Натюрмо́рт ( — дослівно — мертва природа) — різновид малярства, що зображає зірвані плоди, квіти, спійману рибу та здобич мисливців, пізніше додались предмети, з часом - букети квітів, композиції овочів, фруктів, посуд тощо.
Перші фрески та зображення на посуді з сюжетами, які пізніше назвали «натюрморти», можна знайти на фресках Стародавньої Греції та Стародавнього Рима (збірка музею Каподімонте, Неаполь). Збереглися такі композиції у мозаїках. Темперний та олійний живопис прискорили створення картин, і натюрморт відродився, а потім став окремим жанром. Переклад «мертва природа» помилковий, це лише зображення нерухомих речей.
Техніки виконання та основи Існують різні техніки виконання натюрмортів.
Історія мистецтв знає натюрморти на фресках, в мозаїках, пергаменті, на дерев'яній основі чи металевих пластинах олійними фарбами. Натюрморти робили сангіною, олівцями, в техніці пастелі, водяними фарбами. Безліч проб є в гравюрі - від малюнків Дюрера («Першоцвіти», 1526, пергамен, музей Хаммера) до кольорових літографій Бернара Бюффе. Відбулися виставки, що показали лише натюрморт («Натюрморт в європейському живопису»), від голландців 17 століття до Ван Гога.
Натюрморти Караваджо та караваджистів В чистому вигляді зберіглося два натюрморти Караваджо. До ранішнього етапу творчості належить «Натюрморт з квітами і фруктами» (Рим, галерея Боргезе). Він ще перенасичений речами, наче несміливий ще художник поспіхом зображає все, що навчився малювати на полотні. Зовсім інше враження справляє натюрморт «Кошик з фруктами» (Мілан, Амброзіана). Куди й поділися несміливість, слабка композиція і збряклі фарби. Мінімум речей не робить натюрморт незаповненим, а композиція, проста і водночас приховано діагональна, стає просто формулою натюрморту як такого. Дослідники досі сперечаються, що це — добре виконаний ескіз до якоїсь картини чи вже закінчена картина. Натюрморти не зникають і надалі, але вони стають у Караваджо частинами побутових полотен — «Юнак з кошиком фруктів», «Юнак з лютнею», «Хлопчик, якого вкусила ящірка», Вакх з келихом вина в картині Хворий Вакх.
Караваджисти (послідовники художника) роками копіювали його картини і розкрадали його ідеї, композиції і теми. Він дав приклад і натюрморти надзвичайно поширилися в творах самих різних майстрів. Свої інтерпретації побутових тем Караваджо і цитат з його натюрмортів дали художники Риму, Неаполя, північної Італії, Іспанії, Франції, Голландії тощо.
Франческо Нолетті. Натюрморти доби бароко
Західноєвропейський натюрморт
Визначні шедеври серед натюрмортів — «Астрономічні прилади» Філіпа де ля Гіра (1589—1629), цілком світський за сюжетом, що ніби відкривав добу Просвітництва в Європі, різноманітні «Лавки» Франса Снейдерса, майже всі натюрморти Караваджо, Франсіско де Сурбарана, Пітера Класа, Едуарда Мане, Ван Гога та Сезанна.
Майже за одними натюрмортами відома творчість талановитих, але призабутих художників, серед яких Еварісто Баскеніс, Георг Флегель, Себастьян Штоскопф Бонавентура Беттера (роки життя невідомі, на зламі 17-18 ст.), Крістофоро Мунарі (1667—1720), Джованні Руопполо (1620—1685), Джузеппе Рекко (1634—1695), Бартоломео Бімбі (1648—1730), Карло Маджині (1720—1806), Адріан Корте (Суниці). . Часто малювали у натюрмортах книжки: Давид Тенірс — «Книжки та глобус Землі». А «Дві бібліотеки» у Джузеппе Марія Креспі подають книжкові полички, книжки та ноти. «Натюрморт з Біблією» залишив Вінсент ван Гог.
Відвідувачів музею Лувр дивує «Натюрморт з омаром» Ежена Делакруа, який, нібито, не писав натюрмортів. Свій зразок натюрморту зробив і Франсуа Мілле, який теж придбав Лувр («Букет маргариток» 1874 р., пастель).
Натюрморт не помер і в 20 столітті. Нових рис та кольорів він набув у Матісса,Пьєра Лапрада (1875—1932), Жоржа Брака або Пікассо. Своє бачення речей та їхніх взаємозв'язків мали й жінки художниці — Зінаїда Серебрякова чи Наталя Гончарова — натюрморт «Променясті лілеї».
