але приєднуються до Католичної і Апостольської Церкви, благоугодно Святому і Великому Собору, нехай, після покладення на них рук, перебувають вони у клірі. Перш за все їм належить письмово сповідати, що приєднуються і наслідувати будуть визначенням Католичної і Апостольської Церкви, тобто, будуть у спілкуванні церковному і з двоєженцями, і з відпалими під час гонінь, для котрих і час покаяння встановлено, і термін прощення визначений. Потрібно, аби вони у всьому наслідували визначенням Католичної Церкви. І таким чином, у селах, чи у містах, всі, хто виявиться із кліриків, виявляться рукоположеними тільки із них одних, нехай залишаються у тому ж чині. Але ж там, де є єпископ Католичної Церкви, деякі з них навернуться до Церкви; правильним буде, якщо єпископ Православної Церкви матиме єпископське достоїнство, а той, хто іменується єпископом у так званих чистих, пресвітерську матиме честь; хіба що місцевий єпископ розсудить за благо, аби і той брав участь у честі імені єпископського. Якщо ж йому це невгодним буде, то для видимого зарахування такого до кліру нехай встановить для нього місце хорєпископа, або пресвітера, аби не було двох єпископів у місті. (Ап. 68; II Вс. 7; Трул. 95; VII Вс. 14; Анкир. 13; Неокес. 14; Антиох. 8,10; Сард. 6; Карф. 47, 57, 66, 69, 99; Вас. Вел. 1, 47, 89; Феоф. Ол-го 12).
Правила 150-ти святих отців, прийняті на другому Вселенському Соборі в 381 році у Константинополі. 6. Оскільки багато хто, бажаючи внести збентеження та порушити церковне благочиння, вороже і наклепницьки видумують на православних єпископів, що керують церквами, якісь провини, і не з іншим якимось наміром, а тільки аби потьмарити добру славу священників, і вчинити сум'яття серед мирного народу; заради того Святий Собор єпископів, що зібралися в Константинополі, визнав за справедливе: обвинувачів не допускати без вивчення, як не дозволяти всякому висувати звинувачення проти керівників церкви, але і не всім забороняти. Але якщо хтось проти єпископа висуне якусь власну, тобто, приватну скаргу, як-от, щодо посягання на його майно, або про якусь іншу неправду, яку потерпіли від нього, при таких звинуваченнях не брати до уваги ані особи обвинувача, ані його віри. Бо належить усіляко, і совісті єпископа бути вільною, і тому, хто оголосив себе ображеним, знайти правосуддя, якої б він не був віри. Якщо ж висунута на єпископа провина буде церковною, тоді належить вивчити особу позивача. І, по-перше, не дозволяти єретикам приносити обвинувачень на єпископів у справах церковних. Єретиками ж називаємо як тих, котрі здавна були оголошені чужими Церкві, так і тих, які після того нами анафемі піддані; крім же цього і тих, які хоч і прикидаються, ніби віру нашу правильно сповідують, але котрі відділилися, та проти наших правильно поставлених єпископів зібрання збирають. Також, якщо хтось із тих, що належать до Церкви, за якісь провини, раніше були засуджені і позбавлені сану, або у забороні знаходяться, або із стану мирян: цим також хай не буде дозволено звинувачувати єпископа, аж поки не очистять себе від звинувачення, під яке підпали самі. Так само і від тих, на яких самих попередньо було зведено звинувачення, доноси на єпископа або на інших з кліриків можуть прийматися не раніше, ніж коли повністю доведуть свою невинність щодо висунутих проти них звинувачень. Якщо ж декотрі, не будучи ні єретиками, ані відлученими від спілкування церковного, ні засудженими, ані попередньо звинуваченими у якихось злочинах, скажуть, що мають щось донести на єпископа у церковних справах, таким Святий Собор наказує, по-перше, представити свої звинувачення всім єпископам області, і перед ними підтвердити доказами свої звинувачення на єпископа. Якщо ж єпископи суміжніх єпархій, понад усяке сподівання, не в змозі будуть відновити порядок щодо висунутих на єпископа звинувачень, тоді обвинувачі нехай приступлять до більшого Собору єпископів великої області, скликаних з цієї причини. Але не раніше можуть вони наполягти на своєму звинуваченні, ніж дадуть письмове зобов'язання понести однакове покарання з обвинуваченим, якщо по ходу справи виявляться наклепниками обвинувачуваного єпископа. Але якщо хтось, після попереднього розгляду, зневаживши прийняте рішення, насмілиться чи цареві поскаржитися, чи до цивільних судів, чи турбувати Вселенський Собор, ображаючи цим честь усіх єпископів області, такий в майбутьньому зовсім нехай не буде прийнятим зі своєю скаргою, як той, хто наніс образу правилам і порушив церковне благочиння. (Ап. 34, 37, 74, 75; IV Вс. 9, 17, 19, 21; Трул. 8; Антиох. 14, 15, 20; Лаод. 40; Сард. 4; Карф. 8, 10, 11, 12, 15, 18, 19, 59, 104, 107, 128, 129, 130, 132; Двокр. 13; Феоф. Ол-го. 9).
7.Тих, хто приєднується до православ'я і до частини спасаємих з єретиків, приймаємо за таким чиноположенням та звичаєм. Аріан, македоніан, савватіан та наватіан, котрі називають себе чистими і кращими, чотиридесятників, або тетрадитів, і аполінаристів, коли вони дають рукописання і проклинають усяку єресь, котра мудрує не так, як вчить Свята Божа Католична і Апостольська церква, приймаємо, запечатуючи, тобто, помазуючи Святим миром, по-перше, чоло, потім очі, і ніздрі, і вуста, і вуха, і, запечатуючи їх, говоримо: «печать дару Духа Святого». Євноміан же, що через єдинократне занурення хрестяться, і монтаністів, котрих називают тут фригами, і савеліан, що дотримуються думки про синоотцівство та інше нетерпиме творять, і всіх інших єретиків2, усіх, котрі із них бажають приєднаними бути до православ'я, приймаємо як язичників. В перший день робимо їх християнами, в другий — оголошеними, потім у третій день заклинаємо їх, з трикратним дуновенням в лице й у вуха: і так оголошуємо їх, і змушуємо перебувати в церкві, і слухати Писання, і тоді вже хрестимо їх. (Ап 46, 47, 68; І Вс. 8, 19; Трул. 95; Лаод. 7, 8; Карф. 57; Вас. Вел. 1, 5, 47).
Правила 630 святих отців, прийняті на Четвертому Вселенському Соборі в 451 році у Халкидоні. 14. Оскільки у деяких єпархіях дозволено читцям і співцям брати шлюб, то святий Собор визначив, щоб нікому із них не було дозволено брати собі за дружину іновірну; щоб ті, які народили уже дітей у такому шлюбі, і, перш за все, ті, що вже охрестили їх у єретиків, приводили їх до спілкування з Католичною Церквою. А хто ще не охрестив, щоб не могли хрестити їх у єритиків, ані з'єднувати шлюбом з єретиком, чи з юдеєм, чи з язичником; хіба що тільки у тому випадку, коли особа, яка поєднується із православним, обіцяє перейти до православної віри. А хто порушить це визначення святого Собору, той нехай підлягає єпитимії за правилами. (Ап. 26, 45, 65; Трул. 6, 72; Лаод. 10, 31-34, 37, 39; Карф. 21).
Правила 227 святих отців, прийняті на п'ято-шостому (Трульському) Вселенському Соборі у Константинополі (691—692 рр.)