Са́нський собо́р (Собор Святого Стефана, ) — католицький собор у місті Санс, регіону Бургундія, що на сході Франції. Він присвячений Святому Стефану, та служить резиденцією архієпископа округа Санс. Санський собор став першим собором, побудованим у готичному архітектурному стиліMignon, Oivier, Architecture du Patrimoine Française (2017), Éditions Ouest-France, p. 108. Будівництво було розпочато між 1135 і 1140 роками, незадовго до початку будівництва Собору Паризької Богоматері. Собор було освячено в 1164 році, хоча будівельні роботи фасаду тривали ще до 1176 року. Споруду було модифіковано наприкінці XV – початку XVI століття з трансептами в стилі «полум'янистої готики» та новою вежею. Архітектура хору Санського собору вплинула на архітектуру Кентерберійського собору, який перебудував у готичному стилі архітектор Вільям Санс. Наразі споруда входить до списку Історичних пам'яткок Франції.
Історія Санс був важливим містом часів пізньої Римської імперії, розташованим на місці злиття двох річок і на перетині двох головних римських доріг. Під час Каролінгської імперії місто стало головним центром ранньої французької християнської церкви. У 876 році Папа Іван VIII надав архієпископу Санса титул «Примас галлів і германців». Він був поставлений на чолі шести єпархій, включаючи Париж, Шартр, Орлеан і Труа. Релігійна юрисдикція була передана архієпископу Ліона в XI столітті, але архієпископ Санса досі зберігає почесний титул «Примас галлів і германців».
Будівництво
Перший Санський собор, описаний у середньовічних записах, був побудований між VI-м і IX-м століттями, ймовірно, на тому ж місці, що і теперіншій собор. Згідно з записами, він складався з трьох окремих будівель — баптистерією та двох церков. Дата їх будівництва не зареєстрована, але середньовічні хроніки повідомляють, що вони були знищені пожежею між 958 і 967 роками та замінені єдиною спорудою. До XII століття Санс процвітав економічно та зростав у населенні. 1122 року Анрі Сангліє, член двору Людовика VI, був призначений архієпископом Санса і розпочав проєкт будівництва більшого та грандіознішого собору. 1128 року новий єпископ отримав серію листів від святого Бернарда Клервоського, засновника Цистерціанського ордену, в яких він закликав його, як архієпископа, жити менш розкішним і більш стриманим життям. Новий архієпископ дотримувався цих порад, накопичуючи кошти та ресурси, необхідні для будування собору.
Будівництво нового собору почалося між 1130 і 1135 роками. Склепіння над навою і хорами було революційним, складалося з квадратних шестидільних ребристих склепінь, які розподіляли вагу вниз на колони та опори між широкими прольотами. Ці склепіння використовувалися експериментально в одній частині Даремського собору в Англії та в Абатстві Сен-Дені, поблизу Парижа, але Санський собор був першим, який використував їх в усій будівлі.
Над аркадами колон на першому поверсі був трифорій, який виходив на нижній дах і на верхні стіни. Завдяки аркбутанам і контрфорсам, що розміщувались назовні собору і підтримували стіни між прольотами, виникла можливість зробити в стінах великі вікна і згодом у святині було встановлено великі вітражі.
Перший поверх нового собору мав традиційну форму базиліки з довгою навою та великими хорами, без трансептів. Зовні наву та хори оточувала доріжка або деамбулаторій. По боках хору стояли дві каплиці. Розкопки в XX столітті показали, що спочатку була прямокутна каплиця в апсиді на східному кінці. Розміри нового собору були надзвичайними для того часу: 113,5 метра в довжину, 27,5 метра в ширину і висоту 24,4 метра. Церква більша за загальним масштабом, ніж її сучасники — Абатство Сен-Дені або Нуайонський собор. Перший етап будівництва був завершений приблизно в 1160 році. Він мав безпосередній вплив на будівництво інших церков, зокрема хору церкви Абатства Везле, завершеного близько 1180 року.
