Церква Пресвятої Трійці () — парафіяльний храм Римо-католицької церкви в місті Фульнек, архітектурна пам'ятка XVIII століття, побудований у стилі бароко та розташований на території північно-східної Моравії (Чехія). Є однією з головних архітектурних домінант міста, розташовується на місці старого парафіяльного храму, що датується XIII століттям.
Зведення нового храму сталося у зв'язку із зростаючим культом місцевого чудотворного образу «Діви Марії-Помічниці». Віруючі вважають, що на цьому образі були виявлені сльози, а також, що завдяки молитвам біля цього образу трапилося декілька зцілень.
Архітектор храму — Ніколаус Талгерр (Nikolaus Thalherr), інтер'єр прикрашений настінними розписами Йозефа Ігнаца Садлера, образами Ігнаца Вікторіна Раба і Фелікса Іво Ляйхера та іншими коштовними образами.
Історія
Стара церква Стара парафіяльна церква, присвячена святим Філіппу і Якову, стояла на місці сьогоднішньої каплиці св. Йосипа, на лівій стороні храмової нави. Невідомо, коли вона була побудована; перше документальне підтвердження відноситься до 26 лютого 1293 року в документі пана Ольдржіха з Ліхтенбурка, нащадка впливового роду Роновців і власника Фульнецької області, згідно з яким він продає бургомістрові Штедроню з Йіловця будівлю міської управиPrasek (1891), стор. 103. Kuča (1996), стор. 857. Gavendová et al. (1996), стор. 41..
У 1389 році Бенеш з Краварж заклав в Фульнеке при церкві монастир августинців-каноніків, а церква почала називатися «церквою Пресвятої Трійці». Мікулаш з Ризмбурка, оломоуцький єпископ вирішив, щоб парафіяльна церква дісталася монастирю і так стала церков капітулноюKuča (1996), стор. 857. Brandl (1885), стор. 484—486, № 570. Bretholz (1903), стор. 259—260, № 295. Но в Oppl (1928) на стор. 138 написано: «Про те, чому стара парафіяльна церква, згадана в документі 1293 року, була закрита, а на її місці заснований монастир августинців, у нас немає жодних записів.».
У 1416 році в церкві похований Лацек I, перший моравський гетьман, призначений королем Вацлавом IVHosák (1938), стор. 688, стінгазета З парафіяльної хроніки.. 1429 року Фульнек зпалив Ян з Товачова, згоріли церква і монастир. 1559 року пожежа знищила монастир і прилеглу частину містаПо Rašková (1980)., в 1657 році церкву спустошили і випалили шведиПо стінгазеті З парафіяльної хроніки.. 1676 року велика пожежа знову спалила місто і церкву, 1693 церква після пожежі відновлена на кошти монастиря августинців. 1695 року пожежа спалила монастир і околиці. 1672 року папа Климент Х надав настоятелеві монастиря право митриKuča (1996), стор. 858. Oppl (1928), стор. 152, наводить помилково папу Климента XII. Право митри — право використовувати єпископські відзнаки..
Чудотворний образ Діви Марії-Помічниці
На почесному місці фульнецької парафіяльної церкви, над дарохранителькою головного вівтаря, знаходиться чудотворний образ Діви Марії-Помічниці, відомий також як Діва Марія Фульнецька. Колись під ним була дощечка з написом:
Згаданою епітафією був образ Діви Марії-Помічниці, який подружжя МудракНа стінгазеті «З парафіяльної хроніки» вказані імена Лаврентій і Ганна замість Георгій і Ганна, як пише Demel (1869) на стор. 3. подарувало в 1678 році парафіяльній церкві. Спочатку він висів в купелі в каплиці св. Йосипа старої парафіяльної церкви. Звідти він був пізніше узятий і повішений між двома храмовими вікнами. І там він не залишався довго, в 1731 році він був знову переміщений, а його місце зайняло зображення тоді недавно беатифікованого Петра Фоурієра. Картину Діви Марії використовували як малий вівтарний образ; так вона не приваблювала до себе особливої уваги аж до 1746 року — тоді 23 грудня вона була знову переміщена, цього разу в клуатр, оскільки кращого місця не знайшлося; після декількох тижнів образ там навіть розвалився на три шматки. Тоді нарешті про нього поклопотався преподобний Якоб Ербсманн, старець тутешнього монастиря, замовив її лагодження і повісив на монастирську стіну за церквоюЗгідно зі стінгазетою «З парафіяльної хроніки», він попросил повісити образ на зовнішню стіну часовні св. Йосипа.. Поступово біля неї почали майже щодня збиратися побожні християни; вони уквітчували образ і почитали Богородицю молитвами і співом. Пошана постійно зростала, ті, що багато приходили знаходили втіху і допомогу.
