Бенгальське президентство, офіційно президентство Форт-Вільяма, а пізніше провінція Бенгалія — підрозділ Британської імперії в Індії. На піку своєї територіальної юрисдикції вона охоплювала значні частини нинішньої Південної та Південно-Східної Азії. Власне Бенгалія охоплювала етнолінгвістичний регіон Бенгалії (сучасний Бангладеш та індійський штат Західна Бенгалія). Столицею Бенгальського президентства була Калькутта, місто, яке виросло навколо Форт-Вільяма. Протягом багатьох років губернатор Бенгалії одночасно був віце-королем Індії, а Калькутта була фактичною столицею Індії до 1911 року.
Бенгальська президентська влада виникла з торгових постів, заснованих у Могольській Бенгалії під час правління імператора Джаханґіра в 1612 році. Ост-Індська компанія (БОІК), британська монополія з Королівською гартією, конкурувала з іншими європейськими компаніями за вплив у Бенгалії. Після вирішального повалення навабів Бенгалії в 1757 році та битви при Буксарі в 1764 році БОІК розширила свій контроль над більшою частиною Індійського субконтиненту. Це стало початком правління Компанії в Індії, коли БОІК стала найпотужнішою військовою силою на субконтиненті. Британський парламент поступово позбавив монополії БОІК. До 1850-х років БОІК мав проблеми з фінансами.William Dalrymple (10 September 2019). Після індійського заколоту 1857 року британський уряд взяв на себе пряме управління Індією. Бенгальське президентство було реорганізовано. На початку ХХ століття Бенгалія стала осередком руху за незалежність Індії, а також епіцентром бенгальського Відродження.
Під час британського правління Бенгалія була економічним, культурним і освітнім центром Індії. У період протоіндустріалізації Бенгалія зробила значний безпосередній внесок у промислову революцію в Британії, хоча незабаром її наздогнало Майсурське князівство, яким керував Тіпу Султан, як домінуюча економічна сила Південної Азії. Коли у 1867 році Бенгалія була реорганізована, Пенанг, Сінгапур і Малакка були розділені на Стрейтс-Сеттлмент. Британська Бірма стала провінцією Індії, а згодом колонією Корони. Західні території, включаючи передані та завойовані провінції та Пенджаб, були додатково реорганізовані. Північно-східні райони стали колоніальним Ассамом. Поділ Британської Індії в 1947 році призвів до поділу Бенгалії за релігійною ознакою.
Історія Передумови
У 1599 році королева Єлизавета I видала королівську гартію, яка дозволяла створити торгову компанію в Лондоні для цілей торгівлі з Ост-Індією. Управління компанією передано губернатору та Раді директорів із 24 членів. Корпорація стала відомою як Почесна Ост-Індська компанія. Вона зросла і склала половину світової торгівлі. Компанії було надано монополію на британську торгівлю в Індійському океані.
У 1608 році імператор Великих Моголів Джаханґір дозволив Англійській Ост-Індській компанії заснувати невеликий торговий пункт на західному узбережжі Індії. 1611 року за нею була фабрика на Коромандельському узбережжі в Південній Індії, а в 1612 році компанія приєдналася до інших уже створених європейських торгових компаній для торгівлі в багатій Бенгальській Субі на сході. Однак з 1707 року могутність Імперії Великих Моголів занепала, коли Наваб Бенгалії в Муршидабаді став фінансово незалежним за допомогою таких банкірів, як Джагат Сет. Наваби почали укладати договори з численними європейськими компаніями, включаючи Французьку Ост-Індську компанію, Голландську Ост-Індську компанію та Данську Ост-Індську компанію.
Двір Великих Моголів у Делі був ослаблений вторгненням Надір-шаха з Персії (1739) і вторгненням Ахмеда-шаха Дуррані з Афганістану (1761). У той час як бенгальська суба зазнав десятиліття набігів маратхів за допомогою загонів легкої кінноти баргір-гірі, спрямованих на пограбування території між 1741 і 1751 роками. У 1742 році компанія вирішила витратити 25 тис. рупійна будівництво 3 км маратського рову навколо Калькутти, щоб захистити свої об'єкти від рейдерів. Наваб Бенгалії в 1751 році вирішив припинити пограбування своєї території , хоча і визнав адміністрацію Орріси та погодився зробити Бенгалію державою-данником маратхів, сплачуючи 1.2 мільйонів рупійщорічно як чаут Бенгалії та Біхару.OUM. pp. 16, 17 Наваб Бенгалії також заплатив 3.2 мільйон рупій маратхам як заборгованість за попередні роки.
