Ієронім (також — Єронім, Геронім, ЯрошВялікае княства Літоўскае: Энцыклапедыя. У 3 т. / рэд. Г. П. Пашкоў і інш. — Мн.: Беларуская Энцыклапедыя, 2005. — Т. 1: Абаленскі — Кадэнцыя. — с. 383.) Волович гербу Богорія ( бл. 1573, Гродно — між 1636 та 1643, Титувенай) — державний діяч, дипломат Великого князівства Литовського та Речі Посполитої, секретар королівський, писар великий литовський (1589—1618), підскарбій надвірний (1600—1605) і великий литовський (1605—1618), підканцлер литовський (1618—1619), генеральний староста жмудський (1619—1636).
Життєпис Народився близько 1573 року у Гродно. За одними даними, був сином , Смоленського воєводиPoczet rodów w Wielkiém Księstwie Litewskiém w XV i XVI wieku, ułożył i wyd. Adam Boniecki, Warszawa, 1887, s. 383—384.Грыцкевіч А. П. Валовічы // Энцыклапедыя гісторыі Беларусі: Том 2. Бєліцк — Гімн / гал. рэд. Б. І. Сачанка. — Мінск: «Беларуская Энцыклапедыя» імя Петруся Броўкі, 1994. — с. 210.Грыцкевіч А. Валовічы // Вялікае княства Літоўскае: Энцыклапедыя. У 3 т. / Рэдкал.: Г. П. Пашкоў (гал. рэд.) і інш.; маст. З. Э. Герасімовіч. — Мн.: Беларуская Энцыклапедыя, 2005. — Т. 1: Абаленскі — Кадэнцыя. — С. 383. — ISBN 985-11-0314-4 (т. 1), ISBN 985-11-0315-2. та Софії Сапеги. Ця версія підтверджується тим, що у своєму заповіті Остафій Богданович Волович, брат Григорія, називає у своєму заповіті Ієроніма своїм синовцем (племінником)Tadeusz Wasilewski, Testament Ostafiego Wołłowicza, [w:] Odrodzenie i Reformacja w Polsce, VII, 1962, s. 172., хоча тут може матися на увазі й двоюрідне споріднення. За іншими даними, був сином двоюрідного брата Остафія Воловича, маршалка господарського та старости гродненського Івана Івановича ВоловичаKasper Niesiecki, Korona Polska przy Złotey Wolnosci Starożytnemi Rycerstwa Polskiego y Wielkiego Xięstwa Litewskiego Kleynotami, Naywyższymi Honorami, Heroicznym Męstwem y odwagą, wytworną Nauką a naypierwey Cnotą, Pobożnością y Swiątobliwością Ozdobiona […], T. 4, Lwów, Drukarnia Jezuitów, 1743, s. 580—581.Herbarz polski Kaspra Niesieckiego S. J.: powiększony dodatkami z późniejszych autorów, rękopismów, dowodów urzędowych i wydany przez Jana Nepomucena Bobrowicza, T. 9, Lipsk, nakł. i dr. Breitkopfa i Hærtela, 1842, s. 416—417. та Маріанни Мелешко. Останнє підтверджує напис на портреті Ієроніма Воловича, який зберігається у костелі Найсвятійшої Діви Марії у м. Титувенай: Фундатором цього костелу є хорунжий литовський і підстароста жмудський. Якщо останній є братом Ієроніма, то його братами також були підканцлер литовський і Віленський єпископ Явстах Волович і підскарбій надвірний литовський, староста гродненський Павел Волович; сестрами були Феліціана Софія та Раїна Анна.
Його батько був кальвіністом, а мати — православною, проте Ієронім, як і його брат Явстах, перейшов із кальвінізму на католицизм під час навчання в єзуїтському колегіумі. Потім Ярош навчався в Інґольштадтському, Альтдорфському (1578) та Падуанському університетах (1593)Paweł Czaplewski, Polacy na studyach w Ingolsztacie, Poznań 1914, s. 108..
