Фінно-пермські мови — одна з двох гілок фінно-угорських мов. Іншою гілкою є угорські мови. Мови поширені на території Росії, Фінляндії, Естонії, Норвегії та Швеції.
Згідно з традиційною систематикою уральських мов, фіно-пермська мова відокремилася від фіно-угорської близько 3000–2500 років до Р. Х. та розгалужилася на пермські мови та фіно-волзькі мови близько 2000 р. до Р. Х.
Нині достовірність групи як таксономічної цілісності ставиться під сумнів, а взаємозв’язки її п’яти гілок обговорюються без консенсусу.
Термін «фінські мови» часто використовувався для позначення всіх фінно-пермських мов, а термін «балто-фінські» використовувався для усунення неоднозначності власне фінських мов.
У фінському та естонському науковому вжитку фінські мови найчастіше стосується лише балто-фінських мов. See "The Finnic languages" by Johanna Laakso in The Circum-Baltic languages: typology and contact, p. 180.
До фінно-пермських мов належать: пермська група удмуртська мова комі-зирянська мова комі-перм'яцька мова марійська група гірськомарійська мова (західна) луковомарійська мова (східна) фіно-волзька група мордовська підгрупа ерзянська мова
мокшанська мова мерянська мова (імовірно) † мещерська мова (імовірно) † муромська мова (імовірно) † північнофінська мова (імовірно) † прибалтійсько-фінська підгрупа (фінська) фінська мова меянкієлі квенська мова іжорська мова карельська мова
вепська мова водська мова північноестонська мова (власне естонська) південноестонська мова лівська мова — північна Латвія † саамська підгрупа західносаамський кластер південносаамська мова — Норвегія та Швеція уме-саамська мова (ууме) — Норвегія та Швеція луле-саамська мова (лууле) — Норвегія та Швеція (піте) — Норвегія та Швеція північносаамська мова — Норвегія, Швеція та Фінляндія. східносаамський кластер (аккала) † кемі-саамська мова † — саами центральної Фінляндії інарі-саамська мова — Фінляндія. (терсько-саамська) — Росія — Росія колтта-саамська мова (сколт, вкл. Нотозерський діалект у Росії)
Носії прамови Господарство носіїв фінно-пермської прамови, жителів лісової зони Поволжя, як і раніше, було переважно привласнювальним і базувалося на полюванні та рибальстві. Однак, у більш розвинених арійських та прабалтських вони починають переймати елементи землеробства та скотарства, про що свідчать відповідні слова та запозичення, спільні для фінно-пермських мов Напольських В. В. До походження назв солі у фінно-пермських мовах:
jewä 'зерно, хліб у зерні' < арійськ. *iawa kʊ̈ntɜ 'хліб у зерні, насіння' riŋe-še 'рига, стодола' esuka 'ість, полова' < арійськ.: др.-інд. esūka- pošɜ 'сито, просіювати; віяти зерно' oča 'вівця' < протобалт. *avikā porśas 'свиня' < протобалт. *paršas
Очевидно, землеробство поки що відігравало допоміжну вузько-спеціальну роль — зерно вирощувалося для приготування пива чи браги.
surɜ 'пиво' < ар.: др.-інд. surā 'алкогольний напій' taŋka/*takka 'кисть, бахрома; хміль ' < іран.: осет. tag 'смуга, пасмо' čоше 'ячмінь; солод ' jimä 'солод, саламата ' čamćɜ 'прокислий'
Лише після розпаду фінно-пермської єдності, до кінця 2 тисячоліття до Р. Х., землеробство стане значною частиною господарства фінно-волжан і прапермян. У міру переходу до землеробства та поширення вівчарства, в раціоні стає необхідною сіль, назва якої *sōla також протобалтського походження.
Примітки