У червні 1756 року заводи компанії в Коссімбазарі і Калькутті були обложені та вщяті військами наваба Бенгалії, а товари компанії, скарби та зброя були захоплені. Калькутта була перейменована в Алінаґар на честь попередника Сірадж-уд-Даула. Сили Компанії, очолювані Вотсоном і Робертом Клайвами, у січні 1757 року відбили Форт-Вільям, а наваб Сірадж-уд-Даулах уклав Алінаґарський договір, відновлюючи право компанії торгувати в Бенгалії та зміцнювати Форт-Вільям. Паралельно Роберт Клайв змовився з Джаґатом Сетом, Омічандом і Мір Джафаром, щоб посадити останнього на муснуд Бенгалії, план, який вони мали реалізувати в червні 1757 року.
Перемоги Ост-Індської компанії в битві при Плассі (1757) і битві при Буксарі (проти навабів Бенгалії та Ауда в 1764 році) призвели до скасування місцевого правління (Нізамат) в Бенгалії в 1793 році. Компанія поступово почала формально розширювати свої території в Індії та Південно-Східній Азії. До середини ХІХ століття Ост-Індська компанія стала головною політичною та військовою силою на Індійському субконтиненті. Її територія перебувала під довірою британської корони. Компанія також випустила монети від імені номінального імператора Великих Моголів (який був вигнаний у 1857 році).
Адміністративні зміни та постійне поселення
За Воррена Гастінгса консолідація британського імперського правління над Бенгалією зміцнилася завдяки перетворенню торгової зони на окуповану територію під керівництвом військово-цивільного уряду, тоді як за Джона Шора було запроваджено упорядковану систему законодавства. Діючи через лорда Корнволліса, тодішнього генерал-губернатора, він встановив і визначив права землевласників на землю. Ці землевласники за попередньої системи починали, здебільшого, як збирачі доходів і поступово набули певних приписних прав як квазівласники маєтків, довірених їм урядом. 1793 року лорд Корнволліс оголосив їхні права безстроковими та передав землю Бенгалії попереднім квазівласникам або заміндарам за умови сплати фіксованого земельного податку. Цей законодавчий акт знаний як Постійне врегулювання земельних доходів. Він був розроблений, щоб «запровадити» ідеї прав власності в Індії та стимулювати ринок землі. Перша мета неправильно розуміла природу землеволодіння в Індії, а друга виявилася жалюгідною невдачею.
Кодекс Корнволліса, визначаючи права власників, не визнав належним чином права суборендаторів і землеробів. Під час британського правління це залишалося серйозною проблемою, оскільки протягом усього періоду Бенгальського президентства ріоти (селяни) опинялися у пригніченому стані орендодавцями-земляками, які знали, що кожну рупію, яку вони можуть вижати у своїх орендарів понад фіксований дохід, який вимагали від орендарів. Уряд представляв чистий прибуток. Крім того, постійне поселення не враховувало інфляції, тобто вартість доходів для уряду з кожним роком зменшувалася, тоді як важкий тягар, який лягав на селянство, не менше зростав. На початку ХІХ століття це було доповнено обов’язковими схемами вирощування опіуму та індиго, першими займалася держава, а останніми – британські плантатори. Селяни були змушені вирощувати певні площі цих культур, які потім закуповувалися за цінами, нижчими від ринкових, на експорт. Це значно посилювало бідність села.