Папа Олександр III і Томас Бекет Сансський собор одразу став місцем для важливих відвідувачів. Папа Олександр III прибув до Санса зі своїми дворянами в розпал суперечки з імператором Фрідріхом Барбароссою, у вересні 1163 року і залишився там три роки. Наприкінці 1164 року Томас Бекет, архієпископ Кентерберійський, прибув до Санса як вигнанець з Англії, змушений залишити свою країну через його опозицію щодо захоплення церковної власності королем Англії Генріхом II. Бекет залишався у Франції до грудня 1170 року. Він повернувся до Англії, де був убитий чотирма лицарями в Кентерберійському соборі. Колекція особистих речей Бекета, включно з його церковним одягом, виставлена в скарбниці Санського собору. Велике вітражне вікно на північній частині хору, зроблене в 1200-1210 роках, ілюструє життя Бекета.
Засновник собору Анрі Сангліє помер у 1142 році, і будівництво продовжили його наступники, архієпископи Гуго де Тусі (1142–1168), а потім Гійом де Шампань (1169–1176), перш ніж він став архієпископом Реймса (1176–1202). Останньою завершальною частиною собору був західний фасад із трьома порталами та двома вежами.
Королівське весілля та модифікації (XIII–XVI століття)
За нового архієпископа, Готьє Корну (1221–1241), собор став місцем важливого королівського весілля між королем Людовіком IX і Маргаритою Прованською 27 травня 1234 року, яке зміцнило альянс між Францією та Провансом. У соборі також ненадовго зберігався відомий Терновий вінець із Розп'яття, придбаний Людовиком IX у імператора Константинополя. Вінець було передано королю з великою церемонією, а потім перевезено на човні до Парижа для подальшого розміщення в Сент-Шапель.
Архієпископ Корнут вніс низку важливих змін. Щоб було більше світла, Він підняв верхні стіни хору та встановив більші вітражі, процес, який також тривав приблизно в той же час у соборі Паризької Богоматері. Цей проєкт був продовжений наступниками Корнута і був завершений 1309 року. Корнут також розпочав будівництво палацу архієпископів, що примикає до собору, реконструкцію каплиці Святого Северина та встановлення вишуканого лекторію між хором і навою.
Будівельні роботи були перервані через обвалення південної вежі 5 квітня 1268 року, що спричинило кілька жертв і пошкодило прилеглий архієпископський палац. Відбудова вежі довго відкладалася через брак коштів, але нарешті була завершена завдяки спадщині за заповітом архієпископа Етьєна Бекар де Пенуля (1292–1309).
Той же архієпископ також переробив каплицю Сен-Савіньян. Початкову прямокутну каплицю замінила вишуканіша багатокутна споруда з восьмиребристим склепінням і п'ятьма вікнами. Ця каплиця привнесла в собор «високу готику». У XIV столітті також було додано кілька нових невеликих каплиць для приватних церемоній уздовж проходів по обидва боки від хору та нави.
Іншою масштабною модифікацією XIII століття була реконструкція ранньої готичної Каплиці Богородиці, побудованої в 1150 році, у стилі , з великими та декоративнішими вікнами. Ще амбітніший проєкт XIII століття — будівництво трансепта, подібного до собору Паризької Богоматері, але через брак коштів він був завершений лише між 1490 і 1518 роками майстром-архітектором Мартіном Шамбіжем.
Гроші на трансепт були зібрані завдяки кампанії збору коштів, яка включала показ реліквій собору та спеціальні платні проповіді. Король Франції також зробив скромний внесок на будівництво із податків. Портал нового південного трансепта — портал Мойсея, був побудований між 1491 і 1496 роками. Нове вікно-троянда було встановлено разом з вікном «Дерево Єссея» між 1502 і 1503 роками. Будівництво північного трансепту розпочалося приблизно в 1502 році під керівництвом іншого архітектора, Юга Кювельє, оскільки Мартін Шамбіж на той час був зайнятий будівництвом трансепта собору Святого Петра в Бове. Велику південну троянду, відому як «Вікно ангелів-музикантів», встановили в 1515–1517 роках. Ще кілька доповнень було зроблено в XVI століття. В новій вежі встановили дзвіницю, але нові дзвони, два з яких важили чотирнадцять тонн і дванадцять тонн, були виготовлені в ливарній майстерні та встановлені на місце лише в 1560 році.
