Паулін Венеційський (також Паоліно ВенетоThis is the form of the name used by and (also mentioned in and ). Other forms include Paolino da Venezia (), Paolino Minorita (), Paulinus of Venice (, ), Paulinus Minorita (, ) and Paulinus Venetus (). He may also be called Fra Paolino (, ) or his name anglicized as Paulin ()., Пауліно Венецієць, Паулін Мінорит, тобто францисканець ( — 22 червня 1344) — італійський францисканський інквізитор, дипломат та історик. Служив послом Венеційської республіки та папства. З 1324 року до самої смерті він був єпископом Поццуолі. Одночасно він був членом королівської ради короля Роберта Неаполітанського . Він написав три «історії Всесвіту» латинською мовою — Епітому, Компендіум і Сатирику, — а також Дзеркала для князів венеційською мовою .
Життєпис Паулін народився між 1270 і 1274 рр. Нічого не відомо про його родинне походження. Можливо, він народився у Венеції, як випливає з його прізвища, але можливо, що отримав це ім'я, приєднавшись до францисканського монастиря Санта-Марія-Глоріоза-дей-Фрарі у Венеції. Він вперше згадується в Liber contractuum францисканців Падуї як студент у їхній студії 12 грудня 1293 року.
Лектор та інквізитор У 1301 році Паулін був лектором теології у Венеції. Він був присутній 30 листопада, коли інквізитор Антоніо да Падова зіткнувся з дожем П'єтро Граденіго щодо введення інквізиції у Венеції.. On this episode, see . 12 серпня 1302 року, як опікун Санта-Марія-Глоріоза-дей-Фрарі, папський легат Гі де Невіль наказав йому передати гроші, які інквізитор Алессандро Новелло передав монастирю. До 1304 року він був кустосом у францисканській провінції Венеція.; . 5 жовтня був присутній у церкві Святого Франциска в Тревізо, щоб засвідчити угоду, яка завершувала Соляну війну між Падуєю та Венецією.
Між 1305 і 1308 роками Паулін був інквізитором у марші Тревізо.This is according to , while describes his field as the dioceses of Treviso and Ceneda in the period 1305—1307. У 1307—1308 роках його справу розслідували каноніст Джованні д'Андреа та легат Гійом де Бале після того, як Айнардо да Сенеда звинуватив його в отриманні хабара. Гроші він нібито витратив на пергамент і книги. До березня 1308 року він знову читав лекції у Венеції. 24 жовтня Гійом де Бале уповноважив єпископа Пагано делла Торре скасувати Паулінові відлучення від церкви, якщо він поверне 300 золотих флоринів до Різдва.
Дипломат Паулін не згадується в жодному джерелі протягом наступних семи років. 22 вересня 1315 року він зазначений як громадянин комуни Тревізо. У 1315—1316 і 1320 роках був дипломатичним представником Венеційської республіки при дворі короля Роберта Неаполітанського. Перша місія відбулася, коли Венеція перебувала під санкіями через свою участь у Феррарській війні. У результаті було укладено договір між Венецією та Неаполем. Це був перший візит Пауліна до Неаполя. Друга місія привела його в Прованс, де зупинився Роберт. Він домігся компенсації за збитки, завдані венеційському кораблю генуезькими піратами, оскільки Генуя на той час перебувала під владою Роберта.
Близько 1321 року Паулін був призначений до Апостольської пенітенціарії, яка тоді була в Авіньйоні в Провансі. gives the approximate date. According to , he was a penitentiary by 1320 at the latest, but says he is first recorded in the office in September 1321. Його також зробили папським капеланом. 24 вересня 1321 року папа Іваном XXII доручив Паулінові вивчити Liber secretorum fidelium crucis - трактат про новий хрестовий похід, поданий Маріно Санудо Торселло.; . Паулін та троє інших оглянули роботу в будинку Пауліна в Авіньйоні.; . Torsello, in his prologue, describes Paolino as the pope's confessor. З 1322 по 1326 рік Паулін служив папським послом у Венеції. У цій якості він також мав справу з Вісконті з Мілана, Есте з Феррари та містом Фано, які на той час перебували під захистом Венеції та папськими санкціями.; . Його першою місією було припинення військових дій між Венецією та Ріміні. Другою — Феррара, яка тоді повстала проти папського правління.. According to , his original mission in 1322 was to the citizens of Ferrara.
