Регіона́льна уго́да про до́ступ до інформа́ції, у́часть грома́дськості та до́ступ до правосу́ддя з пита́нь довкі́лля в Лати́нській Аме́риці та Кари́бському басе́йні (більш відома як Ескасуська угода) — міжнародний договір, підписаний 25 країнами та ратифікований 15 країнами Латинської Америки та Карибського басейну щодо протоколів захисту довкілля.
Ця угода була першою укладеною Економічною комісією для Латинської Америки та Карибського басейну (Cepal), агентством Організації Об'єднаних Націй. Угода була спочатку підписана 14 країнами 27 та 28 вересня 2018 року в рамках щорічного засідання Генеральної Асамблеї ООН, а пізніше ще 10 країнами та очікує на відповідний процес ратифікації кожною державою-підписантом. На даний момент вона має п'ятнадцять держав-учасниць (Антигуа і Барбуда, Аргентина, Беліз, Болівія, Чилі, Еквадор, Гренада, Гаяна, Мексика, Нікарагуа, Панама, Сент-Кітс і Невіс, Сент-Вінсент і Гренадини, Сент-Люсія та Уругвай).
Угода є результатом Конференції ООН зі сталого розвитку (Ріо+20), що відбулася в 2012 році, і Рішення Сантьяго, прийнятого в 2014 році 24 країнами. З цього моменту почався переговорний процес між 24 зацікавленими країнами через комісію під співголовуванням делегацій Чилі та Коста-Рики. Після чотирьох років переговорів Регіональна угода була ухвалена 4 березня 2018 року в коста-риканському місті Есказу.
Ця угода має на меті гарантувати реалізацію прав на доступ до екологічної інформації та участь громадськості в процесах прийняття рішень і доступ до правосуддя в довкіллі, а також застосовувати та посилювати елементи, пов'язані із захистом прав на сталий розвиток і проживання в здоровому середовищі. Його положення включають гендерну перспективу, відкритий уряд і пріоритетні критерії в його застосуванні для людей у вразливих ситуаціях. Крім того, в ньому є розділ про захист прав захисників в екологічних питаннях.
Тло
Декларація Ріо про довкілля та розвиток, ухвалена на другому саміті Землі в Ріо-де-Жанейро в 1992 році, включала проголошення 27 фундаментальних принципів, включаючи принцип 10:
Двадцять років потому, під час Конференції ООН зі сталого розвитку (Ріо+20), яка проходила з 20 по 22 червня 2012 року в Ріо-де-Жанейро, десять урядів Латинської Америки та Карибського басейну просували Декларацію про застосування принципу 10 Декларація Ріо. До цих десяти країн належать Чилі, Коста-Рика, Домініканська Республіка, Ямайка, Мексика, Панама, Парагвай, Перу та Уругвай. У цій заяві десять країн підтвердили:
З цієї декларації почався процес розробки договору, який мав підготовчу фазу з 2012 по 2014 роки, кульмінацією якої стала Декларація Сантьяго в Чилі, а потім переговори, які проходили з 2014 по 2018 рік, завершившись Угодою Есказу в Коста-Риці 4 березня 2018 р. З цього моменту розпочався процес підписання та ратифікації договору, який був відкритий для підписання країнами Латинської Америки та Карибського басейну протягом двох (2) років з 27 вересня 2018 року та до 26 вересня 2020 року.
Зміст Основна мета угоди, згідно з її ст.1:
Статті договору такі:Acuerdo de Escazú. Santiago de Chile: Naciones Unidas, 2018
Ключові принципи та поняття
Угоди
Положення
Процес
Походження та переговори
Підготовчий етап угоди тривав два роки. Воно почалося 22 червня 2012 року під час Конференції ООН зі сталого розвитку (Ріо+20) і закінчилося рішенням Сантьяго 10 листопада 2014 року. Це єдина зобов'язуюча угода, що походить від Ріо+20, першої регіональної екологічної угоди в Латинській Америці та Карибському басейні, а також першої у світі, яка прийняла спеціальні положення щодо правозахисників у питаннях довкілля.
