Едмонд Сафра

Едмонд Дж. Сафра (, 6 серпня 1932, Алей, Ліван — 3 грудня 1999, Монако) — єврейський банкір і філантроп сирійського походження, натуралізований бразилець і монегаск., The Guardian, 29 жовтня 2000

Біографія

Витоки та початки

Едмонд Сафра народився в Лівані, в селі за 17 км від столиці Бейрута, в заможній єврейських банкірів з Алеппо в Сирії, які колись фінансували каравани верблюдів. Його батько, Яків Сафра, вважається засновником сім'ї банкірів Сафра, успішно займався фінансами на початку XX століття після прибуття до Лівану (відкриття Safra GA Bank у 1920 році в Бейруті), а його бізнес поширився на країну перебування, Османську Сирію, Туреччину та Єгипет.

Едмонд приєднався до банку свого батька у віці 16 років й очолив відділ дорогоцінних металів.Henry Michel, Monaco: mort suspecte d'un roi de la Finance. Edmond J. Safra est décédé vendredi dans un incendie , Libération, 4 грудня 1999

Наприкінці 1940-х років Сафра розширив свій бізнес до Італії та відкрил там торгову компанію в Мілані.

В Бразилії Зіткнувшись з антиєврейськими заворушеннями в Бейруті після створення держави Ізраїль у 1948 році, родина Сафра вирішила знову переїхати в 1952 році та оселилася в Бразилії. У віці 23 років Едмонд Сафра заснував Banco Safra SA у 1955 році.

Хоча він не був старшим сином у родині, Едмонд вважався головою сім'ї після смерті свого батька Якова в 1963 році. На початку своєї кар'єри Едмонд Сафра запустив багато креативних і маркетингових ідей, які були успішними та зміцнили його позиції. Навіть коли бізнес зростав, Едмонд Сафра залишався вірним консервативним принципам свого батька Якова; банки, якими він володів, були відомі своєю ощадливістю, надаючи перевагу депозитам перед кредитами та уникаючи зайвих ризиків. Вони також зміцнюють особисті стосунки зі своїми десятками тисяч клієнтів будь-якого походження, які користуються довірою та конфіденційністю, а також рівним ставленням до всіх, великих чи маленьких.

У Женеві У 1956 році Сафра переїхав до Женеви, Швейцарія, де він прожив понад 40 років, щоб заснувати приватний банк Sudafin, який згодом став . Там він знайшов сприятливе бізнес-середовище і розширив свою фінансову імперію, зробивши справою честі задоволення потреб своїх заможних клієнтів по всьому світу. Банк Safra виріс з початкового капіталу в 1 мільйон доларів до 5 мільярдів доларів.

Потім у 1966 році він заснував Республіканський національний банк Нью-Йорка, інавгураційну стрічку якого перерізав Роберт Ф. Кеннеді. У 1988 році Едмонд Сафра також заснував Safra Republic Holdings SA. Ця компанія має 80 відділень у районі Нью-Йорка, що робить її третьою за величиною мережею філій у столичному регіоні після Citigroup і Chase Manhattan Bank. Він також має вісім відділень у Флориді. У 1980-х роках він позичав гроші таким країнам, що розвиваються, як Аргентина та Бразилія.

У 1976 році Едмонд Сафра одружився з Лілі Уоткінс, бразилькою, яка народилася в Порту-Алегрі, має уругвайське, чеське та російське коріння, з якою він познайомився в Лондоні в 1969 році і яка буде пов'язана з його роботою до кінця його життя.

Продаж Trade Development Bank компанії American Express за понад 450 мільйонів доларів у 1983 році призвела до судової боротьби між двома сторонами. Ліванський фінансист вийшов переможцем, отримавши публічні вибачення від керівника American Express, який розпочав проти нього наклепницьку кампанію, щоб розтоптати його репутацію, звинувативши його, зокрема, у торгівлі наркотиками. У зв'язку з цим він також отримав 8 мільйонів доларів компенсації, які були повністю передані благодійним організаціям, зокрема Червоному Хресту та Університетській лікарні Женеви.

Наприкінці 1980-х років у Франції Сафра був причетний до справі Societe Generale⁣, але Комісія фондових бірж (COB) відсторонила його від будь-якої причетності, наголосивши на його некритичній поведінці. Водночас Едмон Сафра брав участь у придбанні Першого міжнародного банку Ізраїлю своїм родичем Жаком Насером.

