Вільям Берд (; ;  — англійський композитор доби Відродження, один з найбільш видатних композиторів доби Відродження, який здійснив значний вплив на творчість композиторів як з його рідної Англії, так і всієї Європи. Часто писав музичні твори в парі з Джоном Данстейблом та Генрі Перселлом. Найвідомійший в Англії композитор добарокової доби.

Писав у багатьох формах, поширених на той час в Англії, включаючи різні типи сакральної та світської поліфонії, клавесинів (так звана вірджиналістська школи) та музику для консортів (невеликих ансамблів). Хоча створював духовну музику для проведення служби в англіканській церкві, у 1570-х роках перейшов до римо-католицизму і писав протягом наступного життя католицьку духовну музику.

Життєпис

Ранній життєпис

Народження та походження Річард Берд з Інґейтстоуна, Ессекс, був дідом Томаса Берда, який, ймовірно, переїхав до Лондона в XV столітті. Згодом наступні покоління родини Берд описують як джентльменів.

Вільям Берд, ймовірно, народився в Лондоні. Він третій син Томаса Берда та його дружини Марджері. Жодних записів про його народження не збереглося, і рік його народження достеменно невідомий, але документ від 2 жовтня 1598 року, написаний Вільямом Бердом, говорить, що він «58-річний», що свідчить про те, що Вільям народився 1539 або 1540 року. Заповіт Берда від листопада 1622 року містить більш пізню дату його народження, оскільки в ньому Берд стверджує, що йому тоді було «80 років мого життя». Історик Керрі Маккарті припустив, що розбіжності в цих датах могли бути спричинені тим, що заповіти не оновлювалися протягом кількох років.

Берд народився в музичній і відносно заможній родині. У нього було два старші брати, Саймонд і Джон, які стали лондонськими купцями та активними членами відповідних ліврейних компаній. Одна з чотирьох його сестер, Барбара, була одружена з виробником музичних інструментів, який тримав крамницю; три інші його сестри, Марта, Мері та Аліса, ймовірно, також були одружені з купцями.

Молодість Інформація про дитинство Берда достатньо спекулятивна. Немає жодних документальних підтверджень щодо освіти Берда чи початкової музичної підготовки. Два його брати були хористами в соборі Святого Павла , і Берд, можливо, також був там хористом, хоча цілком можливо, що він був хористом у Королівській капелі. За словами Ентоні Вуда, Берд «навчався музиці під керівництвом То Талліса», і посилання в Cantiones sacrae, опублікованому Бердом і Томасом Таллісами в 1575 році, підтверджує, що Берд був учнем Талліса в Королівській капелі. Якщо він був — і з'явилися переконливі докази щоб перевірити це  — здається ймовірним, що як тільки голос Берда зламався, хлопець залишився в Королівській капелі як помічник Талліса .

Рання кар'єра Берд створив студентські композиції, зокрема Sermone Blando для дружини, а також «Miserere». Церковна музика для католицького обряду, знову запроваджена Мері, була написана до її смерті в 1558 році, коли Берду було 18 років. Його ранні композиції свідчать про те, що його навчали поліфонії, коли він був студентом.

Лінкольн

Першою відомою професійною роботою Берда було його призначення в 1563 році органістом і керівником хористів у Лінкольнському соборі. Проживаючи в тому, що зараз називається 6 Minster Yard Lincoln, він залишався на посаді до 1572 року. Період діяльності в Лінкольні не був цілком безпроблемним, оскільки 19 листопада 1569 року декан і капітул притягнули його до «певних справ, за що його потім звинуватили», внаслідок чого йому призупинили виплату заробітної плати. Оскільки пуританство мало вплив на Лінкольна, цілком можливо, що звинувачення були пов'язані з надто складною хоровою поліфонією чи грою на органі. Друга директива, датована 29 листопада, видала докладні інструкції щодо використання Бердом органу в літургії. 14 вересня 1568 року Берд одружився з Джуліаною Берлі; це був тривалий і плідний шлюб, в якому народилося принаймні семеро дітей.

