Рівність між поколіннями в економічному, психологічному та соціологічному контекстах — ідея чесності чи справедливості між поколіннями. Концепцію можна застосувати до справедливості в динаміці між дітьми, молоддю, дорослими та людьми похилого віку. Це також можна застосувати до справедливості між нинішніми поколіннями та майбутніми.

Розмови про рівність між поколіннями відбуваються в кількох сферах. Це часто обговорюється в публічній економіці, особливо щодо економіки перехідного періоду, соціальної політики та формування державного бюджету. Багато хто посилається на зростаючий національний борг США як приклад нерівності між поколіннями, оскільки майбутні покоління будуть нести наслідки. Рівність між поколіннями також досліджується в екологічних проблемах,Gosseries, A. (2008) «Theories of intergenerational justice: a synopsis». S.A.P.I.EN.S. 1 (1) включаючи сталий розвиток і зміну клімату. Постійне виснаження природних ресурсів, що відбулося в минулому столітті, ймовірно, стане значним тягарем для майбутніх поколінь. Справедливість між поколіннями також обговорюється щодо рівня життя, зокрема щодо нерівності в рівнях життя, з якою стикаються люди різного віку та поколінь. Питання справедливості між поколіннями також виникають у сферах догляду за людьми похилого віку та соціальної справедливості.

Потужність Молодіжний рух за виборче право включає деякі виступи за рівний розподіл влади для всіх, незалежно від віку, щоб вони могли впливати на свої короткострокові та довгострокові пріоритети. Станом на січень 2023 року найнижчий вік виборців становить 16 років.

Майбутнім поколінням, якщо вони збираються отримати будь-яку владу, знадобиться певна форма голосування за довіреністю. Кім Стенлі Робінсон описує одну з таких систем у своєму науково-фантастичному романі «Міністерство майбутнього».

Суспільне економічне використання

Історія З моменту першої зареєстрованої емісії боргових зобов'язань у Сумарії в 1796 році до нашої ери одним із покарань за несплату позики була боргова кабала. У деяких випадках це погашення фінансового боргу за допомогою праці включало дітей боржника, по суті прирікаючи сім'ю боржника на вічне рабство. Приблизно через тисячоліття після створення письмових боргових контрактів концепція прощення боргу з'являється в Старому Завіті під назвою Ювілей (Левіт 25), а також у грецькому законодавстві, коли Солон вводить поняття сейсахтея. Обидва ці історичні приклади прощення боргів передбачали звільнення дітей від рабства, спричиненого боргами їхніх батьків.

Хоча сьогодні рабство є незаконним у всіх країнах, Північна Корея має політику під назвою «Три покоління покарання»Kaechon internment camp, яка була задокументована Шін Дон Хеком і використана як приклад покарання дітей за помилки батьків.  Стенлі Дракенміллер і Джеффрі Канада застосували цю концепцію (назвавши її «Крадіжкою поколінь») до значного збільшення державного боргу, який залишили бебі-бумери своїм дітям.

Управління інвестиціями У контексті інституційного управління інвестиціями міжгенераційний капітал — принцип, відповідно до якого норма витрат ендаументної установи не повинна перевищувати її післяінфляційну норму складного прибутку, щоб прибутки від інвестицій витрачалися однаково на поточні та майбутні складові ендаументованих активів. Ця концепція була вперше викладена в 1974 році економістом Джеймсом Тобіном, який писав, що «опікуни фондованих установ є охоронцями майбутнього від претензій сьогодення. Їхнє завдання в управлінні ендавментом — зберегти справедливість між поколіннями»Tobin, James (1974) «What is Permanent Endowment Income?».

В економічному контексті справедливість між поколіннями означає відносини, які певна сім'я має з ресурсами. Прикладом є цивільне населення Папуа-Нової Гвінеї, що живе в лісі, яке поколіннями живе в певній частині лісу, яка таким чином стає їхньою землею. Доросле населення продає дерева на пальмову олію, щоб заробити. Якщо вони не зможуть досягти сталого розвитку, керуючи своїми ресурсами, їхні наступні чи майбутні покоління втратять цей ресурс. 

