Угорська передісторія () охоплює період історії угорського народу, або мадярів, який почався з відділення угорської мови від інших угро-фінських або угорських мов близько 800 року до н.е. і закінчився угорським завоюванням Карпатського басейну близько 895 року по н.е. Ґрунтуючись на найдавніших записах про мадярів у візантійських, західноєвропейських та угорських хроніках, вчені протягом століть вважали їх нащадками стародавніх скіфів та гунів. Ця історіографічна традиція зникла з основної історії після усвідомлення подібності між угорською мовою та уральськими мовами наприкінці 18 століття. Відтоді лінгвістика стала основним джерелом вивчення етногенезу угорців. Крім того, хроніки, написані в IX—XV століттях, результати археологічних досліджень і фольклорні аналогії дають відомості про ранню історію мадярів.

Дослідження пилку у скам'янілостях на основі споріднених слів для певних дерев, зокрема модрини та в'яза, у припускає, що носії протоуральської мови жили в ширшому регіоні Уральських гір, де мешкали розрізнені групи неолітичних мисливців-збирачів в 4 тисячолітті до н.е.. Вони поширилися на величезних територіях, що зумовило розвиток окремої прафінно-угорської мови до кінця тисячоліття. Лінгвістичні та археологічні дослідження свідчать про те, що ті, хто розмовляв цією мовою, жили в ямному житлі і використовували декоровані глиняні посудини. Розширення боліт приблизно після 2600 року до н.е. спричинило нові міграції. Немає наукового консенсусу щодо , або первісної батьківщини, угорських народів: вони жили або у сточищі річки Тобол, або вздовж річки Ками та верхів'їв річки Волги близько 2000 років до н.е., осілими громадами, вирощували просо, пшеницю та інші зернові культури, розводили тварин — коней, велику рогату худобу, свиней. Запозичення слів, пов'язаних із тваринництвом, з праіранської показують, що вони мали тісні контакти зі своїми сусідами. Найпівденніші групи угрів перейняли кочовий спосіб життя близько 1000 р. до н.е. через розширення степів на північ.

Розвиток угорської мови розпочався приблизно у 800 р. до н.е. зі зникненням пасовищ і паралельної міграції на південь кочових угорських груп. Історія стародавніх мадярів протягом наступної тисячі років невідома; вони жили в степах, але місцезнаходження їхньої Прабатьківщини є предметом наукових дебатів. Згідно з однією з теорій, вони спочатку жили на схід від Уралу та мігрували на захід до «Великої Угорщини» не пізніше 600 року по н.е.. Інші вчені стверджують, що Magna Hungaria була початковою батьківщиною мадярів, звідки вони переселилися або в регіон Дону, або у сточище Кубані до 830-х років по н.е. Сотні запозичених слів із тюркських мов чуваського типу доводять, що мадяри були тісно пов'язані з тюркськими народами. Візантійські та мусульманські автори розглядали їх як тюркський народ у 9-10 століттях.

Союз між мадярами та болгарами наприкінці 830-х років був першою історичною подією, яка була точно зафіксована стосовно мадяр. Згідно візантійського імператора Костянтина VII Багрянородного, мадяри жили в Леведії на межі Хозарського каганату на початку IX століття і підтримували хазар у їхніх війнах «протягом трьох років». Мадяри були організовані в племена, кожне з яких очолювали свої «воєводи», або воєначальники. Після навали печенігів на Леведію група мадярів перейшла через Кавказькі гори та оселилися на землях на південь від гір, але більшість людей втекла в степи на північ від Чорного моря. Зі своєї нової батьківщини, відомої як Етелькьоз, у 870-х роках мадяри контролювали землі між Нижнім Дунаєм і Доном. Конфедерація їхніх семи племен очолювалася двома верховними вождями, та . Кабари — група бунтівних підданих хазар — приєдналися до мадярів в Етелькезі. Мадяри регулярно нападали на сусідні слов'янські племена, змушуючи їх платити данину і захоплюючи полонених для продажу візантійцям. Скориставшись війнами між Болгарією, Східною Франкією та Моравією, вони вторглися в Центральну Європу щонайменше чотири рази у 861—894 рр. Нове вторгнення печенігів змусило мадярів залишити Етелькьоз, перетнути Карпати й оселитися в Карпатській улоговині близько 895 року.

