Маріуполь

Маріу́поль ( — «місто Марії»; ; у 1948—1989 роках — Жда́нов) — окуповане Росією українське місто, адміністративний центр Маріупольської міської громади та Маріупольського району, на півдні Донецької області, на березі Азовського моря у гирлі річки Кальміусу. До російської окупації в 2022 це був значимий порт і промисловий центр України, у місті діяли два великі металургійні комбінати (Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча та «Азовсталь»), продукція яких складала значну частину експорту України; частка Маріуполя у промисловості Донецької області складала 37,5 %, України — близько 7 %. Район компактного розселення греків Приазов'я. Кліматичний і грязьовий курорт. Від червня до 13 жовтня 2014 року в місті розташовувалася Донецька обласна державна адміністрація.

Після початку повномасштабного російського вторгнення в Україну у лютому—травні 2022 у місті йшли важкі бої, під час яких Маріуполь був практично повністю знищений килимовими бомбардуваннями Збройних сил Росії. З 20 травня, коли українські захисники Азовсталі склали зброю, місто повністю перейшло під контроль РФ. Станом на 7 червня 2022 року в місті перебувало приблизно 100 000 жителівНаселення Маріуполя скоротилося в п'ять разів, — мерія // Новинарня. — 07.06.2022.

6 березня 2022 року Указом Президента України з метою відзначення подвигу, масового героїзму та стійкості громадян, виявлених у захисті своїх міст під час відсічі збройної агресії Російської Федерації проти України, місту присвоєно почесну відзнаку «Місто-герой України».

Географія

Маріуполь розташований на півдні Донецької області на березі Азовського моря, у гирлі річки Кальміус. Місто займає площу 166,0 км² (з передмістями, тобто територіями, підпорядкованими Маріупольській міській раді, — 244,0 км²). У тому числі під забудовою — 106,0 км², зелені масиви — 80,6 км². Ґрунти території міста переважно солонцюваті чорноземи. Наявна значна кількість підземних ґрунтових вод, що часто спричиняє зсуви ґрунтів.

Клімат Помірно континентальний із частими посухами та буревіями влітку і відлигами, мрякою взимку. Річна кількість опадів — 400 мм. Кліматичні умови дозволяють вирощувати в передмістях Маріуполя теплолюбні сільськогосподарські культури з довгим вегетаційним періодом (соняшник, баштанні культури, виноград), однак у регіоні обмаль водних ресурсів. Для потреб населення та промисловості використовують ставки та водосховища.

Вітри взимку переважно східні, влітку — північні. Середня температура повітря в січні −5,2 °C, липні — +22,7 °C. Кількість опадів — 450 мм на рік. Абсолютний максимум температури повітря — +40 °C, мінімум — −32 °C.

Назва міста Домаха — у XVI ст., як козацький форпост; Павловськ — у 1778—1779 роках; Жда́нов — у 1948—1989 роках; Маріанополь або Маріу-Поль  — у 1779 році. Дослівно означає «місто Марії». На честь містечка Маріамполь в долині Марьям-Дере під Бахчисараєм, звідки прибули надазовські греки.Байцар Андрій. Географія Криму: навч.-метод. посібник / А. Л. Байцар. — Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2017. — с. 307. Маріу́поль — 1780—1948 та з 1990 років. Назва впроваджена російською імператрицею Катериною II в рамках її «Грецького проєкту»Олексій Мустафін. Вигадані міста Причорномор'я. Краплені карти Російської імперії. Маріюпіль — форма назви, приведена до правил Харківського правописуЖнива на півдні України закінчуються . Вісті ВУЦВК. 20 липня 1930, офіційно використовувалася в 1920—1930-ті роки. Також траплялися варіації: МаріупільРудницький С. Л. «Карта України». — Відень: Фрейтаг і Берндт, 1918.Адміністративна карта Української Соціалістичної Радянської Республіки. Територіальний поділ при трьохступеневій системі врядування. Адміністративні межі на 1 березня 1927 року. Мірило 1:1.250.000. ‒ М.: Видання Народного Комісаріату Внутрішніх Справ УСРР та Державного Видавництва України, Адміністративна карта Української Соціялістичної Радянської Республіки. Територіяльний поділ за обласною системою врядування. Адміністративні межі на 20 березня 1932 р. [Варіянт 1]. — Х., 1932, МариупільАдміністраційна Мапа Української Соц. Рад. Республіки: Січень 1922 р. / Народ. Комісаріят Внутр. Справ ; уклад. С. Хургін. — 1:1 680 000; 40 в. у 1 дюймі. — Харків. — 1 к.: кольор., табл. адм. поділу, штемпель. МарнопільМалорусские народные предания и рассказы / М. Драгоманов; Юго-Зап. Отд. Императ. Рус. Геогр. О-ва. — Киев: Тип. М. П. Фрица, 1876. — XXV, 434 с.«Писання Василя Кулика» (1894).Яворницький Дмитро. Дніпрові пороги. Альбом фотографій з географічно-історичним нарисом / Дмитро Яворницький ; передм. та прим. О. Ю. Власова ; упоряд. О. О. Савчука. — Харків: Видавець Савчук О. О. — 2016. — 194 с. ; 119 іл. — Серія «Слобожанський світ». Випуск 9. — українська народна назва, що використовувалася у XIX ст. Ймовірно, була спотворенням назви Маріанополь (подібно до переосмислення Тарнополь → Тернопіль).