Державний борг США Одна дискусія про державний борг стосується справедливості між поколіннями. Якщо одне покоління отримує вигоду від державних програм або працевлаштування, що є можливим завдяки дефіциту витрат і накопиченню боргу, то якою мірою більший борг у результаті створює ризики та витрати для майбутніх поколінь? Слід враховувати кілька факторів:

На кожен долар державного боргу припадає державне зобов'язання (зазвичай ринкові цінні папери казначейства), яке інвестори вважають активом. Майбутні покоління виграють у тій мірі, в якій ці активи будуть передані їм, що за визначенням має відповідати рівню переданого боргу. Станом на 2010 рік приблизно 72 % фінансових активів належали 5 % найзаможнішого населення. Це викликає питання розподілу багатства та доходу, оскільки лише частина людей майбутніх поколінь отримуватиме основну суму або відсотки від інвестицій, пов'язаних із боргом, створеним сьогодні. Оскільки борг США належить іноземним інвесторам (приблизно половина «державного боргу» протягом 2012 року), спадкоємці США безпосередньо не отримують основну суму та відсотки. Вищий рівень боргу означає вищі відсоткові платежі, що створює витрати для майбутніх платників податків (наприклад, вищі податки, менші державні виплати, вища інфляція або підвищений ризик фіскальної кризи).Huntley, Jonathan (July 27, 2010). «Federal debt and the risk of a fiscal crisis». Congressional Budget Office: Macroeconomic Analysis Division. Retrieved February 2, 2011. У тій мірі, в якій запозичені кошти інвестуються сьогодні для підвищення довгострокової продуктивності економіки та її працівників, наприклад, за допомогою корисних інфраструктурних проектів, майбутні покоління можуть отримати вигоду. На кожен долар внутрішньодержавного боргу припадає зобов'язання перед конкретними одержувачами програми, як правило, неринкові цінні папери, такі як ті, що зберігаються в Трастовому фонді соціального забезпечення. Коригування, які зменшують майбутні дефіцити в цих програмах, також можуть спричинити витрати для майбутніх поколінь через вищі податки або менші витрати на програми.

Економіст Пол Кругман писав у березні 2013 року, що, нехтуючи державними інвестиціями та неспроможністю створити робочі місця, ми робимо набагато більше шкоди майбутнім поколінням, ніж просто передаємо борги: «Фіскальна політика — це справді моральне питання, і нам має бути соромно що ми робимо для економічних перспектив наступного покоління. Але наш гріх полягає в тому, що ми занадто мало інвестуємо, а не надто багато позичаємо». Молоді працівники стикаються з високим рівнем безробіття, і дослідження показали, що їхній дохід може відставати протягом кар'єри.  Роботу вчителів скоротили, що може вплинути на якість освіти та конкурентоспроможність молодих американців.

Австралійський політик Крістін Мілн зробила подібні заяви напередодні законопроекту про скасування цін на викиди вуглецю в 2014 році, назвавши Ліберальну національну партію (обрану до парламенту в 2013 році) і, за суттю, її міністрів злодіями між поколіннями; її заява була заснована на спробах партії скасувати прогресивну політику оподаткування викидів вуглецю та вплив, який це матиме на справедливість між поколіннями майбутніх поколінь.

Соціальне забезпечення США Система соціального забезпечення США забезпечила більшу чисту виплату тим, хто досяг пенсії ближче до першого впровадження системи. Система є недофінансованою, тобто люди похилого віку, які вийшли на пенсію відразу після впровадження системи, не платили жодних податків у систему соціального страхування, але отримували вигоди. Професор Майкл Доран вважає, що когорти, народжені до 1938 року, отримають більше пільг, ніж вони сплачуватимуть податки, тоді як для когорт, народжених після, все навпаки. Крім того, що довгострокова неплатоспроможність соціального забезпечення, ймовірно, призведе до подальших переходів із покоління в покоління.Michael Doran (2008). «Intergenerational Equity in Fiscal Policy Reform». Tax Law Review. 61: 241—293 Однак Брод визнає, що через систему соціального забезпечення американське суспільство запровадило інші переваги, такі як Medicare та фінансовані державою медичні дослідження, які приносять користь нинішнім і майбутнім людям похилого віку.