Королівська каплиця Берд отримав престижну посаду джентльмена королівської капели в 1572 році після смерті Парсонса, талановитого композитора, який потонув у Тренті поблизу Ньюарка 25 січня того ж року. Майже з самого початку Берда називають «органістом», що, однак, не було спеціальною посадою, а професією для будь-якого члена Королівської капели, здатного її обійняти. Ця кар'єра значно розширила можливості Берда розширити його сферу діяльності як композитора, а також налагодити контакти при дворі. Королева Єлизавета (1558—1603) була поміркованою протестанткою, яка уникала більш екстремальних форм пуританства та зберігала прихильність до складних ритуалів, окрім того, що сама була меломанкою та клавішницею. Берд написав небагато творів англіканської церковної музики (визначеної в найсуворішому сенсі як сакральна музика, призначена для виконання в церкві), утім вони розширювали межі, які тоді вважалися прийнятним деякими протестантами-реформаторами, на думку яких високохудожня музика була відволіканням від Божого слова.

У 1575 році Берд і Талліс спільно отримали монополію на друк нот і керували нотним папером протягом 21 року. Це був один із низки патентів, виданих Короною на друк книг, що стало першим відомим виданням патенту на листи. Двоє музикантів скористалися послугами французького друкаря-гугенота Томаса Вотрольє, який оселився в Англії і раніше випустив у Лондоні збірку музичних творів Лассо (, 1570).

Cantiones зазнали фінансової невдачі. У 1577 році Берд і Талліс були змушені звернутися до королеви Єлизавети з проханням про фінансову допомогу, посилаючись на те, що публікація «привела до наших великих витрат» і що Талліс зараз «дуже постарів». Згодом ним було надано право оренди на різні землі в Східній Англії та Західній країні на 21 рік.

Перехід до католицизму З початку 1570-х років Берд все більше навертався до католицизму, який, як показали наукові дослідження останніх півстоліття, став головним чинником його особистого та творчого життя. На думку Джона Гарлі, імовірно, батьківська родина Берда була протестантами, хоча не ясно, чи через глибоке переконання, чи через номінальний конформізм. Сам Берд, можливо, дотримувався протестантських вірувань у молодості, оскільки нещодавно знайдений фрагмент англійського перекладу гімну Мартіна Лютера " «, яка містить посилання на „Birde“, має рядок „Від Турка та Папи, захисти нас, Господи“. Однак, починаючи з 1570-х років, Вільям Берд спілкується з відомими католиками, включаючи лорда Томаса Педжета, якому він написав лист-клопотання від імені неназваного друга приблизно в 1573 році. Дружиною Берда Джуліаною в 1577 році вперше було заявлено про відкликання (відмову відвідувати англіканське богослужіння) у Гарлінгтоні в Міддлсексі, де на той час жила родина. Сам Берд фігурує в списках відкликань 1584 року .

Його причетність до католицизму набула нового виміру в 1580-х роках. Після папської булли Regnans in Excelsis папи Пія V у 1570 році, яка звільнила підданих Єлизавети від вірності їй і фактично зробила її поза законом в очах католицької церкви, католицизм все більше ототожнювався із заколотом в очах влади Тюдорів. З припливом священиків-місіонерів, які навчалися в Англійському коледжі в Дуе (тепер у Франції, але тоді в Іспанських Нідерландах), і в Римі з 1570-х років і далі відносини між владою та католицькою громадою ще більше погіршилися. Сам Берд опиняється в компанії відомих католиків. У 1583 році він потрапив у серйозні проблеми через свою співпрацю з Педжетом, якого підозрювали в причетності до змови Трокмортона, а також у надсиланні грошей католикам за кордон. У результаті цього членство Берда в Королівській каплиці було призупинено на деякий час, його пересування було обмежено, а його будинок було внесено до списку обшуків. У 1586 році він відвідав зібрання в заміському будинку в компанії отця Генрі Гарнетта (пізніше страченого за співучасть у Пороховій змові) і католицького поета Роберта Саутвелла.