Історія

Заснування Сучасне поселення в гирлі Кальміусу засновано у XVI столітті запорозькими козаками як паланка Домаха — вартовий пост для захисту зимівників, промислів і шляхів сполучення від нападів кримських татар. Зокрема, це важлива фортеця на Потаємному водному шляху Запорозьких козаків з Дніпра у Чорне море. Матеріали архіву Коша Нової Січі свідчать, що у XVIII ст. під прикриттям Домахи виросла Кальміуська слобода, у якій завдяки старанням полковника Андрія Порохні була збудована кам'яна Свято-Миколаївська церква. Тобто, користуючись тодішніми європейськими традиціями, які прив'язували поняття міста до кам'яних будівель, зокрема храмів, саме цей рік можна вважати заснуванням міста. Так вважає відомий історик Східної України Василь ПіркоНайдавніші міста Донеччини (міфи і реальність)// Схід. — 2004. — вересень.

У 1776 році на місці паланки Домахи створена Кальміуська слободаЗа іншою версією Кальміуська слобода згадується з 1739 р.. У 1777 році закладена Свято-Миколаївська церква-храм, що перебувала у Кальміуській фортеці. В 1778 році поблизу слободи закладене повітове місто Павловськ. У ньому тоді налічувалося 75 жителів, у слободі 93. Цей рік офіційно вважається датою утворення Маріуполя. 21 травня 1779 року імператриця Катерина II дарувала грамоту, відповідно до якої «переселенцям із Криму дарувались привілеї й свободи». У грамоті місто йменувалося «Маріанополь», тобто місто Марії, на честь містечка Маріамполь в долині Марьям-Дере під Бахчисараєм.

24 березня 1780 року на наполегливу вимогу митрополита Ігнатія місто остаточно перейменоване в Маріуполь, на честь Марії Федорівни, дружини Павла I. Частина прибулих греків у липні 1780 року оселилася в місті, а більшість — довкола нього. Кожному зі своїх селищ греки давали назви тих населених пунктів Криму, звідки вони прийшли. Так виникли села Бахчисарай, Ялта, Урзуф, Сартана, Чердакли, Карань, Мангуш тощо. Грузини та волохи заснували село Ігнатівку.

Російська імперія Головним заняттям жителів купецького міста була торгівля. На березі моря на околицях міста було до 20 рибних заводів, які приносили маріупольським купцям великі прибутки. У 1783 році, коли Кримське ханство було приєднано до Російської імперії, частина греків повернулася в рідні місця. Землі, що звільнилися, були роздані новим переселенцям, виникли німецькі колонії. У 1829 році на південному заході повіту оселилися козаки, що повернулися із Задунайської Січі. Вони заснували низку сіл (Нікольське, Бойове тощо). В 1820 році було організоване переселення хрещених євреїв і німців-менонітів. У Маріуполі, окрім греків, дозволено було селитися євреям та італійцям. В 1807 році Маріуполь і 23 грецькі села було виділено в грецький округ із підпорядкуванням Таганрозькому градоначальству, а з 1859 року — Катеринославському губернському правлінню. У 1840-х роках почалося заселення Слободки відставними солдатами і матросами.