Роботи над собором були затримані наприкінці XVI століття через релігійні війни між протестантами і католиками. Санс опинився в центрі війни, не визнаючи протестантського короля Генріха IV, а місто було оточено протестантською армією. 1621 року новий архієпископ Парижа Анрі де Гонді переконав нового короля Людовика XIII і папу Григорія XV зробити головною єпархією Франції Паризьку архієпархію, а не Санську. Після цього новий архієпископ Санса, Октав де Белград, мав владу лише над єпископами сусідніх міст Осер, Невер та Труа. Незважаючи на це, Санс залишався важливим релігійним центром, приваблюючи чернечі громади єзуїтів, кармелітів, бенедиктинців і урсулинок.
Пізні роки (XVII-XVIII століття) У 1638 році вибухи гармат, що стріляли на честь народження майбутнього Людовика XIV, розбили вітражі, встановлені над західним порталом. На зміну їм встановили звичайне скло. 1644 року шторм розбив вітраж із зображенням святих покровителів на північному трансепті. Його замінили новим вікном, розробленим художником Антуаном Суліньяком у 1646 році.
Темп змін прискорився у XVIII столітті. 1760 року король Людовик XV наказав переплавити золотий стіл, який служив центральною частиною вівтаря, щоб поповнити королівську скарбницю після дорогої війни. У 1760-х роках було встановлено два нових вівтарі, присвячені Святому Людовику і Святому Мартину, а також огорожа хору з кованого заліза та ворота з гербом кардинала Поль де Люїн, архієпископа Санса. У 1780-х роках на хорах встановили нові лавки. У 1767–69 роках у соборі було замінено кам’яну підлогу. Це також спричинило видалення багатьох середньовічних надгробків, які були замінені простими табличками з іменами та датами. 1785 року Франсуа Суффло, племінник архітектора Пантеону в Парижі, підготував проєкт нового західного порталу у вигляді класичного портика з колонами, але проєкт був відхилений і сильно розкритикований. 1787 року королем Людовиком XVI був наданий грошовий фонд для реконструкції собору, але розпочалася Французька революція.
Революція та її наслідки Спалах Французької революції в Сансі випередив революцію в Парижі на день: 13 липня 1789 року селяни зламали ворота палацу архієпископа, щоб забрати зерно, яке було конфісковане та зберігалося на подвір'ї. Сам архієпископ Ломені де Брієн склав присягу на новій Конституції. Майно собору було націоналізовано 23 листопада 1790 року. У вересні 1792 року в соборі відбулося голосування за депутатів нового Конвенту. Архієпископ Де Брієн став конституційним єпископом, а пізніше в цьому місяці в соборі було оголошено про скасування монархії та проголошення Республіки.
У листопаді 1793 року революційна армія під назвою «Марсельєза» вирушила з Парижа, щоб придушити спалах контрреволюції в Ліоні. Вони зупинилися в Сансі на кілька годин 7 листопада 1793 року і знайшли час, щоб розбити скульптуру на центральному порталі собору. Вісім дзвонів зняли з вежі, щоб переплавити їх на бронзу, хоча два найбільші, бурдони, залишилися на місці. У лютому 1794 року в соборі було відзначено Фестиваль Розуму, а 8 червня собор був офіційно перейменований на Храм Верховної Істоти.
Після закінчення революції деякий час частина церкви була зайнята релігійним культом, який дотримувався доктрини під назвою Теофілантропія. У жовтні 1801 року собор повністю повернувся під контроль католицької церкви, хоча Наполеон I відмовився відновити особливий статус собору, Санс більше не мав верховенства над іншими соборами. Санський собор став звичайною парафіяльною церквою.
ХІХ століття – реставрація та конфлікт Санс зазнав більшої шкоди під час наполеонівських війн. У лютому 1814 року місто було обстріляно російською артилерією, яка пошкодила частину вітражів, і того ж місяця прусські солдати використовували собор як казарму. На кам'яних підлогах все ще можна побачити сліди вогнищ для приготування їжі. Після падіння Наполеона, з відновленням королівського уряду, у 1817 році Санс знову мав архієпископа, який керував церквами в Труа, Невері та Мулені.