Різновид натюрморту «Ванітас»
Ванітас (Vanitas) — у перекладі з латини — марнота. Цей різновид натюрморту йшов від біблійних нагадувань про швидкоплинність часу, швидкоплинність людського життя, о́суду марнославства і нагадування про кару за прижиттєві гріхи. Біблійних святих не було, а ідею марноти втілювали алегоричні предмети-знаки: годинник, свічка — перебіг часу, людський череп — нагадування про смерть, музичні інструменти — короткочасність насолод та ін.
Череп — давній предмет як нагадування про смерть. Він часто з'являється поряд зі святими або в сценах каяття (Тіціан «Каяття Марії Магдалини», Хосе де Рібера «Святий Єронім», офорт, Ель Греко «Святий Франциск»). У натюрмортах «ванітас» череп урівнений з іншими предметами, але надає натюрморту серйозного, філософського настрою, що підкорює йому й інші речі. Особливе поширення натюрморти теми «ванітас» мали в Нідерландах 16 століття і Голландії 17-го.
У 20 столітті череп повернули в натюрморт. Але формалістичні пошуки, деформації, надмірність у спробах художників бути новаторами позбавили ці натюрморти філософського змісту. А самі натюрморти зовсім не сприймаються як давні «ванітас» західноєвропейських майстрів 16-17 століть навіть в творах Пікассо («Натюрморт з черепом», 1907, Ермітаж, Петербург). Це порожня оболонка без давнього змісту, насиченого роздумами над світом і своїм місцем в ньому.
Музичні інструменти Баскеніса (Італія)
Без усякого зв'язку з темою «Ванітас» (марнота) робив свої натюрморти з музичними інструментами художник Еварісто Баскеніс (1617—1677). В Італії 17 року набуває розквіту музика доби бароко, виникають оркестри, що використовують декілька інструментів. Поширюється використання інструментів у зв'язку з розвитком як інструментальної музики бароко, так і опери, що виникла наприкінці 16 ст. В Італії з повагою ставились до майстрів музичних інструментів, а слава Аматі, Гварнері дель Джезу, Страдіварі сягнула кордонів Іспанії і берегів Англії.
У Баскеніса з'явилися і свої послідовники (Бартоломео і Бонавентура Беттера).
Натюрморти художників Італії
Фламандський натюрморт 17 століття, доба бароко
Натюрморти майстрів Іспанії
Іспанських натюрмортів дуже мало, а поціновують їх дуже високо. Іспанія довго утримувала Нідерланди у межах своєї колоніальної імперії. Крім грошей у перелік цінних речей увійшли ще килими — гобелени або арраси та картини. А саме в мистецтві майстрів Нідерландів вперше з'являється натюрморт олійними фарбами. Ганс Мемлінг (1433—1494) виконав на дубовій дошці портрет молодого замовника. А на звороті намалював горщик з квітами на перському килимі. Це чистий натюрморт (Музей Тиссена-Борнемісса).
Перські килими та квіти стануть класичними речами натюрмортів від Мемлінга до італійця Руопполі (1620—1685). Належне перським килимам чи квітам віддадуть і Ян Вермер з Дельфту, і Руопполі, і Ніколо Реньєрі. Саме горщик з квітами намалював у своєму «Натюрморті» іспанець Хуан де Арельяно (Смоленськ, Музей красних мистецтв ім. С.Коньонкова).
Іспанці підуть своїм шляхом і викинуть геть дріб'язки нідерландських манер. Франсіско де Сурбаран в своєму «Натюрморті з лимонами та апельсинами в кошику» 1633 р. покладе фрукти суворо і просто. І не пожалкує ніяких кольорів своєї палітри, аби всі побачили красу світу (Флоренція, збірка Контіні-Бонакоссі). Ще суворіше й простіше розмістив овочі в «Натюрморті з гарбузом» Хуан Санчес Котан. Одне яблуко, одна капустина, один гарбуз і одна його скибка, один огірок — от і весь сюжет. (м. Сан Дієго, США, Музей красних мистецтв).
Навіть Антоніо де Переда, що нагромаджує в натюрмортах речі, залишається їх шанувальником і співцем («Натюрморт з годинником», Москва).
Арчімбольдо і зображення речей На межі різних жанрів працював Арчімбольдо. Майже завжди він малював різні речі — квіти, овочі, риб, птахів. І завжди компонував їх особливо у зв'язку з своїм завданням, незвичним наміром через сутність одних речей передати сутність інших якостей і змістів. Тому зображення квітів або овочів слугують для створення алегорій (серія «Пори року»), персоніфікацій чотирьох стихій («Вогонь», «Повітря») чи навіть портретів конкретних людей(імператор Рудольф II у вигляді Вертумну). Жанрова невизначеність дозволила робити на межі створення фокусів, дивацьких картин, які мають якості портрету, натюрморту і картинки-перевертні (відомий «Огородник»).