У 1824 році італієць Кавалотті почав будувати в Маріуполі судна вантажопідйомністю 135—160 тонн. У 1840 році від центра до біржі була прокладена бруківка. У 1840 році споруджено кам'яну набережну. Олександр I був у місті в червні 1818 року й у листопаді 1825 року. У травні 1820 року російський поет Олександр Пушкін відвідав Маріуполь під час подорожі з Катеринослава на Кавказ. У жовтні 1837 року місто відвідав цесаревич Олександр Миколайович (майбутній імператор Олександр II), у почті якого був серед інших Василь Жуковський. Значний збиток був завданий Маріуполю під час Кримської війни 1853—1856 років. Морська торгівля через воєнні дії була припинена. Навесні 1855 року англо-французька ескадра ввійшла в Азовське море. 24 травня під прикриттям корабельної артилерії в Маріуполі було висаджено англо-французький десант, що знищив склади в порту, спалив декілька будинків у місті.

Маріуполь XIX століття був одноповерховим. Із 3 084 будинків тільки 34 були двоповерховими і тільки 3 будинки — триповерховими. У 1864 році був закладений Міський сад. У 1867 році була відкрита громадська лазня. У 1871 році почалося мощення міських вулиць і площ бруківкою. 15 липня 1875 року встановлені перші 100 гасових ліхтарів для освітлення вулиць (до 1914 року їх уже було 686). У 1889 році на Олександрівській площі закладений центральний сквер.

Українська революція Під час подій Української революції, протягом Першої радянсько-української війни, 30 грудня 1917 року Маріуполь захопили більшовики. У результаті контрнаступу сил УНР та союзників до міста повертається українська влада. Впродовж кількох наступних років Маріуполь 17 разів переходив під владу різних військово-політичних об'єднань. 23-25 липня 1918 р. у Маріуполі стався страйк залізничників. У березні 1919 року, під час Другої радянсько-української війни і поновлення більшовицької влади, входить до складу Донецько-криворізької республіки. Також, у місті, змінюючись, перебували загони Нестора Махна та білогвардійці. Згодом, у Маріуполі остаточно встановлюється радянська влада.

Радянський період У 1920 році були націоналізовані й об'єднані металургійні заводи «А» («Нікополь Маріупольський») і «Б» («Російський Провіданс») в один завод «Імені Ілліча». В 1923 році в Маріуполі організоване літературне об'єднання «Дзвони Азов'я». 1 травня 1929 року вийшов у світ перший номер газети «Іллічівець». 1 травня 1933 року була пущена перша трамвайна лінія «Гавань Шмідта — Вулиця Франко».

З 1930 року Маріуполь перетворився у величезний будівельний майданчик.

Маріуполь став центром компактного проживання грецької діаспори, біля нього були організовані два грецьких національних райони: Сартанський (із центром у селища Сартана (тепер у складі Кальміуського району Маріуполя)) і Мангуський (із центром у селищі Мангуш). У самому місті був відкритий педтехнікум із грецькою мовою викладання, а також 14 грецьких шкіл. Маріуполь пережив масований наплив населення, в основному зі Сталінського й Запорізького округів, у результаті чого населення міста до 1939 року зросло майже наполовину й почало втрачати свою самобутність.

Друга світова війна З початком Другої світової війни Маріуполь із його величезною промисловою базою був переведений на військові потреби країни. Багато колишніх робітників маріупольських заводів брали участь у війні з Фінляндією (30 листопада 1939 — 13 березня 1940 років).

8 жовтня 1941 року Маріуполь був захоплений частинами 3-го танкового корпуса 1-ї танкової групи вермахту (група армій «Південь»), у результаті чого почалася 23-місячна окупація міста. 16 місяців Маріуполь перебував у прифронтовій зоні. Наприкінці 1941 року гітлерівцями гірничо-металургійне товариство «Схід». Виходила українськомовна «Маріюпільська газета», наклад якої з 1000 примірників у листопаді 1941 зріс до 27 000 у вересні 1943Дмитро Титаренко. Культурне життя на Донбасі під час нацистської окупації / Український історичний журнал. — К., № 2 (521) за березень-квітень 2015. — С. 77. ISSN 0130-5247. Працювало 42 школи, викладання здійснювалося українською мовою.