На початку 1990-х статки Едмонда Сафра оцінювалися у 2,5 мільярда доларів У 1989 році журнал Forbes включив його до списку найбільших мільярдерів світу (199 місце).

За життя він був великим філантропом і жертводавцем, заповівши свої статки Благодійному фонду Едмонда Сафра. Він зробив численні пожертви лікарням, школам, університетам і благодійним організаціям по всьому світу, де багато громадських і негромадських будівель, синагог, шкіл, середніх шкіл, університетів, лікарень, ратуш та інших освітніх програм названих на честь Едмонда Сафра або його дружини Лілі і його або його батька Джейкоба Е. Сафра, значною мірою завдяки фінансовим внескам Едмонда Сафра у ці єврейські, сефардські та інші світські справи.

У 1996 році Сафра став співзасновником Hermitage Capital Management разом із Бені Штайнмецом і Біллом Браудером. Фонд став однією з найважливіших інвестиційних компаній у Росії, а згодом став відомим у зв'язку зі справою Сергія Магнітського.

Два роки по тому Республіканський національний банк Нью-Йорка, дев'ятий за величиною приватний банк країни, втратив 45 % свого чистого прибутку зчерез високу вразливість до російських облігацій після російської фінансової кризи 1998 року.

Наприкінці 1990-х років банк Едмонда Сафра попередив ФБР про мережу з відмивання грошей на суму 7 мільярдів доларів за участю Банка Нью-Йорка, російських банків, включаючи Депозитарно-Кліринговий банк, і російської мафії, яка привела до Пітера Берліна і його дружини Люсі Едвардс, колишнього віцепрезидента Банка Нью-Йорк, які зізналися у відмиванні грошей для Семена Могилевича і російської мафії в період з 1996 по 1999 роки.

1998 року Сафра був ключовим свідком ФБР у схемі відмивання грошей на суму 4,8 мільярда доларів за участю грошей МВФ, його республіканського Національного банку Нью-Йорка, банку Швейцарії, Михайла Касьянова та Володимира Путіна. Він також надає свідчення прокурору Женеви Бернарду Бертоссі. Італійська газета La Repubblica повідомляє про «Кремлігейт» у серпні 1998 року, повідомивши, що з 27 липня 1998 року по 24 серпня 1998 року через рахунок у Bank of New York було переказано 21,4 мільярда доларів. Вкрадені кошти МВФ стали причиною російської фінансової кризи 1998 року, яка розпочалася 17 серпня 1998 року.Selon Oleg Lurie, après que Boris Berezovsky, qui était secrétaire adjoint du Conseil de sécurité, eut informé Safra au début de l'automne 1998 qu'il serait tué parce qu'il avait assisté les procureurs, Safra a déménagé de sa villa Léopold à Antibes vers un bunker très sécurisé à Monaco où il est décédé en décembre 1999 lorsque deux hommes armés et masqués sont entrés dans l'appartement de 1 000 mètres carrés de Safra et y ont mis le feu alors que Safra, sa femme, sa fille et d'autres s'y trouvaient. Safra a succombé à l'inhalation de fumée pendant l'incendie. En mars 1998, Alexander Litvinenko avait reçu l'ordre de tuer Berezovsky.

У віці майже 60 років фінансист проводить час між резиденціями в Женеві, Нью-Йорку та своєю віллою на Лазурному березі у Вільфранш-сюр-Мер, віллою Леопольда, побудованою в 1902 році королем Бельгії Леопольдом II для своєї коханки та придбаною Сафра в 1985 році. Business Week, 7 mars 1994, "The Mystery Man of Finance, Inside the World of Billionaire Banker Edmond Safra.

У той час Едмон Дж. Сафра ставав дедалі спостережливішим ; він постійно носив ярмолку, відмовлявся працювати в шабат і під час їжі, і дотримувався близькосхідної єврейської традиції.

У Монако Ослаблений хворобою Паркінсона, Едмонд Сафра потребував постійного догляду й вирішив продати свою фінансову імперію. 31 грудня 1999 року азійський приватний банк HSBC став новою назвою для колишніх активів Сафра.

