Каталонська компанія або Велика каталонська компанія (, ) — компанія арагонських найманців на чолі з італійським авантюристом і кондотьєром Рожером де Флор, що на початку XIV століття була найнята Візантійським імператором Андроніком II Палеологом для боротьби з тюркськими бейликами, які на той час підпорядкували собі майже усю візантійську Анатолію. Компанія була сформована з альмогаварів, ветеранів Війни Сицилійської Вечірні, які залишилися на Сицилії без роботи після підписання в 1302 році Кальтабеллоттського миру між представниками Арагонської корони, які контролювали острів Сицилія зі столицею в Палермо, та представниками французької Анжу-Сицилійської династії, які контролювали материкову частину колишнього королівства зі столицей у Неаполі.
Після череди перемог над турками, у Компанії виник конфлікт з Андроніком і вона розпочала свою власну війну тепер вже проти візантійців. Компанія захопила і спустошила візантійську Фракію, після чого перемістилась далі на захід у Грецію де також після череди конфліктів в 1311 році захопила владу в Афінському герцогстві хрестоносців та додатково заснувала на захоплених землях навколо сусідніх Фів Неопатрійське герцогство. Обидва герцогства залишалися в руках Великої Компанії як васали Арагонської Корони до 1388—1390 років, коли вони зазнали поразки від Наваррської компанії під командуванням Педро де Сан-Суперано, Хуана де Уртубія та флорентійських військ Неріо I Аччаюолі з Коринфа.
Створення Компанії
Протягом XIII століття регулярні військові битви під час Реконкісти призвели до формування на Піренейському півострові елітної легкої піхоти, відомої як альмогавари. Зазвичай альмогавари об'єднувалися в групи або компанії (societates) із 20 до 50 осіб, які очолювались лідером, що мав загальновизнаний військовий авторитет. Арагонська корона досить ефективно використовувала ці війська для своїх імперських війн у Середземномор'ї, зокрема для війни Сицилійської вечірні. Підписання миру в Кальтабеллотті в 1302 році припинило цю війну на Сицилії, залишивши альмогаварів без поточної роботи. Король Арагону Хайме II і його брат король Сицилії Фредерік III усвідомлювали, яку загрозу безробітні альмаговари становлять для громадського порядку в їх землях.
Враховуючи відсутність роботи на Сицилії і дома в Арагоні, італійський найманець та аванюрист Рожер де Флор, колишній тамплієр та один із очільників альмаговарів на службі у Фредеріка III, запропонував в році свої послуги візантійському імператору Андроніку II Палеологу і на початку 1303 року прибув на чолі свого війська найманців до Константинополя. Після поразки в 1302 році від османів у Бафейській битві, Візантія потерпала від спустошень, які їй почали завдавати різноманітні анатолійські тюркські бейлики, що сформувались в Малій Азії на руїнах Сельджуцької імперії. Хоча Фредерік III хотів би залишити частину альмаговарів для захисту Сицилії, за звичаєм їх не можна було змусити це зробити і багато альмогаварів були завербовані до «Компанії компаній», яку заснував Рожер де Флор для надання послуг візантійському імператору.
Ця організація була названа критичними до неї Анжуйською та Папською канцеляріями як [Magna] Societas [exercitus] Catalanorum ([Велика] Каталонська [військова] компанія). Сицилійська канцелярія називала їх Francorum, «франками», а не «каталонцями», на знак поваги до некаталонських членів компанії. Проте письмові документи Компанії були переважно написані каталонською мовою.
Прибуття до Константинополя
Станом на 1300 рік в руках турецьких завойовників опинилась майже уся Мала Азія (Анатолійський півострів). Після поразки в 1302 році візантійців від османів у Бафейській битві, нечисленні малоазійські міста, що ще знаходились в руках візантійців, такі як Нікея, Нікомедія, Бурса, Сарди, Філадельфія та Магнезія були взяті тюрками в облогу. Шукаючи допомоги від європейських королівств, візантійський імператор Андронік II Палеолог запропонував Рожеру разом з армією альмогаварів під його командуванням перейти на службу Візантії.