Екологічне використання

Рівність між поколіннями часто згадується в екологічному контексті, оскільки молодші вікові когорти непропорційно відчуватимуть негативні наслідки екологічної шкоди. Наприклад, за оцінками, діти, народжені у 2020 році (напр «Покоління Альфа») протягом свого життя переживуть у 2–7 разів більше екстремальних погодних явищ, зокрема хвиль спеки, порівняно з людьми, народженими в 1960 році, відповідно до поточних обіцянок кліматичної політики. Крім того, в середньому  відіграли «провідну роль у збільшенні викидів парникових газів за останнє десятиліття, і вони на шляху до того, щоб стати найбільшим внеском» через такі фактори, як демографічний перехід, та високі витрати на вуглецевоємні продукти, такі як енергія, яка використовується, зокрема, для опалення приміщень та приватного транспорту.

Етичні погляди на поліпшення Було запропоновано два погляди на те, що слід зробити для покращення екологічної справедливості між поколіннями: погляд «слабкої сталості» та перспективи «сильної стійкості». З «слабкої» точки зору, міжгенераційна справедливість була б досягнута, якби втрати навколишнього середовища, з якими стикаються майбутні покоління, були б компенсовані вигодами в економічному прогресі (як вимірюється сучасними механізмами/метриками). З «сильної» точки зору, жоден економічний прогрес (або як вимірюється сучасними показниками) не може виправдати залишення майбутнім поколінням погіршеного довкілля. За словами професора Шерон Бедер, «слабка» перспектива підривається відсутністю знань про майбутнє, оскільки ми не знаємо, які внутрішньо цінні ресурси не зможуть бути замінені технологією.Sharon Beder, 'Costing the Earth: Equity, Sustainable Development and Environmental Economics', New Zealand Journal of Environmental Law, 4, 2000, pp. 227—243. Ми також не знаємо, до якої міри екологічна шкода є незворотною. Крім того, неможливо уникнути більшої шкоди для багатьох видів рослин і тварин.

Інші вчені заперечують точку зору Бедера. Професор Вілфред Беккерман наполягає на тому, що «сильна стійкість» є «морально огидною», особливо коли вона переважає інші моральні занепокоєння щодо тих, хто живе сьогодні.Beckerman, Wilfred. «'Sustainable Development': Is it a Useful Concept?» Environmental Values 3, no. 3, (1994): 191—209. . Беккерман наполягає на тому, що оптимальним вибором для суспільства є віддавати пріоритет добробуту нинішніх поколінь — хоча, наприклад, залежно від тривалості життя, на них також впливає нежиттєздатність — над майбутніми поколіннями. Він пропонує встановити ставку дисконту на результати для майбутніх поколінь під час обліку справедливості поколінь. Бекермана активно критикують Брайан БарріBrian Barry, 'Sustainability and Intergenerational Justice', in Dobson (1999) (Ed) Fairness and Futurity. та Ніколас Врусаліс.Nicholas Vrousalis, 'Intergenerational Justice: A Primer', Institutions for Future Generations, A. Gosseries & I. Gonzalez (eds.), Oxford University Press 2016, pp. 49–64.

Ще інші критикували економічні основи екологічних дебатів про рівність між поколіннями та лонгтермізм. Наприклад, антрополог Вінсент Яленті закликав до «більш текстурованого, багатогранного, багатовимірного довготермінізму, який кидає виклик острівним інформаційним бункерам і дисциплінарним ехокамерам».

Позов, пов'язаний з кліматом