Єпископ У 1324 році Паулін був обраний єпископом Поццуолі в Неаполітанському королівстві, можливо, через втручання короля.. According to , he was named bishop by John XXII on 20 June, while says he was created bishop on 22 June. Його освятив кардинал Бертран де ла Тур. Він прибув до Поццуолі лише в 1326 році, після своєї останньої дипломатичної місії до Венеції. З 1328 року до смерті він був важливим радником у королівській раді. Відомостей про його діяльність як єпископа порівняно мало. З того часу збереглося кілька листів, які він отримав від Маріно Санудо. Також у цей період він познайомився в Неаполі з Джованні Боккаччо, який справив важливий вплив на «інтелектуальний розвиток флорентійця та його знайомство з нехристиянським світом».
Паулін розділив свій час як єпископа між Поццуолі та королівським двором у Неаполі. Помер у Поццуолі в 1344 році. Дата смерті невідома, але це відбулося до 22 червня, дати папської інвентаризації його речей. Відповідно до папського права грабування, деякі з його книг потрапили до Папської бібліотеки в Авіньйоні.
Праці
Trattato de regimine rectoris Найпершим твором Паоліно є Trattato de regimine rectoris («Трактат про поведінку лорда»).; . Це трактат про правління, написаний у жанрі дзеркала для князів. Він був написаний між 1313 і 1315 роками венеціанською мовою (з латинським прологом) і присвячений венеційському герцогу Кандійському, члену родини Бадоер на ім'я Маріно. and . According to , it was written at Marino's request. Трактат поділений на три розділи про самоврядування, управління сім'єю та політичне правління. Його структура та зміст засновані на De regimine principum Єгидія Римського або, можливо, на французькому перекладі Анрі де Гоші. Порівняно з Єгидієм, Паулін лаконічний і практичний.
Універсальні хроніки Паулін написав три універсальні хроніки латинською мовою. and call them three chronicles, but treats them as a singular «universal chronicle, which appeared in three versions» and is found in 22 manuscripts. Він працював над проектом з 1306 по 1331 рік У хронологічному порядку це: Епітома, Компендіум і Сатирика.This is the chronology of , whereas would put the Satirica before the Compendium.
Notabilium historiarum Epithoma («втілення видатних історій») триває від створення світу в Біблії до смерті імператора Генріха VII у 1313 році.. It is spelled Notabilium ystoriarum epithoma in . calls it the Historiarum epitome; the Nobilium Historiarum Epitoma. Завершена до 1316 року, вона є найбільш традиційною з трьох і заснована на Speculum historiale Вінсента із Бове. Вона збереглася в чотирьох рукописах 14-го століття, які зараз зберігаються у Флоренції. names only three: Biblioteca Riccardiana MSS 3033 and 3034 and Biblioteca Medicea Laurenziana MS Plut. 21.sin.4. Compendium або Chronologia magna («велика хронологія») охоплює той самий період, що й Epithoma, з додаванням розділу про Держави хрестоносців, mappa mundi та карти Святої Землі. Її було завершено між 1321 і 1323 роками, але оновлено пізніше. Вона збереглася як у довгій, так і в короткій версії в п'яти рукописах, включаючи той, що, ймовірно, є авторським рукописом (Biblioteca Marciana, MS, лат. 399). Також зберігся переклад та адаптація староокситанською мовою. Окситанська версія, L'Abreujamen de las estorias, збереглася в одному рукописі (Egerton, MS, 1500), виготовленому в Авіньйоні між 1321 і 1324 роками.. This manuscript is digitized online . У тексті, серед іншого, є опис Кійовії та Рутенії. Satirica rerum gestarum («сатирикон діянь світу») охоплює період від створення світу до 1320 року.. It is also spelled Satirica ystoria () and Satyrica historia (, ). calls it the Satyrica gestarum rerum regum atque regnorum. Розділена на 238 розділів. Паулін закінчив роботу над нею вже після обрання єпископом.. According to , it was completed between 1321 and 1323 and updated later. According to , Paolino «developed the Historiarum … into the Satyrica … written between 1316 and 1322.» It has been mistakenly attributed to a certain Jordan. Вона відрізняється від інших тим, що містить життя деяких святих, зокрема Франциска Ассізького, а також розповідь про П'єтро да Мачерата та П'єтро да Фоссомброне, засновників Фратічеллі, яких Паулін вважав єретиками. Вона збереглася в чотирьох рукописах XIV і п'яти XV століть. Рукопис «Vat. лат. 1960» у Бібліотеці Ватикану містить повідомлення про мученицьку смерть Фоми з Толентіно в Індії в 1321 році.. This manuscript is digitized online.
