Бі́ла Це́рква () — місто в центрі України, один із економічних, культурних та освітніх центрів Київщини, розташований за 80 км на південь від Києва на річці Рось. Найбільше місто Київської області. Вперше згадується в Іпатіївському літописі 1115 року як Юр'їв у центральній частині Поросся. Через місто проходили торговельні шляхи на Київ, Вінницю, в арабські країни, Індію, Угорщину.
Дендропарк «Олександрія» — видатна пам'ятка садово-паркового мистецтва України, розташована в місті Біла Церква на лівому березі річки Рось. Його площа становить 297 га. Заснований наприкінці XVIII століття, як заміська резиденція польських графів Браницьких. Автором генерального проєкту парку став відомий французький архітектор-паркобудівник Мюффо. Пізніше в парку працювали відомі майстри садово-паркового мистецтва Д. Ботані, А. Єнц, А. Станге, Р. Чех та інші. На території парку поєднуються природні пейзажі з численними архітектурними спорудами — альтанками, павільйонами, колонадами, містками, фонтанами з романтичними назвами (водоспад Руїни, Турецький будиночок, Китайський місток, Колона смутку, колонада «Луна» та інші). У колекції заповідного парку зібрано понад 2130 видів рослинБіла Церква. План міста (карти). Серія Міста України / За ред. Г. М. Кошова та ін. ДНВП «Картографія» — К.: ДНВП «Картографія», Перевид. 2001, 2004, 2005, 2007—2012, 2014 рр. — С. 4 к. (1 арк.). — ISBN 978-966-475-167-1..
Топоніміка Щодо походження назви міста існує кілька версій. Білу Церкву збудував як фортецю у 1032 році великий князь Київський Ярослав Мудрий. Фортецю назвали християнським іменем князя — Юр'їв. У 1050 році він спорудив на Замковій горі єпископську церкву. Поставлена високо на горі, церква стала помітною прикметою поселення.
Місто будували як фортецю Київської Русі проти кочівників (половців, печенігів тощо). Також навколишні мешканці називали церкву білою, а коли татари знищили Юр'їв (Юр'єв), то нове місто, яке відбудовувалося на згарищах, дістало назву Біла Церква.
Географія
Розташування і фізична географія
Місто розташоване на південному заході Київської області, займає вигідне географічне положення: поруч із ним проходить автомагістраль (Санкт-Петербург — Київ — Одеса).
Відстань до столиці України — міста Київ становить 84 км, до міжнародного аеропорту «Бориспіль» — 120 км.
Близькість до Києва, зручне транспортне сполучення, розвинута соціально-економічна інфраструктура в поєднанні з природними умовами надають місту значної інвестиційної та туристичної привабливості.
У геологічному відношенні територія міста розміщена на Українському кристалічному щиті (УКЩ). У зональному відношенні це перехідна зона від лісу до степу — лісостеп.
У Білій Церкві знаходяться джерела радонових водБіла Церква: Шлях крізь віки: Іст. нарис./ П. І. Юхименко, А. І. Гай, Е. В. Репрінцев та ін. — Біла Церква: Буква, 1994 — С. 324—325. — ISBN 5-7707-5246-7..
Головною водоймою є річка Рось, яка 16 км тече здебільшого південною частиною міста, відокремлюючи центральні райони від Заріччя (сучасні Заріччя та житлові масиви Піщаний і Таращанський). Протока тече Білою Церквою 9,6 км і впадає в Рось. А в урочищі Сухий Яр є Сухоярський струмок довжиною 9,6 км. Через Рось у межах міста прокладені 4 мости: 2 пішохідні (Дерев'яний міст та Зарічанська гребля) та 2 автомобільних. Річку Протоку перетинає значна кількість маленьких містків різноманітної конструкції.
У місті чимало невеликих скверів та парків, що розташовані в історичному центрі. Важливу роль у культурному житті Білої Церкви відіграє здавна відомий міський парк культури і відпочинку імені Тараса Шевченка. Також у центрі міста розміщений парк Слави.
