Сер Джон По́нсонбі Ко́нрой (, , , Уельс — , Редінг, Беркшир, Велика Британія) — британський держслужбовець, який служив ревізором Вікторії, герцогині Кентської, та її дочки, принцеси і згодом королеви Вікторії. Знаний за впровадження гнітючої Кенсінгтонської системи виховання принцеси та майбутньої королеви Вікторії. За чутками, що не підтверджуються генетичними дослідженнями, Конрою приписують те, що нібито він був батьком королеви.

Конрой народився в Уельсі в англо-ірландській сім'ї. 1817 року, після здобуття кількох армійських звань, став шталмейстером принца Едварда, герцога Кентського і Стратернського. Герцог помер за два роки, залишивши вдову та дочку-немовля. Обіймаючи посаду ревізора двору герцогині Кентської протягом наступних дев'ятнадцяти років, Конрой, серед іншого, виконував ролі її довіреної особи та політичного агента.

Конрой психологічно знущався з принцеси Вікторії, через що та зненавиділа його. Він планував, що після вступу її на престол герцогиня Кентська стане регенткою, а сам він — її радником, а отже, сконцентрує у своїх руках майже всю повноту королівської влади. Проте в 1837 році, коли Вікторія посіла престол, вона вигнала Конроя зі свого двору. Він отримав державну пенсію, титул баронета й оселився у своєму будинку в графстві Беркшир, де помер у 1854 році.

Ранні роки Джон Конрой народився 21 жовтня 1786 року в в графстві , Уельс. Він був одним із шести дітей Джона Понсонбі Конроя та Маргарет Вілсон, які народилися в Ірландії. Його батько був баристером. Початкову освіту Конрой здобув приватно в Дубліні. 8 вересня 1803 року Конрой був призваний до Королівського полку артилерії у званні другого лейтенанта, а 12 вересня отримав звання першого лейтенанта. 1805 року вступив до Королівської військової академії у Вулвічі. Перший військовий досвід отримав під час наполеонівських війн, хоча його постійні намагання уникати бою викликали осуд в офіцерів. Не брав участі у Піренейській війні та битві під Ватерлоо.

Подальші підвищення в армійських званнях відбулися завдяки шлюбу Конроя з Елізабет Фішер 26 грудня 1808 року в Дубліні, хоча не до настільки високих звань, яких він, на його ж думку, заслуговував. Елізабет була дочкою полковника (згодом генерал-майора) Бенджаміна Фішера, в підрозділах якого в Ірландії та Англії служив Конрой, водночас виконуючи деякі адміністративні обов'язки. Конрой отримав звання другого капітана 13 березня 1811, призначений ад'ютантом Корпусу водіїв Королівського полку артилерії 11 березня 1817.

Джон та Елізабет мали шістьох дітей:

сер Едвард Конрой, 2-й баронет (6 грудня 1809 — 3 листопада 1869), одружився із леді Аліс Персонс, дочкою , батько аналітичного хіміка Джона Конроя; Елізабет Джейн Конрой (1811—1855); Артур Бенджамін Конрой (1813—1817); Стівен Роулі Конрой (15 серпня 1815—1841), служив у ; Генрі Джордж Конрой (4 червня 1817 — 5 жовтня 1890), служив у Гренадерській гвардії, ад'ютантом командира сил в Ірландії; (12 серпня 1819 — 9 лютого 1866), одружилася із сером Віндемом Едвардом Генмером, 4-м баронетом.

Служба у герцога і герцогині Кентських

Завдяки зв'язкам дядька своєї дружини, , , Конрой привернув до себе увагу Едуарда Августа, герцога Кентського і Стратернського, четвертого сина короля Георга III. Конроя призначили шталмейстером у 1817 році, незадовго після шлюбу герцога із принцесою Вікторією Саксен-Кобург-Заафельдською. Бувши ефективним організатором, Конрой забезпечив учасне повернення герцога та герцогині до Англії незадовго до народження їхньої першої дитини. Цією дитиною була принцеса Александріна Вікторія Кентська, згодом королева Вікторія.