В суботу, перед торжеством Пресвятої Трійці, 31 травня 1749 року, біля образу близько п'яти годин пополудні молився лакей Йохан Георг Лосерт. Раптом він відмітив щось біле на правому оці Богородиці. Спочатку він подумав, що образ був забризканий чимось, оскільки тоді добудовувалася нова ризниця в старої церкви. Вже дзвонили до обідні, тому він пішов в храм, але постійно відчував внутрішнє прагнення повернутися на те ж місце. Після закінчення літургії він попрямував знову до образу і, оглянувши його уважно, виявив, що від правого ока Богородиці стікають три сльози, середня аж до голови ІсусаDemel (1869), стор. 4-5.. На лівому оці теж явно було щось вологе. До сьомої години вечора, біля образу вже встигли зібратися і побачити все близько дванадцяти чоловік. Паламар Джозеф Хопп покликав тодішнього декана Джозефа Барвіга, який піднявся до образу і стер сльози хусткою — що вдалося лише після тривалих зусиль. Там же був присутній окрім декана інший священик з монастиря августинців, на ім'я Олександр, з мирян паламар Джозеф Хопп, його сестра Аполлонія, лакей Йохан Георг Лосерт і дванадцять інших віруючих. Декан Барвіг наказав їм тимчасово мовчати про те, що сталося, але скоро вже все місто знало про це, і на тому ж місці того ж вечора зібралася велика частина городян, як знатних, так і простихDemel (1869), стр. 5..
У другій половині дня 2 червня 1749 року біля образу зібралися декан Йосип Барвіг з іншими священиками, будівельник Мікулаш Талхер, Маттеус Хопп, брат паламаря, і Георг Ріхтер, щоб все оглянути і знайти пояснення явищу. Після ретельного дослідження образу і його оточення, оцінки всіх обставин, вони зробили висновок, що сльози на обличчі Діви Марії не могли бути природного походження, і що мова може йти лише про диво, через яке з'явилася БогородицяDemel (1869), стор. 5—6..
Через деякий час кількість богослужінь біля образу збільшилася, почали приходити більше паломників, причому не лише парафіян і жителів сусідніх сіл, але і з далеких околиць. Багато хто підтверджував, що після молитов біля образу Фульнекської Богоматері були задоволені їх прохання в духовних і тілесних потребахDemel (1869), стор. 5.. Богослужіння і співи зазвичай продовжувалися аж до ночі.
В день свята Відвідин Дівою Марією св. Єлизавети, 2 липня, біля образу відбувалася перша урочиста літанія з музикою; відтоді там всі свята св. Марії проводилися з музикою, хористи щодня співали і проводили літанії. У свято Богородиці гори Кармел біля образу відслужили першу святу месу. У зв'язку з цим образ прикрасили красивою рамою і біля нього прикріпили лампаду, яка згодом безперервно горіла. Перед святом Різдва Пресвятої Богородиці довкола образу була побудована мала дерев'яна каплиця, щоб у людей виконуючих богослужіння був дах. Багато громадян пропонували зібрати гроші і побудувати цегельну каплицю.
Вже 10 грудня почалася робота з розкопок скелястого укосу, який заважав будівництву. Допомогу надали фульнецький магістрат і громадяни міста. 12 січня 1750 року образ Діви Марії Помічниці з великими почестями був перенесений до каплиці св. Ганни, де був поставлений на вівтар і закритий скломДо каплиці входили з клуатра, після знесення монастиря, вона була сполучена з будинком парафіяльного священика (Demel (1869), стор. 8).. Протягом цього переміщення Богородиця на образі за свідками впустила багато слізDemel (1869), стор. 8..
