Афрасіяб Бадалбек-огли Бадалбейлі (; , Баку — 6 січня 1976, Баку) — азербайджанський композитор, диригент, музикознавець і публіцист, народний артист Азербайджанської РСР (1960). Брат режисера .
Автор музики та лібрето першого азербайджанського балету і першого балету на мусульманському Сході «Дівоча вежа», опер, таких як «Нізамі» (1948), «Верби не заплачуть» (1971), творів для симфонічного оркестру, музики до низки п'єс.
Відомий також працями та статтями в галузі музикознавства. Популярним є його тлумачний-монографічний музичний словник, у якому поряд із відомими музичними термінами зібрано й розроблені ним азербайджанські терміни.
Бадалбейлі, крім рідної азербайджанської, володів також перською, арабською та російською мовами.
Життєпис
Дитинство і юність
Афрасіяб Бадалбейлі народився 19 квітня 1907 року в Баку в сім'ї вихідців із міста Шуша. Його мати Рагіма Каджар була онукою принца Бахмана Мірзи Каджара. У дитинстві вона, захоплюючись поезією, відвідувала меджліси Хуршидбану Натаван, де читала вірші.
Його батько закінчив Закавказьку вчительську семінарію в Горі. Пізніше він переїхав до Баку, де заснував Російсько-мусульманську школу в районі вулиці Радянської, яку також називали «Школа Бадалбека». Уряд Азербайджанської Демократичної Республіки нерідко доручав йому займатися питаннями освіти.
Бувши двоюрідним братом Узеїра Гаджибекова, Бадалбек допоміг йому в організації першого в Азербайджані музичного театру. Він також виконував роль Меджнуна в опері «Лейлі та Меджнун» у 1907—1908 роках. Він також допоміг Гаджибекову, вмовивши свого брата виступати в ролі Лейлі, оскільки Абдурагім Фараджев відмовився співати цю жіночу партію через гоніння противників театру.
Афрасіяб був старшим із шести дітей у сім'ї. Його єдиною сестрою була Мастура. Афрасіяб почав грати на тарі, коли йому ще не було шести років. 1916 року у віці дев'яти років він пішов до щойно відкритої 6-ї мусульмансько-російської музичної школи, директором якої був його батько.
Від 1916 до 1924 року навчається в 1-му Реальному училищі Зразковій Школі 2-го ступеня при Державному педагогічному інституті, одночасно, від 1921 до 1923 року, працює в канцелярії школи праці № 20 I ступеня міста Баку.
Від 1922 до 1928 року в Азербайджанському державному тюркському музичному технікумі Афрасіяб відвідував також уроки за класом скрипки та музичної теорії, де виконував азербайджанські народні мелодії та мугами.
Навчання та кар'єра
Бувши студентом Азербайджанського державного університету, Афрасіяб Бадалбейлі працював перекладачем у газеті «Комуніст», що видавалася азербайджанською мовою. Після закінчення Азербайджанського театрального училища (нині Бакинський державний музичний технікум), його запросили в Азербайджанський драматичний театр на посаду завідувача музичної частини. Тут Афрасіяб починає складати музику до основних спектаклів поточного репертуару. Узеїр Гаджибеков стверджував, що «цей молодий композитор ще в роки навчання прагнув не лише опанувати технікою музичного письма, але й глибоко вивчати творчість народу, плідно вчитися в нього».
1930 року почав працювати диригентом у Азербайджанському театрі опери і балету. Того ж року закінчив факультет «Східні мови» Азербайджанського державного університету за спеціальністю сходознавець-філолог. Від 1931 року — диригент симфонічних концертів.
Протягом 1932—1933 років навчався в Московській консерваторії за класом диригування . За час навчання написав 8 варіацій, сонатину для віолончелі та фортепіано, етюд для фортепіано, сюїту для симфонічного оркестру в трьох частинах, квартет для двох скрипок, альта та віолончелі.
У вересні 1934 року вступає на композиторське відділення музичного технікуму при Ленінградській державній консерваторії ім. М. Римського-Корсакова. З метою підвищення диригентської майстерності, одночасно працює асистентом диригента в Ленінградському державному театрі опери та балету. Його керівником був головний диригент театру Володимир Дранішніков.
1938 року закінчив музичне училище при Ленінградській консерваторії за класом композиції .
