Собор Святого Петра

Собо́р Свято́го Петра́ () — католицький собор; найбільша споруда Ватикану та найбільша християнська церква у світі. Входить у десятку найвищих церков світу, одна із чотирьох патріарших базилік Рима та обрядовий центр католицької церкви. Баня базиліки — один із символів РимаЛибман М. Я. Микеланджело Буонарроти, с. 27.. Будівництво тривало 120 років — перший камінь заклали 18 квітня 1506 року за Юлія II, а посвячення 1626 року здійснив папа Урбан VIII. Таким чином, спорудження, розпочате Юлієм II, тривало за правління ще дев'ятнадцяти пап римських. Архітекторами храму були такі італійські митці як Донато Браманте, Рафаель Санті, Бальдассаре Перуцці, Антоніо да Сангалло, Мікеланджело Буонарроті, Джакомо да Віньола, Джакомо делла Порта, Карло Мадерно, Лоренцо Берніні та інші. Також — Базилі́ка Свято́го Петра́ (; ), або Ватика́нська бази́ліка ().

Історія

Старий собор

Першу базиліку було споруджено за правління імператора Костянтина Великого на місці садів цирку Нерона, де розп'яли та поховали апостола Петра.

Будівництво храму тривало з 324 р. по 349 р. Невдовзі тут почали проходити папські коронації, які до того відбувалися у Латеранській базиліці. Саме у цьому соборі, 25 грудня 800 року, папа Лев III коронував Карла Великого на імператора Священної Римської імперії.

846 року базиліка була пошкоджена сарацинами, але папа Лев IV відновив зруйновані частини будівлі й спорудив Леонінські (левові) стіни () для захисту міста від нападів.

В 1309 - 1377 роках папські коронації відбувалися в Авіньйоні, але з 1378 року вони знову проходили у соборі Святого Петра. Уже 1452 р., при папі Миколі V, почалася перебудова храму, який на той час перебував в аварійному стані. За цю реконструкцію відповідали архітектори Леон-Баттіста Альберті та Бернардо Роселліно. Відомо, що останнім було створено проєкт нової будівлі (або проєкт радикального перепланування старої), який так і не було втілено.

План нового собору

Спершу папа Юлій II теж планував зберегти старий собор, однак, зрештою вирішив його знести і звести на його місці новий. Тільки вівтар, під яким розташована могила святого Петра, мав залишитися. У цьому ж новому соборі мала бути розташована його власна гробниця.

Відомо, що існувало декілька проєктів собору (вцілілі креслення зберігаються у галереї Уффіці). Зокрема, проєкт Джуліяно да Сангало, який працював на Юлія II задовго до коронації останнього папською тіарою. 1505 року Донато Браманте підготував план собору, який було затверджено папою. Це мала бути центрична споруда у формі грецького хреста із рівними сторонами, а не традиційно базилікальна, витягнена будівля. За висловом М. Лібмана:

Браманте став папським архітектором, і перший камінь нового собору Святого Петра було урочисто закладено 18 квітня 1506 рокуР. Роллан, Жизнь Микеланджело, с. 103.

Спорудження собору

Для того, щоб прискорити зведення нової споруди, Донате Браманте зніс древні мармурові колони Старого собору Святого Петра. Браманте керував будівництвом собору до своєї смерті у 1514 році. Останній рік та частину 1515 року (сумарно орієнтовно 18 місяців) Джуліяно да Санґало теж працював над спорудженням храму, але головним архітектором після Браманте став Рафаель. Також до роботи долучився Джованні Джокондо, який помер 1515 року, та Антоніо да Сангалло, учень Браманте. Рафаель, якого рекомендував Браманте ще за життя, очоливши будівництво, повернувся до традиційної формі латинського хреста з подовженою четвертою стороною.

Після смерті Рафаеля (1520), головним архітектором собору став Бальдассаре Перуцці, який обрав центричну споруду, а з 1539 — Антоніо да Сангалло, який вибрав базилікальну форму. Сангалло керував роботами до своєї смерті у 1546 році.

1 січня 1547 року папа Павло III призначив головним архітектором Мікеланджело БуонарротіWilliam E. Wallace. The Treasures of Michelangelo, p. 50. За свідченнями Вазарі, Мікеланджело погодився на цю роботу «з великою нехіттю і проти волі»Микеланджело. Поэзия. Письма. Суждения современников, с. 148. Як зазначив Вільям Воллес, це призначення було «сумнівною честю», адже йому дісталося у спадок не тільки довготривале будівництво, розпочате геніальним архітектором, але поганим інженером Браманте, а й виконроби та робітники, лояльні до Сангалло, й скептичні до Мікеланджело та його ідей. Над спорудженням собору він працював останні 17 років свого життя.