Хоча герцог Кентський обіцяв Конрою підвищення в ієрархії військових звань, він залишався капітаном на момент смерті герцога в 1820 році. Конрой був призначений виконавцем заповіту герцога, хоча йому не вдалося переконати принца призначити його водночас опікуном принцеси Александріни. Усвідомлюючи, що йому потрібно знайти нове джерело доходів, він запропонував свої послуги ревізора герцогині та принцесі. 1822 року він звільнився з військової служби та надалі отримував .

Кенсінгтонська система Конрой та герцогиня трималися близько одне одного, оскільки обоє перебували в оточенні, яке ставилося до них однаково неприйнятно, зокрема, герцогиня Вікторія не мала підтримки в королівській родині. Конрой служив ревізором та особистим секретарем герцогині протягом наступних 19 років, водночас виконуючи ролі радника, довіреної особи та політичного агента. У цей час разом із герцогинею Вікторією Конрой створив Кенсінгтонську систему — систему заходів із виховання принцеси Александріни Вікторії.

Складна і гнітюча система передбачала встановлення контролю над усіма сферами життя принцеси, щоб зробити її слабкою, безвольною і повністю залежною від матері та Конроя. Планувалося, що коли принцеса зійде на престол (як вони очікували, в юному віці), герцогиню призначать її регенткою, а Конрой залишатиметься її особистим секретарем та отримає перський титул, і таким чином влада у Великій Британії мала бути сконцентрована в його руках.

Розуміючи причини непопулярності короля Георга IV, Конрой намагався створити у суспільстві чистий, скромний, благопристойний образ герцогині Вікторії, водночас дедалі більше відчужуючи її від решти королівської родини, особливо від герцога Камберлендського.

Принцеса Александріна Вікторія зненавиділа Джона Конроя, який знущався з неї та висміював її економні звички. Деякі історики припускають, що така зарозуміле поводження Конроя із принцесою пов'язане з його особистим переконанням у тому, що його дружина Елізаберт Фішер була позашлюбною донькою покійного герцога Кентського. Хоча згодом було доведено, що ці чутки неправдиві, амбіції Конроя могли походити від його почуття зв'язку з аристократією. Також на його зарозумілість могли вплинути особисті переконання, що його рід походить від стародавніх монархів Ірландії. Попри амбіції, Конрой походив із середнього класу і визнавав, що його роль та вплив у країні дедалі зростають.

Конрой фактично заборонив Вікторії бачитися із будь-ким, окрім герцогині, нього та його родичів. Таким чином, принцеса не змогла зблизитися зі своєю родиною по батьковій лінії. Тому серед однолітків, з якими могла спілкуватись принцеса, були діти Конроя, зокрема його дочка Вікторія, яка була на кілька місяців молодшою за принцесу. Ймовірно, Вікторія не зблизилась ні з ким із дітей Конроя, оскільки в її щоденниках нема позитивних відгуків про них.

Молода Вікторія була близькою зі своєю гувернанткою , яка намагалася захистити її від дій Конроя. Коли принцеса стала старшою, герцогиня і Конрой намагалися позбутися Лецен або обмежити її вплив на Вікторію. Проте такі спроби були невдалими, і Вікторія ще більше зблизилася із Лецен, про що свідчать записи в її щоденнику.

На початку проживання в Кенсінгтонському палаці Конрой зблизився із принцесою  — літньою сестрою короля Георга IV. Історик описував принцесу як «вразливу та психічно нестабільну жінку», і тому Конрой легко зміг переконати її довірити йому свої фінанси. Конрой погодився познайомити принцесу Вікторію із принцесою Софією, проте в обмін на це Вікторія мала повідомляти Конрою про те, що відбувалося в Кенсінгтонському та Сент-Джеймському палацах за його відсутності.

Вікторія як престолонаступниця

У 1827 році помер Фредерік, герцог Йоркський та Олбані, і наступником престолу став Вільгельм, герцог Кларенський, а принцеса Александріна Вікторія — другою в лінії престолонаступництва. Конрой вважав, що в оточенні принцеси не мають бути простолюдини, і вмовляв короля Георга IV зробити його Лицарем Королівського гвельфського ордену та лицарем-бакалавром. Герцогиня Вікторія та Конрой і далі були непопулярними в королівській родині, і 1829 року герцог Камберлендський поширив чутку, що вони були коханцями, щоб дискредитувати їх. Герцог Кларенський називав Конроя «королем Джоном». Герцогиня Кларенська написала герцогині Кентській, радячи їй не ізолювати себе занадто від королівської родини та не давати Конрою такого значного впливу.