Наприкінці 1302 року Велика каталонська компанія вирушила з сицилійської Мессіни на 36 кораблях (включаючи 18 галер). Згідно даних Рамона Мунтанера, до складу Компанії увійшло близько 8000 чоловік (1500 кінноти, 4000 піхотинців альмогаварів і точно невизначена кількість слуг і допоміжного персоналу). Точні цифри є предметом суперечок. Пізніші історики Франсіско де Монкада та Джорджу Пакімеру довіряли цифрам, наведеним Рамоном Мунтанером, але тогочасний візантійський історик Никифор Грегора наводить загальну кількість прибулих лише в 1000 чоловік.
Після короткої зупинки в Монемвасії в січні 1303 року, Компанія прибула до Константинополя, де була прийнята імператором Андроніком II Палеологом і розміщена в районі Влахерни. Імператор влаштував весілля Роже де Флора зі своєю племінницею, 15-річною принцесою Марією Асень, дочкою болгарського царя Івана Асеня III та Ірини Палеологіни. Де Флор отримав титул Великий Дука (Megas Doux) і посаду командувача візантійськими військами.
Прибуття цього нового контингенту найманців порушило баланс сил, який склався у Візантійській імперії. Їх поява особливо роздратувала генуезців, які мали набільші серед європейців привілеї у Візантії і сприйняли прибуття Каталонської компанії як вторгнення Барселонсьго дому в зону впливу Генуезької Республіки, яким генуезці вважали Візантійську імперію. Збройний конфлікт не забарився і біля 3000 генуезців було вбито (включно з їхнім лідером Россо дель Фінаром) у так званій «генуезькій різні» в Константинополі у вересні 1303 р.
Походи в Анатолію
Битва на Кізіку (1303)
Після цих інцидентів і імператор наказав Роже де Флору якнайшвидше перемістити його альмогаварів на бойовий фронт в Анатолії (на території сучасної Туреччини). Доставлені туди на флоті під командуванням каталонського адмірала Феррана д'Онеса, війська Рожера де Флора висадилися на мисі Артаке, поблизу руїн стародавнього Кізіка. Невдовзі вони здобули велику перемогу над турками-карасидами у битві на Кізіку в жовтні 1303 року. Альмогавари здійснили раптовий напад на турецький табір Огуз, розташований на мисі Артаке, знищивши близько 3000 кавалеристів і 10 000 піхотинців і захопивши в полон багато жінок і дітей.
Після цієї перемоги Рожер де Флор вирішив відкласти запланований похід до обложеного міста Філадельфія і провів зиму на мисі Артаке, позиції, яка забезпечувала хороший захист і зручні засоби постачання. У цей період Ферран Ейсіменіс д'Аренос тимчасово покинув компанію після розбіжностей з Роже де Флор і перейшов на службу до герцога Афінського. Роже де Флор, з іншого боку, скористався затишшям, щоб вирушити зі своєю дружиною на чотирьох галерах до Константинополя, щоб отримати від імператора платню та обговорити з ним наступну кампанію. Андроник II з радістю заплатив Роже де Флор та доручив йому звільнення Філадельфії.
Повернувшись до Кізика, Роже де Флор виявив, що його недисципліновані війська вже витратили суму, що вдвічі або втричі перевершивала їх платню і зайнялись грабунком місцевого населення. Грецькі історики кажуть, що регіон навколо Кізіка був спустошений грабунками альмогаварів, дійшло до того, що сестрі імператора Андроніка довелося прибути в місто, щоб закликати Рожера негайно залишити Кізик та перемістити свої війська до Філадельфії.
Битва під Герме Кампанія 1304 року почалася з місячним запізненням через безперервні суперечки між альмогаварами та їх союзниками аланами, які призвели до вбивства біля 300 аланів. Нарешті, на початку травня Роджер де Флор на чолі з 6000 альмогаварів і 1000 аланів розпочав кампанію по звільненню Філадельфії від облоги військами Якупа бін Алі Шира, правителя Герміянідів з могутнього емірату Герміян-оглу. Через кілька днів альмогавари прибули до візантійського міста Ахіраус і спустилися долиною річки Кайкос, поки не прибули до міста Герме (нині відомого як Сома), візантійського укріплення, яке раніше було захоплене турками. Турки, які були там, намагалися втекти якнайшвидше, але їхній ар'єргард був атакований і розбитий військами Рожера де Флора в Битві при Герме.