Розпочав свою кар'єру при дворі як секретар королівський, з 23 квітня 1589 року був призначений писарем великим литовськимJózef Wolff, Senatorowie i dygnitarze Wielkiego Księstwa Litewskiego: 1385—1795. — Kraków, 1885, s. 270.. Протягом 1590—1608 років був підсудком гродненським. 1592 року, під час аудієнції з королем Сигізмундом III, писар великокняжої канцелярії Ярош Волович, виступаючи проти кандидатури нового віленського єпископа-поляка, послався на факт, що здавна цю посаду займав шляхтич з Білої Русі. Це вважається першою згадкою в історії про «Білу Русь», зробленою білорусом стосовно своєї етнічної територіїЕлизаров С. А., Нарижная Е. П., Неверова З. А., Юрис С. А. История Беларуси в контексте европейской цивилизации. — Минск: «Вышэйшая школа», 2016. — с. 32-33..
Ярош перебував разом із королем Сигізмундом III у Швеції. Разом із братом Явстахом 1598 року брали участь у спробі придушити місцеву опозицію на чолі з герцогом Сундерманландським Карлом. Після битви при Стонгебру вони обидва підписали 28 вересня перемир'я у ЛінчепінгуЯкубаў В. Удзел Валовічаў у дынастычнай барацьбе Вазаў у 1593—1611 гг. // Unus pro omnibus: Валовічы ў гісторыі Вялікага княства Літоўскага XV—XVIII стст. / Цэнтр генеал. даследаванняў, Музей "Замкавы комплекс «Мір». — Мінск: Медысонт, 2014. — с. 334..
У 1595 та 1599 роках Воловича обирали депутатом Головного ТрибуналуZ biegiem Biebrzy: przewodnik historyczno-etnograficzny, pod redakcją Artura Gawła i Grzegorza Ryżewskiego, Białystok — Suchowola 2012, s. 57.. 1597 року він був призначений Могилівським війтом, проте здебільшого управляв містом за допомогою свого ландвойта Мацея Суходольського, обмежившись тільки отриманням прибутку за посадуКеллер О. Б. Истоки городского самоуправления, войты и магистрат в белорусских городах и местечках с магдебургским правом // Аннали юридичної історії. Випуск «Городяни і громадяни: історія та антропологія територіальних громад». — Том 1., № 2: квітень-липень 2017. — с. 34-35.. Як могилівський війт, Ярош Волович зіткнувся з двома серйозними прокозацькими виступами міщан у 1606—1608 та 1610 роках. Врешті-решт, виступи були придушені, а частина їхніх учасників покарана.
Принаймні з 1600 року Ієронім Волович згадується як поюрський (тепер м. у Литві) тивунUrzędnicy Dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku, Spisy, t. XI, Urzędnicy centralni i dostojnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego XIV—XVIII wieku: Spisy, Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1994, s. 250.. На цій посаді він згадується у 1611Опись документов Виленского Центрального Архива древних актовых книг Выпуск 8 стр. 322 та 1615 рокахAdam Boniecki, Poczet rodów w Wielkiém Księstwie Litewskiém w XV i XVI wieku, Warszawa, 1887, s. 384., ймовірно займав її до 1619 року. У березні 1600 року був призначений на посаду підскарбія надвірного литовськогоJózef Wolff, Senatorowie i dygnitarze Wielkiego Księstwa Litewskiego: 1385—1795. — Kraków, 1885, s. 192.. 28 лютого 1605 року був призначений підскарбієм великим литовським зі збереженням уряду писаряJózef Wolff, Senatorowie i dygnitarze Wielkiego Księstwa Litewskiego: 1385—1795. — Kraków, 1885, s. 187.. Під час перебування на цій посаді, карбував монети Великого князівства Литовського зі своїм власним гербом "Богорія" (монограма "HW" та знак герба "ᛨ"): шеляги 1614—1618 років, гроші 1607—1615 років, та дукати 1616—1618 років.
Протягом 1604—1613 років підскарбій був призначений королем для розв'язання питання виплати жолду литовському війську, яке Волович досить успішно вирішив, зокрема, використавши для цього велику суму власних коштів. За власний кошт наймав загони жовнірів для участі у бойових діях в Інфлянтах протягом 1600—1609 роківЯкубаў В. Удзел Валовічаў у дынастычнай барацьбе Вазаў у 1593—1611 гг. // Unus pro omnibus: Валовічы ў гісторыі Вялікага княства Літоўскага XV—XVIII стст. / Цэнтр генеал. даследаванняў, Музей "Замкавы комплекс «Мір». — Мінск: Медысонт, 2014. — с. 335—336..