Герцог Кларенський став королем Вільгельмом IV у 1830 році, і з цього моменту Конрой став відчувати себе більш упевнено; його контроль над домом Кентських став цілковитим. Герцогиня не дозволила дочці бути на коронації Вільгельма IV, оскільки той хотів, щоб Вікторія на коронації йшла за братами короля, що герцогиня сприйняла як навмисну образу; герцог Веллінгтон приписав це рішення герцогині Конрою. На той час Вікторія усвідомила, що вона успадкує престол. Нові король і королева хотіли взяти принцесу Вікторію під опіку, проте Конрой заперечив їм, ствердивши, що принцеса не може бути втягнута в моральну атмосферу, яка існує при дворі. Він продовжив створювати образ герцогині Вікторії як людини із чеснотами, як хорошого регента і підтвердив позицію, що матір не може бути розділена із дочкою.

Оскільки король Вільгельм недолюблював герцогиню та Конроя, він сподівався померти тоді, коли Вікторія вже досягне повноліття, щоб бути впевненим, що герцогиня та Конрой не ставить регентами королеви. 1831 року, в рік коронації Вільгельма IV, герцогиня та Конрой провезли принцесу Вікторію країною, щоб представити її людям і зарекомендувати себе як можливих майбутніх регентів. Під час однієї з поїздок Конрою дали почесне звання в Оксфордському університеті. Їхні зусилля були успішними, і в листопаді 1831 року вони оголосили, що герцогиня Кентська стане одноосібною регенткою у разі, якщо Вікторія стане королевою в юному віці, тоді як Конроя планували призначити радником герцогині та її дочки.

Розуміючи, що з роками ймовірність встановлення регентства над юною Вікторією стає все меншою, Конрой та герцогиня почали створювати образ принцеси як «недоумкуватої, легковажної та дурної» дівчини, яка потребує опіки та допомоги. Дедалі більше знущаючись з принцеси, вони натякнули, що регентство буде встановлено над Вікторією навіть після досягнення нею повноліття. Їй забороняли зустрічатися із Лецен, її мали постійно супроводжувати або леді , або сестра Конроя.

1835 року Вікторія важко захворіла на черевний тиф. Герцогиня та Конрой, користуючись станом принцеси, намагалися змусити її підписати документ, який призначав би Конроя її особистим секретарем після вступу на трон. Вікторія повелася більш рішуче і відмовилася підписувати документ. Такі дії насторожили герцогиню, і вона звернулася до сімейного радника , щоб той провів розслідування. Він порадив герцогині, що їй варто усунутися від Конроя і помиритися із дочкою. Проте Конрой умовив герцогиню знехтувати порадою Стокмара. Навіть після того, як 24 травня 1837 року Вікторії виповнилося 18 років, Конрой продовжував тиснути на неї і вимагати призначення його особистим секретарем та регентом до свого 21-річчя.

Королева Вікторія

Король Вільгельм IV помер за кілька тижнів після того, як Вікторії виповнилося вісімнадцять і вона вступила на престол Великої Британії. У перший день свого правління Вікторія багато дискутувала із бароном Стокмаром про Конроя. Водночас Конрой склав список вимог, який передав Стокмару, щоб той передав його прем'єр-міністрові лордові Мельбурну. Конрой вимагав пенсію в розмірі 3000 фунтів стерлінгів на рік, надання йому Ордена Лазні, титулу пера і місця в Таємній раді Англії. Вікторія доручила переговори лордові Мельбурну, який погодився на більшість умов Конроя, імовірно, щоб не спричинити скандал. За порадою лорда Конрой отримав титул баронета і пенсію в розмірі 3000 фунтів стерлінгів. Це не повністю задовольнило бажання Конроя, який впродовж наступних років писав петиції до королеви Вікторії із проханнями надати йому ірландське перство. Кожна із цих петицій була відхилена, оскільки титул пера дозволяв би Конрою постійно перебувати при дворі.