Битва при Олаксі та звільнення Філадельфії Після перемоги під Герме, Компанія продовжила свій марш, пройшовши через Хліару (сучасний Кіркагач) і Тіатир і увійшовши в долину річки Гедиз. По дорозі вони зупинялися в різних місцях, звинувачуючи місцевих візантійських намісників за їхню нерішучість. Рожер де Флор навіть планував повісити деяких із них, зокрема болгарського капітана Храніслава, який врешті отримав помилування.
Дізнавшись про наближення армії Великої Компанії, Бей Якуп бін Алі Шир, голова коаліції турецьких військ з бейликів Герміян та Айдин, вирішив зняти облогу Філадельфії та зустріти Компанію в Олаксі, зручному для битви місці, на чолі армії з 8 тис. кавалерії та 12 тис. піхоти.
Роже де Флор особисто очолив кавалерію Компанії, розділивши її на три контингенти (алани, каталонці та ромеї), тоді як Корбаран Алетський очолив піхоту. В битві при Олаксі каталонці здобули велику перемогу над турками і лише 500 турецьким піхотинцям і 1000 кавалеристам вдалося втекти живими. Після цієї битви де Флор тріумфально в'їхав у Філадельфію, був прийнятий її магістратами та єпископом Теолептом.
Уже виконавши головну місію, доручену йому імператором, Роже де Флор вирішив зміцнити оборону Філадельфії, завоювавши сусідні фортеці, що потрапили в руки турків. Тож альмогавари рушили на північ до фортеці Кула, змусивши турків, які були там, втікти. Грецький гарнізон Кули прийняв де Флора як визволителя, але він, не розуміючи, як, здавалося б, неприступна фортеця могла потрапити в руки турків без бою, обезголовив губернатора, а командира гарнізона повісив. Такі ж суворі заходи були вжиті, коли через кілька днів альмогавари взяли укріплення Фурнес, розташоване північніше. Після цього де Флор повернувся зі своїми військами до Філадельфії, щоб вимагати оплати за свою успішну кампанію.
Окупація Магнезії Відтак капітани Компанії вирішили напасти на приморські тюркські території. З Філадельфії компанія відступила через долину річки Ермос і увійшла в префектуру міста Магнезія (сучасна Маніса), єдиної території Анатолії, яка залишилася під контролем візантійців. Магнезія мала міцні стіни і була за кілька миль від острова Хіос, де стояв флот каталонської компанії під командуванням Феррана д'Онеса. За таких обставин Роже де Флор вирішив зайняти місто і розташувати там свою штаб-квартиру, переправити туди свою військову здобич і розмістити там гарнізон частини своїх військ. Ша переконання візантійців, Роже де Флор почав діяти не стільки як найманець або воєначальник, скільки як намісник усієї Анатолії, чим викликав ворожість з боку префекта Ностонгоса Дукаса та губернатора міста Магнезія Деметрія Аталіота. Ностонгос Дукас вирушив до Константинополя, щоб доповісти про ситуацію імператору і його доповідь неабияк перелякала імператорській двір.
Тірська битва
Залишивши свою здобич і невеликий гарнізон альмогаварів у Магнезії, війська Рожера де Флора прибули до міста Ніф (Німфейон), де він отримав прохання про допомогу від двох жителів міста Тіре. Виявилося, що вцілілі в битві при Олаксі османські війська об'єдналися з військами емірату Ментеше-оглу і почали спільну атаку на Тіре. Роже де Флор розділив свої війська навпіл і наказав одній половині повернутися до Магнесії. Війська, що залишилися під командуванням де Флора, здійснили форсований марш і прибули до стін Тіре глибокої ночі, увійшовши в місто непоміченими турками, що облягали місто. Наступного ранку турки зібралися на рівнині поблизу міста, щоб підготуватись для штурму, сподіваючись на те, що Тіре боронить лише невеликий візантійський гарнізон.