Сафра живе в оточенні загону охоронців і медсестер, які живуть, годують, перуть і добре платять за те, щоб бути доступними для нього 24 години на добу у дуплексному пентхаусі площею 1 000 квадратних метрів у розкішному будинку «La belle époque» («Гарні часи»), за який він платить 500 000 євро на рік сім'ї Грімальді, що володіє будинком, розташованим на авеню д'Остенде, 17, з видом на порт Геркулес у Монако-Вілі, на іншому поверсі якого вінвідкрив філію свого банку.

Кінець життя

За кілька днів до смерті Едмонд Сафра був натуралізований як монегаск суверенним указом принца Реньє III. 3 грудня 1999 року Едмонд Сафра помер у віці 67 років разом зі своєю нічною нянею, задихнувшись у своїй квартирі в Монако в результаті пожежі кримінального походження, організованої членом його оточення. Його дружина Лілі Сафра була вдома під час пожежі, але була швидко врятована поліцією (див. нижче). Насильницька смерть Сафри підживлюватиме теорії змови.

Він був похований 6 грудня на єврейському кладовищі Вейр'єEdmond J. Safra inhumé en Suisse, Libération, 6 décembre 1999, розташованому на франко-швейцарському кордоні, між швейцарською комуною Вер'є (кантон Женева) і французькою комуною Етремб'єр (Верхня Савоя). На церемонії прощання з ним виступили головний рабин Джозеф Х. Сітрук і лауреат Нобелівської премії миру Елі Візель.

Вражаюча церемонія проходить у ліванській єврейській громаді в Брукліні, Нью-Йорк, де зібралася громада включаючи його друзів дитинства з Бейрута, або тих, кому він допомагав там.

Едмонд Сафра залишилися дружина Лілі й діти Адріана та Едуардо, два брати, Мойзес і Жозеф, і три сестри, Арлетт, Габі і Югетта.

Він залишив 50 % своїх активів кільком благодійним організаціям, а решту розділив між членами сім'ї та дружиною Лілі, яка, за даними SwissLeaks, отримала 800 мільйонів доларів. Після відкриття спадщини рідні брати і сестри банкіра подали позов до суду, щоб спробувати повернути частину статків, які Едмон Сафра залишив дружині.

Розслідування його смерті Тед Махер, громадянин США, колишній «зелений берет» і колишній наркоман, був заарештований і засуджений у 2002 році судом Монако до 10 років ув'язнення за ненавмисне вбивство 67-річного Едмона Сафра і 52-річної Вівіан Торренте. Він заявив, що намагався інсценувати героїчний порятунок Едмона Сафра, інсценувавши напад озброєних людей, а потім підпаливши кошик для сміття. На жаль, вогонь поширився, і квартира-бункер Едмона Сафра, якого розбудили медсестри, своєю чергою була затягнута густим димом. Пожежна команда швидко прибула на місце, так само як і поліцейські Монакської служби громадської безпеки. Почувши тривогу, Самуель Коен, начальник особистої охорони банкіра, що складається з колишніх елітних солдатів Цахалу, який мешкає у Вільфранш-сюр-Мер, сусідній комуні, також вирушив на місце пожежі, озброєний ключами та кодами, які він мав для входу в будинок.

Тим часом Сафра, який сховався з філіппінською медсестрою у ванній кімнаті, будить телефоном свою дружину Лілі. Трохи згодом вона марно благає чоловіка вийти зі своєї схованки.

Прибувши до броньованих дверей квартири, пожежники не змогли потрапити всередину. Вони просять медсестер відчинити їх, але Едмон Сафра, який страждав фобією вбивств, наказує їм нічого не робити, поки не переконається, що зловмисники під контролем… якщо тільки прохання не надійде від начальника його особистої охорони. Але Самуель Коен, затриманий і навіть закутий у наручники поліцейськими, які перебувають у будівлі, на час перевірки його особи, так і не зможе спуститися на підлогу.

Едмон Сафра залишився глухим до закликів пожежників, а медсестра поруч з ним, вірна йому до кінця, так і не відчинила двері. Коли рятувальникам нарешті вдалося виламати броньовані двері, вони знайшли лише два бездиханних тіла: Едмона Сафра на кріслі та медсестри Вівіан Торренте на килимі, обидва вкриті кіптявою.Christophe Deloire, Le banquier prodigue, Le Point, 10 décembre 1999