Після Рішення Сантьяго було сформовано Раду директорів, до складу якої входять дві країни-співголови та ще п'ять членів. Для діалогу з правлінням було сформовано Комітет з переговорів, у якому брали участь Рада директорів і шість представників громадськості. Перша рада директорів складалася з наступних семи країн:
Чилі та Коста-Рики, як співголів Ради директорів, і Аргентина, Мексика, Перу, Сент-Вінсент і Гренадини та Тринідад і Тобаго як члени Ради директорів.
У переговорах також взяли участь різні верстви населення: представники громадськості, організацій громадянського суспільства та наукові експерти.
Двадцять чотири з 33 країн-членів Економічної комісії для Латинської Америки та Карибського басейну (Cepal) брали участь у фінальному переговорному процесі угоди в коста-риканському місті Есказу, який завершився укладенням угоди 4 березня 2018 року.
Підпис
27 вересня 2018 року розпочався процес підписання кожною з країн-підписантів угоди під час святкування Генеральної Асамблеї ООН у Нью-Йорку, США. Спочатку угоду підписали 14 країн: 12 на початковій церемонії та ще 2 (Гаїті та Домініканська Республіка) у другій половині дня того ж дня.
Наступного року і наступного дня, 28 вересня 2019 року, Парагвай підписав угоду. У липні 2019 року Сент-Вінсент і Гренадини підписали договір. 24 і 26 вересня Беліз і Домініка підписали договір.
Термін підписання документу закінчився 26 вересня 2020 року. З 33 країн Латинської Америки і Карибського басейну, врахованих в угоді, її підписали 24 країни. Ті країни, які підписали до цього періоду, можуть перейти до її ратифікації в будь-який час. Ті, хто не підписали його, більше не будуть підписантами. Однак вони можуть стати сторонами договору через процес приєднання, одноетапний процес, еквівалентний ратифікації.Artículo 21 — Firma, ratificación, aceptación, aprobación y adhesión. Acuerdo de Escazú. Santiago de Chile: Naciones Unidas, 2018
Ратифікація Після підписання угоди в ООН держави можуть її схвалити, ратифікувати або прийняти.
18 квітня 2019 року відбулася перша ратифікація Угоди Гаяною. Через кілька місяців, 26 і 27 вересня, ще п'ять країн ратифікували: Болівія, Ямайка, Сент-Кітс і Невіс, Сент-Вінсент і Гренадини та Уругвай.
4, 9 і 10 березня 2020 року Антигуа і Барбуда, Нікарагуа і Панама ратифікували відповідно. Еквадор здав на зберігання свою ратифікаційну грамоту 21 травня того ж року. 24 вересня Аргентина одноголосно ратифікувала договір. 5 листопада сенат Мексики також одноголосно схвалив ратифікацію угоди.
31 травня 2022 року Сенат Чилі ратифікував угоду 31 голосом «за», 1 проти та 11 утрималися.
Термін дії Договір передбачав, що він набуде чинності через 90 днів після того, як принаймні 11 документів про ратифікацію будуть здані на зберігання в Генеральний секретаріат ООН . Після виконання цієї умови договір набув чинності 22 квітня 2021 року.
Залучені країни
На сьогодні угоду ратифікували 15 країн (Антигуа і Барбуда, Аргентина, Беліз, Болівія, Чилі, Еквадор, Гренада, Гаяна, Мексика, Нікарагуа, Панама, Сент-Кіттс і Невіс, Сент-Вінсент і Гренадини, Сент-Люсія та Уругвай); Так само є 11 країн-підписантів, ратифікація яких очікується (Бразилія, Колумбія, Коста-Рика, Домініка, Гренада, Гватемала, Гаїті, Ямайка, Парагвай, Перу та Домініканська Республіка).
