Капіталі́зм — суспільний лад, що ґрунтується на капіталістичному способі виробництва, у якому капітал є панівним суспільним виробничим відношенням.
Людвіг фон Мізес, один з найбільш відомих представників Австрійської школи економіки писав:За капіталізму кожен є архітектором свого добробуту. p. 100Bureaucracy (New Rochelle, N.Y.: Arlington House, 1969).
Капіталісти мають тенденцію рухатися в ті країни, де є багато робочої сили і де вона оплачується розумно. І тим, що вони приносять капітал у ці країни, вони спричиняють тенденцію до підвищення ставок заробітної платиEconomic Policy: Thoughts for Today and Tomorrow (Chicago, Ill.:
Regnery Gateway, 1979).. В іншому визначенні під капіталізмом розуміється суспільство, в якому існують такі риси, що виступають всеохопним принципом не тільки економічних, але і політичних та інших вимірів суспільних відносин: наявність приватної власності (включно на засоби виробництва); метою господарювання є максимізація доходів; господарська діяльність здійснюється завдяки ринкам і системі цін. Мануфактури, поділ праці, машинне виробництво є похідними від капіталізму формами і не відображають його сутністьКозловски П. Этика капитализма. Эволюция и общество. — СПб., 1996. — С. 18-23..
Сутність капіталізму в економічному примусі до праці — кожна людина має право продавати роботодавцю свою робочу силу. В ідеалі основний принцип капіталізму — laissez-faire (дозвольте робити), хоча капіталістичного суспільства без втручання держави в економічну сферу ніколи не існувало — держава завжди накладала обмеження на ринок і зберігала за собою право як накладати обмеження на виробничі відносини, так і застосовувати неекономічний примус. У сучасних капіталістичних країнах держава бачить свою роль у встановленні законодавчої бази та юридичних рамок, в яких здійснюється виробництво і торгівля.
Капіталізм заснований на способі розподілу, при якому продукт виробництва належить капіталісту — власнику засобів виробництва.
Капіталізм протиставляється централізовано планованій економіці. Історично, капіталізм, як спосіб виробництва, прийшов на заміну феодалізму.
Етимологія Термін «капіталізм» походить від капіталу, який в свою чергу є похідним від латинського слова , від прото-індоєвропейського kaput — голова, оскільки статок людини в давнину оцінювався кількістю голів худоби.
Адам Сміт, батько капіталістичного мислення, ніколи не вживав цього слова, описуючи економічну систему, що здавалася йому досконалою, як систему природної свободи.
Слово капіталіст вперше зустрічається в «Подорожі у Францію» Артура Янга, що побачила світ у 1792 році. Слово капіталізм вперше вжив Текерей у 1854 році. Карл Маркс і Фрідріх Енгельс вживали термін капіталістичний спосіб виробництва. У першому томі «Капіталу» (1867) термін капіталізм зустрічається тільки двічі.
Перше використання слова капіталізм у сучасному сенсі системи виробництва було в книзі Вернера Зомбарта «Євреї та сучасний капіталізм» 1902 року.
Політична економія капіталізму
Класична політекономія
Класична політична економія виникла в Британії наприкінці XIX століття. Її представники: Адам Сміт, Давид Рікардо, Джон Стюарт Мілль, Жан-Батіст Сей, дали аналіз виробництва, розподілу й обміну товарами в умовах ринку, заклавши основи для подальшого вивчення.
Початком класичної політичної економії вважається книга Адама Сміта «Багатство націй» (1776), в якій він засуджував меркантилізм і пропагував ідею «системи природної свободи». Сміт розробив низку ідей, які продовжують асоціюватися з капіталізмом донині, зокрема ідею невидимої руки ринку, що змушує мимоволі створювати загальне добро, переслідуючи особисті інтереси. Сміт змушений був наполягати на цих ідеях, щоб побороти популярний в ті часи дух меркантилізму. Він критикував монополії, тарифи, мито та інші накладені державою обмеження, вірячи, що ринок найсправедливіший і найефективніший суддя.Degen, Robert. The Triumph of Capitalism. 1st ed. New Brunswick, NJ: Transaction Publishers, 2008. Погляди Сміта розділяв Рікардо. У книзі «Принципи політичної економії та оподаткування» він сформулював закон порівняльної переваги, який пояснював чому вигідно торгувати навіть тоді, коли одна із сторін ефективніша щодо виробництва усіх типів товарів.