Етнонім Під різними етнічними назвами угорці згадуються в арабських, візантійських, слов'янських і західноєвропейських джерелах у IX-X століттях. Арабські вчені називали їх мадярами, башкирами або турками; Візантійські автори згадували їх як гунів, унгрів, тюрків або савардів; Слов'янські джерела вживали етноніми угри або пеони, а західноєвропейські автори писали про угорців, паннонців, аварів, гунів, тюрків і агаренів. На думку лінгвіста Гюли Немета, численні етноніми — особливо унгри, саварди та турки — відображають те, що мадяри були інтегровані в різні імперії євразійських степів — племінні конфедерації оногурів і сабірів, а також гьоктюрків — до здобуття незалежності. Назва «башкири», ймовірно, походить від близькості до тюркомовних башкир, групи, яка й сьогодні залишається на південному Уралі.

Ібн Русте першим зафіксував варіант самоназви угорців; (аль-Маджгарійя). Згідно з науковою теорією, етнонім «мадяри» є складним словом. Ймовірно, перша частина слова (magy-) була пов'язана з кількома записаними або гіпотетичними словами, включаючи самоназву мансі (māńśi) і реконструйоване угорське слово для людини (*mańća). Друга частина (-er або -ar) могла розвинутися з реконструйованого фінно-угорського слова чоловіка або хлопчика (*irkä) або від тюркського слова зі схожим значенням (ери або ірі) .

Алан В. Ертл пише, що етнонім спочатку був назвою меншої групи, племені Медьєр; воно розвинулося в етнонім, тому що меґер був наймогутнішим племенем у народі. Більшість вчених погоджуються, що угорський екзонім та його варіанти походять від імені оногурів. Ця форма почала поширюватися в Європі за слов'янського посередництва.

Утворення мадярського народу

До відокремлення угорської мови (до 800 р. до н.е.)

Угорську мову традиційно класифікували у складі уральських мов, але існують й інші погляди. Наприклад, лінгвіст Тапані Салмінен заперечує існування протоугорської мови, кажучи, що угорська мова була у складі «ареальної генетичної одиниці», яка також містила пермські мови.

дослідження свідчать про те, що носії протоуральської мови жили на території, де росли разом чотири дерева — модрина, ялиця, ялина та в'яз. Вивчення пилку в скам'янілостях показує, що ці дерева можна було знайти по обидві сторони Уральських гір вздовж річок Об, Печора та Кама в 4-му тисячолітті до н.е. У цей період землі між Уралом і Камою були малозаселені. Приблизно з 3600 року до н.е. неолітична матеріальна культура ширшого регіону Уралу поширилася на великі території на захід і схід. Виникли регіональні варіанти, що демонструють появу груп людей, які не мали тісного контакту між собою.

Близько 1000 основних слів угорської мови, включаючи назви пір року та природних явищ, а також найвживаніші дієслова, мали споріднені слова в інших фінно-угорських мовах, що свідчить про тимчасове існування прото-фінно-угорської мови. Приблизно у 2600—2100 роками до н.е. кліматичні зміни спричинили поширення боліт по обидва боки Уралу, змусивши групи жителів покинути свою Батьківщину.

Фінно-угорська мовна єдність зникла, а нові мови виникли близько 2000 року до н.е.. Історики обговорюють, чи проживали в цей період групи, що розмовляли мовою, з якої виникла угорська, на схід чи на захід від Уралу.

Подальші кліматичні зміни, що відбулися в 1300—1000 роками до н.е., спричинили розширення степів на північ приблизно на 200—300 км, що змусило найпівденніші угорські групи прийняти кочовий спосіб життя. Близько 800 року до н.е. клімат знову змінився з початком вологішого періоду, що змусило кочові угорські групи розпочати міграцію на південь, слідуючи лукам. Їхній рух відокремив їх від північних угорських груп, що дало початок розвитку мови, з якої виникла сучасна угорська. На думку історика Ласло Контлера, концепція «захмарного дерева» та деякі інші елементи угорського фольклору, ймовірно, були успадковані з періоду фінно-угорської єдності. Мелодії найпоширеніших угорських похоронних пісень мають подібність до мелодій хантських епічних пісень.