Мікеланджело повернувся до ідеї центральнокупольної споруди, його проєкт передбачав створення багатоколонного вхідного портика зі східною боку (в найдавніших базиліках Риму, як і в античних храмах, вхід перебував зі східного, а не із західного боку). Усі тримальні конструкції Мікеланджело зробив масивнішими і виділив головний простір. Він звів барабан центральної бані, але саму баню добудовував уже після його смерті Джакомо делла Порта, який додав більш витягнуті обриси. З чотирьох малих бань, передбачених проєктом Мікеланджело, архітектор Джакомо да Віньола звів тільки дві. Найбільшою мірою архітектурні форми у тому вигляді, як задумав Мікеланджело, збереглися із вівтарного, західного боку.

Герхард Штраус писав, що «архітектор Мікеланджело (…) побудував собор християнства як маніфест сильного індивідуума»Эрпель Фриц, Микельанджело, с. 68. Поверненням до початкової ідеї Браманте щодо центричної споруди він перекреслив майже 40 років попередніх будівельних робіт і зміг окреслити загальний напрям робіт з будівництва собору на майбутнєWilliam E. Wallace. The Treasures of Michelangelo, p. 51.

Після смерті Мікеланджело архітектором собору стали Пірро Лігоріо та Джакомо да Віньола. З 1573 року будівництвом керували Джакомо делла Порта та Доменіко Фонтана. З 1603 — Карло Мадерно, а з 1629 — Лоренцо Берніні.

Склепіння

Шатро базиліки Святого Петра є найбільшою консольною цегляною надбудовою у світі і має два склепіння. Це архітектурне рішення має важливе підґрунтя — висока, трохи витягнена баня виглядає краще зовні, але всередині краще сприймається кругліше шатро. На оглядовий майданчик над банею перед ліхтарем можна вийти по 510 сходинах чи піднятися ліфтом і пройти 320 сходин між склепіннями шатра. Прохід між двома стінами склепіння є непростим, однак з нього добре видно всю складність його конструкції.

Діаметр маківки становить 42,34 м (що на 86 см менше ніж у Пантеону), а висота — 43,2 м (тобто на 20 см більше ніж висота Пантеону). Шатро утримується чотирма п'ятикутними колонами, довжина діагоналі між якими — 24 метри. Висота надбудованого над маківкою ліхтаря — 17 метрів. Таким чином загальна висота бані до вершини хреста на ньому становить 136,6 мSonia Gallico. Vatican. Ediz. Musei Vaticani. ATS Italia Editrice. ст 14. ISBN 88-7571-071-6 .

Розрахункова вага склепіння — 14 тисяч тонн, але його конструкція робить його візуально легким, і тому здається, що баня «ширяє над рештою велетенської будівлі».

Внутрішня висота шатра становить 119 м, внутрішній діаметр — 42 м. Усередині бані двометровими буквами написана цитата із Євангелія від Матвія:

Джакомо делла Порта та Доменіко Фонтана завершили будівництво склепіння у 1590 році, за правління папи Сикста V. Під ліхтарем є напис:

Ворота

З портика до собору ведуть п'ять воріт. На центральних бронзових воротах зображені Ісус, Діва Марія та святі апостоли Петро та Павло. Ці ворота — шедевр ювелірного мистецтва роботи Антоніо Філарете. На паперті собору, поверх головних дверей — відома мозаїка Корабель апостолів (), виконана за ескізом Джотто. Мозаїка Новічелла (, човен), що зображала Христа та човен з апостолами, загинула на початку XVI сторіччя під час знесення старого собору.

Праворуч від центральних дверей розташовані Ворота Таїнств, створені скульптором Венанцо Крочетті у 1966 році. Таїнства зображені у такій послідовності: на лівій панелі — хрещення, миропомазання, сповідь, на правій — євхаристія, вінчання, хіротонія та єлеопомазання. Останні двері справа — Святі двері, роботи Віко Консорті, які відкриваються самим Папою кожні 25 років, у ювілейний рік.

Ворота зліва — Ворота добра і зла — робота італійського скульптора Лучано Мінгуцці (між 1970–1977 рр.). Рельєфи крайніх воріт зліва — Воріт смерті — створені скульптором Джакомо Манцу (1949–1964 рр.). Дуже виразний образ папи Івана XXIII.