Всі події, що відбувалися з образом і довкола нього, ретельно записував тодішній паламар Йозеф Хопп. Його записи продовжуються аж до 20 січня 1753 року і до того часу описують 106 випадків, коли люди з різних сіл повідомили, що їм Діва Марія після молитви біля фульнецького образу випросила Господню допомогу в різних потребах.
Коли вже після великих зусиль вдалося звільнити місце для будівництва, план був змінений, і було вирішено будувати не каплицю, а відразу велику нову церквуОпис подій що стосуються образу Діви Марії по Demel (1869), стор. 3-14..
Нинішня парафіяльна церква
Для відриву укосу щодня приходило багато людей, разом з працівниками, найнятими за гроші, їх було близько 50-60 чоловік. 25 квітня 1750 рокуDemel (1869), стор. 7. Стінгазета «З парафіяльної хроніки» датує на 25 квітня 1750 року установку заставного каміння вівтаря. робота вже настільки просунулася, що було досить місця для закладання фундаменту, його перший камінь був закладений 5 травня і на день пізніше почали працювати каменярі. Заставний камінь церкви був урочисто закладений 19 жовтня 1750 року на тому місці, де раніше знаходився образ Діви Марії. Для урочистого акту були виготовлені позолочена кельма і молот. Перший удар зробив декан, його приклад наслідувало інше духівництво, магістрат і інші знатні громадяни. Нарешті, по каменю змогли ударити і прості люди; це міг зробити кожен, хто хотів, по одному удару. Камінь можна бачити під церковною кафедрою, до сих пір на ньому помітний напис «1750». Згідно з парафіяльною хронікою в 1760 році будівництво було завершене і почалося фарбування.
У середу, 22 жовтня 1760 року костел освятив оломоуцький єпископ-помічник (суфраган) Йоган граф фон ШерфенбергСтінгазета «З парафіяльної хроніки», Rašková (1980) і Demel (1869). — С. 7-10. У Demel (1869) приведена дата освячення 19 квітня 1762 року, однак вона відмічена як неправильна, хоча рік вірний. Освячувачем згідно з цим джерелом є оломоуцький єпископ Максиміліан граф фон Хамілтон. Але Trapl & Kraváček (1993) на стор. 38 датує будівництво роками 1750—1752, а освячення 1760 роком. Rašková (1980) стверджує, що в меморіальному папері 1760 рокі, вкладеній в маківку, записано, що закладання першого камня відбулося 19 жовтня 1750 року, закінчення спорудження стін будівлі — 1752 року, посадка маківки — 29 вересня 1760 року, а освячення — 22 жовтня 1760 року..
Нинішній храм побудований на місці старого костелу св. Філіппа і Якоба біля монастиря августинців, який у 1784 році закрили в рамках реформ імператора Йосифа II, останній настоятель став парафіяльним священником і в будівлі конвенту утворений міський будинок парафіяльного священика. Автором проєкту був архітектор Ніколаус Талгерр (Nikolaus Thalherr), що оселився у Фульнеке, якому також приписують храми в містах Будішов-над-Будішовкоу і ШтернберкKuča (1996), стор. 857—858. Oppl (1928), стор. 150..
У 1900—1903 роках пройшла спільна реставрація церкви, в 1905—1908 роках ремонт клуатра, у 1919 році в храмі проведено електричне освітлення і в 1950—1983 роках поступово проведений спільний ремонт костелу та будинку парафіяльного священника.
Опис
Парафіяльна церква Пресвятої Трійці
Церква однонавна, на західній стороні сполучена з готичним клуатром, який став частиною нижнього поверху будинку парафіяльного священика. Глибинна вісь нави північ-південь спрямована перпендикулярно до Замкового верху, ширинна вісь паралельна уявній південній стороні майдану. Головний вівтар направлений на північ з помірним нахилом на захід. На східній стороні була побудована овальна каплиця св. Йосипа. Над північною стороною височиють могутні цегельні хори.
Інтер'єр У розділенні інтер'єру прослідковується задум складання простору. Одиночні елементи склепіння розділяються виразними подвоєними смугами і оточені стінами пілястр, що несуть ділянки антаблемента, на яких спираються смуги. Під куполом розташований по колу крізний антаблемент, під яким знаходяться ораторії з виступаючими парапетами.