У цей же період, 1931 року одружився зі вже відомою першою азербайджанською балериною Гамер Алмасзаде, яка продовжувала навчання в Ленінградському хореографічному училищі в класі . На батьківщину, в Азербайджан, подружжя повернулося із задумом створити перший азербайджанський класичний балет. Цього ж року почав працювати на посаді диригента в Азербайджанському театрі опери та балету.
1940 року склав перший азербайджанський балет «Дівоча вежа», присвячений дружині, який став першим балетом на мусульманському Сході. А самому Бадалбейлі 23 квітня 1940 указом Президії Верховної Ради Азербайджанської РСР присуджено звання «Заслужений діяч мистецтв», за видатні заслуги в галузі мистецтва.
1941 році, разом із своїм учителем Борисом Зейдманом, який переїхав із Москви до Баку, написав оперу «Гнів народний». Також працював над оперою «Нізамі», прем'єру постановки якої на сцені Театру опери та балету приурочив до ювілейної дати — 800-річчя мислителя та поета XII століття Нізамі Генджеві. Оперу поставлено 12 грудня 1948.
У той же час, диригуючи на сцені оперного театру, знайомив глядачів із творчістю таких класиків, як Гаджибеков і , Чайковський, Римський-Корсаков, Глазунов, Бородін, Глієр і Верді, Россіні, Пуччіні, Бізе та інші.
У травні-червні 1942 року працює на Бакинській кіностудії над озвучуванням та музичним оформленням фільму «Бахтіяр», присвяченого герою Другої світової війни Бахтіяру Керімову. Від 1943 до 1946 року був художнім керівником Азербайджанської філармонії. Член КПРС від 1945 року.
Від 1952 до 1956 року — голова сектору «Музикознавство та музична критика» .
24 травня 1960 року указом Президії Верховної Ради Азербайджанської РСР «За досягнення в галузі культури» йому було надано звання народного артиста Азербайджанської РСР.
Від 1969 до 1973 року — голова Азербайджанського хорового товариства.
1971 році поставлено оперу «». Як автор музики та лібрето, режисер та диригент вистави, Бадалбейлі хотів передати враження пережите народом під час Німецько-радянської війни.
Викладач Бакинської музичної академії, кандидат мистецтвознавства Ібрагім Гулієв, син єдиної сестри Афрасіяба — Мастури, згадує:«Дядько був тільки на вигляд суворою небалакучою людиною. Дещо педантичний, акуратний, зібраний, він завжди пам'ятав про близьких людей, і його добрий вплив відчували на собі всі ми. Особливо я вдячний йому за те, що потай навіть від мами він попросив директора Музичної школи-десятирічки імені Бюльбюля перевести мене до азербайджанського сектору. Думаю, що спілкування з ним мало значний вплив і на сина дядька Шамсі — мого двоюрідного брата Фархада Бадалбейлі, чудового піаніста, народного артиста СРСР, нині ректора Бакинської музичної академії. Середовище, коло читання, бесіди про музику та творчість загалом — хіба це могло не ввійти в душу талановитого юнака?..» До кінця життя працював на посаді головного диригента в Азербайджанському державному театрі опери та балету.
Помер 6 січня 1976 від гострої серцевої недостатності. Поховали композитора у II Алеї почесного поховання того ж дня.
Особисте життя
Був одруженим двічі. З першою дружиною, балериною Гамер Алмасзаде, познайомився в Ленінграді, де навчався в музичному училищі при Ленінградській консерваторії за класом композиції Бориса Зейдмана.
Перша азербайджанська балерина, Гамер навчалася тоді в Ленінградському хореографічному училищі в класі Марії Романової. Після весілля подружжя повернулося до Баку, де створило перший національний азербайджанський балет. Головну роль, роль Гюльянаг зіграла сама Гамер Алмасзаде. Однак згодом їхній шлюб розпався.