На фасаді собору виділяються дев'ять лоджій. Центральна називається «Лоджією Благословення» — з неї Папа Римський звертається із благословення «Urbi et Orbi» (буквально, «Місту (Риму) та світу») до всіх християн на Різдво, Великдень та на день пам'яті святих Петра та Павла.

Дзвони

Набір із шести дзвонів висить у верхньому вікні під годинником зліва. Останній дзвін було вилито у 1999 році з нагоди ювілейного року 2000. Зараз він висить на території Ватиканських садів.

Гамма звуків дзвонів є від ритмічного ударного a doppio до пливучого a distesa. А distesa (дзвін Campanone) використовується лише після смерті папи. а Campanella seconda — для заклику на обід у неділю. Усі шість дзвонів використовуються лише за особливої нагоди: після папського благословення Urbi et Orbi на Різдво та Великдень, після молитви «Ангел Господній» на Петра і Павла та після виборів нового папи. Отже, повний хор дзвонів a distesa до літургії не передбачений.

На Службу Божу дзвонять дзвони 6+5+4+3 починаючи за 45 хвилин і кожні 15 хвилин. При цьому немає сольного дзвона з передзвоном. У недільний обід о 12:15 після спільної з папою молитвою Ангел Господній на площі Святого Петра звучать дзвони 6+5+4. № дзвона Назва  Звучання (Півтон-1/16) Ливар  Рік  Діаметр (мм) Вага(кг) Розташування 1 Campanone e0 +3 Луїджі Валад'єр() 1785 2315 ~9000 вікно, посередині 2 Campanoncino (Mezzana) a0 +8 Інноченцо Казіні() 1725 1774 3675 позаду 1 3 Campana della Rota cis1 +7 невідомий 14 ст. 1364 1735 позаду 2 4 Campana della Predica e1 +11 Джованні Баттіста Лученті() 1893 1087 850 над 2 та 3 5 Campanella prima (Chiacchierina) ais1 +12 Дачіано Колбакіні() 1932 744 280 вікно, справа 6 Campanella seconda (Clementina) h1 +13 Луїджі Лученті() 1825 739 260 вікно, зліва — Grande Campana del Giubileo g⁰ +9 Марінеллі() 1999 1877 ~5000 Ватиканські сади

Майдан Святого Петра

Перед собором була потрібна площа, яка вміщувала б дуже багато вірян, що приходили сюди, аби отримати папське благословення чи брати участь у релігійних службах чи святах. Це завдання виконав Джованні Лоренцо Берніні, який створив протягом 1656–1667 рр. площу перед собором — одне з видатних творів світової містобудівної практики.

Берніні вирішив сформувати площу із двох частин. Перша, трапецієподібна, починається від базиліки. Завдяки тому, що ширша основа розташована біля лінії собору, а вужча основа виходить на другу частину площі, створюється ефект зворотної перспективи. Друга частина площі — велетенський еліпс, поверхня якого злегка нахилена до обеліска, як до центру. Цей обеліск було привезено з Єгипту Калігулою у 37 р. Первинно він був розташований у цирку Калігули і Нерона, південніше базиліки, ближче до сучасного захристя. Обеліск також називають «Свідком», оскільки він був на тому місці, де загинув апостол Петро. 10 вересня 1586 року Доменіко Фонтана, за бажанням папи Сикста V, перемістив його у центр площі. Зважаючи на значну вагу обеліска — 322 тони — на той час це було великим технічним досягненням. Обеліск стоїть на фундаменті у вигляді бронзових левів. Обабіч нього розташовані фонтани висотою 14 метрів. Правий фонтан побудований у 1613 році за часів папи Павла V під керівництвом Карло Мадерно, а лівий — у 1677 році створив Карло Фонтана. Обеліск та фонтани розташовані на великій осі еліпса.

Дві колонади окреслюють площу і підтримують антаблемент простого тосканського ордера. Фокуси цього еліпса розташовані дещо південніше і північніше від обеліска, і позначені написами на металевих пластинках «Centro del Collone». При перебуванні на цих пластинках, чотири колони відповідної половини колонади розташовані на одній лінії.

Зверху 284 колон, розташованих по чотири у 71 ряд, розміщено 140 статуй святих. Статуї збудовані над колонадою у 1667–1669 роках за часів Олександра VII та Климента IX.