КраїнаСтатусПідписанняРатифікаціяПосилянняПереговорник і підписант27 вересня 20184 березня 2020Переговорник і підписант27 вересня 201824 вересня 2020Без участіБез участіПідписант24 вересня 20207 березня 2020Переговорник і підписант2 листопада 201826 вересня 2019Переговорник і підписант27 вересня 2018Переговорник і підписант18 березня 202231 травня 2022Переговорник і підписант11 грудня 201910 жовтня 2022 (очікує розгляду Конституційним судом)Переговорник і підписант27 вересня 2018Без участіПереговорник і підписант26 вересня 2020Переговорник і підписант27 вересня 201821 травня 2020Творець угодПереговорник і підписант26 вересня 2019Переговорник і підписант27 вересня 2018Підписант27 вересня 201818 квітня 2019Підписант27 вересня 2018Творець угодПереговорник і підписант26 вересня 2019Переговорник і підписант27 вересня 20185 листопада 2020Підписант27 вересня 20199 березня 2020Переговорник і підписант27 вересня 201810 березня 2020Переговорник і підписант28 вересня 2018Переговорник і підписант27 вересня 2018Переговорник і підписант27 вересня 2018 Переговорник і підписант26 вересня 201926 вересня 2019Переговорник і підписант12 липня 201926 вересня 2019Переговорник і підписант27 вересня de 20181 грудня 2020Без участіТворець угодПереговорник і підписант27 вересня 201827 вересня 2019Без участі
Процеси в кожній країні
Аргентина Аргентина визнала право на здорове, збалансоване довкілля, придатне для людського розвитку для всіх її жителів (стаття 41), у своїй національній конституції через реформу 1994 року. Там також було встановлено спосіб організації екологічного регулювання відповідно до федеральної системи: нація диктувала правила мінімальних бюджетів захисту, а провінції — необхідні правила для їх доповнення, не змінюючи юрисдикції провінцій.
З цього моменту були санкціоновані різні норми, які регулювали аспекти управління довкіллям та об'єднували права на доступ до публічної інформації, участь громадян і доступ до правосуддя з екологічних питань відповідно до Принципу 10 Ріверської декларації. Загальний закон про довкілля (LGA) № 25,675 від 2002 року об'єднує екологічну інформацію (статті 16-18) як екологічний інструмент управління та політики, регулює участь громадян (статті 19-21) і забезпечує центральні елементи доступу до інформації. статті 30-33). Так само Закон № 25831 від 2002 року про доступ до публічної екологічної інформації (LAIPA) конкретно регулює різні аспекти права на доступ до публічної екологічної інформації.
В Аргентині, як і в інших країнах регіону, зросла соціальна мобілізація проти проектів інтенсивної експлуатації природних ресурсів, таких як видобуток корисних копалин або вуглеводнів, вирубка лісів у результаті невибіркового розширення сільськогосподарських кордонів та масштабних інфраструктурних робіт. Соціальна опозиція пов'язана не лише з проблемами реалізації прав доступу, а й з необхідністю обговорення переважаючої моделі розвитку, яка ставить під загрозу засоби існування соціальних груп і спільнот. Для Orellana (2014) ці конфлікти загрожують демократичному врядуванню та соціальній стабільності.
Аргентинська Республіка стала десятою країною, яка ратифікувала Угоду Есказу через Закон 27 566, опублікований в Офіційному віснику 19 жовтня 2020 року. Ратифікація договору була схвалена переважною більшістю Палати депутатів: 240 голосами «за», 4 «проти» і двоє утрималися. Сенат Республіки схвалив його одноголосно.
Угоду Есказу було досягнуто в ключовий момент, оскільки вона має пріоритетним завданням подолання надзвичайної ситуації у сфері охорони здоров'я, а також похідних економічних і соціальних наслідків. Кліматична криза вразила Аргентину відразу після того, як пожежі поширилися по всій національній території, тому надзвичайно важливо, щоб Аргентина ратифікувала договір, щоб допомогти та захистити людей і населення, які постраждали.
Метою Угоди є гарантування доступу до публічної інформації, доступу до правосуддя та сприяння участі громади в екологічних питаннях. В Аргентині існують положення про доступ до інформації з питань довкілля, які включають Загальний екологічний закон про довкілля, Закон про режим вільного доступу до публічної екологічної інформації та Указ 1172/03 про доступ до публічної інформації.
Чилі З часів першого уряду президента Себастьяна Піньєри Республіка Чилі була однією з держав, яка найбільше брала участь у процесі розробки та узгодження цієї угоди, яка розпочалася в Сантьяго в 2014 році. Чилійська делегація разом з Коста-Рикою була співголовою ради директорів, яка керувала переговорним процесом (також складається з делегацій Аргентини, Мексики, Перу, Сент-Вінсента і Гренадин і Тринідаду і Тобаго).