Поштовхом для Пауліна до написання розширених версій його Epithoma, стала його зустріч з Маріно Санудо та рецензія на Liber secretorum Санудо, результатом якої стало листування між ними. Це спілкування розширило географічний діапазон Пауліна.
Не існує повного видання жодної з хронік, частково через складність рукописів, які рясніють великими таблицями. Деякі уривки були перекладені та опубліковані окремо.
Паулін широко використовувався як джерело в 14-15 століттях. Його сучасник, Андреа Дандоло, цитує Сатирикон у своїй Chronica per extensum descripta . Його також використовували Поджо Браччоліні, Колюччо Салютаті та Ян Длугош. Боккаччо мав неоднозначну думку про Пауліна як історика. У восьмому розділі книги XIV свого Genealogie deorum gentilium, опублікованого близько 1363 року, він хвалив його, але залишив критичні зауваження у власній копії Компендіуму. Він часто вважав його, за словами Роберти Морозіні, «розгубленим і невігласом». Тим не менш, він скопіював розповідь про життя Магомета з «Сатирики» Пауліна в один зі своїх зошитів, Zibaldone Magliabechiano, під назвою De Maumeth propheta Saracenorum.
Сьогодні Епітома та Сатирика не дуже цінуються за їхню історичну інформацію. Компендіум, однак, містить деяку цінну інформацію про ранню історію францисканців.
Так звана п'ята біографія Папи Климента V (1305—1314) і четверта Івана XXII (1316—1334) насправді є уривками із Сатирики, що поширювалися незалежно один від одного.
Церковні писання Праці Пауліна про францисканців є сьогодні більш цінними як джерела інформації, ніж його універсальні хроніки. Його Provinciale ordinis fratrum minorum каталогізує провінції, кустодії та монастирі францисканського ордену. Вона була виготовлена близько 1334 року. Паулін, ймовірно, також відповідав за складання Liber privilegiorum ordinis Minorum, знайдену в рукописі Pontificia Biblioteca Antoniana, MS 49. Написана близько 1323 року, вона містить копії папських привілеїв, наданих францисканцям.
Паулін також написав схему церковних провінцій і єпархій, підпорядкованих Риму, під назвою Provinciale Romanae curiae.
Короткі твори Паулін написав чотири самостійні трактати як доповнення до Сатирики, до якої вони зазвичай додавалися: De mapa mundi («Про мапи світу»), De ludo scachorum («Про гру в шахи»), De diis gentium et fabulis poetarum («Про богів язичників і байки поетів») і De providentia et fortuna («Про провидіння і долю»).; . Alternative spellings include De mappa mundi and De ludo scacorum.
Примітки
Джерела
Видання Eubel, Konrad, ed. (1892). Provinciale ordinis fratrum minorum. Florence: Quaracchi. Mussafia, Adolfo, ed. (1868). Trattato de regimine rectoris di Fra Paolino Minorita. Vienna and Florence.
Вторинна література
https://www.treccani.it/enciclopedia/paolino-da-venezia-vescovo-di-pozzuoli_(Dizionario-Biografico)/