На північно-західній околиці міста розташований державний дендрологічний парк «Олександрія». Це найбільший архітектурно оформлений ландшафтний парк в УкраїніВирський Д. С. Біла Церква // — с. 273. Дендропарк розташований на площі 297 га на березі річки Рось. Площа декоративних водойм парку (ставки і Рось) становить 21 га. Загальна довжина алей і доріжок становить понад 20 км. Парк є зразком пейзажної паркової композиції, основу якої складають рослини, архітектурні споруди, скульптури, водна гладь річки Рось та ставків.
Уздовж вулиці Клінічна розташований парк «Будівельників». На його території тривалий час існувало військове кладовище, яке згодом було перепоховано. Робітники домобудівельного комбінату заклали парк, у якому збудували міську льодову ковзанку та дитячі майданчики. Починаючи з 12 липня 2000 року, споруджується храм Святих апостолів Петра і Павла.
У місті є три бульвари: Олександрійський, Михайла Грушевського та Княгині Ольги.
Клімат Клімат є помірно-континентальним, теплим, із достатнім зволоженням. Зима м'яка; середня температура січня −6 °C. Літо тепле; середня температура липня від 18 до 20 °C. Опадів близько 600 мм на рік. Середньорічна кількість опадів — 500—600 мм, коефіцієнт зволоження 1,3. Середньорічна температура +6,9 °C. Середня тривалість безморозного (вегетаційного) періоду 160—170 днів. Переважають вітри західних і південно-західних напрямків.
Історія
Київська Русь Місто засноване 1032 року київським князем Ярославом Мудрим. На час заснування називалося Юр'їв (Юр'єв, Гюргев) згідно з християнським іменем Ярослава Мудрого — Юрій (Георгій).
Початок ХІ століття позначився безнастанними набігами печенігів на південні окраїни Київської держави. Унаслідок цього кордони Русі відсунули на північ — до берегів Стугни. В 1017 році Ярослав Мудрий завдав поразки печенігам і відтіснив їх на південь. Для зміцнення південних рубежів держави вздовж Росі у 1032 році розпочали будівництво оборонної лінії — системи сторожових фортець, сполучених між собою величезними насипами та ровами.
Саме у 1032 році з'явились Корсунь, Богуслав, Стеблів, Володарка (літописний Володарев) та інші населені пункти Поросся. І саме того року на скелястому лівому березі Росі з'явився військово-феодальний замок, що дістав назву Юр'їв (на честь християнського імені Ярослава Мудрого — Юрій). Замок згодом «обріс» містечком, яке наприкінці XI століття стало кафедральним центром Пороської єпархії.
Серцем міста була гора з розміщеним на ній дитинцем (замком). Також на горі стояв білокам'яний собор — обов'язковий атрибут єпархіального центру.
Юр'їв жив у постійній напрузі. Набіги печенігів змінились натиском половців, а згодом — монголо-татар. Місто було кочівникам «як кістка у горлі», постійно заважаючи їхнім походам на північ. Не раз його руйнували вщент. Востаннє Юр'їв лежав у руїнах у ХІІІ столітті. Занепав для того, щоб відродитися з новою назвою — Біла Церква.
Спалений кочівниками Юр'їв залишив по собі лише високий напівзруйнований єпископський собор. Ця споруда, збудована з білого каменю, довгий час служила переселенцям орієнтиром серед густих і диких лісів, що вкривали у той час долину Росі. Саме тому місце, де стояв собор, а згодом і місто, що постало з руїн князівського Юр'єва на скелястому березі, дістало назву Біла Церква.
Собор, якому місто завдячує своєю назвою, зник у вирі історичних подій: невідомо, хто й коли його зруйнував. Під час археологічних розкопок, проведених вже у XX столітті, на Замковій горі знайдено залишки цієї споруди.
Велике князівство Литовське (ВКЛ) та Річ Посполита
Білоцерківський замок
У 1362 році Білу Церкву разом із Київським князівством приєднали до Литви, а після Люблінської унії (1569 року) містечко увійшло до складу Речі Посполитої. Біла Церква стала центром староства (адміністративна одиниця в Польщі) та набула значення найважливішого стратегічного пункту на півдні держави. У 1589 році польський король Сигізмунд ІІІ Ваза затвердив привілеї міста на сеймі у Варшаві, надавши Білій Церкві та його жителям Магдебурзьке право.