Рікардо також підтримував закон Сея й вірив, що повна зайнятість є нормальним рівноважним станом у конкурентній економіці. На його думку, інфляція сильно співвідноситься з кількістю грошей і кредитом, й був прихильником закону зменшення доходності, за яким додаткові затрати приносять дедалі менше результатів.
Погляди класичної політекономії перекликаються з доктриною класичного лібералізму, яка закликала до мінімального втручання уряду в економіку, хоча й не заперечувала проти державного виробництва незначної кількості базових громадських вартостей.
Марксистська політекономія
Згідно з марксизмом капіталізм є найвищою стадією розвитку суспільства із класовим антагонізмом. Головною суперечністю капіталістичного способу виробництва є несумісність суспільного характеру виробництва та приватної власності, яка є його невід'ємною частиною. Розв'язанням цієї суперечності є революція пролетаріату, результатом якої буде встановлення суспільної власності на засоби виробництва і, як наслідок цього, комуністичний принцип розподілу — від кожного за його здібностями, кожному — за потребами.
Карл Маркс розрізняв споживчу вартість продукту й товарну вартість. При капіталізмі робоча сила теж стає товаром, який робітник продає буржуазії. Різниця між товарною вартістю виробленого робітником продукту й вартістю його робочої сили складає додаткову вартість, яка експропріюється власником засобів виробництва — капіталістом. За Марксом капіталізм породжує свого могильника — пролетаріат.
Маркс вказав на кризи надвиробництва як на фундаментальну ваду ринкової економіки.
У своїй роботі «Імперіалізм, як найвища стадія капіталізму», Ленін дав означення монополізму, який він ототожнює з імперіалізмом, стверджуючи, що це нова стадія розвитку капіталізму, яка характеризується експортом капіталу на противагу експорту товарів.
Політична соціологія Вебера
Макс Вебер вважав визначальною рисою капіталізму товарний ринковий обмін, а також раціоналізацію виробництва з метою досягнення максимальної ефективності й продуктивності. На думку Вебера робітники в докапіталістичних економіках ставилися до роботи як до особистих стосунків між майстром і підручним у цеху, або поміщиком і селянином у маєтку.
Для Вебера західний капіталізм є раціональною організацією формальної вільної праці.
Основні ідеї Вебера відносно капіталізму викладено у його класичній праці 1905 р. «Протестантська етика і дух капіталізму» (нім. Die protestantische Ethik und der Geist des Kapitalismus).
Німецька історична та Австрійська школи
Німецька історична школа в першу чергу визначає капіталізм через організацію виробництва для ринку. Хоча такий підхід має спільні теоретичні корені з Вебером, у рамках цього підходу наголос на ринок і грошові позики робиться в іншому аспекті. Для послідовників німецької історичної школи основна відмінність капіталізму від традиційного способу виробництва у переході від середньовічних обмежень на кредит і гроші до сучасної грошової економіки, а також наголосі на мотиві зиску.
Наприкінці 19-го століття від німецької історичної школи відділилися Австрійська економічна школа, яка мала великий вплив на економічне мислення впродовж 20-го століття. Австрійський економіст Йозеф Шумпетер підкреслював ідею властивого капіталізму «креативного руйнування», тобто того факту, що ринкові економіки весь час змінюються. У будь-яку мить є галузі промисловості, що підіймаються, й галузі промисловості, що занепадають. Шумпетер, як і багато сучасних економістів, вважав, що ресурси повинні перепливати із тих галузей, що занепадають, у ті, що розвиваються, хоча економісти визнають, що відтік ресурсів від усталених виробництв зустрічає опір з боку інституцій.