Первісна батьківщина (бл. 800 р. до н.е. — до 600 р. н.е.)

Олень і орел, що є популярними мотивами угорського мистецтва X століття, мають близькі аналогії в скіфському мистецтві. Скіфи, сармати та інші народи, що розмовляли індоіранськими мовами, домінували в євразійських степах у 800 р. до н.е. — 350 р. н.е.. У цей період усі етнічні групи в степах були кочівниками з майже однаковою матеріальною культурою, для яких певна ідентифікація мадярів неможлива. Отже, точне місцезнаходження їхньої батьківщини є предметом наукових дебатів. Рона-Тас вважає, що розвиток угорської мови почався у сточищі річок Ками та Волги, на захід від Уралу. Археолог Іштван Фодор пише, що первісна батьківщина лежала на схід від Уралу. Він зазначає, що деякі риси курганів, споруджених біля Челябінську в 4 столітті до н.е., включно з північною орієнтацію голів померлих і геометричні мотиви на глиняних посудинах, покладених у могили, схожі на старіші поховання, що він приписує уграм.

Міграції

Ранні міграції на захід (600 р. по н.е. — бл. 750 або 830 р. по н.е.)

У 1230-х роках Юліан Угорський вирушив шукати легендарну батьківщину угорців Magna Hungaria, прочитавши про неї та групу угорців, які залишилися там, в угорській хроніці. Він зустрів угорськомовну групу «біля великої річки Етіль» (Волги або Ками) на землі волзьких булгар, або на терені сучасного Башкортостану. Чи Magna Hungaria була початковою батьківщиною угорців, чи предки угорців оселилися у Magna Hungaria після міграції до Європи зі своєї початкової батьківщини Західного Сибіру, ​​досі є предметом наукових дебатів. Згідно з третьою науковою теорією, Magna Hungaria не була ані початковою батьківщиною мадярів, ані їхньою першою батьківщиною в Європі. Натомість предки східних угорців, яких зустрів брат Юліан, переселилися до Magna Hungaria з півдня.

Згідно з науковою теорією, назва принаймні одного мадярського племені, дьярмат, пов'язана з назвою башкирської групи, юрмати. Специфічні обряди поховання — використання посмертних масок і розміщення частин коней у могилах — показуючи кладовище IX або X століття в місці злиття Волги та Ками поблизу сучасного Великого Тиганя в Башкортостані також засвідчена серед мадяр, які жили в Карпатському басейні в X ст. Більшість спеціалістів стверджують, що цвинтар у Великих Тиганах використовувався мадярами, які або залишилися у Великій Угорщині, коли інші групи мадяр залишили територію, або переселилися туди з інших регіонів, які були заселені мадярами під час їх міграції.

Початкова батьківщина мадярів була в Західному Сибіру, ​​але вона не тотожна Magna Hungaria, їхні предки переселилися із Західного Сибіру до Східної Європи. Переселення відбулося в 500 р. до н.е. — 700 р. н.е. «Прохоровська культура» поширилася на території сучасного Башкортостану близько 400 р. до Р.Х .Міграція гунів на захід змусила багато груп людей із Західного Сибіру мігрувати до Європи приблизно в 350—400 р. н.е.. Напад аварів на сабірів у Сибіру поклав початок ряду переселень в 460-х роках.

Приблизно в 550—600 рр. по н.е. міграція аварів до Європи змусила багато кочових груп переселитися.

Прихід гунів припинив панування іранських народів у євразійських степах.

​​Після цього сабіри, авари, оногури, хозари та інші тюркські народи протягом століть контролювали степи Східної Європи.

Гардізі описав мадярів як «відгалуження турків»; Лев Мудрий і Костянтин Багрянородний називали їх турками.

Близько 450 угорських слів було запозичено з тюркських мов приблизно до 900 р. по н.е.

Найдавніший шар угорських народних пісень демонструє схожість з чуваськими піснями.

Ці факти показують, що мадяри були тісно пов'язані з тюрками, поки вони перебували в понтійських степах.

Дьюла Немет, Андраш Рона-Тас та інші вчені пишуть, що протягом століть мадяри жили на берегах річки Кубань, на північ від Кавказьких гір.