У середині XVI століття для захисту держави від татар у Білій Церкві побудували замок, у якому перебував постійний польський гарнізон, що налічував до 2 тисяч солдат і офіцерів. Гора, на якій колись стояв замок, називається Замковою горою. Перший замок у Білі Церкві збудував 1550 року київський воєвода князь Семен (Фридерик) Пронський, позаяк місто лежало на Чорному шляху, яким ішли татари, і його належало обороняти. Саме місто також укріпили палісадом. У 1570 році замок майже знищили. Князь Костянтин-Василь Острозький зміцнив та перебудував замок.
Кінець XVI століття вперше зробив Білу Церкву відомим містом на всю Річ Посполиту. Цьому посприяло Білоцерківське повстання міщан, розгніваних скасуванням старостою Янушем Острозьким Магдебурзького права у місті. У 1589 році вони захопили замок зі зброєю та боєприпасами і майже рік утримували місто в своїх руках.
Незабаром, у 1591 році саме захопленням білоцерківського замку почалося селянсько-козацьке повстання, яке започаткувало період постійних війн між Україною та Польщею. На чолі повстання став Христофор (Криштоф) Косинський, який на деякий час обрав місто за свою резиденціюЛепявко С. Криштоф Косинський // Володарі гетьманської булави: Історичні портрети / Автор передмови В. А. Смолій. — К.: Варта, 1994. — 560 с. — С. 39. ISBN 5-203-01639-9.
У 1616 році в містечку налічувалось 300 домогосподарств міщан і 300 дворів козацьких.
Походи Гетьманщини
1651 році Богдан Хмельницький підписав Білоцерківський мирний договір із польським урядом після невдалої для селянсько-козацьких військ Берестецької битви.
У часи Визвольної війни 1648—1657 років Біла Церква, яка була на той час досить значним містом — центром староства та полку і мала понад 1000 дворів, стала одним із найважливіших опорних пунктів козацького війська. Тривалий час Богдан Хмельницький з основними своїми силами перебував у Білоцерківському замку, розсилаючи звідси по всій Україні заклики до боротьби. 18 (28) вересня 1651 року тут було укладено угоду між польсько-шляхетським урядом і гетьманом Богданом Хмельницьким, яку названо Білоцерківський договір.
У 1663 році під час битви між польським військом і загонами Івана Сірка замок у Білій Церкві майже зруйнували. Але вже наступного року його відбудували знову, укріпивши за найсучаснішими правилами фортифікаційної техніки — він став практично неприступним. Його не змогли взяти ні війська Івана Брюховецького в 1665 році, ні Петра Дорошенка у 1667, 1669 та 1672 роках.
У 1665 році калмицька кіннота на службі у Гетьманщини під Білою Церквою розгромила польську армію.
З 1660 року Біла Церква поперемінно належала то Московському царству, то Речі Посполитій, деякий час Поросся навіть було нейтральною територією. У 1667 році комендант Ян Стахурський збудував у Білій Церкві костьол та монастир Св. Георгія.
Початок XVIII століття в Україні позначився великим повстанням козаків під проводом білоцерківського та фастівського полковника Семена Палія проти Польщі. Семен Палій у 1702 році з 10-тисячним загоном взяв у облогу Білу Церкву. Після декількох невдалих штурмів полковник вдався до хитрощів — взявши у полон коменданта, він примусив замок капітулювати. Місто стало центром повстання, до нього потяглися знедолені селяни з усіх усюд. Населення Білої Церкви на той час сягнуло 70 тисяч, замок постійно укріплювався. У 1703 році полякам вдалося приборкати повстання, і того ж року Правобережжя окупували російські війська. Палія було заарештовано й вислано до Сибіру (далеко не останню роль відіграв у цьому гетьман Іван Мазепа).
Іван Мазепа народився поряд із Білою Церквою в родовому помісті — селі Мазепинці — і вважав цей край своєю батьківщиною. У 1703 році він оселився у замку й надумав зробити місто своєю власністю. У Білоцерківському замку гетьман почував себе у цілковитій безпеці. Саме тут пройшла значна частина його життя — тут він нажив левову частку своїх капіталів і став одним із найбагатших феодалів у Європі, тут скарав Кочубея та Іскру. За деякими джерелами у Білоцерківському замку було знайдено скарбницю гетьмана.