Економісти Австрійської школи Людвіг фон Мізес та Фрідріх Гаєк були провідними захисниками ринкового капіталізму проти тих, хто виступав за централізовано плановану економіку. Мізес та Гаєк стверджували, що тільки ринковий капіталізм може впоратися зі складною структурою сучасної економіки. Оскільки сучасна економіка виробляє такий широкий асортимент товарів та послуг і складається з великої кількості споживачів та підприємств, на думку Мізеса й Гаєка інформаційні проблеми, що постали б перед будь-якою іншою формою економічної організації, перевищують можливості обробки такого обсягу інформації. Прихильники школи економіки постачання, збудованої на принципах австрійської школи, підкреслюють закон Сея: «постачання створює попит». Для цієї школи капіталізм — це відсутність державних обмежень на свободу рішень виробників.
Людвіг фон Мізес відводить визначну роль ідеям економістів у Промисловій революції: «Те, що зазвичай називають „промисловою революцією“, є продуктом ідеологічної революції, спричиненою вченнями економістів. Економісти розірвали старі кайдани: що є нечесним і несправедливим здолати конкурента, виробляючи товари дешевше і якісніше; не можна відмовлятися від традиційних способів виробництва; машини — зло, тому, що спричинюють безробіття; однією із задач цивільного уряду є не допускати збагачення здібних бізнесменів і захищати менш здібних від конкуренції більш здібних; обмеження свободи підприємців за допомогою державного стримування або примусу зі сторони інших громадських сил є засобом для забезпечення добробуту нації. Британська політична економія і французька фізіократія були локомотивами сучасного капіталізму. Саме вони зробили можливим розвиток прикладних природничих наук на благо широких мас.»
В своїй книзі «Людська діяльність» Людвіг фон Мізес пише про капіталізм наступнеХарактерною ознакою економічної історії за капіталізму є невпинний економічний прогрес, постійне збільшення кількості доступних капітальних благ і безперервна тенденція до покращення загального рівня життя (р.562).
Перші промисловці здебільшого були чоловіками, які походили з тих самих соціальних верств, з яких походили їхні робітники. Вони жили дуже скромно, витрачали лише частину заробітку на домашнє господарство, а решту вкладали в бізнес (р.617).
Нещодавно демагоги звинувачували капіталізм у бідності мас. Сьогодні вони радше звинувачують капіталізм у «достатку», який він дарує звичайній людині (р.859).
Капіталізм дав світові те, чого він потребував, — вищий рівень життя для постійно зростаючої кількості людей (р.864).
Ми не стверджуємо, що капіталістичний спосіб економічного розрахунку гарантує абсолютно найкраще рішення щодо розподілу факторів виробництва. Такі абсолютно досконалі рішення будь-якої проблеми є недосяжними для смертних людей. Те, до чого може призвести функціонування ринку, не підірваного втручанням примусу і тиску, є лише найкращим рішенням, доступним людському розуму при даному стані технологічних знань та інтелектуальних здібностей найпроникливіших людей нашої епохи (р.701).
Ринкова економіка не потребує апологетів і пропагандистів. Вона може застосувати до себе слова з епітафії сера Крістофера Рена в соборі Святого Павла: Si monumentum requiris, circumspice. [Якщо ви шукаєте його пам'ятника, озирніться навколо] (р.850).Людвіг фон Мізес пропагував виключну роль капіталістичного способу виробництваХарактерною рисою капіталізму, що відрізняє його від докапіталістичних способів виробництва, став новий принцип маркетингу. Капіталізм — це не просто масове виробництво, а масове виробництво для задоволення потреб мас (р.9)Liberty and Property (Auburn, Ala.: Ludwig von Mises Institute, 1988)..
Капіталізм або ринкова економіка — це система суспільної кооперації та розподілу праці, яка базується на приватній власності на засоби виробництва (р.20)Bureaucracy (New Rochelle, N.Y.: Arlington House, 1969)..