Вдруге одружився 1963 року з 28-річною Євгенією Орагвелідзе, яка працювала на Грузинському телебаченні. У зв'язку з приїздом до Тбілісі на гастролі Азербайджанського театру опери та балету Євгенія готувала передачу під рубрикою «Гості Тбілісі». Гостями передачі мали стати Афрасіяб Бадалбейлі, Гамер Алмасзаде, з якою Афрасіяб був уже понад десять років розлученим, , Магсуд Мамедов та інші. Домовившись про час зустрічі та обговоривши контури майбутнього прямого ефіру, Євгенія почала проводжати гостей. Афрасіяб Бадалбейлі взяв номер телефону Євгенії. Ще до початку планування ефіру вони кілька разів спілкувалися. Афрасіяб подарував Євгенії брошуру про балет «Дівоча вежа» з автографом. Одного разу він поїхав разом із Євгенією на дачу до її сина Дмитра. Тоді ж він познайомився з мамою Євгенії. Перш ніж виїхати назад до Баку (через місяць після знайомства) Афрасіяб освідчився Євгенії і заявив, що «не потерпить відмови». Євгенія та її син погодилися. Дмитра Афрасіяб записав до престижної школи з англійським ухилом. Афрасіяб та Євгенія прожили разом 12 років. Дмитро називав Афрасіяба татом.
Зі спогадів Євгенії Орагвелідзе-Бадалбейлі:«Ми жили в скромній невеликій двокімнатній квартирі. Афрасіяб Бадалович багато працював, але вечорами до письмового столу підходив тільки після того, як Дмитрик засне на дивані, і обов'язково прикривав настільну лампу газетою, оберігаючи сон хлопчика…»
Творчість З музичним супроводом, який написав Афрасіяб Бадалбейлі, в Азербайджанському драматичному театрі йшли п'єси «» (1927), «Севіль» (1928), «Алмас» (1929), «» (1931), «Яшар» (1932), «Сіявуш» (1932), «Гаджі Гара» (1933), «Фархад і Ширін» (1941). Знавці того часу зазначали, що «музика молодого композитора збагачує театральну дію в емоційному плані і якнайкраще втілює задум драматурга — автора п'єси». Написав: опери «Гнів народний» (разом із Б. І. Зейдманом, Баку, 1941), «Нізамі» (Баку, 1948), «Верби не заплачуть» (Баку, 1971); балети — «Дівоча вежа» (Баку, 1940, 2 ред. 1959), дитячий балет «Тарлан» (1941, Баку); для оркестру — симфонічну поему «За владу Рад» (1930), «Мініатюри» (1938), 2 марші (1930, 1941); для оркестру народних інструментів — симфонієтту (1950); для голосу з фортепіано — 3 пісні (на слова сучасних поетів); музику до понад 60 спектаклів.
Автор лібрето опери С. Алексерова «Бахадур і Сона», балетів: «Золотий ключик» і «Людина, яка сміється» Б. І. Зейдмана, «Чорнушка» .
Відомі також такі його літературні твори: «Розмова про музику» (азерб., Баку, 1953); «Курбан Примов» (азерб., Баку, 1956); «Словник музичних термінів» (рос.-азерб., Баку, 1956); «Азербайджанський державний ордена Леніна театр опери та балету ім. М. Ф. Ахундова» (разом із К. Касимовим; , 1959); «Тлумачний монографічний музичний словник» (азерб., Баку, 1969).
Автор еквіритмічних перекладів азербайджанською мовою текстів низки опер з вірменської, грузинської, російської та інших мов.
Балет «Дівоча вежа»
Після повернення з Ленінграда до Баку подружжя — Афрасіяб Бадалбейлі та Гамер Алмасзаде — вирішили створити перший азербайджанський класичний балет. У Баку тоді вже працювала професійна балетна трупа, яка опанувала репертуар світового рівня. Ідею створення першого національного хореографічного твору підтримали гідні солісти та кордебалет.
Балет створено за мотивами сюжету стародавньої легенди про Дівочу вежу. Для створення музики до балету Афрасіяб Бадалбейлі вивчив багато народних танців та обрядових прийомів. У балеті використав мугами «Мансурійє» та «Ейрати» . Сам автор так говорив про задум і критерії вибору матеріалу для балету:У роботі над першим азербайджанським національним балетом я ставив завдання написати музично-хореографічний роман, який переказує засобами сучасної нам музичної мови безсмертну народну легенду про боротьбу проти тирана, боротьбу за свободу та щастя.Узеїр Гаджибеков, який високо цінував творчість Афрасіяба Бадалбейлі, писав про балет «Дівоча вежа»:Бадалбейлі у своєму балеті вільно розвинув композиторську думку і водночас любовно та дбайливо використав красу народних мелодій. Особливою свіжістю виділяються такі народні мелодії, як «Шалахо», «», «Кікіджан», на основі яких створені емоційно насичені танці…"