Стондон Мессі Приблизно в 1594 році кар'єра Берда вступила в новий етап. Зараз йому було близько п'ятдесяти, і він, здається, пішов у напіввідставку з Королівської каплиці. Він переїхав із сім'єю з Гарлінгтона до Стондон-Мессі, невеликого села поблизу Чіппінгу-Онґара в Ессексі. Його право власності на Стондон Плейс, де він прожив до кінця свого життя, оскаржувалося Джоанною Шеллі, з якою він брав участь у судовому спорі, який тривав приблизно півтора десятиліття. Головною причиною переїзду, очевидно, була близькість покровителя Берда Петре. Багатий місцевий землевласник, Петре був стриманим католиком, який утримував дві місцеві садиби, Інґейтстоун-Холл і Торндон-Голл, перша з яких досі збереглася у значно зміненому стані (остання була перебудованою). Петре влаштовував таємні меси під музику, забезпечувану його слугами, які були об'єктом небажаної уваги шпигунів і платних інформаторів, які працювали на Корону.

Знайомство Берда з родиною Петре починається, принаймні, 1581 року (як показує його лист з автографом того року, що зберігся) , і він провів два тижні в родині Петре на Різдво 1589 року. Він мав ідеальний талант, щоб забезпечити складну поліфонію, аби організувати навчання музиці в католицьких сільських будинках того часу. Тривала прихильність Берда та його родини до католицизму продовжувала створювати йому труднощі, хоча збережене посилання на втрачену петицію, очевидно написану Бердом Роберту Сесілу, графу Солсбері десь між 1605 та 1612 роками, свідчить про те, що йому було дозволено сповідувати свою релігію за ліцензією, під час правління Єлизавети. Тим не менш, він регулярно з'являвся вдома у місцевих присяжних і на нього здійснили донос до архідияконського суду за невідвідування парафіяльної церкви. За це він сплатити великі штрафи.

Англіканська церковна музика Тверда прихильність Берда до католицизму не завадила йому зробити незабутній внесок у репертуар англіканської церковної музики. Невеликий доробок церковних гімнів Берда коливається за стилем від відносно стриманих ранніх прикладів (О Господи, зроби слугу твою Єлизавету нашою королевою (a6) і How long will mine enemies (a5)) до інших, очевидно пізніх творів, таких як Sing joyfully (a6), який за стилем близький до англійських мотетів із серії Берда 1611 року, про яку йдеться нижче. Берд також зіграв певну роль у появі нового віршованого гімну, який, здається, частково розвинувся на основі практики додавання вокальних рефренів до співочих пісень. Чотири англіканські декорації Берда варіюються за стилем від невибагливої Короткої служби, про яку вже йшлося, до чудової так званої Великої служби, грандіозного твору, який продовжує традицію розкішних творів Річарда Фарранта, Вільяма Манді та Роберта Парсонса. Налаштування Берда має величезний масштаб, вимагаючи гри у п'яти частинах Декані та Канторіса в антифонії, блокової гомофонії та контрапункту з п'яти, шести та восьми частин із віршовими (сольними) частинами для додаткової різноманітності. Це богослужіння, яке включає органну партію, мабуть, співалося Королівським хором капели під час великих літургійних подій на початку XVII століття, хоча його обмежене поширення свідчить про те, що багато інших соборних хорів, мабуть, цих творів не виконували. Утім, вихідний матеріал показує, що їх співали в Йоркському соборі, а також у Даремі, Вустері та Кембриджі на початку XVII століття. Велика Служба існувала до 1606 року (остання дата копіювання, внесена до так званої Болдуїнської загальної книги) і, можливо, датується аж 1590-ми роками. Керрі Маккарті зазначив, що рукопис Йоркського собору „Велике служіння“ був скопійований вікарієм хору на ім'я Джон Тодд, очевидно, між 1597 та 1599 роками, і описується як „новий набір послуг містера Берда за кошти“. Це свідчить про те, що твір міг бути наступним композиційним проєктом Берда після трьох постановок меси.

Пізні роки