Натюрморти з книгами
Натюрморти з людською фігурою
+ «Сам Еварісто Баскеніс з Оттавіо Альярді», триптих Альярді, ліва стулка «Натюрморт з музичними інструментами», триптих Альярді, центральна стулка «Брати Альярді Алессандро і Боніфачо», триптих Альярді, права стулка
Натюрморти з атрибутами мистецтв
Натюрморти імпресіоністів Франції Митці, що нібито ганялися за враженнями та висвітлювали їх у своїх полотнах, писали і натюрморти. Мало хто бачив натюрморти з квітами П'єр-Огюст Ренуар, але вони існують («Хризантеми», 1878, музей д'Орсе, «Анемони у вазі», 1898, Нью-Йорк, приватна збірка).
Найбільшу кількість натюрмортів створив засновник імпресіонізму-Клод Моне (1840—1926)- «Соняшники» (Метрополітен-музей, Нью-Йорк), «Мисливські трофеї», 1862 р, (Лувр, Париж), Натюрморт з диннею та персиками 1876, (Лісабон, музей Галуста Гюльбенкяна), «Хризантеми», 1878, (Музей д'Орсе, Париж). І це неповний перелік його натюрмортів.
Натюрморти митців Франції 19 ст
Натюрморти Едуарда Мане
Перлинами живопису вважають натюрморти Едуарда Мане, який формально не входив до кола імпресіоністів. Ось їх короткий перелік: «Білі півонії», 1865, Музей д'Орсе, Париж. «Натюрморт з квітами», 1880, приватна збірка. «Троянди та бузок», 1883, Нью-Йорк, приватна збірка. «Натюрморт з лососем», 1869 р., музей Шелбурн, штат Вермонт, США. «Букет», 1883, Берлін.
Натюрморти Вінсента ван Гога
Натюрморт з фруктами та келихом, 1881, Соняшники(на синьому тлі), 1887, Нью-Йорк, Метрополітен. Стілець Ван Гога, 1888, Лондон, Нац. галерея. Два черевики, 1887, Балтімор, музей мистецтв. Три соняшники (в зеленій вазі), 1888, приватна збірка. Крісло Гогена, 1888, Амстердам, музей Ван Гога. Соняшники, 1889, Лондон, галерея Тейт. Рожеві троянди, 1890, Копенгаген, Нова гліптотека Карлсберга.
Західноєвропейські митці різних країн, натюрморти
Натюрморти в мистецтві Російської імперії
Російське мистецтво бароко 18 ст. теж йшло шляхом спроб здивувати глядача. Неймовірно реалістичне зображення речей — було родзинкою в палацових кабінетах. Зразки подібних творів — не що інше, як старанно виконані натюрморти. Вони подають книжкові полички з томами, прилади для написання листів, гусячі пера, ножиці тощо. Шість подібних натюрмортів 18 ст. демонструє музей-садиба Кусково. Один з них належить художнику П.Г.Богомолову — «Книги», 1737 р. На жаль, роки життя П. Г. Богомолова не відомі. Подібний зразок має й збірка мистецьких творів у замку Олесько в Україні — «Натюрморт з гребінцями та мініатюрним портретом невідомого», 18 ст.
Російська імперія 19-20 століть мала своїх прихильників натюрмортів: це художники Мордвінов А. Н.(1800—1858) «Підрамник, папка та гіпсовий барельєф» (Державний Російський музей), твори Хруцького І. Ф.(1810—1885), уславлених Костянтина Коровіна (1861—1939) та Врубеля (1856—1910). Натюрморти Коровіна вражають глядача яскравими фарбами та широким мазком («Троянди» 1912 р., Омськ, «Риби, вино і фрукти», 1916 р.) Скромні натюрморти Врубеля віднайдені в його малюнках («Підсвічник, графин та стакани».) А свій колористичний хист Врубель виплеснув у акварельних натюрмортах («Квіти в синій вазі», 1887, Київська національна картинна галерея, Київ).
Представники новітніх мистецьких угруповань подали свої зразки цього жанру: Кончаловський П. П. («Сігари та сомбреро», 1916, ДРМ), Фальк Роберт Рафаїлович («Натюрморт з фікусом», Харків), І.Машков («Риби», Єреван, Картинна галерея Вірменії, «Натюрморт з червоними маками», 1913, приватна збірка), І.Грабар («Хризантеми в синій вазі», 1905 р.), Д.Штеренберг («Рожева ваза»).