Постійне поселення виявилося настільки невдалим, що його не запровадили в північно-західних провінціях (відібраних у маратхів під час кампаній лорда Лейка та Артура Велслі) після 1831 року, у Пенджабі після його завоювання в 1849 році чи в Ауді, який був анексований у 1856 рік. Ці регіони номінально були частиною президента Бенгалії, але залишалися адміністративно відокремленими. Територію президентства під прямим управлінням іноді називали Нижньою Бенгалією, щоб відрізнити її від президентства в цілому. Офіційно Пенджаб, Агра та Аллахабад мали лейтенант-губернаторів, які підпорядковувалися губернатору Бенгалії в Калькутті, але на практиці вони були більш-менш незалежними. Єдиними загальнопрезидентськими інститутами, які залишилися, були Бенгальська армія та державна служба. Бенгальська армія була остаточно об’єднана в нову британсько-індійську армію в 1904–1905 роках після тривалої боротьби за її реформування між лордом Кітченером, головнокомандувачем, і лордом Керзоном, віце-королем.
Стрейтс-Сетлментс
У 1830 році Британські поселення на узбережжі Малаккської протоки було перетворено на резиденцію Бенгальського президентства в Калькутті. Територія включала колишній острів Принца Вельзького та провінцію Велслі, а також порти Малакку та Сінгапур.
Під адміністрацією Ост-Індської компанії поселення використовувалися як колонії для індійських цивільних і військових ув'язненихAnderson, C (2007) The Indian Uprising of 1857–8: prisons, prisoners, and rebellion, Anthem Press. , за що вони отримали назву «Ботанічні затоки Індії».S. Nicholas and P. R. Shergold, "Transportation as Global Migration", in S. Nicholas (ed.) (1988) Convict Workers: Reinterpreting Australia's Past, Cambridge: Cambridge University Press, Cambridge У 1852 і 1853 роках відбулися незначні повстання каторжників у Сінгапурі та Пінангу. Засмучені правлінням Ост-Індської компанії, у 1857 році європейське населення Сетлетментів надіслало петицію до британського парламентуPetition reprinted in The Straits Times, 13 October 1857 з проханням прямого правління.
Вікторіанська епоха У 1859 році, за умовами Прокламації королеви, виданої королевою Вікторією, президентство Бенгалії разом з рештою Британської Індії перейшло під пряме правління Британської корони.
Рада губернатора була реформована та розширена відповідно до Закону про індійські ради 1861 року, Закону про індійські ради 1892 року, Закону про індійські ради 1909 року, Закону про уряд Індії 1919 року та Закону про уряд Індії 1935 року.
1905 Поділ Бенгалії
Поділ великої провінції Бенгалії, який було прийнято лордом Керзоном, і Каяном Уддіном Ахметом, головним секретарем Бенгалії, було виконано в жовтні 1905 року. Дивізії Читтагонг, Дакка і Раджшахі, округ Мальда і штати Гілл Тріпура, Силхет і Комілла були передані з Бенгалії до нової провінції Східна Бенгалія та Ассам; п'ять гіндімовних держав Чота Нагпур, а саме Чангбхакар, Корія, Сургуджа, Удайпур і Джашпур, були передані з Бенгалії до Центральних провінцій; і держава Самбалпур і п'ять держав орії Бамра, Райракхол, Сонепур, Патна і Калаханді були передані з центральних провінцій до Бенгалії.
Тоді провінція Західна Бенгалія складалася з тридцяти трьох округів, до яких належали: Бурдван, Бірбхум, Банкура, Міднапур, Гуглі, Хоура, Двадцять чотири Паргани, Калькутта, Надія, Муршидабад, Джессор, Кхулна, Патна, Гая, Шахабад, Саран, Чампаран, Музаффарпур, Дарбханга, Монгір, Бхагалпур, Пурнеа, Сантал Парганас, Каттак, Баласор, Ангул і Кандхмал, Пурі, Самбалпур, Сінгхбхум, Хазарібаг, Ранчі, Паламау та Манбхум. Тубільне князівство Сіккім і державні утовоення Одіша і Чхота-Нагпур не входили до складу Бенгалії, але британські відносини з ними контролювались її урядом.
Закон про індійські ради 1909 року розширив законодавчі ради Бенгалії та провінцій Східної Бенгалії та Ассаму, включивши до них до 50 призначених і обраних членів, на додаток до трьох членів ex officio від виконавчої ради.Ilbert, Sir Courtenay Peregrine (1907).