У 1609—1615 роках був державцею рудницьким (тепер м. у Литві). 1610 року став упитським судовим старостою (державцею) та займав цю посаду до червня 1618 рокуРагаускас Айвас. Постройка зданий архива судов Упитского повета в начале XVII в. и Упитский староста Ярош Волович // Гістарычна-археалагічны зборнік. — Мінск, 2017. — № 32. — с. 96..
Принаймні з 1616 року серйозно захворів, адже з того часу за згодою сейму протягом 2 років виконував обов'язки надвірного підскарбія. Проте, 19 березня 1618 року Ієронім Волович отримав нову посаду підканцлера литовськогоUrzędnicy Dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku, Spisy, t. XI, Urzędnicy centralni i dostojnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego XIV—XVIII wieku: Spisy, Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1994, s. 147.. Брав участь у Війні зі Швецією (1617—1618), увійшов до делегації, яка уклала перемир'я на 2 рокиЛазоркина Ольга. Дипломатия Великого княжества Литовского во время войны Речи Посполитой со Швецией в 1600—1629 гг. // Журнал международного права и международных отношений. — 2006. — № 4. — с. 77..
1619 року Ієронім Волович обійняв Кобринське староство, у березні цього ж року став генеральним старостою жмудським (жемайтійським). Це була надзвичайно висока посада, яка відповідала рівню воєводи, а також дозволяла йому засідати в господарській раді, що керувала Великим князівством Литовським, і надавала сенаторську гідність. 1621 року став шедувським і паневежиським державцею. Під час війни зі Швецією (1621—1626) 1623 року очолив переговорну комісію, яка продовжила перемир'я до червня наступного рокуЛазоркина Ольга. Дипломатия Великого княжества Литовского во время войны Речи Посполитой со Швецией в 1600—1629 гг. // Журнал международного права и международных отношений. — 2006. — № 4. — с. 77-78.. 1628 року призначений комісаром від Сенату для виплати жолду війську Великого князівства ЛитовськогоVolumina Legum, t. 3, Petersburg 1859, s. 277..
Був електором Владислава IV від Жмудського князівства 1632 рокуSuffragia Woiewodztw y Ziem Koronnych, y W. X. Litewskiego, Zgodnie ná Naiásnieyssego Władisława Zygmunta … roku 1632 … Woiewodztwo Krákowskie., [b.n.s.].
Помер Ієронім Волович за різними даними 1636Józef Wolff, Senatorowie i dygnitarze Wielkiego Księstwa Litewskiego: 1385—1795. — Kraków, 1885, s. 93., 1641 чи 1643 року.
Маєтності та фундації
За свою тривалу кар'єру на різних постах, Ієронім Волович зосередив у своїх руках чималі маєтності. Окрім частини Сідри з Залесем чи родової Балі (тепер — біля Гродна), він був теж співвласником . Крім спадкового майна, головним джерелом існування та багатства Воловича були надзвичайно вигідні королівські держави. Принаймні від 1596 року він був державцею лісових пущ Кринської, Одельської, Малявіцької і Кузьницької, на території яких проводив осадницьку діяльність. Завдяки його колонізаційній діяльності були засновані села, костели та парафії Залесе, Соколяни, Сокулка та Домбрувка-Кумяла (тепер у Підляському воєводстві). У фундаційному акті парафії в Кориціні вказано, що Волович заснував села Чарнисток, Бялисточек, Домбрувку (Корицін), Скіндзеж, Сакувку, Борувку та Тшцянку. Для них він фундував костел і парафію 1601 року. Подібне відбулося на терені парафії Соколяни, де він заклав чимало сіл і фундував костел 1618 рокуZ biegiem Biebrzy: przewodnik historyczno-etnograficzny, pod redakcją Artura Gawła i Grzegorza Ryżewskiego, Białystok — Suchowola 2012, s. 95.Z biegiem Biebrzy: przewodnik historyczno-etnograficzny, pod redakcją Artura Gawła i Grzegorza Ryżewskiego, Białystok — Suchowola 2012, s. 172.. Ієронім Волович був також ініціатором отримання Сокулкою 1609 року привілею магдебурзького права. Він був фундатором парафіяльного костелу в Залесі 1602 року. Записом у заповіті від 14 червня цього ж року надав цьому костелу фільварок із будівлями та села Залесе й Погорани, цю фундацію пізніше затвердив король. 1618 року Волович передав посаг цієї парафії на кляштор бернардинок у Гродні. Звідтоді вони отримували прибуток і мали утримувати пароха та костел.